Основні православні свята і їхнє релігійне значе

Преображення Господнє — це одне з дванадцяти найбільших свят у християнстві, встановлене на честь об’явлення божественної сили Христа Спасителя своїм учням. Християни, які живуть за Юліанським календарем, святкують його 19 серпня. Святі отці називали це свято другим Богоявленням. Подію преображення описують одразу три євангелисти — Матфей, Марко та Лука.

Преображення Господнє, згідно з Євангелієм, відбулось перед голгофськими стражданнями Ісуса Христа. Ісус взяв із собою трьох свої учнів — Петра, Якова та Івана і вирушив з ними на гору. Традиційно Преображення пов’язують з горою Фавор.  
Там Христос молився, утомлені ж учні заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Ісус Христос преобразився: лице Його сяяло, мов сонце, а одяг Його став білим, як сніг, і блискучим, як світло. Поруч з’явились пророки Мойсей та Ілля й почали розмовляти з Ісусом. Згодом велика біла хмара накрила ї, і пролунав голос Бога Отця: «Це Син мій улюблений, що його Я вподобав. Його слухайтеся» (Мт. 17: 5). 
У момент преображення Господь дав можливість трьом апостолам побачити поєднання двох природ у Христі: божественної і людської. 
Святкування цього свята сягає ще IV століття, коли св. Єлена побудувала храм на горі Фавор на честь Господнього Преображення. Від VI століття це свято поширюється в усій Східній Церкві під назвою «Господнє Преображення». 
У народі це свято ще називають Яблучним Спасом, бо у цей день традиційно освячують перші плоди, серед яких – яблука, груші, мед. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити перші плодів до Господнього Храму

Успіня Пресвятої Богородиці -святкується 28 серпня. Святкується в честь Успіня Богородиці. Всі апостоли, крім Фоми, чудесним образом зі всіх кінців світу прибули до Марії, щоб попрощатись з нею. У часі Успіння Богородиці відкрилось небо у славі Господній. Коли йшла процесія поховання Пресвятої Богородиці то фарисеї хотіли завадити урочистому похованню та сталося чудо – хмара опустилася на процесію. Під час процесії сталось ще одне чудо – навернення священика Афонія, який хотів перекинути тіло Богородиці та чудесною силою руки у нього відтялись. Після навернення він чудесно зцілився.  
За переказом Богородиця явилась апостолу Фомі і дала йому свій пояс. Коли Фома приїхав в Єрусалим то захотів попрощатись з Марією. Коли апостоли відкрили гробницю то тіла в ньому не було. В той же день явилась апостолам Пресвята Богородиця разом з ангелами Господніми з словами радості і потіхи.  
Передує святу Успіня Пресвятої Богородиці двохтижневий піст. Чому ми радісно святкуємо Успіня Пресвятої Богородиці? – тому, що смерть на землі це народження на небі.

Різдво Богородиці (Мала Пречиста). вяткується 21 вересня. Народження Пресвятої Богородиці було пророковане в Старому Заповіті. Різдво Пресвятої Богородиці стало початком Нового Заповіту, початком відкуплення і спасіння, початком звільнення від первородного гріха. Народилась Та, яка наступить на голову змієві, який спокусив Єву в раю. Народженню Пресвятої Богородиці радіють всі святі Старого Заповіту, радіють і небо і земля.Церква пов'язує його з давніми землеробськими осінніми святами, приуроченими до завершення збирання врожаю. У цей день підкреслюється, що Божа Мати є великою праведницею, помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, яка "народженням Христа" зробила перший крок до їх "вічного спасіння".

Воздвиження Хреста Господнього. Одне з дванадцятидесятих свят, присвячених культу Хреста як символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька подій. За переказами, римський імператор Костянтин перед однією з найбільших своїх битв мав видіння: на небі осяяний хрест із написом "Ним перемагай!".

Тієї ж ночі імператорові з'явився уві сні сам Ісус Христос і порадив узяти в битву прапор із зображенням хреста. Костянтин так і зробив, крім того, наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин здобув перемогу і з того часу увірував у чудодійну силу хреста, хоч історичні факти свідчать, що на ознаменування перемоги Костянтин звелів викарбувати монети із зображенням язичницьких богів, які, як він вірив, допомагали йому в битві з ворогами.

Церква встановила це свято в пам'ять про здобуття матір'ю Римського імператора Оленою в IV ст. хреста, на якому був розіп'ятий Ісус Христос. Щоб його бачив народ, хрест підняли (воздвигли) на горі Голгофі, де був Христос страчений, а на місці, де хрест було знайдено, збудували храм, освячення якого відбулося 13 вересня 335 р. Воздвиження Хреста Господнього урочисто відзначається 27 вересня.

Воно супроводжується пишними ритуалами. Під час богослужіння виносять прикрашений квітами хрест і встановлюють його посередині храму. Церемонія супроводжується дзвоном, церковними піснями.

Віруючі вшановують хрест як символ християнства — символ спокутування, страждання і спасіння, вважаючи, що кожна людина, як і Христос, повинна здолати свій "хресний шлях".

Введення в Храм Богородиці. Пов'язане з відданням трирічної Марії на виховання в Єрусалимський храм. Встановлюючи це свято, церква переслідувала насамперед мету переконати батьків у необхідності приводити в церкву дитину в ранньому віці. Святкують 4 грудня.

Перехідні свята

дата яких пов'язана зі святкуванням християнської Пасхи (тому вони ще звуться пасхальними). Це, зокрема:

Вхід Господній в Єрусалим. Це дванадцятидесяте свято відзначають в останню неділю перед Пасхою. Побутова його назва — Вербна неділя, яка є передоднем страсного тижня, приуроченого "згадкам про страждання Христа".

За календарем воно безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної дати. Запроваджене воно в IV ст. як важливий стан підготовки до Пасхи. В основі його — біблейська легенда про в'їзд Ісуса Христа з апостолами в Єрусалим, супроводжуваний творінням див. Народ радісно вітав Сина Божого пальмовими гілками. За день перед тим Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря.

На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, які розпускаються на цей час, і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів. Святкування входу Господнього в Єрусалим покликано спонукати віруючих відкрити свої серця для вчення Христа про воскресіння та вічне спасіння, як це зробили жителі Давнього Єрусалима.

Вознесіння Господнє. Відзначають його на сороковий день після Пасхи. А сам момент вознесіння на небо воскреслого після страти Христа завершує його земну біографію. У побуті не дуже поширене і залишилося суто церковним. Своїм змістом породжує у віруючих думку про тлінність земного життя і націлює їх на християнське подвижництво заради досягнення "життя вічного".

Християнська теологія запевняє, що вознесіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. Ця ідея існувала ще задовго до виникнення християнства. Вірування у вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед фінікійців, іудеїв та інших народів.

Трійця (П'ятидесятниця). Свято, встановлене на честь сходження Святого Духа на учнів Христа у п'ятдесятий день після його воскресіння, внаслідок чого вони заговорили різними мовами, яких раніше не знали. Покликане зосередити увагу віруючих на голосі церкви, яка несе "слово Боже", залучити їх до проповідування християнства іншими "мовами", тобто іншим народам. Відзначається на п'ятдесятий день після Пасхи. У православ'ї належить до дванадесятих свят.

Уявлення про божественну трійцю існували задовго до християнства. У процесі становлення християнської релігії виникла необхідність пов'язати її з оповідями Старого Завіту. Тому в новозавітних книгах Христа представлено як сина давньоєврейського бога Ягве, як іпостась єдиного Бога, що засвідчило крок християнства від політеїзму до монотеїзму. Відповідно, християнство запозичило й багато іудейських свят, у тому числі свято П'ятдесятниці.

У давніх євреїв воно виникло з переходом їх до землеробства і було пов'язане із завершенням жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів, супроводжувалося жертвопринесенням хліба з нового урожаю місцевим польовим духам і божествам. Християнство дало йому нове обґрунтування.

У більшості східних слов'ян свято Трійці злилося з місцевим святом — семиком (інша назва — "зелені свята"), запозичивши його побутовий зміст. Давні слов'яни семик пов'язували із завершенням весняних робіт, намагаючись задобрити духів рослинності у період цвітіння і косіння хлібів. Важливим елементом православного свята Трійці є поминання духів померлих родичів (поминальна субота). В Україні з 1990 р. Трійця є офіційним святковим днем.

Свята річного кола богослужіння

Обрізання Господнє – велике (не двонадесяте) свято Православної Церкви. Святкується 14 січня (1 січня за старим стилем). В Католицькій Церкві після початку 1970-х рр. не входить до загального календаря. Обрізання з часів Авраама у іудеїв здійснювалось над восьмиденними хлопчиками і служило знаменням входження в Заповіт з Богом (Буття 17:14, Левит 12:2-3). При обрізанні немовляті давалось ім'я. Ісус Христос, що походив у плоті з племені Авраама, був також обрізаний на восьмий день після Свого народження і названий Ісусом – іменем, пророкованим Діві Марії архангелом Гавриїлом (Лука 1:32; 2:21). Таким чином, Обрізання Господнє - це також свято наречення Господа іменем Ісус. Святкуванням обрізання Церква стверджує віру в те, що Ісус Христос був Боголюдиною і прийняв істинне тіло людини, а не мниме і примарне, як учили деякі єретики (докети).

Початок свята відноситься до перших століть християнства. До нас дійшли повчання Отців Церкви IV ст. на це свято – Амфілохія Іконійського, Григорія Нісського, Амвросія Медіоланського та інших. Від V ст. зберіглась бесіда на день обрізання Максима, єпископа Туринського. У IV ст. зі святкуванням Обрізання було поєднано святкування Василя Великого, тому в цей день здійснюється Літургія Василя Великого. Канон Обрізання написаний у VIII ст. Стефаном Савваітом. Свято триває один день і служить одночасно завершенням свята Різдва Христового.

У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення

Покрова Богородиці. Це свято пов'язане з видінням Богородиці, яке начебто явилося в 910 р. у Влахернському храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, прийнятий до сонму святих, і його учень Єпіфаній нібито бачили, як Богоматір, яку обступили ангели і святі, з'явилася над ними, помолилась про спасіння світу від бід і страждань, розпростерши над усіма біле покривало.

На Русь свято прийшло разом із православ'ям, церква використовувала його для витіснення осінніх язичницьких свят, що влаштовувалися по закінченні польових робіт. Відзначають його 14 жовтня.

Дуже шановане свято Покрови в Україні, воно ввібрало традиційне пошанування жінки, матері, жіночого начала загалом, уособленого в образі землі-матері. Особливим було ставлення до цього свята в українського козацтва, вояків УПА.

Богородичні свята. 

Вони охоплюють свята на честь Діви Марії — матері Ісуса Христа (Богородиці). Це — Різдво Богородиці, Введення в храм Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, свято Першої Пречистої, Покрова (перші чотири відносять до дванадцятидесятих) і багато свят на честь "чудотворних" ікон Богородиці.

У вшануванні Марії Богородиці наявні сліди вшанування давніми народами богині землі, яка народила спасителя, божого сина — бога рослинності. На створення образу християнської Богородиці вплинули уявлення давніх єгиптян про богиню Ізіду. Християнство Богородицю зображує "царицею небесною", крилатою небожителькою, "оповитою в сонце".

На голові в неї вінок з дванадцяти зірок. Давньоєгипетську богиню Ізіду також зображували небесною царицею, вважаючи, що вона народила божественного сина — спасителя Гора. Християнська Богородиця має спільні риси із богинею сирійців і фінікіян — Астартою. Давні народи поклонялися цим богиням, вважаючи їх божествами родючості землі і худоби, заступницями землеробства.

З дохристиянських релігій запозичила церква й ідею непорочного зачаття. Згідно з міфами народів Давнього Сходу від непорочних матерів народилися Мітра, Будда, Заратуштра. Саме ці міфи й прислужилися до створення християнської легенди про "непорочне зачаття" Діви Марії.

Спас. Це одне з трьох свят, приурочених Спасителю Ісусу Христу. В його основі — євангельська оповідь про перетворення Христа, який наприкінці свого земного життя привів своїх учнів (Петра, Якова, Іоанна) на гору і під час молитви "перетворився": обличчя його засяяло, одяг його став білим, блискучим, а голос із неба підтвердив його божественне походження. Християнське вчення стверджує, що Ісус хотів закріпити в учнях віру і довести їм, що він справді Син Божий.

Саме з цією подією пов'язане свято Преображення ("яблучний" спас), яке відзначають 19 серпня. В цей день не тільки славлять Ісуса Христа, але й освячують яблука, інші фрукти (за народним звичаєм, відтоді їх можна споживати).

Важлива особливість Спаса, як і багатьох інших свят, полягає в поєднанні християнського пафосу з календарною обрядовістю і звичаями очищення від злих духів. Наприклад, під час святкування "медового" спасу ("маковія"), яке відбувається 14 серпня, в церкві освячують свіжий мед. Його встановлено в 1164 р. на честь перемоги візантійців над мусульманами.

Особливо шанований цей день у вітчизняному православ'ї, оскільки вважається, що саме 14 серпня хрестився великий київський князь Володимир. Третій — "хлібний" спас відзначають 29 серпня, приурочуючи його до закінчення жнив і початку озимої сівби. Християнство пов'язує його із вшануванням нерукотворного образа Христа, відбитого на рушнику і переданого ним Авгарю — царю Едесси.

У багатьох парафіях Спасові свята є і престольними (храмовими).

Пасха (Великдень). Це одне з най значущіших християнських релігійних свят. Встановлене воно першими християнами в пам'ять про страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Історично свято походить від звичаю деяких давніх народів Близького Сходу (вавилонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, приносити під час весняного свята в жертву духам ягнят, телят з першого приплоду. Вони вірили, що цим задобрюють злих духів, і ті вже не будуть нищити худобу й насилати на неї хвороби.

З переходом до землеробства як спокутну жертву духам приносили випечені із зерна нового врожаю хліб, коржі, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися зі скотарською Пасхою і перейняли її назву. їх об'єднувало сподівання на чудодійну добру силу божеств, які вмирають і воскресають.

Християнство запозичило цю традицію, втіливши її у вченні про жертовну смерть Ісуса Христа. Але основна ідея — самопожертва Бога заради людей — збереглася. Релігійна сутність обряду залишилася такою, як і тисячоліття тому: принесенням жертви очистити людей від зла, хвороб, нещасть і трагедій.

Ідея спасіння, хоча б після смерті, отримала значне поширення, особливо серед простолюду. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закликає терпіти земні страждання. Утверджуючись і розвиваючись, християнське вчення розробило церемонію святкування Пасхи, і з II ст. це свято стало одним з найголовніших.