Психологічні властивості людини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ……………………………………………………………………………… 3

1. Розвиток психіки і поведінки людини…………………………………. 5
2. Характеристика психологічних властивостей людини.......................7

Висновки…………………………………………………………………………19

Список використаної літератури……………………………………………...20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Оскільки психологія прагне до дійсного пізнання реального життя, вона не обмежується  абстрактним вивченням окремих  психічних функцій. Намагання проникнути в психічне життя особистості  включає вивчення психічних процесів як моментів конкретної діяльності особистості, її властивостей, які проявляються і формуються у діяльності, та її психічних станів, які закріплюють  певну сталість, статичність психічного через вчинкову дію.

Психічні процеси — це складні  утворення, в яких беруть участь різні  психофізіологічні функції та різні  сторони свідомості. Психічні процеси  мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються  через розвиток цього змісту.

В процесі реального освоєння світу, виділяючи себе із нього, людина формується як особистість. Перший етап такого виділення  пов'язаний з оволодінням власним  тілом, з виникненням довільних  рухів, переміщенням, ходінням, що проявляється у вигляді елементарних психічних  процесів — відчуття і сприймання.

Усвідомлюючи себе як самостійного суб'єкта різних дій, реально виділяючись  із оточуючого середовища, людина підвищує свій вплив на нього, змінюючи і свої взаємовідношення з ним, що виражається  в увазі, мисленні, збільшенні питомої  ваги інтелектуальних моментів діяльності. Це породжує зміни в свідомості, які в свою чергу ведуть до зміни  поведінки і внутрішнього ставлення  до інших людей. Змінюється роль регуляторних впливів — емоцій та волі. З форми  реакції на ситуацію (як післядія) вони зміщуються до передбачення наслідків, до переддії. Це позначається на певній незалежності від ситуації дорослої людини, людини праці, дії якої регулюються  волею, що проявляється в уяві як моменті  вияву цілеспрямованої дії. Психічні процеси не залишаються процесами, які характеризуються самоплинністю, а перетворюються на свідомо регульовані дії, якими особистість оволодіває і які спрямовує на вирішення завдань, що постають перед нею. Сприймання перетворюється у спостереження, запам'ятовування — в заучування.

 

Психічні властивості одночасно  є і передумовою, і результатом  діяльності. Так, від здібностей залежить результат діяльності, і в діяльності вони формуються, розкриваються.

Психічні властивості — це ті риси, які, визначаючи спрямованість  особистості, її здібності та характер, входять до основної характеристики особистості і складають її психологічне обличчя. Психічні процеси і властивості  важко розірвати, вони невід'ємні одні від одних. Психічні процеси, їх індивідуальні  вияви залежать від властивостей особистості (наприклад, сприймання —  від вразливості), і психічні процеси  переходять у властивості особистості  в ході діяльності. Індивідуально-психологічні особливості в емоціях і волі — то вже емоційна збудливість  і стійкість, рішучість, ініціативність як властивості особистості. Всі  властивості особистості взаємопов'язані  і взаємозумовлені, сплетені в одне в конкретній діяльності. Так, здібності  в одних випадках можуть породжувати  у людини рішучість, в інших —  самовпевненість тощо.

Психічні властивості людини, повторюючись і закріплюючись у певних ситуаціях, можуть переходити в психічні стани  людини, які відображають певну статичність  психічних проявів.

Єдність загального психічного складу людини завжди має більш чи менш виражений індивідуальний характер — як між-, так і внутрішньоіндивідуальний, що дає змогу забезпечити людині найбільш повний розвиток і застосування її творчих можливостей і сил. Таке забезпечення на між- і внутрішньоіндивідуальному  рівнях відмінностей можливе у вчинку.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Розвиток психіки і поведінка людини

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20–30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало бувалої сили, витривалості. Не дивлячись на це, людина за минулий період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос. Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він пройшов, головним чином, у психіці.

Розвиток психіки – це результат  еволюції нервової системи: під впливом  навколишнього середовища ускладнюється нервова система. Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему: реакцію на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє про себе. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини.

Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка. Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, які успадковуються видом «homo sapiens». На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками – це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).

Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності  та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої – це знання конкретної людини про світ, а   іншої – знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній світ, так і на внутрішній світ самого себе. Такі показники самосвідомості , як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості. Інстинкти й навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.

До властивостей людини як особистості належить все те , що:

– зумовлює її відмінність від  інших (стать, темперамент, риси);

– виявляється у взаємодіях з іншими суб’єктами або предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка у конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини – безліч, та всі вони характеризуються умовами їх появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання. Їх можна класифікувати за трьома основними ознаками:

1. Атрибути – це невід’ємні  властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров’я, мова, спрямованість).

2. Риси – це стійкі властивості,  що проявляються постійно, їх  дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність  тощо).

3. Якості – це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов ситуацій (здібності, сприйняття, пам’ять, мислення тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність із внутрішнім і зовнішнім середовищем. Людина має певний каркас постійних властивостей (атрибути та риси), який «зафарбовується» певними якостями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Психологічні властивості людини

До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зору БЖД, належать пам’ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності тощо.

Пам’ять

Пам’ять (memory) – це комплекс процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування або актуалізацію того, що збереглося.

Пам’ять – це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації. Виокремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.

Короткочасна пам’ять зберігає інформацію під час обмеженого, як правило, невеликого проміжку часу.

Довгочасна пам’ять розрахована  на довгий, заздалегідь не окреслений термін збереження інформації.

Оперативна пам’ять займає проміжний  стан. Вона розрахована на збереження матеріалу під час раніше заданого терміну.

Розрізняють також зорову, рухову, емоційну пам’ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.

Середній об’єм короткочасної  пам’яті обмежений: це 2–7 одиниць  інтегрованої інформації. Особливістю  цієї пам’яті є зміщення, коли при  перенасиченості пам’яті людини інформація, що надходить, частково витісняє ту, що там зберігається. Завдяки короткочасній пам’яті людина може опрацювати значний обсяг інформації, знищити непотрібну та забезпечити запам’ятовування у довгочасній пам’яті необхідного матеріалу. У довгочасну пам’ять інформація надходить через короткочасну, виступає ніби у ролі фільтра, який здійснює суворий відбір важливого (з точки зору людини) матеріалу. Властивістю короткочасної пам’яті є можливість за певних умов розширити її часові межі (зосередження волі, розумова активність, безперервне повторювання слів, цифр).

Довгочасна пам’ять має змістовну  організацію. Вона має практично  безмежний обсяг, але обмежені можливості довільного згадування повідомлень, які  у ній зберігаються.

У операторській діяльності процеси  короткочасної та довгочасної пам’яті  практично йдуть паралельно та взаємопов’язано.

Кількаразове повторення відкладає  інформацію в пам’яті. Залежно від  того, що людина запам’ятовує, виділяють  різні види пам’яті: рухову, образну, емоційну, словесну, слухову, зорову.

Рухова пам’ять лежить в основі навчання рухами, вироблення побутових, спортивних і трудових навичок, навичок  письма.

Образна пам’ять допомагає запам’ятати  і відтворити в уяві обличчя людей, картини природи, запахи, звуки та мелодії.

Емоційна пам’ять зберігає пережиті людиною почуття, це співчуття іншій  людині. Запам’ятовуванню сприяють біологічно активні речовини, які виділяються  під час емоційного збудження.

Словесна пам’ять полягає у  запам’ятовуванні, збереженні і відтворенні  прочитаного, почутого або сказаного.

Слухова пам’ять дає змогу контролювати роботу механізмів і машин, сприймати  аварійні звукові сигнали.

Зорова пам’ять забезпечує запам’ятовування технологічних операцій, які потребують особливої уваги. Пам’ять буває  довготривала і короткотривала.

Довготривала пам’ять використовується для запам’ятовування на довгий час  відомостей, пов’язаних з професією  і необхідних в побуті.

Короткочасна пам’ять служить  для запам’ятовування на короткий час (запис лекцій).

Довільна (логічна) пам’ять характеризується наявністю спеціального завдання: запам’ятати  для того, щоб потім відтворити. Запам’ятовування являє собою спеціальну дію, спрямовану на збереження людиною  певної інформації в певному вигляді  і на певний час.

Усі види пам’яті взаємопов’язані.

Обсяг пам’яті – це кількість  інформації, яка може бути відтворена безпосередньо після одноразового пред’явлення.

Точність відтворення – це ступінь  відповідності сприйнятого матеріалу  відтвореному.

Забування – закономірний процес, який оберігає пам’ять від надлишкової, непотрібної інформації, звільняє місце  для сприйняття нової, необхідної; забування  – це не втрата знання, а втрата здатності  пригадати. Основний засіб проти  забування – повторення.

На розвиток і якість пам’яті  впливають фізичний і психічний  стан людини, її тренованість, професія, вік. Пам’ять погіршується з віком.

До 20–25 років пам’ять поліпшується і до 30–40 років залишається на одному рівні, потім здатність запам’ятовувати  і згадувати поступово спадає.

На продуктивність пам’яті впливають  як суб’єктивні, так і об’єктивні причини.

Суб’єктивні причини: природна здатність  сприймати та запам’ятовувати інформацію, метод запам’ятовування, попередній досвід, установка, зацікавлення, емоції, стан організму.

Об’єктивні причини: характер матеріалу (логічність, зв’язність, зрозумілість, наочність, римованість) та кількість  матеріалу і зовнішні умови.