Психологічна готовність дитини до школи

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І.  Теоретичні аспектиготовності дитини до школи у психологічній літературі

1.1.Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем готовності дошкільника до навчання в школі

1.2. Інтелектуальна, моральна, вольова готовність дитини до навчання в школі

1.3 Визначення ступеня  психологічної готовності дитини  до шкільного навчання

РОЗДІЛ ІІ. Методики визначенняготовності дитини до школи

2.1 Опис методик на визначення  ступеня готовності дитини до  школи

2.2 Результати дослідження готовності дитини донавчання у школі

2.3 Рекомендації щодо підвищення рівня готовності до школи дітей шестирічного віку

 

ВСТУП

Актуальність  теми.Вступ до школи становить етапний момент життя дитини. Це зустріч з новим світом  - загадковим, бажаним і дуже простим. Адже саме в початковій школі дитина вперше станесуб'єктом соціально-нормованої діяльності, коли виконувати слід не лише те, чого хочеться,  а й те,  що треба і саме так,  як цього вимагають вчителі.Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з семи-, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому виникає необхідність знати психологію шестирічного учня , адже різниця між такими дітьми величезна.

За визначенням психологів, шість років - початок активності механізму уяви, відображення неіснуючого.

Більшість дітей бажають  іти до школи і це дужеважливо. Давно вже психології відомий факт,  що бажання першокласників є дужеповерховим і  не обґрунтованим: дитина хоче оволодіти новою соціальноюроллю («школяр»), яка приваблює свою зовнішньою атрибутикою : своя новаформа,  портфель,  книжки тощо)  таритуальністю - в школу ідуть всі діти, там своє життя, з роллю школяра пов'язане нове,  більш поважливе,  «доросле» ставлення з боку батьків та однолітків тощо.

Саме цього хоче майбутнійшколяр. Але дуже швидко виявляється, що все  зовсім, ну принаймні, майжезовсім,  не так. Так вчитися хочеться,  але не завжди тому,  що навчають і пізнаєш багато цікавого,  але не лише цікавого;  іноді робиш ніби зовсім незрозумілі речі - просто тому, що так вимагають. До цього ще додається те, що в школі треба робити, те, що вимагає вчитель не тільки  тоді, коли тобі самому цього хочеться.

     Виявляється,  що вся історія попереднього  розвитку дитини пов'язана не  лише з формуванням мотиваційно-потребової  сфери, а й рівнем розвитку  багатьох інших психічних і  психофізіологічних структур.

Таким чином,  дитина,  що вступає до школи,  має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні,  вона має досягти певного рівня

розумового й емоційно-вольового  розвитку.Навчальна діяльність потребує

певного запасу знань про  навколишній світ,  сформованості елементарнихпонять. Дитина повинна володіти розумовими операціями,  умітипланувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Також є важливим позитивнеставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки і вияв вольовихзусиль.

Тому поняття  «готовність  дитини до школи»   розглядається яккомплексне та багатогранне явище.

Об’єктом дослідження є готовність дитини донавчання у школі

Предметом дослідження є діагностика готовності дитини до школи.

Мета дослідження:проаналізувати діагностичний інструментарійвизначення готовності дитини до школи.

Відповідно до мети, перед  нами постають такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні аспекти проблеми готовності дитинитдо школи у психолого-педагогічній літературі.

2. Підібрати психодіагностичний інструментарій визначенняготовності дитини до школи.

3. Провести експериментальне дослідження готовності дитини дошколи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Теоретичні аспекти готовностідитини дошколи у психологічній

літературі

1.1Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем готовності дошкільника до навчання в школі

     Готовність  до школи в сучасних умовах  розглядається, насамперед, як готовність  до шкільного навчання чи навчальній  діяльності. Цей підхід обґрунтований  поглядом на проблему з боку  періодизації психічного розвитку  дитини і зміни ведучих видів  діяльності. На думку Е.Е. Кравцової,  проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності. Такий підхід є актуальнимі значним,  але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілкомфеномена готовності до школи.

Л. І Божович ще в 60-і роки вказувала,  що готовність до навчання вскладається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів,  готовності до довільної регуляції,  своєї пізнавальноїдіяльності до соціальної позиції школяра.  Аналогічні погляди розвивав    А.В.  Запорожець,  відзначаючи,  що готовність до навчання в школі являєсобою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

Дуже довго вважалось,  що критерієм готовності дитини до школи єрівень її розумового розвитку.  Л.  Виготський визначив,  що готовністю дошкільного навчання є не стільки кількісний запас уяв,  скільки рівень пізнавальних процесів.

Запропонована програма ґрунтується  на ствердженні Д. Ельконіна проте, що при вивченні дітей у перехідний період від дошкільного до молодшогошкільного віку «діагностична схема має включати діагностики якновоутворень дошкільного віку, так і початковихформ діяльності наступногоперіоду» та об’єднує чотири етапи визначення готовності дитини до школи: заг

 

1.2. Інтелектуальна, моральна, вольова готовність дитини до навчання в школі

Інтелектуальна  готовність

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання зв'язана з  розвитком розумових процесів - здатністю  узагальнювати, порівнювати об'єкти, класифікувати їх, виділяти істотні  ознаки, робити висновки. У дитини повинна  бути визначена широта уявлень, у  тому числі образних і просторових, відповідний мовний розвиток,  пізнавальний активність.

          Розумова готовність дітей до  навчання в школі є результатом  систематичного і планомірного  розумового виховання протягом  усього періоду дошкільного дитинства.  Готовність дитини до школи  в плані розумового розвитку визначається кількома взаємопов’язаними компонентами:

1. певним обсягом знань про навколишній світ. Це знання про навколишні предмети та їх властивості, про явища живої і неживої природи, про людей, їх працю, про деякі явища суспільного життя, про моральні норми поведінки тощо;
2. деякими спеціальними знаннями та навичками, такими, як певні математичні уявлення та дії, вміння здійснювати звуковий аналіз слова, володіння елементами грамоти тощо;
3. певним рівнем розвитку пізнавальної діяльності, який має вирішальне значення для успішного  навчання в початковій школі. Він характеризується певними якостями пізнавальних процесів – сприймання, пам’яті, уяви, мислення тощо, ступенем довільності пізнавальних процесів, тобто здатності підпорядковувати їх певній навчальній меті (В.К.Котирло, О.В.Проскура і ін.)

Здійснюючи розумову підготовку дітей до школи, треба орієнтуватися  на всі ці особливості, що становлять основний зміст і завдання розумового виховання. Тільки взаємозв’язок і  єдність цих завдань приводить  до повноцінного розвитку дітей.

Психолого-педагогічні дослідження  показали, що розумовий розвиток учнів  визначається саме змістом знань, засвоюваних  в процесі навчання. Проте важливі  не будь-які окремі знання й уміння, а певна система знань, яка  відображає істотні зв’язки і  залежності у тій чи іншій галузі дійсності.

Вперше питання  про  опрацювання системи знань для  дошкільників поставила в своїх  працях з дошкільної дидактики О.П.Усова. Вона обгрунтувала положення про  дві категорії знань, якими діти повинні оволодіти у дитячому садку.

До першої категорії належать простіші знання та вміння, якими діти оволодівають без спеціального навчання в процесі безпосереднього спілкування  з дорослими, у грі, спостереженнях тощо.

До другої категорії входять  складніші знання  та вміння, які  можна засвоїти тільки в процесі  спеціального навчання на заняттях. Практика організованого навчання в дитячому садку довела  його важливе значення в розумовому розвитку дітей. Саме на заняттях створюються відповідні умови  для того, щоб дати дітям чітко  систематизовані знання  з  послідовним  ускладненням від  заняття до заняття.

Ознайомлення з навколишнім  оточенням покликане розвивати  дитину інтелектуально, виховувати в  неї бажання це оточення пізнавати, допитливість, здатність дивуватися, цікавість при зустрічах з  дійсністю. Тоді знання стають справжнім  надбанням дитини.

Особливе значення в розумовій  підготовці дітей до школи має  оволодіння деякими спеціальними знаннями та вміннями, які за традицією належать до власне “шкільних” – грамотою, навичками лічби, вмінням розв”язувати математичні задачі.

Вольова готовність

Вже в дошкільному віці дитина виявляєперед собою необхідність подолання виникаючих труднощів і підпорядкування своїх дій поставленої мети. Це приводить до того, що вона починає свідомо контролювати себе, керувати своїми внутрішніми і зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами і поводженням у цілому. Це дає підставу думати, що вже в дошкільному віці виникає воля. Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони співіснують з діями ненавмисними, імпульсивними, виникаючими під впливом ситуативних почуттів і бажань.

Л.С.Виготський вважав вольову  поведінку соціальною, а джерело  розвитку дитячої волі вбачав у взаєминах  дитини з навколишнім світом. При  цьому ведучу роль у соціальній обумовленості  волі відводив його мовному спілкуванню  з дорослими. У генетичному плані  Л.С.Виготський  розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами  поведінки. Спочатку дорослі за допомогою  слова регулюють поведінку дитини, потім засвоюючи практично зміст  вимог дорослих, вона поступово починає  за допомогою власної мови регулювати свою поведінку, роблячи тим самим істотний крок вперед по шляху вольового розвитку. Після оволодіння мовою слово стає для дошкільників, не тільки засобом спілкування, але і засобом організації  поведінки.

 

 Моральна готовність.

Моральне формування дошкільника  тісно зв'язано зі зміною характеру  його взаємин з дорослими і  народженням у них на цій основі моральних уявлень і почуттів, названих Л.С.Виготським  внутрішніми  етичними інстанціями.

У раннім дитинстві діяльність дитини здійснюється переважно в  співробітництві з дорослими; у  дошкільному віці дитина стає здатною  самостійно задовольняти багато своїх  потреб і бажань. В результаті спільна  діяльність її з дорослими як би розпадається, разом з чим слабшає  і безпосередня злитість її існування  з  життям і діяльністю дорослих людей.

Однак дорослі продовжують  залишатися постійним притягальним центром, навколо якого будується  життя дитини. Це породжує в дітей  потребу брати участь у житті  дорослих, діяти по їх зразку. При  цьому вони хочуть не тільки відтворювати окремі дії дорослого, але і наслідувати  всім складним формам його діяльності, його вчинкам, його взаєминам з іншими людьми, - словом, усьому способу життя  дорослих людей.

В умовах повсякденної поведінки  і спілкування з дорослими, а  також у практиці рольової гри  в дитини-дошкільника формується узагальнене знання багатьох соціальних норм, але це знання ще до кінця неусвідомлюване  дитиною і безпосередньо спаяне з його позитивними і негативними  емоційними переживаннями. Перші етичні інстанції являють собою поки ще відносно прості системні утворення, що є зародками моральних почуттів, на основі яких надалі формуються вже  цілком зрілі моральні почуття і  переконання.

 

1.3 Визначення ступеня психологічної готовності дитини до

шкільного навчання

    Визначення ступеня  психологічної готовності дитини  до шкільного навчання (як шестирічок, так і семирічок) здійснюється  за допомогою комплексу (набору) перевірених тестів (стандартних завдань). Комплекс складається із п’яти тестів:

1) короткочасної пам’яті та міркувань;

2) фонематичного слуху;

3) копіювання безглуздих  складів;

4) Керна-Йєрасека;

5) методика«Будиночок».

    Для повнішого  й різнобічного охоплення психічної  індивідуальності дитини в умовах  жорсткого ліміту часу вдаються  до такого прийому. На основі  спостережень за ходом виконання  дитиною всіх чотирьох тестів  екзаменатор та асистент визначають  рівень розвитку в дитини розумової  активності. Під час оцінювання  з окремих тестів дитині спочатку  за кожне завдання за певною  шкалою нараховують відповідний  бал. Потім бали за всі завдання  тесту підсумовуютьі дають оцінку  за тест. За допомогою наведених  нижче таблиць оцінки відносять  до одного з трьох рівнів  розвитку даної здібності: низького, середнього чи високого.