Шпаргалка по "Психологии"

34.Перша медична допомога  при отруєннях. Отруєння відбувається при попаданні в організм людини токсичної речовини. Це можуть бути ліки, хімікат, прийнятий людиною випадково або свідомо, недоброякісні продукти харчування, контакт з отруйними рослинами, укус комахи. Основними ознаками отруєння є порушення дихання, свідомості, серцевої діяльності, блювання, пронос, біль у животі. Одним із поширених джерел харчових отруєнь можуть бути продукти, заражені деякими мікробами, які виділяють сильні токсини. Перш за все – це збудник ботулізму, якій розвивається без доступу кисню у консервованих продуктах. Після звичайного для будь-якого харчового отруєння початку (блювання, пронос, біль у животі), за декілька годин розвивається порушення мови, ослаблення зору, утруднення ковтання. Також широко розповсюджені харчові отруєння, що викликані стафілококом ( бактерії у молочних продуктах, тістечках, паштетах, копчених продуктах). \. При отруєнні харчовими продуктами, особливо м’ясними, симптоми отруєння виникають через 4-48 годин. Захворювання починається гостро: підвищується температура тіла, з’являється озноб, нудота, біль в животі, блювання, пронос. Велику небезпеку при отруєннях представляє зневоднення організму. Схема надання першої допомоги: - негайно викличте лікаря; - промийте постраждалому шлунок: дайте випити 5-6 стаканів теплої води, натисніть на корінь язика і викличте блювання (повторити процедуру декілька разів); - дайте випити міцного несолодкого чаю;- при проносі – поставте клізму; - дайте прийняти активований вугіль (4-5 таблеток); - якщо блювання у потерпілого проходить мимоволі, а він непритомний, поверніть його голову набік, слідкуйте, щоб блювотні маси не потрапили у дихальні шляхи (вчасно видаляйте їх з ротової порожнини). Неприпустимо: - викликати блювання, якщо потерпілий знаходиться у непритомному стані; - використовувати для промивання шлунку навіть слабких розчинів кислот, лугів; - давати пити молоко, якщо причина отруєння не відома - давати пити алкоголь.

35.Правила проведення  штучної вентиляції легень і  непрямого масажу серця. При проведенні зовнішнього масажу серця хворого вкладають на спину на тверду поверхню (підлога, земля). Реаніматор стає збоку від хворого та долонями, покладеними одна на одну, надавлює на грудину з такою силою, щоб прогнути її за напрямком до хребта на 5–6 см. Частота стискань 100–120 у хвилину. Руки повинні лежати на нижній третині грудини, тобто на 2 пальці вище мечоподібного відростку. У дітей масаж серця слід проводити лише однією рукою, а дітей грудного віку — кінчиками двох пальців з частотою 100–120 натискань у хвилину. Точка прикладання пальців у дітей до 1 року — у нижнього кінця грудини. Якщо реанімацію виконує одна людина, то через кожні 30 стискань грудини з інтервалом у 1 секунду вона повинна, припинивши масаж, зробити 2 сильних вдиха по методу рот у рот, рот у ніс або спеціальним ручним респіратором. При участі у реанімації двох чоловік слід робити 2 роздування легень після кожних 30 стискань грудини.Ефективність масажу серця оцінюють за такими ознаками: -поява пульсу на сонних, стегнових та променевих артеріях; -підвищення артеріального тиску до 60-80 мм рт.ст.; -звуження зіниць та поява реакції їх на світло;-зникнення синюшного забарвлення та «смертельної» блідості; -подальше відновлення самостійного дихання. Для проведення штучного дихання необхідно покласти хворого на спину, розстебнути стискаючий грудну клітку одяг та забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів. Якщо у ротовій порожнині або глотці є якийсь вміст, його потрібно швидко видалити пальцем, серветкою, хусткою або за допомогою будь-якого відсосу. Голову постраждалого слід відвести назад. Висунути нижню щелепу вперед. Якщо під рукою є один з видів повітроводів, то його слід ввести у глотку для попередження западання язика. При відсутності повітроводу під час проведення штучного дихання слід притримувати голову у відведеному положенні рукою, зміщуючи нижну щелепу вперед, проводити реанімацію потрібно з розрахунком 2:15 , 2 вдихи і 15 разів масаж серця. При проведенні дихання рот у рот людина , що проводить реанімацію, зробивши глибокий вдих та щільно притиснувши свій рот до рота хворого, вдуває до його легенів повітря. При цьому рукою, що знаходиться у лоба постраждалого, необхідно затиснути ніс. Видих здійснюється пасивно, за рахунок еластичних сил грудної клітки. Число видихів 16-20у хвилину. Вдування потрібно проводити швидко та різко (у дітей менш різко), щоб тривалість вдиху була у 2 рази менше часу видиху. Уникнути безпосереднього доторкання до рота хворого можливо, вдуваючи повітря через марлеву серветку, хустку або будь-яку іншу нещільну матерію. При цьому методі вентиляції легень можна застосовувати повітроводи. При використанні методу дихання рот у ніс вдування повітря відбувається через ніс. При цьому рот постраждалого повинен бути закритий рукою, якою одночасно зміщують щелепу доверху для попередження западання язика