Робота з обдарованими дітьми середнього

Створення спеціальних  класів і спеціальних шкіл для  обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).

Вибір форми навчання залежить від  можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

2.4.  Підготовка вчителя до рботи з обдарованими дітьми: його мета, завдання, принципи роботи, особистісні якості.

Щоб організувати ефективну навчальну  діяльність, необхідна вдумлива робота вчителя. Звичайно, знайти підготовленого викладача, який володіє сукупністю необхідних психологічних знань і особистісних якостей майже неможливо, окрім відмінних фахівців, які не знаючи специфіки роботи з юними талантами, інтуїтивно відчувають, як потрібно організувати роботу з ними. Однак таких людей одиниці, а інтуіція обов’язково повинна підкріплятися реальними знаннями, щоб не втратити свою прогностичну можливість. Тому потрібна спеціальна робота по підготовці вчителів до роботи із здібними дітьми, як в педагогічних вузах, так і на місцях, у школах.

Програма з педагогіки у педвузі не передбачає вивчення окремо проблеми обдарованості та методику роботи з обдарованими дітьми. Однак, вузівська навчальна програма передбачає проведення спецкурсів і спецсемінарів. Однією із можливих тем може бути підготовка вчителя до роботи з обдарованими дітьми.

В школі організувати таку роботу дещо складніше, оскільки велике навантаження, мала зарплатня, що примушує шукати приробітки, обмежують  вільний час вчителів, який можна  було б використати для самоосвіти. Однак, в школах функціонує науково-методична рада, яка розробляє стратегію викладання, визначає наукові проблеми, які потребують дослідження, виробляє методичні поради, вивчає досвід роботи колег  інших шкіл і організовує роботу методичного семінару, який проводиться раз на місяць. Цикл цих семінарів і може бути присвячено означеній проблемі.

Аналіз наукових праць  психологів, педагогів дозволяє виділити основні етапи в роботі по підготовці вчителя до роботи із здібними дітьми.

1. Вивчення і з’ясування сутності поняття “обдарованість”.
2. Виявлення  специфічних особливостей поведінки талановитих дітей різних вікових груп.
3. Оволодіння способами виявлення обдарованих дітей.
4. Ознайомлення з основними принципами складання навчальних програм для роботи із здібними дітьми. Виділення основних концептуальних розділів програми.
5. Формування неохідних особистісних якостей.

Специфіка фізичного і психічного розвитку обдарованих дітей породжує необхідність укладення спеціальних навчальних програм. В Україні немає уніфікованої стандартної програми, яка б передбачала особливості навчання талановитих дітей. Однак існує низка авторських программ.

Oсновні засади, які необхідно враховувати при складанні програм.

1. Індивідуальний підхід в оцінці здібностей кожної окремої дитини.
2. Співпраця вчителя і учня, основна мета якої, - формування позитивної Я-концепції дитини і усвідомлення нею власних  можливостей.
3. Тісна співпраця сім’ї і школи. Залучати до сумісної роботи батьків, які сприяють розвитку потенційних можливостей дітей вдома, підтримують їхню унікальність і індивідуальність.
4. Сбалансованість навчального матеріалу, яка забезпечує реалізацію різнобічних інтересів школярів.
5. Спілкування з обдарованими однолітками. Тому бажано створення спеціальних класів, груп, шкіл.
6. Вдосконалення професійних вмінь вчителів, розширення їхнього інтелектуального потенціалу, реалізація наукових інтересів, набуття досвіду дослідницької діяльності.
7. Сприяння визначенню і усвідомленню школярами навчальної мети.
8. Розвиток творчих здібностей.
9. Залучення до роботи талановитих педагогів і науковців.
10. Гнучкість. Програма повинна враховувати підготовку, світогляд учнів, їхні інтереси і потреби.

Необхідною умовою в роботі з  талановитими дітьми є участь вчителя  у складанні програм. Вони повинні  розроблятися з врахуванням інтелектуального і творчого потенціалу педагогів, які  працюють. Серед обов’язкових рис  особистості вчителя психологи  виділяють:

• позитивну Я-концепцію, яка забезпечує педагогу віру в успіх, у власні сили, в свою компетентність, бажання творчо працювати, підтримуючи добрі стосунки з дітьми, адже невпевненість вчителів у власних силах породжує зневагу учнів;
• цілеспрямованість і наполегливість. Ці риси дозволяють свідомо займатися роботою, активно працювати по одній із аргументовано вибраних методик, не розмінюючись на сумнівні експерименти;
• зрілість, яскравим виявом якої, є чітко усвідомлені цілі і завдання. Такі спеціалісти навіюють впевненість у собі, викликають повагу з боку дітей і колег;
• емоційна стабільність забезпечує надійний зразок для наслідування дітям;
• чуйність;
• інтелект. Інтелектуальна здібність, яка виявляється в вільному володінні базовими поняттями, які належить засвоїти дітям; інтелектуальна компетентність, щоб свідомо сприяти розвитку дітей, поступовому їх переходу з перцептивного рівня на діяльнісний..

 Крім цього необхідно передбачати  підвищення кваліфікації  педагогів  за місцем роботи. Бажане введення  днів для самоосвіти. Результатом такої роботи може бути зошит індивідуальних досягнень. Тільки тоді, коли людина чітко усвідомлює мету, робота ефективна [3: 40].

2.5. Підготовка вчителя до роботи  з обдарованими дітьми

Наукова психологія ще не визначилася остаточно щодо питань, пов'язаних з явищем обдарованості (у тому числі інтелектуальною творчістю) як певним^: відхиленням від норми у континуумі :творча обдарованість - репродуктивність; інтелектуальна обдарованість - низький інтелект. Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене «емоційною енергетикою», й досі залишається проблемою нез'ясованою. Більшість психологів вважають, що на даному етапі розвитку наука не здатна розв'язати цю проблему, тому варто займатись практикою. Зокрема, в Україні це втілюється через створення спеціалізованих шкіл, закладів нового типу, проведення конкурсів тощо. 

Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й  не може існувати, адже кожна дитина - унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа - індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність - риса творчо обдарованої дитини. З такими дітьми, з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а, з іншого, - важче, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливого ставлення. До того ж робота з ними вимагає значних професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання - процес технологічний і його, як і на виробництві, легко зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.

Прийнято виділяти три групи  вчителів, робота яких однаково важлива  для розвитку обдарованих дітей.

Перша група - вчителі, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу емоційного захоплення.

Друга - вчителі, які навчають техніки виконання (наприклад, певних дослідів), закладають основи майстерності.

Третя група – вчителі, які виводять на високий професійний рівень.

Поєднання всіх цих учительських особливостей в одній  особі - явище надзвичайно  рідкісне.

До якої б із зазначених груп не належав учитель, він має бути насамперед вихователем. Головною метою сьогодні є виховання унікальної цілісної творчої особистості, здатної  на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Тому вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перейматися проблемой й інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати, і розвивати; мати віру в учня, емпатичне розуміння, фасалітаційні здібності, бути конгруентним, доброзичливим в оцінці дій учня, вміти поставити себе на місце дитини; бути фахівцем вищого ґатунку - володіти належними предметними, психолого-педагогічними і методичними знаннями; мати високий рівень інтелекту, широку ерудицію, творчий світогляд. Він також має постійно самовдосконалюватись - вчити і вчитись сам; бути ентузіастом, цілеспрямованим, наполегливим, впевненим у своїх силах, принциповим у важливих питаннях і водночас гнучким, коли йдеться про другорядне. Йому потрібно мати організаційні здібності для створення атмосфери творчості, розкутості, вільного ділового спілкування, приязного мікроклімата, спонукання до творчості, уміння слухати. Важливо володіти даром навіювання, вміти аргументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоційно врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу, самокритики, перегляду своїх позицій, виваженості вчинків; налагоджувати з учнями партнерські стосунки згідно з педагогікою співробітництва, не переходячи при цьому до панібратства; надавати дітям свободу вибору і прийняття рішень; володіти високим рівнем пізнавальної і внутрішньої мотивації, адекватною самооцінкою, внутрішнім локусом контролю тощо. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.

Результати анкетування обдарованих дітей про вчительську працю засвідчили,   що   вони   вважають  більш важливим почуття поваги до вчителя, ніж почуття любові. Любов -  почуття неусвідомлюване (не знаєш, за що людину любиш), а повага - усвідомлюване. Учень може назвати, за що саме поважає вчителя. І на першому місці - високий фах учителя. Шанований педагог для обдарованих - передусім чудовий вчитель-предметник, що знає і любить свій предмет. Такий вчитель допомагає дитині долати розрив між теорією і практикою. За дослідженнями Е.П. Торренса, співробіт-ництво дітей з вчителями-менторами (вихователь, порадник, наставник. За ім'ям наставника Телемаха, сина Одїсея), яких вони поважають, забезпечило вищі творчі досягнення дітей у порівнянні з їхнім ІQ і порівняно з дітьми, що працювали самостійно. Отже, роль такого вчителя величезна, він впливає на майбутнє життя дитини, її професійний вибір.

Як відомо, кожна дитина - мікрокосм індивідуальних особливостей, рис, які відрізняють її від інших. Але все ж можна виділити деякі загальні поради щодо роботи з обдарованими дітьми, що викристалізувалися в процесі експериментального викладання.

1. Однаково шкідливі як зневага  до успіхів учня, а іноді й  приниження їх, так і надмірне захвалювання індивідуальних здібностей на фоні класу, що може викликати, з одного  боку, ревнощі, роздратування і навіть відразу однолітків, а з іншого, - перфекціонізм - «зіркову хворобу» обдарованої дитини. Краще залучити до спільних занять. Наприклад, при розподілі учнів на ланки обдарованих призначити ланковими. Тоді заняття навіть проведене у вигляді змагання принесе перемогу  всій групі, а не лише обдарованому, здібному учню. А взагалі краще уникати елементів змагання у роботі з обдарованими.

2.  Оскільки обдаровані діти  не сприймають суворо регламонтованих, однотипних занять і завдань, що не дають змоги їм працювати на повну силу інтелекту, то навчальну діяльність на уроках треба  організувати таким  чином, щоб приділити увагу обдарованим. Наприклад, урізноманітнити завдання і програму в цілому, виділити час на консультації, надати можливість учням самим обирати рівень складності завдань для самостійної роботи, заохочувати допитливість, цілеспрямованість і незалежність в діях, розвивати ініціативу, гнучкість мислення, уяву тощо. Отже, у навчанні обдарованих, як і всіх технологіях особистісної орієнтації, потрібно знайти методи і засоби, що відповідають Індивідуальним особливостям кожної дитини. Для цього враховуються результати психодіагностики, перебудовується зміст освіти у напрямі добору для окремого індивіда, змінюється організація діяльності дітей щодо визнання ролі учня у власній освіті, застосовуються нові методи і засоби навчання, наприклад, комп'ютер. Іншими словами, створюються умови для творчості і самоактуалізації особистості, формування внутрішньої мотивації творчої діяльності, надання можливості  вибору учнем свого стилю навчання, частково змісту навчання, реалізації особистісного потенціалу в освіті через здійснення відповідних видів діяльності.

3.  Рання діагностика дитячої  творчості і створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованого учня.

4.   Розвиток творчої обдарованості неможливий без дотримання принципів розвивального навчання, висунутих   A.M. Матюшкіним, - проблемності, індивідуалізації, діалогічності. Вони потребують переорієнтації навчання з предметного на процесуальне й мотиваційне.

5. Основним у розвитку творчого  потенціалу, за О. Яковлевою, є  принцип трансформації когнітивного  змісту в емоційний. Він означає,  що для розвитку творчої обдарованості дітей необхідно систематично повертати їх до власних емоційних переживань. Адже міцно запам'ятовується лише те, що сильно вплинуло на душу,  викликало шквал емоцій.