Операторська діяльність та управління ризиками

Згідно А.Г. Євдокимова для особистостей, зі схильністю до ризику характерними виступають високі показники імпульсивності, емоційної лабільності, некритичності, істерії, психопатії та гіпоманії.

Також були виділені дві незалежні тенденції, які існують в межах мотиву до прийняття ризикових рішень. Вони характеризують два типи людей відповідно до мотивації досягнення. У випадку з тенденцією досягнення успіху, приступаючи до діяльності, оператор (у нашому випадку) думає насамперед про досягнення успіху. Мотивація уникнення невдач змушує оператора думати головним чином про можливість невдачі, осуду, покарання. Для такого індивіда очікування негативних наслідків стає визначальним. Отже, за першої мотивації оператор може навмисно, хоча й не свідомо, йти назустріч ризику, що може призвести до зниження ефективності та безпеки його діяльності за рахунок певної нелогічності дій. Друга мотивація, в принципі як і перша, має амбівалентний характер. При уникненні невдачі оператор може пригальмувати у прийнятті рішення та цим самим спонукати помилку, з одного боку, а з іншого таким чином він уникає катастрофічних наслідків прийнятого рішення [5].

Дослідження, виконані Д. МакКлелланда, виявили три основні характеристики людей, що мають яскраво виражене прагнення до досягнень:

- воліють працювати в таких умовах, які дозволяють їм при вирішенні різноманітних проблем брати відповідальність на себе (операторська діяльність безумовно передбачає повну відповідальність оператора за власну діяльність та її наслідки);

- проявляють схильність до заздалегідь прорахованого ризику і ставлять перед собою реальні і досяжні цілі (у діяльності оператора певні види та стратегії роботи з ризиками прописані заздалегідь, крім того реальність до досяжність поставлених цілей є одним з аспектів особистості професіонала);

- постійно потребують визнання своїх заслуг та зворотнього, тому що їм необхідно знати, наскільки добре вони працюють [5].

Знаний інтерес представляє те, як індивідуальні риси особистості, що робить вибір, пов'язаний з ризиком, відображаються на прийнятому рішення. Чим більш складною і динамічною виступає задача, що вимагає ухвалення рішення в невизначеній обстановці, тим більшу роль в ній відіграють властивості особистості, яка приймає рішення. Так, дві людини в заплутаній стресовій ситуації зазвичай діють по-різному. При прийнятті ж елементарних рішень в стандартній обстановці особистості нівелюються: одне і те ж рішення буде прийнято різними людьми.

Зв'язок між рисами особистості та роллю інтелектуальних здібностей при прийнятті рішень, пов'язаних з ризиком, обумовлений тим, що оператори які, здатні висувати значне число альтернативних рішень, зазвичай володіють такими якостями, як: віра у власні сили, низький рівень тривоги, екстравертованість. Невпевненість оператора в собі, високий рівень тривоги, інтровертованість – не сприяють пошуку альтернативних рішень.

Важливим психологічним фактором для дій, пов'язаних з ризиком, є оцінка людиною джерела управління. Стосовно до цієї оцінки можна умовно розділити індивідів, що приймають рішення, на дві групи: з внутрішньої та зовнішньої стратегією.

Оператори з внутрішньою стратегією вважають, що їх успіхи або невдачі визначаються насамперед їх особистісними та професійними якостями: здібностями, волею, рівнем інтелекту, рівнем знань, професійної підготовки тощо. Людина-оператор даного типу володіє великою відповідальністю за свої рішення. Оператори, яким притаманна з зовнішня стратегія, навпаки, виходять з того, що їх поразки і перемоги залежать головним чином від зовнішніх факторів, на які вони не можуть впливати. Тобто те, наскільки ефективним буде прийняте ними рішення залежить від справності приладів відображення інформації, характеристики техніки, можливих збоїв в системі «людина-машина» саме з боку техніки тощо. Установка особистості на внутрішню або зовнішню стратегію досягається насамперед вихованням і має велике значення при діях, пов'язаних з ризиком.

Оператори з внутрішньою стратегією значно активніші, більш цілеспрямовані при пошуку інформації в невизначеній обстановці. Вони краще пристосовуються до складних, мінливих умов, легше долають труднощі. Більш об'єктивні в оцінці отриманих результатів і висновках щодо своє діяльності. Оператори з внутрішньою стратегією частіше приймають рішення з середнім рівнем ризику і рідше з максимально високим. Пояснити це можна тим, що особи з внутрішньою стратегією в основному розраховують на свої сили і здібності і не прагнуть приймати рішення при яких доводиться розраховувати на вдачу [11].

У науковій літературі щодо психології ризику виділяють ряд внутрішніх чинників, що впливають на оцінку ризику та можуть бути застосовані по відношенню до людини-оператора.

Оцінка власних можливостей. Дана оцінка значною мірою залежить від суб’єктивної оцінки оператором сприятливих умов та власних можливостей досягнення успіху в результаті прийняття ризикованого рішення. При високій оцінці власних можливостей та зусиль індивід може оцінити ситуацію як таку, що не має ризику, попри об’єктивні обставини.

Спогади. При наявності досвіду ризикованої діяльності спогади про негативні наслідки, асоціації у зв’язку з цим, посилюють негативне ставлення до ризику та страх при взаємодії з ним.

Упередженість. Під цим розуміється налаштованість у сприйнятті ризику. Оптимістам здається, що вони контролюють ситуацію, тому зона ризику в них вища, у песимістів – навпаки.

Поточний стан. Стан оператора на момент зіткнення з ризиком впливає на оцінку його ступені. При наявності сильних та глибоких емоцій може виникнути звуження свідомості та загальмування мисленнєвих процесів.

Безтурботність та самовпевненість. Недооцінка ступеню небезпеки та ризику через безтурботність та самовпевненість оператора, що може призвести до халатності у діяльності.

Впевненість оператора у тому, що з ним нічого не станеться при управлінні ризиками значно підвищує вірогідність негативних наслідків прийнятих рішень [5, 11].

Отже, особистісні та психологічні характеристики оператора значною мірою обумовлюють його особливості в управлінні ризиками та результати до яких може призвести х діяльність в тих чи інших обставинах.

 

2.2. Засоби мінімізації  ризиків в операторській діяльності

 

Процес мінімізації втрат, які може понести фізична або юридична особа через неконтрольованість подій, називається управлінням ризиком. Ті сфери ризику, в яких існує потенційна ймовірність понести збитки, називаються зонами можливих втрат. Вони діляться на чотири категорії:

- втрата власності  – через знищення або розкрадання як речових, так і нематеріальних активів. У випадку операторської дана категорія може проявлятися через несправну поламку технічного пристрою в наслідок помилкових дій оператора; прийняття недоцільного рішення в ситуації, що пов’язана з ризиком;    

- втрата доходу  – через зменшення надходжень або збільшення видатків внаслідок нещасного випадку (зменшення ефективності системи «людина-машина»; зниження продуктивності діяльності внаслідок ризикованого рішення оператора, що мало негативні наслідки);

- юридична відповідальність перед іншими особами (операторами), включаючи службовців якої-небудь компанії;

- втрата провідних працівників компанії (через нещасні випадки) [3, 6].

  Одна подія може спричинити за собою кілька видів втрат.

Управління ризиком пов'язано з розробкою певних програм. Оптимальна програма управління ризиком повинна забезпечити максимальний захист від ризику при мінімальних витратах (зусиллях, витратах часу, фінансів). Вона включає в себе:

- оцінку ризику;

- вибір таких заходів управління ризиком, які поєднували б страхування та методи запобігання різного роду збитків;

- втілення цих заходів у життя і контроль їх виконання [10].

  Оскільки не допустити збиток завжди вигідніше, ніж боротися з його наявністю або наслідками, оператор зацікавлений насамперед у попереджувальній діяльності в управлінні ризиками

Під превентивними методами розуміється проведення заходів, спрямованих на попередження можливих негативних подій з метою зниження ймовірності та величини збитку (наприклад, протипожежні заходи, система ідентифікації повторної дії оператора тощо). Превентивні заходи ґрунтуються на контролі ризику як методі мінімізації збитків.

В процесі контролю ризику використовуються наступні прийоми:

- ухилення від ризику – здійснення спроби повністю усунути можливість виникнення необхідності приймати ризиковане рішення або звести альтернативи до таких, які з більшою ймовірністю не призведуть до будь-яких неочікуваних наслідків;

- запобігання збитків – спроба зменшити конкретні збитки. Наприклад, блокування технічної системи при її ідентифікації неправильної роботи, неадекватно заданого оператором параметру, простої у наданні певно команди і т.д.;

- мінімізація  втрат – за рахунок дотримання всіх законодавчо встановлених правил можна уникнути будь-яких штрафних санкцій в разі якогось інциденту. При дотриманні нормативних документів оператором, визначається чітко окреслена стратегії управління ризиком, що мінімізує як особисті втрати, так і втрати загалом;

- передача контролю за ризиком – спосіб уникнення ризику за рахунок передачі іншій особі або групі осіб реальної власності або діяльності, відповідальності за ризик. У випадку операторської діяльності можна розглядати це наступним чином. Оператор може перекласти прийняття рішення на іншого оператора внаслідок своєї недостатньої підготовки в роботі з ризиком, відсутності досвіду у схожого типу ситуаціях. Відповідальність за ризик може бути переведена на іншу особу, якщо оператор отримує вказівку про спосіб діяльності або про рішення, яке було прийняте іншою особою від начальства [20].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу ІІ

 

Схильність індивіда до прийняття рішень пов’язаних з ризиком може бути детермінована його особистісними характеристиками: екстравертованістю, рівней нейротизму, агресивністю тощо. Крім того, індивіди, що мають мотивацію на досягнення успіху більш схильні до ризикований рішень та дій.

Крім того, схильність приймати рішення при наявності ризику притаманна операторам, які вважають індивіда відповідальним та головним стосовно подій, що відбуваються навкруги.

Для того, щоб уникнути фінансових, юридичних, професійних та технологічних збитків, необхідно використовувати наступні заходи контролю ризику: ухилення від ризику, запобігання збитків, мінімізація втрат, передача контролю за ризиком іншій людині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Виходячи з даних проведеного дослідження операторської діяльності та управлінні ризиками в ній, можна дійти наступних висновків:

1. Оператор складної  технічної системи виконує свою  професійну діяльність в умовах  технічного прогресу та перенасичення  інформацією. Для успішного здійснення  своєї діяльності людина-оператор має володіти розвиненою пам'яттю, моторними навичками, високим рівнем відповідальності, здатність до логічного мислення та раціонального розподілу уваги, готовністю до дій в екстремальних умовах тощо. Оператор отримує значну кількість інформації від приладів з якими працює безпосередньо. На основі цього можна виділити такі етапи операторської діяльності як: сприйняття інформації, оцінка і переробка отриманої інформації, прийняття рішення про подальші дії, реалізація рішення. Ефективність системи «людина-машина» залежить від раціонального та ефективного розподілу обов'язків між людиною та технікою.

2. Ризик виступає поєднанням несприятливих можливостей та наслідків прийнятих рішень. Ризик можна розглядати як міру очікуваної невдачі у діяльності; як дію, що загрожує суб’єкту певними втратами; як ситуація вибору.

Психологічні особливості кожного окремого індивіда роблять можливість виникнення тих чи інших ризиків більш або менш вірогідною. На основі цього в операторські діяльності можна виділити наявність наступних видів ризику: навмисний та ненавмисний ризик; об’єктивний та суб’єктивний ризик; альтернативний ризик (оператор враховує вірогідність та ступінь можливого ризику, ризикова діяльність неминуча, оператор покладається на удачу, оператор нехтує ризиком); реальний та уявний ризик; мотивований та немотивований ризик;и виправданий та невиправданий ризик; прийнятний та неприйнятний ризик.

3. Під час взаємодії з ризиком в операторській діяльності та необхідності прийняти пов’язане з ним рішення, важливу роль відіграють психологічні особливості індивіда. Наявність чи відсутність характеристик детерміную схильність оператора до прийняття та реалізації ризикованих рішень. У випадку, мотивації індивіда на успіх, кількість ризикованих рішень буде більшої, ніж у тих, хто прагне уникати невдач. Такі особистості прагнуть працювати в умовах, що потребують від них прийняття важливих рішень, підвищену відповідальність та приносять їм визнання їх професійної діяльності. Крім того, виділяють ряд індивідуальних особливостей, що впливають на особливості взаємодії з ризиком та прийняттям рішень  ситуаціях з ним пов’язаних: оцінка власних можливостей; спогади про аналогічні ситуації; упередженість; поточний стан індивіда; безтурботність та самовпевненість.

4. В управлінні ризиками важливим фактором виступають засоби мінімізації ризиків в діяльності. Це обумовлено тим, що результати прийнятого оператором рішення можуть мати наслідки у вигляді втрати доходів та власності, притягнення співробітників або компанії до юридичної відповідальності, втрати людських ресурсів. В процесі контролю над ризиком оператор може використовувати наступні прийоми: ухилення від ризику; запобігання збитків; мінімізація втрат; передача контролю за ризиком. У випадку, коли оператор не може ідентифікувати наявність ризику у прийнятих них рішеннях або діяльності загалом, існую вірогідність значного зниження надійності, ефективності та сталості системи «людина-машина».