Творчість і уява

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТИТЕТ»

КРИВОРІЗЬСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

 

                                                                                                                                         Кафедра соціології,                          психології та педагогіки       

 

 

РЕФЕРАТ

на тему: «Творчість і уява»

з дисципліни «Психологія  і педагогіка»

 

 

 

                                                                              Студентки 1 курсу                                            Фінансово-кредитного                                                                  факультету                                                                      групи ФК-13-1                                                                   Гамідова С.М.        Науковий керівник                                                                   Шепеленко Т. Л.      

 

 

 

Кривий Ріг-2013

Вступ

1. Теорія особистості  Г.Олпорта

2. Психологічна структура  особистості та особливості її  розвитку

3. Творча уява

4. Творчість і уява

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Творча уява - це така ж  універсальна здібність, як і здібність  мислити у строгих поняттях. Певною мірою така здібність розвивається у кожній особистості. І саме нею  в майбутньому буде визначатися  рівень творчого начала в людині. Фантазія формується вже самими умовами життя  людини. Насправді ж значення мистецтва  неможливо принижувати поруч  з наукою. Здібність емоційно сприймати  оточуючий світ, мислячи образами - ось різниця між пізнанням  раціональним і пізнанням чуттєвим. Безчуттєве розуміння світу - це така недосконала і неможлива річ, як і "мислення про мислення". Таким  чином, ці дві здібності доповнюють одна одну, синтезуючи світ у цілісну  субстанцію.

Свого часу у філософській літературі зросла увага до проблеми творчого мислення на підставі діалогу. Це ще один з аспектів проблеми творчості. В.С.Біблер у праці "Мислення і творчість" звертається до питання про вирішальну роль логіки діалогу у розвитку творчого мислення, особливо у розвитку теоретичної творчості. Кожна людина в тій мірі, в якій вона мислить творчо, здійснює своє мислення у внутрішньому, мисленнєвому діалозі з самим собою, і цей діалог подумки протікає як зіткнення радикально різних логік мислення. На діалогічності мислення свого часу акцентували свою увагу представники німецької філософії, а саме: Кант, Гегель, Фейєрбах. Зокрема, Л.Фейєрбах вважав, щодіалектика не є умоглядний монолог, але умоглядний діалог з досвідом. Мислитель лише постільки діалектик, оскільки він - противник самого себе. Мати сумніви у самому собі - найвище мистецтво й сила . Істина полягає лише у поєднанні "Я" з "Ти". Аналогічну думку висловив І.Кант: "Мислити . значить розмовляти з самим собою. Значить внутрішньо чути себе самого" [5,141].

Питання про можливість навчання творчості й досі залишається  дискусійним, адже тут доводиться аналізувати  певні протиріччя, так само, як і  в класичному спорі про роль вродженого й набутого, роль наслідування та оточення. При аналізі цієї проблеми слід користуватися  наступними положеннями:

) творчість - це суб'єктивно  значущий процес. Він буде творчим  для того, хто робить щось уперше, й не буде творчим для того, хто робить це саме вдруге, втретє;

) слід мати на увазі  масштабність створюваних унаслідок  творчого процесу продуктів: вони  можуть бути творчими лише  для самого суб'єкта-творця або  для дуже вузького кола фахівців, а можуть бути і загальнолюдськими  відкриттями чи винаходами, творами  мистецтва, що є унікальними  для всіх часів;

) треба враховувати той  факт, що мова йде або про  систематичну творчість, або про  окремі випадки створення чогось  нового.

Отже, можна розглядати два  види творчості: творчість як "відкриття  для себе" і творчість як "відкриття  для інших". У першому випадку  результат (продукт) творчості не має  суспільної значимості, у другому - він має цю властивість. Але й  у тому і в іншому випадку процес творчості багато в чому подібний, бо приступаючи до розвязання задачі, людина не знає її алгоритму, правил і способів дій.

1. Теорія особистості  Г.Олпорта

 
Один з найбільш впливових прихильників диспозиціонального напрямку у вивченні особистості Гордон Олпорт вважав, що кожна особистість є унікальна і що її унікальність найкращим чином може бути зрозуміла через визначення конкретних рис особистості.

В основі диспозиціонального напрямку у вивченні особистості лежать дві ідеї:

) люди володіють широким  набором схильностей реагувати  певним чином у різноманітних  ситуаціях, демонструючи послідовність  у вчинках, думках, емоціях незалежно  від перебігу часу, подій, життєвого  досвіду;

) люди відрізняються поміж  собою наявністю характерних  рис.

Індивідуальний підхід до вивчення особистості відображається у прагненні Олпорта зрозуміти і передбачити розвиток реальної, і сьогодні існують лише за інерцією. Ірраціональними їх робить абсолютна категоричність, недопущення винятків. А коли реальність таким вимогам не відповідає, природно виникають порушення емоційного стану і, як наслідок, - хронічний стрес.

Щоб полюбити людину, треба, щоб вона сховалася, а ледь покаже обличчя своє - пропала любов. Чому так відбувається? Чи то від поганих  якостей відбувається, чи від того, що така вже людська натура. Відносно можна любити ближнього і навіть іноді здалеку, але зблизька майже  ніколи. Милуватися ним можна, але  таки не любити.

Ф. Достоєвський

Більша частина наших  спроб вирішити проблему фактичних  життєвих потреб лежить у площині  внутрішніх, психологічних просторів. Мова йде про визначення суті того, що ми вважаємо своїми проблемами. Якщо подивитися на ці "суті" уважно, то в переважній більшості випадків виявляється, що наші проблеми просто надумані. Тобто бажання, які їх створили, зародившись колись в підсвідомості, зовсім не такі сильні і суттєві, як це здається свідомості. І, звичайно, абсолютно  не варті тих сил, які вони у  нас відбирають. Чому ж тоді ми так  іноді страждаємо, що нас примушує страждати? Відповідь буде лаконічною. Уява.

Дотримуйтеся тієї волі і  того шляху, які досвід підтверджує  як ваші власні, тобто як справжнє вираження  вашої власної індивідуальності.

К. Юнг

За допомогою уяви, яка  іноді підігрівається страхом, негативними  очікуваннями, які у свою чергу  побудовані на нереалістичних прогнозах  стосовно подій і людей, які нас  оточують, ми вибудовуємо у своєму внутрішньому світі "віртуальний  простір" і фактично ведемо гру  з самими собою. Ось, наприклад, людина стурбована своєю хворобою, нерідко  удаваною. Що вона робить далі? Вона весь час повертається до думки, чи все  добре, чи немає якоїсь патології, чи не помилився лікар, може, треба проконсультуватися у більш компетентного лікаря, які дієти найбільше підходять (коли людина хоче схуднути і заганяє  себе в "прокрустове ложе" якогось  ідеалу). У даному випадку чим  зайнята людина? Чим завгодно, тільки не своїм реальним життям. Правда, існує  підозра, що саме цього життя людина і боїться і ховається від  нього у своїх віртуальних (вигаданих) просторах. Як писав один відомий  психіатр, деякі пацієнтки підсвідомо якраз і не хочуть лікуватися від депресії, адже з чим вони потім залишаться, коли її вилікують - зі своєю самотністю?

Виключити із наших задоволень уяву - значить, звести їх нанівець.

М. Пруст

Резюмуючи сказане, можна  стверджувати, що одним із найбільш суттєвих способів боротьби з власними патологічними домінантами (які  панують в нашій свідомості і  проявляють себе, як правило, через  негативні емоції, а також надії  і мрії, які не мають під собою  реального підґрунтя) є визначення істинної потреби, яка лежить за всією  цією психічною діяльністю. Тут часто  з'ясовується, що завдання, яке ми вирішуємо (бажання, що стоїть за ним), або абсурдне, або недосяжне, або нічого не варте. Слід зауважити: робити з мухи слона - це наша вельми специфічна людська  забава, правда, досить дорога, невигідна. Чи не краще з усім цим покінчити  просто, за допомогою елементарного  вольового рішення - закрити тему, поставити крапку і зайнятися  реальною справою, що буде і цікаво, оскільки потребує напруження ваших  моральних та інтелектуальних зусиль, прояву вашого індивідуального "Я", яке ви ще до цих пір, може, зовсім і не знаєте; це ще буде і корисно, й продуктивно. Така пропозиція набагато реальніша, ніж спроба вирішити проблему фактичних життєвих потреб у своїх  внутрішніх віртуальних просторах, у яких ви крутитеся, як муха в окропі.  
О. Македонський саме так і вчинив - він просто розсік гордіїв вузол мечем.  
Відмова від домагань дає нам таке бажане звільнення, як і здійснення їх насправді, і відмовлятися від домагань будуть завжди у тому випадку, коли розчарування безперервні, а боротьбі не видно кінця.

У. Джеймс

Все вищесказане підводить  нас впритул до необхідності розкриття  механізму, що забезпечує виконання  і реалізацію поставлених завдань, а саме - інтелекту людини, який є  центром когнітивної (пізнавальної) сфери особистості і необхідною передумовою її, особистості, ефективної діяльності. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Психологічна структура  особистості та особливості її  розвитку

 

Когнітивна, тобто пізнавальна, сфера особистості має принципове навантаження щодо побудови моделі світу, яка є центральною частиною її психічного життя. Цю модель звичайно описують у вигляді взаємодії  таких великих блоків, як психічні функції, структура цінностей, цензури  і система психологічного захисту. Чому для нас важливо акцентувати  увагу на моделі світу?

Безліч ситуацій, в яких ми опиняємося, вимагають від нас  формування думки або судження про  те, який він, - навколишній світ. Вузловим моментом, навколо якого в таких  ситуаціях концентрується активність людей, є спільне визначення й  утвердження образу світу або  образу (моделі) "Я" і конкретних людей. Поряд з цим формуються, змінюються або закріплюються різні  способи поведінки в зовнішньому  світі. Так відбувається тому, що ставлення  людини до певної ситуації, а також  її вчинки багато в чому залежать від  того, що і як вона думає з приводу  даної ситуації, як вона її оцінює. Світ для людини такий, яким вона його собі уявляє.

Надзвичайно важливою обставиною для людини є її внутрішня впевненість  у правильності власних уявлень  про різні елементи зовнішнього  світу. Без цієї впевненості люди, як правило, почувають себе розгубленими і погано орієнтуються в довкіллі.

Водночас людина, яка прагне пізнати світ, відшукати істину, повинна бути готова повністю змінити  свої усталені погляди або навіть відмовитися від них, інакше вона ніколи не буде прогресувати у своїй  розумовій еволюції, тобто не буде здатна до змін. Людина реально пізнає світ, освоює об'єктивне багатство  його, змінюючи саму себе. Для уможливлення змін самої людини необхідна зміна  обставин, приведення їх у відповідність  до людської природи. Саме зміна довколишнього  середовища у відповідності з  природою людини і є освоєнням  світу. У цьому акті людина знаходить  дієву опору буття, це реальна  міць людини. Головними моментами  освоєння світу виступають адаптація  до нього та реальне його перетворення - творчість. На цій основі відбувається становлення особистості: необхідність адаптуватися до світу для того, щоб згодом накласти на нього відбиток індивідуальності, неповторності свого  буття.

Принципів немає, є тільки події. Немає законів, є тільки обставини  і людина високого лету сама пристосовується  до обставин і подій, щоб керувати ними. Якби існували непорушні принципи і закони, народи не міняли б їх, як ми міняємо сорочку. Той, хто вихваляється непохитністю своїх поглядів, завжди йде по прямій лінії, інакше кажучи - це дурень, що вірить у свою непогрішимість.

О. Бальзак

Усвідомлюючи себе як самостійного незалежного суб'єкта, який має право  розпоряджатися своєю життєвою територією на свій розсуд, реально виділяючись  із навколишнього середовища, людина підвищує свій вплив на нього, змінюючи і свої взаємовідносини з ним, що виражається у збільшенні частки інтелектуальних моментів діяльності, основу яких становлять психічні (пізнавальні) процеси. Саме вони утворюють структуру  інтелекту людини, хоча поняття інтелектуальної  сфери особистості значно ширше, ніж когнітивної.

3. Творча уява 

Уява - це майстерня людського  мозку, в якій моделюються всі  плани, розроблені людиною; старі ідеї і встановлені факти перетворюються в нові комбінації і використовуються заново.

Уява - це будівнича сила душі. Імпульс, бажання набувають  форми і приводяться в дію  за допомогою уяви.

Як дуб виростає із жолудя, так всі наші досягнення виростають із організованого плану, створеного уявою. Спочатку йде думка; потім - організація  цієї думки в ідеї і плани; далі - перетворення планів у реальність.

Ідеї - початок всього. Ідеї - продукт уяви.

Бажання є розумовий імпульс. Коли ви починаєте з цього імпульсу, ви ставите собі на службу те, що поки що піддається обмеженню - вашу уяву. Людина ще не досягла межі у використанні своєї уяви. Вона тільки виявила  її існування і навчилася використовувати  найпримітивнішим способом.

Битва за успіх наполовину виграна, коли людина знає, чого хоче. Вона виграна повністю, якщо людина не просто знає, чого хоче (тобто у неї є  план досягнення свого бажання), а  і прийняла рішення домагатися свого  будь-якою ціною, іноді ціною неймовірного напруження і неймовірних зусиль.

Поставте перед собою  високу мету і приховуйте, як саме ви збираєтесь її досягти, підбирайтесь до неї потайки. Станьте мисливцем, почувайте себе наче в засідці, чатуйте  на здобич і щасливу нагоду, не шкодуйте ні себе, ні того почуття, яке називають  гідністю, бо всі ми, зрештою, скоряємося, коли треба, або порокові, або необхідності. А головне, дотримуйтесь найвищого  закону: бережіть таємницю.

О. Бальзак

Реалізація мети вимагає  уяви, рішучості і наполегливості! Сила рішучості росте з використанням  її. Тимчасові невдачі - це своєрідний виклик. Багато людей при першій ознаці поразки готові відразу відмовитися  від своєї мети і своїх намірів. І тільки дехто бореться до кінця, зневаживши всі труднощі, поки не доб'ється  свого.