Проблема здібностей у психології

ПЛАН

ВСТУП

I . ПРОБЛЕМА ЗДІБНОСТЕЙ У ПСИХОЛОГІЇ

1. . Поняття  здібності.
2. . Підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до проблеми здібностей..
3. .  Розвиток творчих здібностей у молодших школярів - як психолого-педагогічна проблема.

II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1. Методи дослідження.

2.2. Аналіз отриманих результатів.

2.3. Рекомендації щодо  розвитку здібностей.

ВИСНОВКИ.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

   Актуальність дослідження. Проблема здібностей є однією з найбільш складних і найменш розроблених в психології. Розглядаючи її, перш за все слід врахувати, що реальним предметом психологічного дослідження є діяльність і поведінка людини. Людські здібності - це найбільший з дарів природи. Цим даром нагороджена кожна людина. Але різниця полягає в тому, що свої дари природа порівну не ділить і когось нагороджує більше, а когось менше.

          Проблема здібностей є складною та багатогранною. Її комплексне

дослідження проводиться  на психофізіологічному, психологічному і

соціально-психологічному рівнях. Однак сьогодні ми ще не можемо сказати,

що вона у психології є  повністю розв'язаною. У вітчизняних  і зарубіжних

психологів існують значні розбіжності при тлумаченні самого поняття

"здібності", продовжуються  дискусії про роль біологічного  і соціального

в структурі здібностей, залишається нерозв'язаним питання  діагностики і

вимірювання здібностей, продовжуються  наполегливі пошуки ефективних

стратегій формування і розвитку здібностей до конкретних видів

діяльності.

          Насамперед слід відзначити, що термін „здібність” має дуже

широке застосування в  найрізноманітніших галузях практики. Зазвичай під

здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, які  виступають

умовами успішного виконання  якої-небудь однієї чи кількох діяльностей.

Проте поняття „здібності”, як дозволяє стверджувати теоретичний  аналіз

відповідної літератури, не дивлячись на його давнє та широке застосування у психології, багатьма авторами тлумачиться неоднозначно.

          М`ясоїд П.А. пише, що здібності – це характеристика індивіда з боку психічних явищ, які зумовлюють успішність його діяльності. Про здібності можна говорити як про психічні явища, які визначають результативний бік діяльності. Здібності характеризують притаманний індивідові спосіб життя

      За Б.М.  Тепловим, загальні здібності - це система індивідуально-вольових властивостей особистості, яка забезпечує продуктивність в оволодінні знаннями, вміннями, навичками при здійсненні різних видів діяльності.

 Здібності утворюються в ході життя людей, змінюються зі зміною об'єктивних умов, а отже виховувані і перетворені. Здібності людини, різні їх типи і ступені відносяться до найважливіших проблем психології. Однак, наукова розробка питання про здібності ще вкрай недостатня. У зв'язку з цим тема нашого дослідження - « Проблема  дослідження здібностей у психології»

 Мета дослідження: вивчення проблеми здібностей шляхом дослідження молодших школярів

 Об`єкт дослідження. здібності молодших школярів

 Предмет дослідження: творчі здібності молодших школярів

 Завдання дослідження:

1) Розкрити сутність поняття здібності.

2) Вивчити  підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до проблеми здібностей.

3) Розглянути  розвиток творчих здібностей у молодших школярів - як психолого-педагогічну проблему.

4) Провести дослідження  серед учнів молодших класів  для вивчення  креативності та  творчого мислення.

Методи дослідження:

-  аналіз наукової літератури

 

 

1. Поняття про здібності.

 

            Зустрічаючись у житті з різними людьми, спостерігаючи за ними в роботі, зіставляючи їхні досягнення, порівнюючи темпи їхнього духовного зростання, ми постійно переконуємося в тому, що люди більш чи менш значно відрізняються між собою за своїми здібностями.

          Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Поза діяльністю ці властивості людини не можна розпізнати, описати, охарактеризувати.               Кожна здібність людини спирається на низку інших властивостей, до яких на сам перед належить життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички. Але здібності, знання вміння та навички не тотожні. Здібності виявляються не стільки в їх наявності, скільки в динаміці оволодіння ними, тобто в тому, наскільки людина швидко, глибоко, легко та міцно опановує знання та вміння [20, с. 145].

          Г.С Костюк говорить, що харктеризуючи здібності людини, ми судимо про неї з погляду тих вимог, які ставить до неї навчальна, виробнича, наукова і всяка інша діяльність, оцінюємо її  як активного діяча, як творця матеріальних і духовних цінностей [13, с. 516]. Здібності – це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність отримання знань, умінь,  навичок, але самі не зводяться до цих знань, умінь і навиків [22, с. 441].

Здібності – це своєрідні  властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій, та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Здібності – це такі індивідуальні  особливості , які являються умовою успішного виконання якої-небудь одної або декількох діяльностей.

Кожна людина  виявляє  власні здібності в певній діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна виявити, описати та схарактеризувати. Тому Максименко С. Д. зазначає, що висновки про здібності людини робляться  за її працею та результатами діяльності.

Кожна здібність людини –  це її складна властивість, внутрішня  здатність відповідати тим вимогам, які ставить перед нею діяльність, вона спирається на багато інших властивостей. До них належить, насамперед життєвий досвід, надбані , нею знання, вміння та навички.

          Відомо, що чим багатший досвід  людини, тим легше людині досягати  успіху в діяльності.

           Тернопільська В. І. пише , що здібності не з`являються на порожньому місці. В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини,її задатки. Людина народжується з певними, генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на грунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. Від задатків до здібностей – таким є шлях розвитку особистості. [31, с.78].

     Тільки за умови хороших задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть у несприятливих життєвих обставинах.

На думку С.Л. Рубінштейна, розвиток здібностей у сукупності з  задатками здійснюється у вигляді  спіралі. Реалізація можливостей, які  надають здібності одного рівня  розвитку, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей більш високого рівня і т. д. Здібності  людини – це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх  умов у процесі взаємодій людини з навколишнім середовищем [24, с.178].

Здібності тісно пов’язані  з загальною спрямованістю особистості. В.Є. Чудновський зазначає, що співвідношення спрямованості особистості  й  рівня здібностей неоднозначне: високий  рівень здібностей суттєво впливає  на стиль поведінки та формування особистості. Ще більше значення має  той факт, що розвиток здібностей чималою  мірою визначається умовами виховання, особливостями сформованості особистості, її спрямованістю, яка або сприяє розкриттю здібностей, або, навпаки, призводить для того , що здібності  не реалізуються. В основі однакових  досягнень  під час виконання  якоїсь діяльності можуть бути  різні  здібності, водночас одна й та сама здібність  може бути умовою  успіху різних видів діяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей. Важливими  чинниками процесу навчання і виховання є сенситивні періоди, найсприятливіші для становлення тих, чи інших здібностей.

      Здібності  – це поєднання сприятливих  індивідуально своєрідних особливостей  та якостей психіки, котрі виявляються  у швидкості, результативності  та якості виконання відповідної  діяльності за мінімальних силових,  енергетичних і часових затрат.

Вихідною передумовою  для  розвитку здібностей є ті природні задатки,  з якими дитина з`являється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність  до формування цих здібностей( С. Л. Рубінштейн).

Рівень розвитку здібностей залежить:

• від якості знань і вмінь, від міри їх об`єднання в єдине ціле;
• природних задатків людини, якості природних нервових механізмів елементарної психічної діяльності;
• більшої чи меншої «тренованості» самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів ( Б. І. Додонов)  [6, с.159].

       М`ясоїд  П.А. пише, що здібності – це  характеристика індивіда з боку  психічних явищ, які зумовлюють  успішність його діяльності. Про  здібності можна говорити як  про психічні явища, які визначають  результативний бік діяльності. Здібності характеризують притаманний  індивідові спосіб життя [21, с. 417].

Із здібностями  тісно  пов’язані нахили, тобто вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися. В основі цієї спрямованості лежить  стійка потреба. Нахили є передумовами розвитку здібностей, але можливі випадки їх незбігу.

З розвитком праці та суспільного  життя людські здібності розвивалися, зазнавали змін їх зміст і структура, виникли й розвинулися загальні й спеціальні здібності.

Загальними називаються  здібності людини, що ією чи іншою  мірою виявляються у всіх видах  діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності  людини, здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в  кожній галузі діяльності, зокрема  такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовувати наявні в  досвіді  людини засоби, розкривати зв’язки  тих речей, яких стосується діяльність, оволодіти новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

За Б.М. Тепловим, загальні здібності - це система індивідуально-вольових властивостей особистості, яка забезпечує продуктивність в оволодінні знаннями, вміннями, навичками при здійсненні різних видів діяльності. Основа розвитку загальних здібностей закладена в психічних процесах. Оволодіння певними розумовими операціями (аналіз, синтез, класифікація, систематизація) починається в дитячому віці. У підлітковому віці загальні здібності розвиваються особливо інтенсивно. Цей вік є періодом народження гіпотетико-дедуктивного мислення, здатності абстрагувати поняття, формулювати і перебирати альтернативні гіпотези і робити предметом аналізу власні думки [31 , с. 80].

Спеціальні здібності, згідно Б.М. Теплову, це така система властивостей особистості, яка допомагає досягти  високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад, музичної, літературної, образотворчої, сценічної, спортивної, військової і  т.д. [30 , с. 268].

Важливим фактором розвитку здібностей є стійкі спеціальні інтереси до вивчення змісту якоїсь галузі людської діяльності.

Найчастіше виділяють  такі види здібностей:

• навчальні та творчі;
• розумові та спеціальні;
• математичні;
• конструкторсько-технічні
• музичні;
• літературні;
• художньо-зображувальні;
• фізичні;

унікальні (парапсихологічні, у швидкій лічбі, запам'ятовуванні тощо).

 

     Що ж таке «творчі здібності» або «креативність» (від лат. creatio – творення)? Американський психолог Фромм запропонував таке визначення цього поняття: «Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду».

       Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість.

     Швидкість думки – кількість ідей, яка виникає за одиницю часу.

     Гнучкість  думки – здатність швидко і  без внутрішніх зусиль переключатися  з однієї ідеї на іншу; бачити, що інформацію, отриману в одному  контексті, можна використати  в іншому. Гнучкість – це добре  розвинутий навик переносу (транспозиції). Вона забезпечує вміння легко  переходити від одного класу  явищ, що вивчаються, до іншого, долати  фіксованість методів вирішення,  своєчасно відмовлятися від скомпрометованої  гіпотези, бути готовим до інтелектуального  ризику і до парадоксів.

     Оригінальність  – здатність до генерації ідей, які відрізняються від загальноприйнятих,  до парадоксальних, несподіваних  рішень. Вона пов’язана з цілісним  баченням усіх зв’язків і залежностей,  непомітних під час послідовного  логічного аналізу.

     Допитливість  – здатність дивуватися; відкритість  та інтерес до усього нового.