Обгрунтування психодіагностичного інструментарію щодо дослідження професійного іміджу

Після 1992 року розпочався другий етап, для якого було характерно збільшення видань, що розглядають імідж, обговорення змісту поняття в наукових колах. На другому етапі інтерес до психологічних проблем управління різко зростає. Цей інтерес пов’язаний із соціально-психологічним питанням практики управління в організаціях, фірмах, компаніях. За останнє десятиліття психологія як наука стала не просто модною, а і необхідною. Все більше уваги приділяється психологічним проблемам взаємовідносин в колективі, психологічним питанням спілкування між людьми і бар’єрам, які перешкоджають оптимальному взаєморозумінню, а керівник опиняється в центрі уваги психологів. Серед вітчизняних дослідників, які працювали над розкриттям психологічних особливостей керівника, досліджували процеси міжособистого сприймання та становлення іміджу керівника можна назвати О.О. Бодальова, Н.Г. Любимову, Р.Л. Кричевського, Є. Соловйова, а серед зарубіжних – Л. Браун, М. Вудкока, Д. Фрасера, Д. Френсіс. Цей етап, що триває і зараз, закріпив необхідність не тільки зовнішніх атрибутів у самому явищі іміджу керівника, а й почав додавати до них ще внутрішні, суттєві характеристики іміджу, пов’язані з особистістю керівника. Але не дивлячись на зростаючу кількість видань управлінського характеру, проблема визначення факторів, конкретних психологічних механізмів, які беруть участь в утворенні іміджу або в процесі його цілеспрямованого формування залишається невирішеною [9].

На сьогоднішній день у спеціальній літературі можна  зустріти велику кількість визначень  цього поняття. На думку О. Скориніної, Ю. Падафет,             Т. Хомуленко, існування такої багатозначності у трактуванні іміджу зумовлене цілою низкою факторів, зокрема: сферою чи галуззю, на якій концентрується увага при дослідженні цього феномену; уподобаннями та фахом самого дослідника; функціональними особливостями й механізмами актуалізації самого феномену «імідж».

У сучасних психологічних довідниках поняття «імідж» переважно розкривається як сформований у масовій свідомості, емоційно забарвлений стереотипний образ певного об’єкта.

Досить часто в літературних джерелах останніх років зустрічається часткове або повне ототожнення таких термінів як «імідж», «думка», «репутація», «авторитет». Так, відомий російський дослідник О.Ю. Панасюк підкреслює, що «імідж – це і є думка, яка склалася в оточення протягом певного часу», і вбачає різницю між відповідними термінами лише у граматичних правилах вживання цих слів [17]. Схожу думку обстоює й ціла низка інших дослідників.

Проте, такі українські дослідники у галузі іміджології як Н. Барна,             Ю. Падафет, О. Скориніна, Т. Хомуленко, вважають, що слово іншомовного походження «імідж» не може бути повним відповідником українського слова «думка», оскільки, в сучасній українській мові воно визначається як «відображення об’єктивної дійсності в поняттях, судженнях, висновках», тобто думка набуває цілісної реалізації власного потенціалу тільки за допомогою переведення її у мовний контекст. Імідж у цьому аспекті не є залежним від висловлення судження, оскільки носить характер переважно уявлення, що базується на образі, а тому може існувати у психіці лише на підставі відчуттів. Враховуючи те, що репутація – це все-таки громадська думка, ототожнення її з іміджем теж не має сенсу.

Ґрунтовний аналіз усіх цих підходів дозволяє виявити одну із особливостей іміджу – його спрямованість на зовнішнє середовище, провідною рисою якого є відображення потреб інших за допомогою своєрідного носія. У багатьох наукових джерелах зустрічається акцент на гнучкості, динаміці іміджу. Так, Г. Почепцов вказує, що імідж – це гнучке поняття. Окрім цього, він стверджує, що головним компонентом іміджу є його комунікативна складова, оскільки, імідж – це інструмент спілкування з масовою свідомістю. Ю. Падафет, О. Скориніна, Т. Хомуленко трактують імідж як символічний образ суб’єкта, що характеризується динамічністю, неподільною єдністю чуттєвих і змістових компонентів та відтворює потреби соціальної групи.

Окрім цього, трактуючи  поняття «імідж», варто враховувати  й думку української дослідниці в галузі іміджології Н. Барни, яка  зазначає, що визначення «іміджу» повинно враховувати його подвійну – соціальну і психологічну природу. Будучи образом суб’єкта для соціальної групи, імідж у певному значенні одночасно є й образом цієї групи для суб’єкта, адже побудова іміджу відбувається відповідно до уявлень (усвідомлених або неусвідомлених) суб’єкта про характеристики групи, для якої будується імідж. Імідж не можна розглядати лише як феномен психічного життя індивіда, проте неправильно його також вважати й проявом зовнішніх чинників. Він є результатом роботи психіки і спирається на індивідуальний та груповий досвід [2].

Нами були перераховані визначення іміджу, дані різними дослідниками цього феномену. Їх можна умовно розділити на дві групи, залежно  від того, який підхід до трактування  іміджу прийнятий вченими.

Перший підхід пов’язаний з розглядом іміджу як набору певних якостей, тобто індивідуальності. З такої точки зору турбота про імідж була властива людині у всі часи. Так, імідж відображався в прізвиськах, наприклад, Ярослав Мудрий, Пеппі Довга Панчоха, Іван Грозний, Річард Левине Серце...

Прихильники другого  підходу стверджують, що «імідж»  як термін виник на початку XX століття у зв’язку з розвитком засобів  масової інформації, зокрема телебачення, оскільки воно вимагає свідомого  конструювання того, що потрібно публіці. За багатьма «гучними іменами» стоять конкретні «творці». Вони створюють вигляд кумира, вибирають тип його автомобіля, підбирають тон костюмів, шліфують його лексику.

Можна виділити ряд характеристик  іміджу:

- імідж не буває  ізольованим, він спочатку включений у своєрідний «пакет» іміджів, що дозволяє реалізовувати його функції, особливо функцію психологічного захисту. Число іміджів залежить від віку (критично велике число іміджів припадає на вік соціалізації), статі (у жінок іміджів пропорційно більше), має порогову межу насичення, пов’язаний зі світоглядом і потужністю потреби в особистісній самореалізації, яка лише частково задовольняється іміджами;

- класифікація і відбір  реальних іміджів йде за такими, як мінімум, критеріям: самовідчуття; відповідних групових оцінок, які визнають імідж прийнятним; за фактом досягнення суб’єктивної або групової (наприклад, дотриманні ритуалу) цілі;

- імідж має інерцію  «старіння», падіння адаптивності (феномен  зносу іміджу), якщо не підтримується  зусиллями з постійною його коректування і контролю ефективності;

- метасистема іміджів  рівноправна та відносно автономна  у житті групи, одночасно висловлюючи  сторони міжособистісного спілкування,  буття групових норм і ритуалів;

- формування іміджу  можливо лише за умови несвідомої  готовності до спілкування. Приватними процесами, що показують визрівання такої готовності, є: ментальні орієнтації підсвідомості, рівень тривожності, фундаментальний екзистенціальний страх самотності;

- безпосередньою передумовою  формування іміджу є не просто індивідуальний соціальний досвід, але і вроджена орієнтація психіки на дію, копіювання зразків, на перехід до творчості, розуміння, пристрастям лише при невдачі стереотипних виборів. В іміджі, таким чином, перетинаються лінії онто- і філогенезу;

- конкретними психічними механізмами початку формування іміджу є воля і перехід від сприйняття до волі. Необхідність і стабільність іміджів закодована тут вже у тому, що явна неточність і ймовірна помилковість стереотипних виборів у багатьох складних ситуаціях допускається як би «в розрахунку» на майбутню корекцію груповим спілкуванням, іміджем, як механізмами копіювання більш вдалих виборів в групі.

Таким чином, на нашу думку, імідж – це прояв внутрішніх відчуттів  і власних уявлень про себе з урахуванням стереотипів сприйняття навколишніх людей. Психологічний зміст іміджу полягає у тому, що будучи феноменом індивідуальної, групової або масової свідомості, імідж функціонує як образ-подання, в якому у складному взаємозв’язку поєднуються зовнішні і внутрішні характеристики об’єкта, його соціальні ролі і функції, взаємодія в семантичному полі культури з іншими категоріями свідомості, включеність в менталітет.

1.2. Сутність та структура професійного іміджу

Професійний імідж –  поняття системне. До його структури  входять певні взаємопов’язані складові. Всі якості іміджу повинні працювати на те, щоб спілкуватися з людиною було приємно, щоб її особистість викликала довіру.

Розглянемо структуру професійного іміджу керівника, яку запропонували О.Ф. Потьомкіна та Е.В. Потьомкіна. Вони відокремили зовнішню складову, внутрішню складову та процесуальну сторону та ядро іміджу. Розглянемо кожну з них:

- зовнішня складова – включає в себе усю зовнішність людини – «від   носків – до самої голови», тобто від взуття та  костюма до зачіски, в тому числі міміка, манери, хода, тембр та сила голосу, інтонація, жести.

- внутрішня складова – це  менталітет, тобто образ думок,  інтелект, професіоналізм, інтереси, цінності, хобі, тезаурус понять і все  те, що стосується  розуму та  душі.

- процесуальна сторона – включає в себе емоційну виразність, пристрасність, енергію, швидкість реакцій – все те, що стосується темпераменту. А також почуття гумору та артистичність.

- ядро іміджу – складається  з легенди, позицій та установок. 

Легенда – важлива складова професійного іміджу. Саме легенда дозволяє особистості «триматися на плаву», витрачати менше зусиль на рекламу, на те, щоб завоювати довіру партнерів. Легенда робить людину запам’ятованою, популярною, впізнаваною. Легенду породжують походження людини, складності та перипетії її долі, вчинки, пов’язані з подоланням перешкод. Легенда – це неочевидні якості іміджу, репутація особистості, її не повторюваність, індивідуальність. Легенда складається із загального враження про людину і впливає на підсвідомість людей. Хороша легенда створює ситуацію, коли людині вибачають деякі помилки та слабкість. З поганою легендою часто безнадійно йти на ділові переговори.

Ядро іміджу – позиції. Основні  позиції – позиція переможця  та позиція програвшого. Позиція  керівника припускає вміння цінити та любити себе та інших. Це позиція успішних ділових людей. Вона включає в себе не тільки особистісні якості, але і вміння ставити конкретні цілі, вести справи, способи досягнення цілей. Це також пропаганда пропаганда ідей та цінностей, котрі того заслуговують і без яких неможлива професійна діяльність.

Ідея – каталізатор ділової  людини. Ідея може бути власною чи запозиченою. Можна розвивати чужі ідеї, якщо вони цікаві і потрібні. Найбільш сильнішими є ідеї нові чи старі, але виражені в новій формі, пов’язані з актуальними суспільними проблемами. Цінностями та ідеями є мир на землі, добро, істина, екологія, здоровий спосіб життя, здорова родина, любов та взаєморозуміння між людьми, розвиток та подолання перешкод.

Основними складовими професійного іміджу керівника є:

- зовнішність (зовнішній вигляд, спосіб самовіддачі);

- стиль поведінки (спрямованість особистості і позиції по відношенню до навколишніх; мовні особливості – лексика, невербальне поводження);

- стиль керівництва (демократичний, авторитарний, ліберальний).

Зовнішність – найбільш відкрита для спостереження характеристика людини, що не вимагає для свого впізнання тривалого часу, являє собою одне з джерел невербальної інформації про людину. Зовнішність – збірне поняття, зовнішній вигляд людини створюють одяг, зачіска, фізичні характеристики (тип статури). Зовнішність в значній мірі впливає на те, що думають про людину інші, так як люди схильні пов’язувати окремі зовнішні характеристики з певними характерологічними рисами.

Спосіб самовіддачі являє під собою, наскільки важлива для керівника його робота і люди, які його оточують. Чи бачать підлеглі в керівникові ентузіазм, і чи відбувається «зараження» цим ентузіазмом.

Спрямованість особистості  і позиції по відношенню до оточуючих включають наміри, мотиви, здібності, установки, ціннісні орієнтації. Зупинимося докладніше на ціннісних орієнтаціях особистості керівника.

Ціннісними орієнтаціями особистості є її соціальні цінності, які виступають в якості цілей життя і основних засобів досягнення цих цілей. Будучи відображенням фундаментальних соціальних інтересів особистості, вони висловлюють суб’єктивну громадську позицію індивідів, їхній світогляд і моральні принципи.

До особливостей вербальної і невербальної поведінки відносяться міміка, жестикуляція, посмішка, контакт очей і, нарешті, мова, яка характеризується тембром, тоном, гучністю голосу, артикуляцією і вимовою.

Під стилем керівництва  розуміється стійка система засобів, методів і форм впливу керівника, що створює своєрідну управлінську поведінку. Курт Левін на основі експериментів виділив 3 стилі: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Багато інших авторів до компонентів іміджу керівника, до перерахованих вище, додаютьmсоціально-демографічні характеристики – стать, вік, рівень освіти, доходи, житло, життєвий цикл родини.

Отже, можна виділити наступні складові іміджу керівника організації:

- персональні характеристики: фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень;

- соціальні характеристики: статус керівника організації,  який включає не тільки статус, пов’язаний з офіційною посадою,  але також і з походженням,  особистим станом. Зі статусом  тісно пов’язані моделі рольової  поведінки. Також соціальні характеристики включають зв’язок лідера з різними соціальними групами: з тими, інтереси яких вона представляє, з тими, які підтримують його, і є союзниками, а також з тими, які є його опонентами і відкритими ворогами. Соціальна приналежність значною мірою визначає норми і цінності, яких дотримується керівник;