Психологічний аналіз причин неуспішності молодшого школяра

         У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

Один із шляхів подолання  неуспішності — додаткові заняття  з невстигаючими учнями. Такі заняття  переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажання працювати якнайкраще.

Методи і прийоми  занять з такими учнями повинні бути різноманітними і водночас суто індивідуальними.

          З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розказати правило, навести відповідний приклад. З часом педагог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття.

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

          Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні  й подоланні неуспішності учнів  є належна підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він зобов'язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість, доброзичливість.

           Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги, особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони «вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

           Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп засвоєння навчальної програми як окремими учнями, так і класом загалом. Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швидкого просування, в процесі якого усувається колишнє відставання. Певне значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей). У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп'ютери для індивідуальної роботи.

       Сучасна дидактика як основні шляхи подолання неуспішності пропонує наступні:

1. Педагогічна профілактика - пошуки оптимальних педагогічних систем, у тому числі застосування активних методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемного і програмованого навчання, інформатизація педагогічної діяльності. Ю.Бабанським для такої профілактики була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу. У США йдуть по шляху автоматизації, індивідуалізації, психологізації навчання.

2. Педагогічна діагностика - систематичний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення пробілів. Для цього застосовуються бесіди вчителя з учнями, батьками, спостереження за важким учнем з фіксацією даних у щоденнику вчителя, проведення тестів, аналіз результатів, узагальнення їх у виді таблиць по видах допущених помилок. Ю.Бабанським запропонований педагогічний консиліум - рада вчителів по аналізу і рішенню дидактичних проблем відстаючих учнів.

3. Педагогічна терапія - заходи для усунення відставань у навчанні. У вітчизняній школі це додаткові заняття. На Заході - групи вирівнювання. Переваги останніх у тому, що заняття в них проводяться за результатами серйозної діагностики, з підбором групових і індивідуальних засобів навчання. Їх ведуть спеціальні вчителі, відвідування занять обов'язково.

4. Виховний вплив. Оскільки невдачі в навчанні зв'язані найчастіше з поганим вихованням, то з невстигаючими учнями повинна вестися індивідуальна планована виховна робота, що включає і роботу з родиною школяра.

 

 Висновок 

 І все ж , що  ще може зробити вчитель ? Хороший  учитель заохочує учнів брати  участь у плануванні різних  заходів , в обговоренні способів  їх здійснення , дозволяє їм самим  розподіляти обов'язки . Так діти  вчаться втілювати плани в  життя не тільки в школі , але й потім , в навколишньому світі.

       Досвід показав , що якщо вчитель керує кожним кроком своїх учнів , вони працюють , поки він поруч , але варто йому піти , діти перестають працювати і починають пустувати . Діти приходять до висновку , що заняття - це відповідальність вчителя , а не їх , тому, як тільки вчитель відвернеться , вони користуються можливістю робити те , що їм подобається. Але якщо діти самі вибирають і продумують свою роботу і виконують її спільно , всім колективом , вони працюють з однаковим запалом , як при вчителі , так і в його відсутність . Чому ? А тому , що вони знають мету своєї роботи і всі її етапи , які їм належить виконати . Вони відчувають, що це їхня робота , а не вчителя . Кожен з хлопців охоче виконує доручену йому частину роботи , тому що він пишається своєю роллю поважного члена колективу і відчуває свою відповідальність перед іншими дітьми.

 Саме це допоможе " слабкій" дитині брати безпосередню участь у роботі класу і бути нарівні з усіма , так як він зайнятий даною йому під силу справою.

       Так само важливо залучення дітей до праці в сім'ї. Це виховний чинник , і , перш за все фактор моральний . Не ладиться щось у дитини в школі , йому часто роблять зауваження , його часто лають . А прийде додому , зробить щось корисне - тут же почує добре слово батьків. І побачить він , що не такий вже поганий , і легше стане на душі , і життя здасться краще , і захочеться зробити що-небудь хороше- хороше, в тому числі і виправити справи в школі .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функции оценки учения школьников. – М., 1984.
2. Бардин К.В. Как научить детей учиться. – М., 1987.
3. Блонський П.П. Шкільна успішність. Вибрані педагогічні твори. - К., 1981.
4. Гельмонт А.М. Про причини неуспішності і шляхи її подолання. – М., 1994.
5. Загвязинский В.И. Педагогическое предвидение. – М., 1987.
6. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль, 1994.
7. Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ століття. – Тернопіль, 1996.
8. Макаренко А.С. Проблеми шкільного радянського виховання. Твори: У 7-ми т. – К., 1984.
9. Макаренко А.С. Загальні умови сіме йного виховання. Твори: У 7-ми т. – Т.4.
10. Мурачковський Н.І. Як попередити неуспішність школярів.- Мінськ: Народна асвета, 1997.