Основні православні свята і їхнє релігійне значе

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

«Основні православні свята і їхнє релігійне значення»

Реферат

 

 

 

 

 

 

                                                           Студентки 1 курсу

                                                           Спеціальності «Міжнародні відносини»

                                                          Ступак Любові Вячеславівни

                                                           Викладач  Трима Єкатерина Андріївна

 

 

 

 

Маріуполь 2012р

План

1.Вступ

2.Структура календаря православних свят

3.Неперехідні свята

4.Перехідні свята

5. Свята річного кола богослужіння

6.Богородичні свята

7.Висновок

8.Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

.

Свята це невід`ємна частина життя православного народу.Вони ще з сивої давнини були встановлені в пам'ять тим важливим подіям, що відбулися під час земного буття Ісуса Христа. Коріння свят іде у ранні язичницькі обряди і ритуали, у яких зображувалися, ті чи інші сцени, пов'язані із ключовими, життєво важливими подіями суспільства

За народними уявленнями, чергування буднів та свят вважалося  необхідною складовою нормального  плину життя, а збої могли призвести до хаосу та загибелі світу. Свята відзначалися зазвичай всією громадою, в них повинні були брати участь всі дорослі жителі села, міського кварталу або вулиці. Ігнорування святкування розглядалося як гріх, порушення етичних норм і Божих настанов.

Крім общинних свят в православному побуті існували свята сімейні, що відзначали важливі події в житті близьких родичів. Общинні свята тривали кілька днів: від одного до дванадцяти, в залежності від значимості свята. Багато з них мали так звані предсвято і післясвято. Предсвято було необхідне для створення у людей, певного психологічного настрою на свято,або ж виведення людини з святкового стану в буденне, повсякденне життя. Сімейні торжества проходили зазвичай протягом одного дня. Кожне зі свят мало свою відзначену давньою традицією програму. Своєрідність святкового ритуалу залежала від самої події, що лежала в основі свята. Кожне свято мало своїх головних і другорядних дійових осіб, свої атрибути, пісні, нерідко й свої специфічні страви.

Практично всі свята  пов'язані з явищами календарного циклу, тобто, із циклічною темою вмирання й відновлення природи. Звідси ж, зі сприйняття народження й смерті, пішли й особисті свята - дні народження, дні заснування, ювілеї тощо. У силу своєї обрядово-ритуальної природи свята носять колективний або масовий характер.

В історії людства  феномену свята належить особлива роль, адже свято - це важлива початкова  форма людської культури. Головна  риса давнього свята - його духовний і  соціальний характер - виражена, в термінах слов'янських народів, називавших свята: «собор», «соборще», «збори», «збір»

Необхідно особливо відзначити соціальну багатофункціональність свята взагалі і календарного свята зокрема. Серед його основних функцій: урочисте відновлення життя, комунікативна та регулятивна роль, емоційно-психологічна, ідеологічна і морально-виховна функції.

Другий, дуже серйозний  аспект свят - ідеологічний. Владні структури  широко використовують свята як метод  формування системи політичних, правових, релігійних і інших поглядів суспільства. Масовий характер свят і принципи їхньої театралізації обумовлюють високий ступінь емоційного включення оточуючих.

Структура календаря православних церковних свят

Структура календаря православних церковних свят, їх внутрішній взаємозв'язок та взаємодія в рамках церковного богослужбового року - це досить складна система; її докладного вивчення і осмислення присвячена особлива область православного літургійного богослов'я, або науки про християнське богослужіння. У православній літургії існує цілий розділ, що носить ім'я "еортологія" (від грецького `Eort» - "свято", звідси "еортологія" - "праздніковеденіе"). Коло питань, яких стосується даний розділ літургійного богослов'я вельми широкий.

Фахівців в області еортологіі відіграє і питання про характер різних древніх календарів, численних богослужбових статутів, що використовувалися в різних помісних церквах і патріархату. Важлива тут також і тема дат святкування тих чи інших подій, тобто причин, за якими кожен конкретний свято припало на певний день року.

Відомо, що найдавніші християнські свята, спочатку зароджувалися в іудейській середовищі, кореняться в старозавітному храмовому богослужінні. Перш за все, це твердження вірне по відношенню до таких двох найважливіших християнських свят, як Великдень і П'ятидесятниця. Разом з тим від століття до століття корпус християнських свят, все більше втрачаючи схожість зі своїми старозавітними прообразами, перетворившисяь на цілком і повністю оригінальну систему, що регламентує не тільки всі дні церковного року, але навіть і всі годинники добового циклу.

 

Умовно християнські свята поділяють на всехристиянські (визнані православною, католицькою, більшістю протестантських церков) та конфесійні (відзначаються тільки окремими конфесіями), найважливіші з них належать до так званих дванадцятидесятих свят — дванадцяти найважливіших після Пасхи свят, які церква відзначає урочистими богослужіннями.

Це дванадцять найвизначніших свят. У Православній церкві здавна встановлені та щорічно у певні дні звершуються урочистості у пам'ять про найважливіші події земного життя Господа нашого Ісуса Христа та Його Пречистої Матері. Серед дванадесятих свят виділяються т. зв. неперехідні свята (з фіксованими датами святкування).

Неперехідні свята

Різдво Христове. Це свято, пов'язане з народженням Ісуса Христа.У православ'ї відзначається 7 січня. Утверджуючись у різних країнах, це свято вбирало в себе обряди і звичаї інших релігій, народних свят, набуваючи нових рис, що відповідали християнським догмам.

Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи правлінні імператора Августа вюдейському місті Віфлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету в його нареченоїМарії (Богородиці й Пріснодіви), які прибули до Віфлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Через відсутність місця в готелі родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла Віфлеємська зірка, яка вказала про цю подію волхвам (мудрецям, царям) зі Сходу. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну.

Довідавшись про народження Христа, царь Іудеї Ірод велів провести побиття дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті. Однак родина Йосипа була змушена втікати до Єгипту і перебувала там до смерті Ірода

 

Сама традиція своїми джерелами сягає у первісні культові дії. Головну роль у його догматичному змісті церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився, щоб спокутувати гріхи людей, вказати людству шлях до спасіння. Адже у Давньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу — Осіріса. В Давній Греції того ж дня святкували народження Діоніса.

В Ірані 25 грудня відзначали народження бога сонця, чистоти й правди — Мітри. До Київської Русі свято Різдва Христового прийшло разом з християнством у X ст. і злилося із зимовим давньослов'янським святом — святками (тривали упродовж 12 днів — з 25 грудня (7 січня) до 6 (19) січня). Православна церква всіляко намагалася замінити їх святом Різдва Христового, але існуючі у східних слов'ян свята і звичаї вкоренилися настільки глибоко, що вона змушена була поєднувати церковні свята з народними. Так, колядки церква поєднала з євангельською оповіддю про віфлеємську зірку, що сповіщала про народження Христа. "Язичницькі" колядки перетворилися на ходіння христославів із зіркою по домівках. До прославляння Христа широко залучали дітей. Віруючі віддячували їм подарунками.

З 1990 р. день Різдва Христового є офіційним святковим днем на території України.

Хрещення Господнє (Водохреща, Водосвяття, Богоявлення). Воно є одним з найголовніших свят у християнстві. У православ'ї належить до дванадесятих свят. Католики відзначають 6, православні — 19 січня. Запроваджене воно в пам'ять про хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан Іоанном Хрестителем. Його ще називають Богоявленням, оскільки, згідно з Євангелієм, під час хрещення на Ісуса зійшов з небес Бог-Дух Святий у вигляді голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнствоСвятої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явивсяБог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті,Дух Святий — у вигляді голуба.

 

У християнстві воно було запроваджене у II пол. II ст. і спочатку відзначалося разом з Різдвом Христовим. У IV ст. цей день почали святкувати окремо. Церква розглядає його як "свято просвіти" народів, оскільки, згідно з ученням, саме з хрещення Ісус почав просвіщати їх світлом євангельської істини.

Це свято завжди відзначали дуже урочисто. Головний його обряд — освячення води в церкві й у ополонках. До ополонки вирушав хрестовий хід, лунали урочисті молебні. Освячення води в храмах відбувається і в наші дні.

Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, люди одухотворяли й воду — важливе джерело життя. Християнство на ранніх стадіях свого розвитку обряду хрещення не знало, воно його запозичило дещо пізніше з давніх культів, які, як відомо, обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни", "нечисті" за допомогою води відводили важливу роль. Згідно з давніми віруваннями вода очищувала людей від "нечистої сили", "злих духів". Тому в давніх народів існував звичай окроплювати водою новонароджених.

 

Стрітення. Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття. Відзначають його в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що на 40-ий день після народження хлопчика, а на 80-ий — після народження дівчинки, кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба – як жертву очищення від гріхів. Після цього жінка вважалась очищеною. Згідно з цим Законом, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. Та вона все-таки в покорі виконує припис Закону і приносить у жертву дві горлиці (Лк. 2:23-24).

Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».

І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! (Лк. 2:27-32)

Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:

Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк. 2:35-38)

Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.

Прихильники православ'я тривалий час не визнавали Стрітення. Пізніше вони надали йому значення свята очищення. Саме таким воно постало на Русі, утвердившись в основному як церковне свято. У народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весняних господарських турбот, про що свідчить і народне повір'я: "на стрітення зима з літом зустрічається".

Благовіщення — християнське свято, що за церковним календарем відзначається 25 березня — в той день, коли архангел Гавриїл провістив діві Марії, що вона непорочно зачне від Cвятого Духа і народить Сина Божого — Ісуса.

В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, — четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (заЮліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не скасовується, навіть якщо свято припадає на Великдень; пістзаради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.