Психологічний зміст та класифікація виховного впливу

Іншими словами, вихователь повинен домагатися того, щоб його вимоги були зрозумілі і правильно оцінені вихованцем. [7]

Особистий приклад. Велике значення у формуванні особистості школяра має особистий приклад вихователів, вчителів.

Виховна сила особистого прикладу заснована на схильності дітей і школярів до наслідування того, кого вони люблять і поважають, хто користується у них авторитетом. Вчителю завжди треба пам'ятати, що оп є зразком, прикладом для вихованців, поведінка яких іноді просто відображає його власні переваги та вади. А. С. Макаренко вказував, що поведінка вихователів має вирішальне значення, - те, що роблять вихователі, часто набагато більше впливає на особистість дитини; ніж те, що вони йому говорять. І дійсно, діти найчастіше швидше і краще засвоюють те, що вони бачать, ніж те, що вони чують. А. С. Макаренко підкреслював, що всі сторони поведінки людини, аж до того, як він радіє і сумує, як поводиться з друзями і ворогами, як говорить з іншими людьми і про інших людей, як ставиться до роботи, як слід суспільним нормам поведінки , чи володіє собою і своїми почуттями, - все це має величезне значення для виховання особистості школярів. [6]

Якщо вчитель принциповий, наполегливий у боротьбі з труднощами, чуйний, справедливий і скромний, йому легше буде добитися того ж самого і у вихованців, які прагнутимуть виробити і у себе ці ж риси. Навпаки, невитриманість вчителя, його грубість, пасивність, нескромність зроблять негативний вплив. Недарма кажуть, що в дітях повторюються недоліки дорослих. Особливо шкідливі для виховання випадки, коли поведінка вихователя суперечить його словам. Якщо школяр спостерігає це неодноразово, та ще у різних людей, у нього буде виховуватися лицемірство. Дитина може прийти до висновку, що справи людини не обов'язково відповідають його словами, що говорити можна одне, а в житті надходити протилежним чином, що за словами можна приховувати свої справжні думки.

Якщо молодший школяр, наслідуючи вчителю, намагаючись бути схожим на нього, робить це найчастіше неусвідомлено і наслідує швидше його зовнішніми проявами і манерам, то підліток і старший школяр в більшості випадків вже свідомо наслідує приклад. Вважаючи себе дорослим, підліток прагне наслідувати вчинкам і діям старших. Тому у нього з'являється гострий інтерес і увагу до поведінки оточуючих людей, особливо людей найбільш близьких і найбільш авторитетних для рябо.

Зі сказаного випливає, що вчителі повинні пред'являти до себе і своєї поведінки найсуворіші вимоги, постійно пам'ятати, що за ними стежать десятки допитливих очей, що вони виховують школярів і своєю поведінкою. Справедливо кажуть, що вчитель - людина, спеціальністю якого є правильна поведінка. [8]

Вправи в правильній поведінці. Головне, основне у вихованні особистості, як уже зазначалося, - це організація практичного досвіду в правильному поводженні. Вихователь повинен формувати у школярів форми, способи поведінки, в яких реалізовувалися б складаються під вирішальним впливом виховання переконання школяра. Зазначені форми поведінки закріплюються, перетворюються на стійкі утворення тоді, коли стають формою вираження, засобом «матеріалізації» мотивів, потреб, відносин школяра. Система виховних заходів повинна ставити школярів в такі умови, щоб їх практична діяльність відповідала засвоюваним принципам поведінки, щоб вони привчалися втілювати свої погляди і переконання у вчинки. Саме в цьому сенсі А. С. Макаренко говорив про необхідність організувати «гімнастику поведінки», вправи в правильних вчинках.

Якщо умови, в яких живе і діє школяр, не вимагають від нього, наприклад, прояви рішучості та сміливості, то відповідні риси особистості у нього і не виробляться, які б високі моральні принципи ні прищеплювалися йому словесно . Не можна виховати наполегливого людини, якщо не ставити його в такі умови, коли б він міг і повинен був проявити наполегливість. Тепличне виховання, що усуває всі труднощі на життєвому шляху школяра, ніколи не може створити сильної, цілеспрямованої особистості. Що ж саме розуміють під вправою в моральному поведінці?

По-перше, мова йде не просто про багаторазове виконанні одних і тих же або одноманітних за характером дій. Адже в такому випадку виробився б шаблон у поведінці, невміння правильно діяти в різній обстановці. Вправа - це організоване і цілеспрямоване повторення дій, вчинків в різних варіаціях, в східних по суті ситуаціях. Тільки в цьому випадку сформуються стійкі і в той же час гнучкі форми поведінки. По-друге, маються на увазі не якісь особливі штучні вправи, а природні умови життя і діяльності школяра. По-третє, вихователь не чекає, поки випаде нагода для вправи, а сам створює ці випадки, ставить перед школярем практично значущі завдання, висуває певні вимоги.

Якщо ми хочемо, щоб у школярів формувалася і закріплювалася наполегливість, треба ставити їх перед необхідністю самостійно долати деякі життєві труднощі, а не усувати їх, не поспішати допомогти школяреві, як тільки в процесі навчальної чи трудової діяльності він зіткнеться з перешкодою, а надати йому можливість самому знайти вихід із скрутного становища.

Для виховання працьовитості необхідно так організувати життя школяра, щоб він систематично і повсякденно брав участь у різних видах праці, пес певні трудові обов'язки, не ухилявся від різних видів суспільно корисної роботи, яку організує школою, піонерської дружиною, комсомольської організацією, систематично і організовано готував домашні завдання. При цьому слід домагатися гарного виконання роботи.

Вихованню сміливості, стійкості, рішучості, мужності допоможуть заняття деякими видами спорту, де потрібна проявляти зазначені якості (плавання і стрибки у воду, кроси, спуск на лижах з крутих пагорбів і схилів, стрибки на лижах з трампліна).

Треба користуватися кожним природним життєвим випадком для того, щоб привчати школяра стійко ставитися до невдач, негараздам ??і позбавленням, терпляче переносити спрагу, холод, спеку, втома, біль.

Роль схвалення осуду. Виховуючи особистість школяра, звичайно, не можна очікувати, що він одразу за всіх умов і обставин буде вибирати правильні форми поведінки. Як же здійснюється корекція (виправлення) поведінки? Дієві засоби регулювання і корекції поведінки школяра - схвалення і засудження, заохочення і покарання. Схвалення, заохочення служать засобом підкріплення і завдяки цьому засобом закріплення і стимулювання правильних мотивів і правильних форм поведінки. Осуд, покарання є засобом гальмування і затримки негативних спонукань і неправильних форм поведінки. [7] 

Позитивна оцінка дій школяра, різноманітні види підкріплення, схвалення його вчинків викликають у дитини позитивні емоції, радісне почуття задоволення від досконалого дії, пробуджують бажання вступати таким чином і надалі. Осуд, засудження, негативна оцінка дії викликають у школяра стан незадоволеності від свідомості заподіяної шкоди людям, колективу, від свідомості, що його за це засуджують дорослі і колектив. В результаті у школяра з'являється прагнення утриматися надалі від подібних дій. Але переживаючи засудження або покарання, школяр не повинен відчувати гіркого свідомості непоправної помилки, почуття пригніченості, неповноцінності.  

Помилки в застосуванні системи заохочень і покарань шкідливо відбиваються на процесі виховання особистості. Наприклад, непомірне заохочення, захвалювання приносять велику шкоду, так як формують перебільшене уявлення про власних силах і можливостях, зазнайство, зарозумілість. Заохочення і похвала за будь-який хороший вчинок часто призводять до того, що школяр починає розглядати правильна поведінка як свою заслугу, а не обов'язок. Подібне можна спостерігати і в тих випадках, коли заохочення заздалегідь обумовлюється як нагорода за майбутнє хорошу поведінку. Зрештою може виявитися, що школяр правильно поводиться заради похвали чи нагороди. А якщо немає підстави очікувати заохочення, то оп ще подумає, чи варто бути «хорошим».  

Заохочувати школяра слід не тільки тоді, коли він правильно поводиться, по і тоді, коли поведінка його ще нестійка, не визначилася остаточно. Більше того, саме в таких випадках особливо корисно заохочення. Навіть схвальна усмішка, кивок головою, кілька м'яких, підбадьорюючих слів мають велике значення. І психологічно це зрозуміло: школяр, поступово намацує правильну лінію поведінки, особливо має потребу в тому, щоб дорослі, авторитетні люди підтвердили йому, що він йде правильним шляхом, що його перші кроки заслуговують схвалення. [9] 

Ще більший такт і помірність необхідні, коли застосовують засоби засудження і покарання. Відомий педагог В. О. Сухомлинський підкреслював, що в ідеалі виховання має здійснюватися взагалі без покарань, без окриків, погроз, без підвищення голосу, тільки людяністю, ласкою, добротою.  

Дуже важливо, щоб міра засудження і покарання відповідала проступку, ступеня вини. Всякі помилки, пов'язані з накладенням стягнення, зазвичай справляють враження на весь класний колектив і нерідко негативно позначаються на формуванні тих чи інших якостей у школярів. Тому вихователю, що знаходиться під безпосереднім враженням проступку школяра і що переживає гнів і роздратування не слід поспішати з накладенням стягнення: в стані гніву й роздратування, як відомо, легко перебільшити ступінь вини, наговорити багато зайвого, піддати винуватця занадто суворому стягненню. [8] 

Самовиховання. Починаючи з підліткового віку з'являється новий фактор виховання - самовиховання свідома, систематична робота школярів з формування у себе суспільно цінних якостей особистості, подоланню недоліків поведінки, негативних рис і якостей.  

Самовихованням школяра треба керувати. Якщо прагнення до самовиховання недостатньо спрямовується і організовується дорослими, колективом, то школяр може серйозно помилятися у змісті самовиховання (що виховувати) і в його формі (як виховувати). У керівництві самовихованням школярів вчитель, вихователь повинні переслідувати чотири завдання: 1) порушити (або підтримати) прагнення школяра розвинути в собі позитивні риси особистості і позбутися тих чи інших поганих сторін поведінки; 2) допомогти школяреві критично поставитися до своєї особистості, уважно й неупереджено розібратися в особливостях своєї поведінки, чітко побачити свої недоліки, усвідомити недоліки; 3) допомогти школяреві намітити програму самовиховання, вирішити, які особливості поведінки, риси особистості слід розвивати (наприклад, стриманість, наполегливість і т. д.) і які - викорінювати (наприклад , впертість, лінь, грубість). При цьому треба врахувати, що багато підлітків і старші школярі, як зазначалося вище, неправильно розуміють і оцінюють деякі якості особистості (позитивно оцінюють впертість, молодецтво, грубість, різкість, негативно оцінюють скромність, чуйність), школяр може розвивати у себе якості, які він оцінює як позитивні, але які об'єктивно є негативними, і зживати негативні, з його точки зору, але об'єктивно позитивні якості; 4) вчитель, вихователь вказують розумні шляхи самовиховання, озброюють школяра найбільш доцільними та ефективними прийомами роботи з формування позитивних рис особистості та викорінення недоліків , розвінчують неправильні прийоми, наївні кошти або штучні, відірвані від життя вправи. [3]

3. Класифікація виховних впливів

Усі виховні впливи можна класифікувати за видами, враховуючи такі психологічні критерії їх систематизації:

За смисловим змістом, який актуалізується, прийнято виділяти: текст, контекст, підтекст.

Текст у вигляді прямого змісту, що оформлений у словах, на які реагує особистість вихованця. Скажімо, певна вимога як настанова до дії у певній ситуації або як соціально прийнятна оцінка певної ситуації, до якої виробляється ставлення.

Контекст (виховний вплив, що використовує обставини реальної ситуації, які відіграють роль наочної ілюстрації моделей суспільно схвальної або несхвальної активності людського індивіда), на чому й зосереджується увага вихованця. Наприклад, хлопець допомагає мамі нести покупки: молодець, піклується про неї. Не бажає зменшити сильний звук магнітофона: погано, порушує права на відпочинок навколишніх, яким це може заважати.

Підтекст — непрямий виховний вплив, як правило, це ситуація, яка має два рівні представленості: зовнішній, що відображається на рівні значень, і внутрішній, смисл якого можна усвідомити лише в контексті ширшої педагогічної ситуації. Наприклад, вислів "Кожен має право на помилку" може означати заклик вихователя з розумінням поставитися до проступку одного з вихованців, а звернення до балакучого учня з пропозицією заступити педагога при поясненні нового завдання означає нагадування йому про необхідність дотримуватися дисципліни. Ефективність використання виділених різновидів виховного впливу значною мірою зумовлюється віковими й індивідуальними особливостями особистості вихованця як об'єкта впливу, розвитком його інтелектуальної сфери, емоційної вразливості, чутливості до поведінки навколишніх, характерологічними змінними. Так, початківці через незрілість їхніх інтелектуальних структур, нерозвиненість моральної свідомості найкраще сприймають прямий текстовий вплив вихователя у вигляді вимоги, яку навіть не потрібно ілюструвати й аргументувати, оскільки дитина ще не спроможна це сприйняти й усвідомити. У молодшому шкільному віці, коли велику роль у функціонуванні психіки дитини відіграють наочно образні пам'ять і мислення, велике значення для вихо-ванців починає відігравати приклад навколишніх або ж літературних персонажів.

 Отже, найдоцільнішими тут стають  поряд із текстовими контекстні  виховні впливи, які базуються  на реальних або художньо відтворених  зразках. Нарешті, у підлітковому  й юнацькому віці, коли у вихованця  підвищена емоційна чутливість, посилена розвитком його абстрактно-логічного  мислення, тісно пов'язаного зі  здатністю людини виявляти неочевидні  факти та їхні зв'язки, настає  черга застосовування підтексту, до якого вихованці меншого  віку просто не чутливі.