Психологічні властивості людини

На запам’ятовування та згадування інформації значно впливають емоції.

Мислення

Мислення (thought) – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Здатність мислити – властивість людини.

Мислення – процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.

Мислення дає змогу пізнавати  те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх  дій; це здатність людини правильно  і швидко виносити судження і приймати рішення.

Мислення є логічним, якщо хід  думок правильно відображає зв’язок  предметів, явищ об’єктивної дійсності.

Мислення відбувається за загальними ознаками, спільними для всіх людей, водночас набуває відмінних особливостей залежно від змісту задач. Відповідно до цього мислення буває технічним, науковим, художнім тощо.

Мислення за тих чи інших умов характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю, гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення характеризується вмінням  людини проникнути в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно з’ясовувати їх зв’язки з іншими явищами об’єктивної  реальності, передбачати хід подій.

Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдоволення частковим  з’ясуванням зв’язків тих чи інших  явищ, недостатня диференціація зрозумілого  і незрозумілого, доведеного і недоведеного.

Самостійність мислення – вміння людини ставити нові проблеми, знаходити  нові підходи до їх розв’язання, виявляти ініціативу в розв’язанні тих  завдань, які постають у повсякденному  житті. Це необхідна передумова новаторства  в науці і техніці.

Критичність мислення полягає у  здатності переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати  їх, якщо вони вступають у суперечність з новими даними науки і практики.

Гнучкість мислення – вміння змінювати  спосіб розв’язання проблеми, знаходити  нові шляхи її розв’язання, бути вільним  від шаблону в з’ясуванні питань, беручи при цьому до уваги конкретні  обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища, події.

Властивості мислення, такі як швидкість, винахідливість, кмітливість, точність дії при раптовій зміні ситуації потребують спеціального тренування як в реальних умовах, так і шляхом моделювання складних ситуацій чи окремих  їх елементів за допомогою тренажерів і спеціальних методів.

 

Увага

Увага (attention) – це психологічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (дії, предметі, праці, явищі), який стає усвідомленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певного відліку часу.

Увага – це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності з одночасним відвертанням від всього іншого; фізіологічною основою уваги є осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль головного мозку.

Людська свідомість постійно спрямована на якісь об’єкти, думки чи діяльність. Увага пов’язана з волею. Залежно  від волі увага буває активною і пасивною.

Пасивна увага виникає без свідомого  вольового зусилля під впливом  зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка виникає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.

Активна увага – свідома увага, яка потребує вольового зусилля  і завжди спрямована на сприйняття об’єктів і явищ з наперед поставленою  метою (праця оператора).

Пасивна і активна увага взаємодіють  і доповнюють одна одну.

Активна увага, потребуючи вольового  зусилля і нервового напруження, швидше втомлює людину.

Розрізняють зовнішньоспрямовану (табло приладів) і внутрішньоспрямовану (думки, переживання) увагу.

Обсяг уваги – кількість об’єктів, які можуть бути сприйняті одночасно  і досить чітко.

Звичайно людина охоплює поглядом 6-8 об’єктів, при виконанні певної роботи – 2-3 об’єкти. Обсяг уваги  пов’язаний з розподілом уваги.

Розподіл уваги – це здатність  людини зосередити увагу на декількох  об’єктах чи одночасно виконувати дві і більше дій.

Швидкість переключення уваги –  здатність швидко змінювати об’єкти, на які спрямована увага, швидкість  переходу від одного виду діяльності до іншого, що вдосконалюється в  процесі професійної діяльності і підвищує надійність робітників в критичній ситуації. Для безпеки праці велике значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.

Основа обачності – розподіл і переключення уваги, що забезпечує своєчасне визначення можливості ускладнення  ситуації і правильну послідовність  дій, що запобігають аварійним ситуаціям.

Інтенсивність і стійкість уваги  – важливі якості людини.

Інтенсивність уваги – це ступінь  її напруження при сприйнятті об’єкта: із збільшенням інтенсивності уваги  сприйняття стає повнішим і чіткішим.

Стійкість уваги – утримання  необхідної інтенсивності уваги  протягом тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.

Найчастіше увага знижується при  перевтомі.

Сенсомоторні реакції

Сенсомоторні реакції (sensomotorni of reaction) – зворотні дії людини на усякі відчуття, які сприймаються органами чуттів. Дані реакції бувають прості і складні.

Прості сенсомоторні реакції – це швидка відповідь наперед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).

Складні сенсомоторні реакції – це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2–3 різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки). В кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.

Латентний період – це час від  моменту появи сигналу до початку  руху. Латентний період простої реакції  в середньому становить: на звуковий сигнал – 0,14 с, на світло – 0,2 с.

Моторний період – час виконання  руху.

Сенсомоторна реакція характеризується правильністю, точністю і своєчасністю. Можна вчасно зреагувати, але вчинити неправильно.

Час реакції збільшується з віком, хоча з часом досвід у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує сповільнену реакцію.

Потреби

За Е. Маслоу (США) існує 5 основних рівнів потреб людини: фізіологічні; потреба безпеки; потреба спілкування; потреба прихильності, любові та поваги; потреба самовираження, тобто реалізації здібностей.

Потреби поділяються на біологічні, соціальні, ідеальні.

Біологічні потреби покликані  забезпечити індивідуальне та видове існування людини (плюс потреби економії сил, які спонукають людину шукати простий, легкий шлях реалізації і досягнення своєї мети).

Соціальні потреби – бажання  належати до певної соціальної групи  і посідати в ній певне становище, користуватися прихильністю оточуючих, бути об’єктом їх уваги та любові. Це потреба відстоювати свої права, виконувати свої обов’язки відносно інших членів суспільства.

Ідеальні потреби – потреби  пізнання навколишнього світу і  його окремих частин та своєї місії  в ньому; пізнання сенсу і призначення  свого існування на Землі.

Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди діяльності: виробничу, (матеріальну), духовну, соціально-політичну.

Здібності

Здібності (capabilities) – це істотні психічні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.

Здібності характеризують людину як особистість. Людина тому і є особистістю, оскільки відрізняється від інших  людей своїми здібностями.

Здібності людини – «сплав»  природних особливостей нервової діяльності і прогресивних змін її, зумовлених обставинами життя і виховання.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності притаманні багатьом людям і, завдячуючи їм, одна і та ж людина може успішно оволодіти  різними видами діяльності.

Спеціальні здібності – це такі властивості особистості, які дають  змогу досягти вершин у певній вузькій діяльності (спорт, мистецтво, наука тощо). Різновиди діяльності мають свої спеціальні вимоги. У  тому, як людина задовольняє ці вимоги, виявляються особливості її спеціальних  здібностей. Спеціальні здібності тісно  пов’язані із загальними, а останні  виявляються у тих чи інших  спеціальних здібностях.

Талант – видатні здібності  в одній або декількох галузях  діяльності, що проявляється у творчому розв’язанні завдань.

Геніальність – найвищий ступінь  розвитку здібностей. Генії залишають  глибокий слід в житті суспільства, відкривають нові етапи розвитку науки, техніки, мистецтва.

Задатки – природні можливості розвитку здібностей кожної людини. Задатки  є потенцією розвитку здібностей і мають багатозначний характер. Здібності – це реалізовані задатки  людини.

Обдарованість визначається індивідуальною своєрідністю задатків кожної людини, тобто здатністю людини до розвитку її здібностей.

Організаторські здібності сприяють розвитку різних галузей суспільної діяльності і визначаються швидкою  орієнтацією в ситуації, спостережливістю, творчою уявою та ініціативністю, сміливістю, твердістю, здатністю ризикувати.

Основні компоненти здібностей:

– знання – показник розумового та загального духовного розвитку особистості;

– уміння – знання людини в дії;

– спостережливість – здатність людини швидко сприймати і помічати істотне;

– пам’ять – внутрішня умова  розвитку здібностей;

– уява, або фантазія;

– мислення – вирішальний структурний  компонент здібностей при навчанні;

– мовлення – засіб спілкування  людей і їх розумової та практичної діяльності;

– мотивація;

– наполегливість, сила волі.

Видатні люди відрізняються від  інших тим, що у них ці властивості  особливо розвинені і їх поєднання  виявляється дуже сприятливим для  успіху творчої діяльності.

Характер і темперамент 

Характер (character) – сукупність найбільш стійких психічних рис особистості людини, які виявляються у її вчинках та діях.

Це «сплав» вроджених і набутих форм поведінки, вирішальну роль в якому відіграє виховання і навчання (І. Сєченов). Характер в першу чергу залежить від виховання і меншою мірою – від індивідуальності. Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають нам змогу певним чином передбачити поведінку людини у різних життєвих ситуаціях.

Характер людини різнобічний, але  він є сумою окремих психічних  рис, які перебувають у складному  взаємозв’язку.

Темперамент – індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу, швидкість, напруженість та урівноваженість перебігу психічних процесів індивіда, яскравість та стійкість його емоцій та настроїв.

Існує кілька типів особистості: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Але ці чотири типи не вичерпують усього розмаїття особистостей, існують  їх різноманітні поєднання і переплетення. Це особливості вищої нервової діяльності за І. Павловим. Вони залежать від сили процесів збудження і гальмування, які визначаються у свою чергу  працездатністю нервових клітин, урівноваженістю  і рухомістю нервових процесів. Тому І. Павлов характеризує чотири основні  типи нервової системи наступним  чином: сильний не урівноважений; сильний урівноважений рухомий; сильний урівноважений інертний; слабкий.

 

 

 

Емоції

Емоції (emotions) – це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить. Тобто, до речей і явищ навколишнього світу, до людей, до їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.

Емоційний процес розвивається в такій  послідовності: підсвідоме прицінювання – зіставлення – фізіологічне настроювання і переживання. Моменти прицінювання, фізіологічного настроювання і переживання фактично складаються з мікромоментів і наведена вище схема відображає лише послідовність короткочасних моментів.

Емоції – спонукальний рефлекторний апарат для задоволення потреб людини, бо вони обслуговують потреби, спонукаючи до необхідних для їх задоволення  дій.

При зміні умов життя чи діяльності потреби задовольняються – виникають  позитивні емоції, при незадоволенні  потреб – негативні.