Творчість і уява

Афект - короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсивна емоційна реакція; для нього характерна надзвичайна  сила прояву, внаслідок чого він  захоплює людину повністю. Надзвичайна  сила та яскравість афекту поєднуються  з короткочасністю його прояву.

У стані афекту люди нерідко  змінюють звичні свої установки; події, що відбуваються, сприймаються незвично, у зовсім іншому світлі ("затуманюється  мозок"), звичайна поведінка ламається. До таких афектів переважно схильні  люди з неврівноваженою психікою, коли процеси збудження домінують  над процесами гальмування. Афект  розвивається в критичних умовах при нездатності людини знайти адекватний вихід із ситуацій, що виникають  несподівано. Проблема ускладнюється  ще й тим, що певна частина людей  не навчилася уникати ситуацій, які  породжують стан афекту.

Один із законів життя  твердить, що як тільки зачиняються  одні двері, відкриваються інші. Але  вся проблема в тому, що ми дивимося на зачинені двері і не звертаємо  увагу на ті, що відкриваються.

А.Жід

4. Творчість і уява 

Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових  підходів, нових рішень). Творчість  не виростає на порожньому місці, творчість - властивість, як правило, професіоналів  своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість  базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).

Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним із механізмів психологічного захисту людини в  складних умовах - як у трудовій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проблеми тощо.

Творча самореалізація в  широкому смислі становить основну  якість, невід'ємну характеристику психічно здорової людини. Так, за Л. Маслоу, психічно здорова людина - це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, однак першою не нападає, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реалізуючи свої здібності й обдарованість.

Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в  сучасному виробництві, в яких виявляється  творчий професійний потенціал, забезпечують найбільш суттєві прогресивні  зміни у виробництві й соціумі. Важливим для - суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних  рішень, а й уміння сприймати й  розуміти нове, поважати свіжі, навіть незрозумілі ідеї, впроваджувати  їх, не протидіяти новому.

Під творчістю розуміється  передусім процес створення нового, корисного продукту. За обсягом принципової  новизни результату розрізняють  чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композитори, винаходи та відкриття, які перетворюють життя  людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість  такого рівня (абсолютна, об'єктивна  новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти людства.

Другий рівень творчості  стосується продукту, який є новим  для досить великого кола людей, скажімо  для певної країни світу. Деякі винаходи з'являються одночасно або з  певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня  є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах  якогось підрозділу підприємства, в  найкращому випадку -галузі.

І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб'єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг  цього рівня творчості не заважає  йому бути чи не найважливішим, початковим станом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.

Критерій новизни й  оригінальності не є єдиним для визначення творчості. Оскільки творчість - це вид  людської діяльності, то деякі спеціалісти  наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчої задачі), а  також об'єктивні (соціальні, матеріальні) та суб'єктивні (особистісні якості - знання, уміння, позитивна мотивація, творчі якості) передумови для творчості. Нарешті, багато дискусій викликає критерій соціальної й особистісної значущості та прогресивності творчості. Чи можна  вважати творчого діяльністю талановито продумані та здійснені злочини  або нові ідеї й винаходи, спрямовані проти спокою і добробуту людства?

На введенні критерію гуманності та прогресивності для визначення творчості  наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба говорити про антитворчість, варварство. Справжня творчість має сприяти розвиткові людської особистості, людської культури.

Відоме розвинуте Г. С. Костюком та його учнями трактування  діяльності як процесів розв'язування задач. Зрозуміло, що досить логічним є  екстраполювання його на творчу діяльність, що постає як процес розв'язування творчих  задач.

Ще Л. С. Виготський: - обгрунтована потреба у виділенні в психологічному дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає водночас усі основні риси цілого. Таке виділення творчої задачі як кванта, одиниці творчої діяльності надає можливість дослідити творчість, яка поглинає всі особистісні сили людини, всю її діяльність і часто саме з цієї причини важко піддасться науково-психологічному дослідженню.

Закономірності й механізми  творчого процесу сьогодні проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження  тривають. Однак визначено центральну ланку психологічного механізму  творчості (дослідження Я. О. Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка  характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими  моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригіналами). Функціонування механізму творчості  проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а саме:

) логічного аналізу проблеми - використання наявних знань,  виникнення потреби в новому;

) інтуїтивного розв'язування - задоволення потреби в новому;

) вербалізації інтуїтивного  рішення - набуття нового знання;

) формалізації нового  знання -формулювання логічного рішення.

Принципове значення у  творчому процесі має так званий непрямий (або побічний) продукт  творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і  є здебільшого неусвідомленим. Для  роз'яснення цього поняття можна  навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання  чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто  не може відповісти, яким предметом  скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі  властивості цього предмета, суттєві  з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про  прямий продукт дії.

Цікаво, що людина не може безпосередню використати непрямі продукти в  усвідомленій регуляції подальших  дій. Безпосередню цей продукт виступає лише в об'єктивно зафіксованому  результаті дії - перетвореннях об'єкта. Такі неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розв'язання творчої задачі (Я. О. Пономарьов).

Що ж сприяє тому, щоб  неусвідомлений непрямий продукт дав  поштовх інтуїтивному рішенню?

Нещодавно науковий світ вразила  новина, яка, здається, не повинна цікавити людей у наш досить неспокійний  час. Однак ця новина - знайдено доказ  останньої, або Великої, теореми  Ферма - схвилювала багатьох. Чому? Відповідь  на це запитання дав д-р Коен, який керує відділенням математики Прінстонського університету, де професор математики д-р Ендрю Чайлз зробив своє відкриття. «Схоже, що великі духовні сили людства ще живі. Ми нібито присутні на виконанні одного з останніх квартетів Бетховена», - заявив Коен.

Хто ж дав наприкінці XX ст. переконливий доказ того, що «великі  духовні сили людства ще живі»? Д-р  Чайлз пройшов класичний шлях творчої людини. Він уперше познайомився з теоремою Ферма в десятилітньому віці. Теорема стимулювала його бажання стати математиком. Підлітком він витрачав багато часу на спроби довести теорему. «Вона завжди жила в моїй підсвідомості», - згадує д-р Чайлз. Проте тільки ставши професійним математиком, він зрозумів, що йдеться про щось значно більше, ніж просто робота над задачею.

Далі була праця. «Задача  тримала мене, не відпускаючи, майже  сім років. Робота велася день за днем. Я майже забув, що можна думати про що-небудь ще, - розповідає д-р  Чайлз. - Я не думав, що коли-небудь припиню роботу над нею».

Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить  своє рішення, бо вона цілком захоплює особистість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість творчої людини. Вирішення таких проблем, які  стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому «інсайту» - осяянню. Ідеї приходять до людини вві сні (таблиця Менделєєва), в  зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (згадаймо «Еврику!» Архімеда). Все це добре відомі в історії науки приклади того, як творча задача заволоділа особистістю і розв'язалася нібито раптово, ніби сама собою. Однак найчастіше творча задача (наукова, технічна, художня тощо) розв'язуєтеся систематичною, організованою, інтелектуальною працею, поступовим проходженням усіх етапів і фаз.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки 

Здатність людини до творчості  не характеризується якоюсь однією конкретною здібністю (виключаємо тут випадки  прояву яскравої обдарованості: музичної, художньої тощо). Це інтегративна якість особистості, яка відображає її особливу внутрішню структуру: спрямованість, певні психічні процеси, характерологічні якості, уміння. Природжене і набуте виступає тут у діалектичній єдності  і нерозривному зв'язку. Дослідники проблеми творчості, як правило, під  поняттям «творчі здібності» розуміють  синтез властивостей і особливостей особистості, які характеризують ступінь  її відповідності вимогам певного  виду навчально-творчої діяльності і обумовлюють рівень результативності (продуктивності) такої діяльності. Тому, більш коректно, на нашу думку, використовувати термін «творчі  можливості».

Головною ознакою творчої  особистості вважаються її творчі якості, тобто індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам творчої діяльності і  є умовою її успішного виконання. Тому проблема цілісного педагогічного  впливу, який би забезпечував інтеграцію психолого-педагогічних умов навчання з внутрішньою «творчою» структурою особистості є надзвичайно складна  для реалізації у системі масового навчання. Вихід тут, на наш погляд, полягає у створенні умов для  варіативного вибору учнями форм і  методів навчання, педагогів, з якими  вони відчувають себе комфортно «на  одній хвилі», збільшення часу на самостійну роботу за умови опосередкованого керівництва  з боку викладача, проведення консультацій як «діалогу двох».

Критеріями здатності  учнів до творчої діяльності можуть бути: застосування нових підходів до вирішення навчальних проблем; комплексне і варіантне використання в навчальній практичній діяльності всієї сукупності теоретичних знань і практичних навичок; бачення нової проблеми у зовні знайомій ситуації, знаходження  варіативних шляхів її вирішення; застосування науково-доказового вибору дій у  конкретній навчальній ситуації; проведення систематичного самоаналізу власної  діяльності, дослідницької роботи з  творчого узагальнення власного досвіду, досвіду інших; прояв гнучкості при виборі оптимального рішення у нестандартних (особливо конфліктних) ситуаціях.

Рівень розвитку творчих  психічних процесів побачити досить складно. Разом з тим вони мають  вирішальне значення для розвитку особистості  як творчої. Тому існує проблема розробки і впровадження методик щодо вірогідного  вивчення психічних процесів, які  сприяють успішності у творчій діяльності.

Важливе значення має врахування і використання закономірностей  протікання процесу творчості. Сам  процес творчості впливає не тільки на результат, а й на творчий розвиток суб'єктів творчості, а значить  навчальний процес повинен будуватися як творчий, в результаті якого виникає  нове творче досягнення, що не міститься  у вихідних умовах, повинен бути спрямований на розвиток творчого, зокрема дивергентного, мислення.

Список використаної літератури

 

1.Богоявленская Д. Б.  Психология творческих способностей. - М.: Академия, 2002. - 320 с.

2.Богоявленская Д. Б.  Теория деятельности и психология творчества // Теория деятельности: фундамент, наука и социальная практика. - М., 2003.

3.Кремінь В. Сучасна  освіта в контексті реформування // Освіта України. - 1999 р. - №40 - с. 6.

4.Пономарев Я.А. Психология творчества: перспективы развития // Психол. журн. - 1994. - Т. 15. - №6. - С. 38-50.

5.Пономарев Я.А., Семенов  И.Н., Степанов С.Ю. и др. Психология творчества: общая, дифференциальная и прикладная. - М., 1990. - 250 с.

6.Ильин Е. П. Эмоции и чувства. - СПб.: Питер, 2001.

7.Практическая психодиагностика. Методики и тесты: Учебное пособие под ред. Райгородского Д. Я. - Самара: Издательский дом „Бахрах", 1998.

8.Хьелл Л, Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер, 2002.

9.Циба В. М. Соціологія  особистості: системний підхід. Навчальний  посібник. - К.: МАУП, 2000.

10.Шорохова Е. В., Бибиева М. И. Психологические проблемы социальной регуляции поведения. - М.: Наука, 1976.

11.Основи загальної психології / За ред. Максименка С.В. - К.: НПЦ  Перспектива, 1998. - 256 с.