інструментальна сфера психіки особистості

  

       

                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Урок іноземної мови як  засіб розвитку творчих здібностей  учнів.

Соціальне замовлення суспільства  на розвиток творчого потенціалу особистості стимулює пошук педагогами методів і прийомів розвитку творчої обдарованості.

Під творчою обдарованістю ми розуміємо  якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує творчий стиль на успішність виконання будь-якої діяльності. Творчо обдаровані діти мають оригінальний психічний склад, нестандартне мислення при високому рівні розвитку   інтелектуальних   здібностей.   Для   таких  дітей   характерне постійне виявлення розумової ініціативи (пізнавальна активність) добре розвинена інтелектуальна інтуїція, творча уява, яскравість конкретність уявлюваних образів і легкість маніпулювання ними [4] тобто високий рівень креативності.

Згідно з означенням креативність — це здатність породжувати незвичайні ідеї відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації [6, с. 398]. Виокремивши високий інтелект як єдиний критерій обдарованості, креативність протягом Тривалого часу розглядали як максимальне вираження розумових здібностей, найвищу форму мислення, тобто як аспект інтелекту.

Згідно з концепцією творчої  обдарованості (А. М. Матюшкин, 1989), психологічна структура обдарованості збігається з основними структурними елементами, що характеризують творчість і творчий розвиток людини [5]. Отже, й методика розвитку творчих здібностей на сучасному етапі будується відповідно до етапів наукового пізнання (В. Г. Разумовський):

а) висування проблеми, що базується на аналізі даних;

б) інтуїтивне висування гіпотези;

в) інтерпретація явищ, прогноз;

і) бачення підтексту та тлумачення смислу [7].

Науковий метод базується на особистісному підході, який передбачає, що учень сам активно проходить  на уроці всі етапи наукової творчості. Однак залучити його до цього процесу  підчас нелегко. Учителі стикаються з тим, що дитина не може "здогадатися" в тому місці уроку, де це необхідно, з точки зору вчителя, не бачить 'очевидного". Тому вони вимушені користуватися "навідними" питаннями, значно "полегшуючи" розумові зусилля дитини та зменшуючи ефективність використаного методу. Найбільші труднощі виявляються саме на тих етапах творчого мислення дитини, де необхідні ідея, прогноз, інтуїція, здогадка, уява, тобто, коли треба щось вигадати. Саме здатність вигадувати є відмітною рисою творчості. Для підсилення ефективності наукового методу його необхідно використовувати в сукупності з іншими.

Позитивною рисою іншого методу – проблемних ситуацій – є розумова активність дитини. Однак і він  не задовольняє у повній мірі вимогам  розвитку творчого мислення. Загублюється найважливіший ланцюжок – породження проблеми, мислення дитини рухається в одному заданому  напрямку, "углиб", тобто розвивається лише конвергентне мислення насправді творчий процес полягає ще в тому, щоб зуміти побачити проблему самим. У цьому процесі велику роль відіграє уява. Саме на творчій уяві базується дивергентне продуктивне мислення, основними показниками якого є гнучкість, оригінальність, швидкість і точність мислення.                                    

Позитивною рисою іншого методу — проблемних ситуацій — є розумова активність дитини. Однак і він не задовольняє у повній мірі вимогам розвитку творчого мислення. Загублюється найважливіший ланцюжок — породження проблеми (тому ш.о проблему висуває   сам  учитель),   мислення  дитини  рухається   в одному  заданому . Насправді творчий процес і полягає ще в тому, щоб зуміти побачити проблему самим. У цьому процесі велику роль відіграє уява. Саме на творчій уяві базується дивергентне продуктивне мислення, основними показниками якого є гнучкість, оригінальність, швидкість і точність мислення. Саме у розвитку дивергентного мислення ми бачимо ще   один шлях розвитку творчих здібностей учнів.

Як правило, щоб полегшити засвоєння  учнями знань, педагоги намагаються  стандартизувати навчальний процес: поставити питання точніше, вужче, добиваються від школярів конкретних (єдино правильних, на їх погляд) відповідей, пропонують стереотипні правила (алгоритми) розв'язання задач — і внаслідок цього, зв'язують учня жорсткими схемами. Цьому сприяє також авторитарний (маніпулятивний) стиль навчання, за якого вчитель тисне на учня власним авторитетом, не дає йому можливості проявляти розумову ініціативу, обмежує свободу мислення.

Для успішного розвитку творчих  здібностей необхідні, навпаки, політ  фантазії, розкріпаченість думки, можливість виходу за межі існуючих шаблонів мислення.

В умовах переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни  в суспільній свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на гармонійно розвинену   особистість з позиції інтелектуального рівня й культурно-історичної педагогіки розвитку. До того ж ринкові відносини й нові форми розбудови держави потребують виховання молодої людини, конкурентноспроможної в будь-якій галузі науки, техніки, культури, а вихід країн світу, серед них і Української держави, на новий ступінь цивілізації, науково-технічного й соціального прогресу актуалізує потребу виховання особистості творчого типу, здатної сприймати інноваційні процеси в суспільстві, генерувати власні ідеї.

Над розвитком мовлення послідовно працюємо під час вивчення всіх дисциплін, але найбільше на уроках літератури і мови. Адже саме на уроках літератури створюються виняткові можливості для мовленнєвої практики, для опанування видів і жанрів мовленнєвих висловлювань. Уроки ж російської мови в українській школі — це можливість не тільки допомогти учням поповнити й збагатити словниковий запас, опанувати норми літературної мови, але й на основі цих знань дати дітям загальне уявлення про особливості побудови тексту, формувати в школярів мовленнєві вміння, навчити їх зв'язно висловлюватися.

«Я не мав би права  називатися вихователем, — підкреслював В. О. Сухомлинський, — якби на кожному кроці не розкривав красу поетичної сили, аромату, найтонших відтінків, музики слова, якби школярам не хотілося передати у слові найпотаємніше».

Виконання програм з  розвитку зв'язного мовлення має забезпечити формування в школярів найважливіших комунікативних умінь, потрібних для побудови як розгорнутих монологічних висловлювань у процесі опанування жанрів усною и письмового мовлення, так і для навчання грамотного діалогічного мовлення, збагачення лексичного запасу учнів та активізації його використання в мовленнєвій практиці. Виконання цих завдань у школах з українською мовою навчання пов'язано, в першу чергу, з реалізацією практичної мети — навчити школяра вільно володіти російською мовою.

Слід зазначити, що в  практиці викладання був період, коли складність навчання письмових видів роботи відсувала на другий план розвиток усного мовлення. Проте й тоді багато педагогів та методистів (В. Стоюнін, В. Остро-градський, В. Голубков та ін.) виступали на захист, так би мовити, живого слова. Сучасні методисти (Н. Колоколь-цен, Т. Ладиженська, Т. Зепалова та ін.) підкреслюють, що обидві форми роботи з розвитку мовлення тісно пов'язані.

Невміння писати призводить до хаотичності усних висловлювань, а невміння слухати, переказувати, робити примітки й складати план негативно позначається на письмовому викладенні своїх думок. Тим більше, що вимоги, які висуваються до усного й писемного мовлення, практично єдині. Це відповідність мовленнєвим нормам, змістовність, точність, ясність, логічність, доказовість викладання, емоційність, переконливість і виразність.

Але не завжди (особливо в  старших класах) написання власного твору цікаве для учнів. Вони втомилися від сухих тем і складних цитатних планів і хочуть творити, причому обов'язково щось незвичайне. Тому потрібно знайти відповідне джерело натхнення й дати таке завдання, щоб не залишилося байдужих.

Досвід показує, що діти з задоволенням складають лінгвістичні казки (наприклад, «Бал на чарівному пагорбі знань», «Чарівні букви» під час вивчення фонетики в 5-му класі), роблять картки «Перевіряю — пишу», що не просто актуалізує знання вивчених орфограм, адже діти шукають приклади з літературних творів, малюють ілюстрації. З захопленням складають учні середніх класів кросворди за сюжетами та змістом літературного твору, пишуть сценарії діафільмів, твори на власні теми, байки, оповідання тощо.

Учні старших класів пишуть твори-звернення до літературних героїв, продовження вивчених творів, реферати іі зачитують їх па уроках. Кожен мас право на своюдумку. Іноді після прочитаного твору у слухачів-однокласникін виникають запитання, побажання, виникає дискусія.

Урізноманітнення змісту та форм навчального матеріалу підвищує ефективність навчання, а також сприяє вихованню творчої особистості. Учень повсякчас має бачити зразки творчого ставлення з боку вчителя, тоді він і сам постійно навчається творчості, в нього формується особисте ставлення до знань, він прагне самостійності в оцінюванні фактів життя й морально-етичних цінностей, вчиться обстоювати свою позицію.

Створенню умов для самостійного здобуття знань сприяють проблемні ситуації, коли вчитель порушує проблему, ставить перед учнями певні пізнавальні завдання, що містять суперечності, спонукають до роздумів, пошуків і висновків, спричиняють дискусію. Перший крок у такій роботі — актуалізація відповідного життєвого досвіду, уявлень, знань, навичок та вмінь, аналіз ситуації, виявлення основних складових проблеми та осмислення взаємозв'язків між ними. У ході роботи виникає гіпотеза про можливий спосіб розв'язання проблеми, а це вже початок творчості.

Дуже важливою для творчості  є й здатність до співпраці, вміння формулювати свою думку, перейнятися думкою чи пропозицією, аргументувати, критикувати свої та чужі ідеї. Всьому цьому, в першу чергу, сприяє такий вид діяльності, як гра. По-перше, гра - це яскраво втілена мотивація досягнення, підпорядкована завданню перемогти, щось знайти, виступити в якійсь ролі. По-друге, гра має добровільний характер. По-третє, вона характеризується невизначеністю кінцевого результату, має інтригу. По-четверте, має забезпечувані вищу порівняно зі звичайними формами уроку навчальну, розвивальну й виховну результативність.

Вважаємо за доцільне проведення уроків з елементами рольової гри, коли за кожним учасником закріплюється певна рольова функція, ідея якої запозичена з театрального спектаклю, оповідання, казки тощо. Наприклад, під час вивчення теми «Дієприслівник»  проводимо гру «Слідство веде Шерлок Холмс», коли відомий літературний герой допомагає учням досліджувати ознаки цієї дієслівної форми.

Зразком гри-змагання може бути урок-КВК, який передбачає участь двох команд (двох варіантів). Цей вид роботи можна проводити як на уроці, так і в позаурочний час. Навчальний КВК може бути присвячений: вивченню теми, яку розраховано на один урок; підсумковому повторенню чи узагальненню великої теми; уроку поглиблення знань.

Залежно від функцій  КВК вибираємо конкурси. Приміром такі:

• конкурс-розминка — найчастіше використовуємо для викладання чи повторення основного матеріалу; обидві команди одержують нескладні завдання, учні мають продемонструвати мінімум знань;
• домашнє завдання — передбачає дискусію з елементами рольової гри чи саму рольову гру; для виконання цього завдання потрібна самостійна домашня робота;
• завдання на зразок брейн-рингу — кожна команда одержує запитання, ліпше нескладні, але творчі, на які має відповісти за короткий час;
• конкурс «Відгадай загадку» — адресується всім учасникам, і вболівальникам також; відповідає той, хто перший підняв руку;
• обмін запитаннями - команди обмінюються запитаннями з теми і на них відповідають;
• конкурс капітанів — це міні-конкурс на ліпшу відповідь.

Готувати урок-КВК починаємо  за один - два тижні. Даємо чітке домашнє завдання, оголошуємо умови його виконання.

На уроках літератури в 9 - 11-х класах з метою розвитку творчих здібностей учнів доцільно використовувати таку форму роботи, як урок-семынар. Ця форма уроку дає можливість учням проявити вміння самостійно опрацьовувати питання, відповідати за обрану справу, задовольнити свою жагу до творчості.

Урок-семінар доцільно проводити з тих тем, де учень має не просто засвоїти певні відомості, а й розв'язати проблему. Причому проблема має бути цікавою і для учнів, і для вчителя.

Уроку-семінару передує  велика підготовча робота, часто дослідницького характеру. Готуються до нього всі учні, але кожний знаходить свою форму участі. Використовуємо як фронтальні, так і індивідуальні та групові завдання. Якщо на звичайному уроці всі учні мають бути готові до відповіді на всі запитання, то на семінарі кожний відповідає за якусь окрему ділянку, але відповідає особисто.

З цим пов'язана специфічна мета уроку-семінару. Участь у ньому вимагає від учня своєї позиції, думки, виявлення здібностей. Головна мета такого уроку — формування вміння самостійно працювати, знаходити розв'язок проблеми, всебічно розкривати якості власної особистості.

Дуже цікавою формою проведення уроку з літератури є урок-концерт. Підготовка й проведення такого уроку вимагає від учителя використання матеріалу не тільки з літератури, а й з живопису, музики тощо. Уроки ці характеризує висока емоційність, головна їхня мета - зацікавити учнів творчістю певного автора, виховання любові до літератури в цілому.