Психологічні особливості професійного спілкування суб’єктів правоохоронної діяльності

В змісті правоохоронної діяльності відображаються риси, характерні для формально-рольових стосунків. В той же час, поведінці об’єкта правоохоронної діяльності не притаманна стереотипність та цілі професійного спілкування правоохоронця унеможливлюють виникнення ситуації впливу на нього з боку об’єкта.

Існуючі в традиційному психологічному знанні ідеї, що квазісуб’єктні взаємодії, які фактично реалізують схему “суб’єкт – об’єкт”, не можуть бути в основі процесу спілкування, ґрунтуються на такому положенні: кожний суб’єкт виступає для свого партнера по взаємодії як цінність та не може виступати для іншого об’єктом асиміляції. Для спілкування, виходячи з цього, притаманна саме “суб’єкт – суб’єктна” схема взаємодії. Основними нормативами та принципами її організації є: емоційна та особистісна розкутість партнерів по спілкуванню, психологічний настрой на актуальні стани, безоціночна довірчість та щирість почуттів. У спілкуванні, за традицією, починає утворюватися загальний психологічний та часовий простір, утворюється єдине емоційне “со-буття”, в якому вплив перестає існувати, поступаючись місце, психологічній єдності суб’єктів, в якій розгортається творчий процес взаєморозкриття та взаєморозвитку, утворюються умови для самовпливу та саморозвитку. Тільки спілкування в межах схеми “суб’єкт – суб’єктної” взаємодії, з точки зору прихильників традиційної думки, відповідає характеру людської природи та найбільш релевантне для організації продуктивних та особистісно розвиваючих контактів між людьми. Водночас, в межах зазначеної думки, існують спроби віднести різновид спілкування на кшталт професійного спілкування правоохоронця до комунікації, як обміну інформації, що нами піддається сумніву.

В той же час, ми не можемо погодитися з припущенням, що “суб’єкт – об’єктна” схема взаємодії притаманна тільки діяльності.

Виходячи з нього, професійне спілкування правоохоронця –  це різновид діяльності суб’єкта правоохоронної діяльності. Але це не відповідає дійсності. “Щодо погляду на спілкування як на форму діяльності зазначимо, що немає спілкування заради спілкування, бо воно завжди ввімкнено прямо чи опосередковано у всі види людської трудової (виробничо-практичної, художньо-естетичної, науково-теоретичної) та дотрудової (предметно-маніпулятивної, ігрової, навчальної) діяльності. Точніше було б розглядати спілкування як суттєвий бік способу існування власне людського рівня активності поведінки…категорія “спілкування” має розкрити психологічні особливості генезису і буття рівня соціально зумовленої психіки людини. Якщо психіка на рівні організму функціонує в процесі його взаємодії з живою природою, то індивід як соціальна істота проявляє себе в колективних формах діяльності, в процесі взаємодії з суспільною групою та олюдненою природою. Пряме чи опосередковане спілкування є невідривним компонентом будь-якої людської діяльності”.

Певні положення, на які доречно спиратися при визначенні психологічних особливостей професійного спілкування правоохоронців, а саме:

– професійне спілкування  правоохоронця – це саме різновид спілкування, а не діяльності. Воно підпорядковане цілям та завданням правоохоронної діяльності та є невід’ємним її елементом. Це не суперечить існуючим в психологічній літературі дослідженням – “спілкування, в первісних своїх формах виступаючи як компонент і умова виконання будь-якої трудової діяльності, в окремих випадках набуває відносно самостійного характеру і функціонує як обмін соціальною інформацією. Але і в цьому разі спілкування завдяки складним опосередкуванням підпорядковано підготовці чи виконанню певного виду діяльності”

– професійне спілкування  суб’єкта правоохоронної діяльності, найчастіше розгортається за схемою “суб’єктно – об’єктної” взаємодії. Ініціатором взаємодії в ситуаціях професійного спілкування правоохоронця, його “творцем” та “керівником” є тільки працівник міліції. При цьому об’єкту діяльності (підозрюваному, свідку, експерту тощо) не притаманні стереотипність поведінки та дій. В процесі спілкування відтворюється вся багатогранність мотивів, потреб, цінностей, станів, властивостей та рис особистості об’єкта. В той же час, специфіку має психологічний простір професійного спілкування, обумовлений різноспрямованістю цілей та завдань суб’єкта та об’єкта спілкування;

– досягнення цілей та вирішення завдань правоохоронної діяльності унеможливлює виникнення зворотного впливу з боку об’єкта спілкування на його суб’єкт. Врахування – так, але при наявності чіткого відстеження та прорахування кінцевих цілей об’єкта;

– наявність психологічного впливу на свідомість об’єкта, з метою зміни його емоційних станів, позиції в конкретній ситуації спілкування, тривалий психологічний вплив з метою зміни установок об’єкта – не є елементом деперсоналізації об’єкта та проявом негуманного ставлення до нього з боку правоохоронця. Необхідність, у певних випадках, асиміляції об’єкта правоохоронної діяльності виступає необхідною умовою її виконання (допит підозрюваного, віктиміологічна та кримінологічна профілактика неповнолітніх тощо). Поряд з загальнонауковими методами юридичною психології значуще місце займає група методів психологічного впливу. Основною метою їх застосування є досягнення змін у психіці чи поведінці об’єкта професійного спілкування;

– при здійснюванні зазначеного впливу необхідно дотримуватися принципів його відповідності вимогам законодавства, системної детермінації, єдності пізнання та впливу, а найголовніше гуманного ставлення до об’єкта спілкування. Останнє твердження припускає, що підвалинами взаємодії суб’єкта правоохоронної діяльності з іншими особами виступає повага до них та врахування складності, пластичності, мінливості їх внутрішнього психологічного світу;

– успішне вирішення  правоохоронцем професійних завдань безпосередньо залежить від ступеня доскональності правової бази, що регламентує процес професійного спілкування. Можна стверджувати, що сьогодні нормативно-правова основа професійного спілкування правоохоронців з об’єктами правоохоронної діяльності потребує вдосконалення, особливо в питаннях встановлення меж та регламентації методів психологічного впливу;

– успішність процесу  професійного спілкування суб’єкта правоохоронної діяльності обумовлена ступенем розвитку його комунікативних вмінь та навичок. Серед інших до них належать – прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність індивідуальних “технік” спілкування, вміння “дистанціюватися від ситуації”, “не вийти з ролі”, хоч би яким складним не було завдання. Важливими комунікативними навичками суб’єкта правоохоронної діяльності є навички рольової поведінки та іноді вміння застосовувати маніпуляційні техніки. В умовах правоохоронної діяльності вимоги до особистості не тільки високі, але й неоднорідні, оскільки передбачають наявність у фахівця сукупності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, розвинена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо)

Значущим питанням в  ході визначення психологічних особливостей професійного спілкування суб’єкта правоохоронної діяльності, на нашу думку, є розведення понять “ділового” та “професійного” спілкування. Зазначене обумовлюється, на перший погляд, подібністю даний категорій. Але вони мають різне смислове та онтологічне навантаження. В межах ділового спілкування його учасники зустрічаються як члени складної організаційної структури та реалізують в ньому організаційні стосунки. При цьому головну роль відіграють саме особливості групової психології, а вторинну – характеристики професійної діяльності. В даному випадку ми можемо говорити про спілкування правоохоронця з представниками свого підрозділу – колегами, підлеглими та керівним складом. Ділове спілкування пов’язане з професійним, а іноді може співпадати з ним. Наприклад, спілкування слідчого, який виступає як свідок в процесі досудового розгляду кримінальної справи. У той же час, професійне спілкування спрямоване на досягнення безпосередніх цілей правоохоронної діяльності. “В професіях класу “людина – людина”, “людина – група”  професійне спілкування виступає в ролі головного засобу професійної діяльності, яке не може бути замінено іншими засобами та без якого діяльність просто не може бути виконана. В цьому випадку спілкування є чинником, що обумовлює якісні характеристики результату професійної діяльності”

Висновки

Описані функції, види, рівні спілкування дають його різнобічну характеристику. Але більшість людей зводять спілкування до простого передавання і приймання інформації, тобто до його інформативно-комунікативної функції, не використовуючи діалог для організації спільної діяльності. Або ж, скажімо, людина не вчиться розпізнавати інших, під час спілкування користується лише стереотипним уявленням про них, не вміє відповідно розшифровувати сукупність засобів спілкування (насамперед невербальних). Водночас людина, яка володіє культурою спілкування, швидко розбереться в ситуації, яку їй будуть нав'язувати.

Спілкування — це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність партнерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спілкування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.

Пізнання і взаємний вплив людей  один на одного — обов'язковий елемент  всілякої спільної діяльності, незалежно  від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Відношення особистості являє собою суб'єктивно-оціночну, свідому, вибіркову позицію, яка іноді називається життєвою позицією. Працівнику правоохоронних органів важливо знати та враховувати ставлення різних осіб до правових норм, злочинів, терміну покарання тощо.

Список використаних джерел

1. Костицкий М.В. Введение в  юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы /М.В.Костицький. – К.: Изд-во КВШ, 1990. – 259 с.

2. Юридична психологія / [Д.О. Александров,  В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко та інш.] ; за заг. ред. Л.І. Казміренко. – К.: КНТ, 2007. – 360 с.

3. Каган М. С. Человеческая  деятельность (Опыт системного анализа) / М.С.Каган. – М.: Политиздат, 1974. – 328 с.

4. Психология общения ХХІ век: 10 лет развития: материалы Международной конференции, 8-10 октября 2009 г., Москва. – Т. 1 / Ред. А.А. Бодалев. – М.: Обнинск ИГ СОЦИН, 2009. – 376 с.

5. Ткаченко О.М. Принципи і  категорії психології / Олександр Миколайович Ткаченко. – К.: Вища школа, 1979. – 198 с.