Переговори у конфліктних ситуаціях

Дані моделі переговорів  використовуються, коли обидві сторони  уникають «гри з нульовою сумою», коло обидві сторони розцінюють свої інтереси як схожі, тобто не протилежні. Більшість конфліктів представляють собою «гру з ненульовою сумою», тобто коли обидві сторони можуть виграти або програти. При такому розумінні інтересів, учасниками обирається моделі «програш – програш» чи «виграш – виграш».

Модель «програш –  програш» також заснована на використанні стратегії позиційний торг, при цьому  жодна з сторін не досягає в повній мірі поставлених цілей. Так модель передбачає стиль поведінки компроміс.

Компроміс – це поведінка, при якій сторони йдуть на взаємопоступки один одному (щоб кожен щось виграв, кожен повинен щось програти).

Але хоча компроміс є  вираження сторін готовності «йти один одному на зустріч», цей стиль поведінки все ж таки включає орієнтацію сторін на конфронтацію. Їх сумісні дії носять біль примусовий характер і тому досягнуте узгодження не буде оптимальним рішенням.

Переговори з орієнтацією  на модель «виграш – виграш».

Поведінка конфліктуючих  сторін, при якій обидві сторони  взаємодіють на максимально вигідних для обох умовах та, в результаті, яких обидві сторони як найкраще задовольняють  свої потреби заснована на моделі «виграш – виграш». Такі відносини входять в стратегію ведення переговорів на основі інтересів, включаючи стиль співробітництва.

Співробітництво – це поведінка, при якій інтереси однієї сторони не можуть бути задоволені при незадоволенні інтересів  іншої сторони.

 

1.4 Роль темпераменту в діяльності людини

 

Коли говорять про  темперамент, мають на увазі різні психічні відмінності між людьми – відмінності по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, темпу, енергійності дій та інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки у діяльності.

Темперамент (лат. Temperamentum – правильне співвіднесення рис  від tempero – змішую в потрібному співвіднесенні) – характеристика індивіда зі сторони  динамічних особливостей його діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, складаючих цю діяльність психічних процесів та станів [14, с. 153].

Темперамент відтворює  динамічні аспекти поведінки, переважно  вродженого характеру, тому властивості  темпераменту найбільш стійкі та постійні порівняно з іншими психічними особливостями людини. Найбільш специфічною особливістю темпераменту є те. Що різні властивості темпераменту людини не випадково співвідносяться одна з одною, а закономірно пов’язані одна з одною, створюючи визначену організацію, структуру, яка і характеризує темперамент.

До властивостей темпераменту відносять ті індивідуальні риси, які визначають динамічні аспекти  всіх видів діяльності, мають більш-менш стійкий характер, характеризують особливості  протікання психічних реакцій, зберігаються на протязі всього життя людини та проявляються вже скоро після народження. Загалом властивості темпераменту пов’язують з особливостями нервової системи, тобто темперамент визначається властивостями нервової системи людини.

Для визначення психологічної  характеристики типів темпераменту виділяють такі його властивості:

Сенситивність – про  цю властивість ми судимо, яка найменша сила зовнішніх впливів потрібна для виникнення якої-небудь психічної  реакції та яка швидкість такої  реакції.

Реактивність – яка  ступінь невимушеної реакції  на зовнішнє чи внутрішнє подразнення однокової інтенсивності.

Активність – за цією властивістю ми судиму, з якою активність людина перетворює зовнішній світ, та як людина справляється з проблемами при досягненні поставленої цілі. Сюди входять цілеспрямованість  та наполегливість у досягненні мети, сконцентрованість уваги при тривалій праці.

Співвіднесення активності та реактивності – дивляться на швидкість протікання психологічних процесів та реакції: швидкості та темпу мови, швидкості запам’ятовування, швидкість мислення та винахідливість.

Пластичність та ригідність – як легко та пластично людина пристосовується до умов зовнішнього  середовища.

Екстраверсія та інтроверсія  – від чого в цілому залежать реакції та діяльність людини: від  зовнішніх впливі чи від образів, уявлень та думок, які пов’язані з минулим та майбутнім.

Емоційна збудливість  – за цією властивістю судять наскільки  слабкий потрібен вплив для виникнення емоційної реакції та з якою швидкістю вона виникає.

Як вже зазначалось  властивості темпераменту опосередковані властивостями нервової системи. Як писав Б.М. Теплов, властивості нервової системи « створюють підґрунтя, на якому легше формуються одні форми поведінки, важче – інші» [15, с. 25].

Під властивостями нервової системи розуміються такі стійкі її якості, які є вродженими. До таких відносяться:

Сила нервової системи  по відношенню до збудження, тобто її властивість довго витримувати , не виявляючи гальмування, інтенсивні та часто повторювані навантаження.

Сила нервової системи  по відношенню до гальмування, тобто властивість витримувати інтенсивні та часто повторювані гальмівні реакції.

Урівноваженість нервових процесів по відношенню до збудження  та гальмування, яка проявляється в  однаковій реактивності нервової системи  у відповідь на збуджувальні та гальмівні реакції.

Лабільність нервової системи, оцінюється за швидкістю виникнення та припинення нервового процесу  збудження та гальмування.

Слабкість нервових процесів характеризується неспроможністю нервових клітин витримувати довге та концентроване  збудження та гальмування. При дії дуже сильних подразників нервова система переходить у стан охоронного гальмування. Таким чином, у слабкої нервової системи нервові клітини характеризуються низькою працьовитість та вони швидко втрачають свою енергію. Але слабка нервова система має високу чутливість і дає реакцію навіть на дуже слабкі подразники.

Перші спроби описати  типи темпераменту були ще в Древні Греції. Так Давньогрецький лікар  Гіппократ описав чотири типи темпераменту: холеричний тип, сангвіністичний, флегматичний та меланхолічний тип. Але на відмінну від сучасного розуміння темпераменту, Гіппократ описав типи темпераменту в залежності від кількості рідини, яка переважала в організмі: крові, лімфи та жовчі.

Але першим хто описам типи темпераменту, спираючись на властивості нервової системи, був російський вчений І. П. Павлов. Він вважав, що темпераменти є «головними рисами» індивідуальних особливостей людини. І були описані чотири типи темпераменту:

Сангвиністичний темперамент. Сангвініки швидко сходяться з людьми, життєрадісні, легко переключаються з одного виду діяльності на інший, але не люблять монотонної праці. Мова швидка та голосна, чітка супроводжується жвавою мімікою та жестами. Але темперамент сангвініка характеризується деякою подвійністю. Якщо подразники швидко змінюються, весь час підтримується новизна та інтерес, у сангвініка створюється стан активного збудження, та він проявляє себе як людина активна, енергійна та діяльнісна. Але коли подразники довгі та монотонні, однакові, то сангвінік втрачає інтерес та в нього проявляються скука та в’ялість у поведінці. Емоції також швидко змінюються. Переважає гарний настрій.

Флегматичний темперамент. Людина такого типу темпераменту повільна, спокійна, не поспішає, врівноважена. У діяльності проявляє продуманість та впертість, доводить почате до кінця. Усі психічні процеси у флегматика протікають ніби сповільнено. Почуття виражаються слабо, причиною виступає врівноваженість та слабка рухливість нервових процесів. У спілкування з іншими флегматик також спокійний і його важко вивести зі стану рівноваги, важко заціпити емоційно та вивести з себе. Іноді може проявляти байдужість до праці та навіть до самого себе.

Холеричний темперамент. Люди такого темпераменту через мірно рухливі, неврівноважені, збудливі, усі психічні процеси протікають швидко та інтенсивно. Переважання збудження над гальмуванням є властивістю цієї нервової системи, яка проявляється у нестриманості, гарячкуватості, роздратованості холерика. Недостатня емоційна та рухлива врівноваженість холерика може проявлятись при відсутності потрібного виховання в нестриманості, гарячкуватості, нездатності до самоконтролю при емоціогенних ситуаціях [14, с. 154].

Емоції холерика сильні та ярко проявляються. По відношенню до інших також проявляє нестриманість  в поведінці та емоціях, що іноді заважає йому адекватно оцінювати ситуацію. Його прямолінійність, різкість, легка роздратованість часто приводять до виникнення конфліктних ситуацій та іноді перебування у компанії таких людей стає дуже важким.

Меланхолічний темперамент. У меланхоліків повільно протікають психічні процеси, вони з важкістю реагують на сильні подразники; довге та сильне напруження призводить до зменшення працездатності, а потім і до її зникнення. Емоції та почуття у меланхоліків виникають повільно, але характеризуються глибиною, великою силою та тривалістю. Меланхоліка легко-вразливі та важко переживають образи, але зовні це мало проявляється. У спілкуванні з іншими уникають незнайомі компанії, а коли попадають у незнайомі місця проявляють незручність. Біль люблять самотність та спокій.

 

 

Висновок

 

Всім зрозуміло, що конфлікти  існували і існуватимуть, вони невід'ємна частина людських взаємин, і не можна  говорити про те, що конфлікти даремні  або патологічні. Вони нормальне  явище в нашому житті. Виникають вони із-за відмінностей між людьми, через те, що вчинки, відчуття в кожного з нас не одні і ті ж і деколи приходять в зіткнення один з одним.

У першій главі нами була зроблена спроба відобразити сучасний стан проблеми конфлікту і її дослідження  вітчизняними і зарубіжними вченими. Підводячи підсумок всьому вищевикладеному, можна зробити наступні висновки: не дивлячись на накопичений досвід в області дослідження конфліктів, на сьогоднішній день немає єдиної і закінченої теорії конфлікту, що відображає його природу і вплив на розвиток суспільства.

Конфлікт не слід розуміти як суто негативне явище, суспільство, як і окрема людина, знаходиться  в постійному розвитку. Одним із способів цього розвитку є конфлікт.

Всякий конфлікт виникає  лише за наявності його об'єкту. Та цінність, з приводу якої виникає зіткнення інтересів протиборчих сторін, називається об'єктом конфлікту. Слід розрізняти поняття "об'єкт" і "предмет" конфлікту. Предметом конфлікту є ті протиріччя, які виникають між взаємодіючими сторонами і які вони намагаються вирішити за допомогою протиборства.

У будь-якому конфлікті  обов'язково присутні його учасники, яких прийнято називати опонентами конфлікту  Опоненти, переслідуючи, протилежні цілі в конфліктній взаємодії володіють  певним рангом, використовуючи який, прагнуть досягти своїх цілей, які не співпадають з цілями противника.

Опинившись в конфліктній  ситуації, необхідно вибрати певний стиль поведінки, з урахуванням  власних інтересів і інтересів  інших, залучених в конфлікт людей. Вибір стилю поведінки в конфліктній ситуації пов'язаний з тією мірою готовності, в якій ви готові задовольнити власні інтереси і інтереси іншої сторони.

Існує п'ять стилів поведінки  в конфліктній ситуації суперництво, співпраця, компроміс, уникнення, пристосування, на основі яких базуються такі стратегії переговорів як позиційний торг та стратегії на основі інтересів, але не один з них не може бути виділений як найкращий. Все залежить від конкретної конфліктної ситуації і "ціни конфлікту".

У другій главі нами була зроблена спроба експериментального вивчення вибору стратегії переговорів в конфліктній ситуації на прикладі колективу студентів. Ми виходили з припущення про те, що вибирана студентами стратегія переговорів в конфліктних ситуаціях пов'язана з їх індивідуально - поведінковими особливостями, такими як темперамент.

Підводячи підсумки результатів  емпіричного дослідження, можна  визначити, що студенти з холеричним типом темпераменту найчастіше використовують стратегію переговорів – позиційний торг, який базується на виборі суперницького стилю поведінки в конфліктній ситуації.

Таким чином, сформульована  нами на початку дослідження гіпотеза, підтвердилась.

Але треба зазначити, що під час первинної обробки  результатів за допомогою математичних методів, зв’язок між змінною «Нейротизм», яка являється складовою темпераменту та суперницьким стилем поведінки в конфліктній ситуації не підтвердився. Тобто для визначення певної стратегії головну роль відіграє змінна темпераменту «Екстраверсія».

 

 

Список використаних джерел

 

1. Анцупов А.Я.,Шипилов А. И. Конфликтология. — М.: ЮНИТИ, 1999. - Гл. 37; 38.
2. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб.: Питер, 2000
3. Гришина Н. В. Навчання психологічному посередництву у вирішенні конфліктів. Стаття. – Соціальна психологія в трудах вітчизняних психологів. — СПб, 2000. – 2 с.
4. Козырев Г. И. Введение в конфликтологию. — М.:Владос, 1999. — С. 144-146.
5. Конфликтология / Под ред. А. С. Кармина. — СПб.: Лань, 1999. — Гл. 13-15
6. Конфликты и современной России / Пол ред. Е. И. Степанова.— М.: Эдиториал УРСС. 1999. – С. 311.
7. Ординський B. C. Конфліктологія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 160 с.
8. Пірен М. І. Конфліктологія: Підручник. — К.: МАУП, 2003. — 360 с.
9. Примуш М. В. Конфліктологія. Навчальний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2006. — 288 с.