Мислення

Коротенько розглянувши операції, перейдемо до фаз, що також важливо. У розгорнутому розумовому процесі можна розрізняти кілька етапів або фаз.

Початкова фаза - більш-менш виразне усвідомлення проблемної ситуації. Усвідомлення проблемної ситуації може початися з почуття подиву, спричиненого ситуацією, що зробила враження незвичайності. Подив може бути породжене несподіваною невдачею звичного дії чи способу поведінки. Проблемна ситуація може виникнути спочатку в дієвому плані. Дані труднощі в плані дій починає сигналізувати про наявність проблемної ситуації, а здивування дає цю ситуацію відчути. І ще необхідно осмислити проблему як таку, що потребує роботи думки. Але не треба уявляти що розумовий процес починається з того моменту як встановлена ​​ситуація. Сама постановка проблеми це вже акт мислення, який у свою чергу вимагає розумової роботи. У процесі мислення всі моменти знаходяться в діалектичному зв'язку. І це не дозволяє їх розривати і лінійно у своєму розпорядженні. Сформулювати у чому питання, значить вже піднятися до відомого розуміння. Зрозуміти задачу або проблему, значить знайти шлях або метод її вирішення, а можливо і вирішити її. Першою ознакою мислячої людини є вміння бачити проблему там, де вона є. Виникнення питання є ознакою починаючої роботи думки і зароджується розуміння.

Рішення завдання - наступна фаза розумового процесу. Воно відбувається безліччю різноманітних способів, залежно від характеру самого завдання. Самими простими є завдання, для вирішення яких всі дані укладені в наочному змісті самої проблемної ситуації. Для їх вирішення потрібно просто співвіднести по - новому наочні дані і переосмислити ситуацію. Рішення завдань, на які спрямовані процеси мислення, вимагають теоретичних знань, узагальнений зміст яких вже виходить за межі наочних ситуацій. Першим кроком думки при цьому буде віднесення, причому приблизне, що виникає питання до деякої області знань. Всередині спочатку наміченої сфери відбуваються подальші розумові операції, дифференцирующие ті знання, з якими співвідноситься дана проблема. Рішення або спроба дозволу завдання передбачає залучення тих чи інших положень з наявних знань як методів або засобів її вирішення. Іноді вони виступають у вигляді правил, і рішення задачі відбувається за допомогою них же. Використання правила тягне за собою дві різні розумові операції. Найбільш важка з них полягає в тому, щоб визначити, яке правило має бути залучено, інша ж застосування вибраного правила до приватних умов конкретного завдання. Рішення дуже складної проблеми, яка вперше виникає в розумі, звичайно намічається в результаті обліку і зіставлення частині умов. Вони беруться в якості вихідних частин. Виникає питання про розбіжність наміченого рішення і інших умов. Коли перед думкою постає дане питання намітилося рішення усвідомлюється як гіпотеза. Усвідомлення намітилося рішення як гіпотези породжує необхідність у її перевірки.

Завершальна фаза - остаточне судження в межах даного розумового процесу, що фіксує досягнення домовленості в ньому рішення проблеми. Потім результат розумової роботи переходить в безпосередню практику. Практика піддає думку вирішального випробування і ставить нові завдання - розвитку, уточнення, виправлення або зміни спочатку прийнятого рішення.

3. Основні рівні та види мислення

3.1 Огляд і опис різних видів мислення, його рівні

Мислення людини включає в себе розумові операції різних видів і рівнів.

Різним може бути їх пізнавальне значення. Нерівноцінні в пізнавальному відношенні елементарний розумовий акт, за допомогою якого дитина дозволяє постають перед ним труднощі. І системи розумових операцій, за допомогою яких вчений може дозволити наукову проблему про закономірності перебігу будь-яких складних процесів. Можна розрізняти різні рівні думки в залежності від того, наскільки високий рівень її узагальнень, наскільки глибоко разом з тим вона переходить від явища до сутності, від одного визначення сутності до все більш глибокого її визначенням. Таким різними рівнями мислення є наочне мислення в його елементарних формах і мислення абстрактне, теоретичне. Теоретичне мислення, що розкриває закономірності свого предмета, є високим рівнем мислення. Теоретичне мислення спрямоване на пізнання найбільш загальних законів і правил. Воно оперує найбільш загальними категоріями й поняттями. Всякого роду наукові концепції, теорії, методологічні підстави науки є продуктом цього виду мислення. Теоретичне мислення складає основу наукової творчості. Але було б зовсім неправильно зводити мислення в цілому винятково до теоретичного мислення в абстрактних поняттях. Ми здійснюємо розумові операції, не тільки вирішуючи теоретичні проблеми, але і наочне мислення, оскільки в деяких випадках ми дозволяємо стоять перед нами завдання, оперуючи в основному наочними даними. Наочне мислення і мислення абстрактно-теоретичне різноманітними способами переходять один в одного. Різниця між ними щодо і воно не означає зовнішньої полярності, але воно суттєво. Будь-яке мислення відбувається в більш-менш узагальнених, абстрактних поняттях, і в будь-яке мислення включаються більш-менш наочні чуттєві образи; поняття і образ-уявлення дані в ньому в нерозривній єдності. Людина не може мислити тільки в поняттях без уявлень, у відриві від чуттєвої наочності; він не може також мислити одними лише чуттєво-наочними образами, без понять. Може бути, тому не можна говорити про наочному і про понятійному мисленні як про зовнішні протилежності, але тим не менш, оскільки подання і поняття не тільки пов'язані один з одним, але і відмінні один від одного, усередині єдиного мислення можна розрізняти, з одного боку, наочне, з іншого - абстрактно-теоретичне мислення. Для першого характерне те, що єдність уявлення та поняття, одиничного і загального здійснюється в ньому переважно у формі наочного образу-уявлення та поняття здійснюється в ньому переважно у формі загального поняття. Будучи різними рівнями або ступенями пізнання, образне і абстрактно-теоретичне мислення є разом з тим у відомому сенсі різними сторонами єдиного процесу і одно адекватними способами пізнання різних сторін об'єктивної дійсності. Поняття абстрактного мислення відображає загальне; але загальне ніколи не вичерпує особливого і одиничного; це останнє відбивається в образі. "Тому думка, особливо послідовно проведена в системі Гегеля, ніби образ є тільки нижчим рівнем пізнання, який на вищому повинен і може бути без остаточно замінений поняттям, є помилкою раціоналіста, помилково уявляє, що можна вичерпати дійсність поняттям. Ми тому розрізняємо наочно-образне мислення і абстрактно-теоретичне не тільки як два рівні, а й як два види або два аспекти єдиного мислення; не тільки поняття, а й образ виступає на всякому, навіть самому вищому, рівні мислення "(2) стр335 .

Оперуючи з наочними даними, ми використовуємо наочно дійове мислення і наочно образне мислення. Наочно дієве це мислення, яке зводиться до реальних, практичних дій людини в наочно сприйманої ситуації. Тут внутрішні, розумові дії зведені до мінімуму, а завдання в основному вирішується за рахунок зовнішніх, практичних дій з реальними матеріальними предметами. Наочно образним мисленням називають мислення, при якому завдання вирішуються не шляхом маніпуляцій з реальними, матеріальними предметами, а за допомогою внутрішніх дій з образами цих предметів.

У тому, що образ збагачує думку, можна переконатися на прикладі будь-метафори. Будь-яка метафора висловлює загальну думку; розуміння метафори вимагає, тому розкриття в образній формі її загального змісту, так само як при вживанні метафоричного виразу потрібно підшукати образи, які б адекватно висловили загальну думку. Але як би це виглядало, якби образ нічого не додавав до спільної думки. Весь сенс, метафори - в тих нових виразних відтінках, які привносить метафоричний образ; вся її цінність в тому, що вона додає до загальної думки, висловлюючи її. Метафоричні образи вираження загальної думки мають сенс, тільки оскільки вони містять більше того, що дає формулювання думки в загальному положенні. Образний вираз передає ще багато додаткових відтінків йому лише властивою виразності. Воно передає не тільки голий факт, а й ставлення до нього. Порівняння говорить про те, що з точки зору мовця мова йде не про банальне випадку, а про що небудь - важливому, значне. Воно відтіняє також момент стихійності, незалежність того, що сталося від волі людини і цим усуває момент особистої провини. Образне метафоричне вираження і цілком адекватно відображають загальну думку, і виходить за її межі, вводячи додаткові відтінки і моменти, не укладені в загальному положенні. Метафоричний вираз може, тому стати яскравим доказом як єдності загальної думки, поняття і образу, так і якісного своєрідності образу, його відмінності від поняття. Специфічним для поетичного образу є при цьому не наочність, а виразність його. Це положення суттєво для розуміння художнього мислення. Розглянемо художнє мислення. Образ, відображаючи одиничне, конкретне, разом з тим виконує і узагальнюючу функцію; будучи не безкровної абстрактної схемою, а зображенням живого конкретного індивіда, повноцінний художній образ разом з тим підноситься до типового, тобто спільного. У корені помилково було б бачити в образі тільки одиничне. Образ також у тій чи іншій мірі полягає у собі єдність одиничного і загального; вони необхідно в тій чи іншій мірі взаємопов'язані в ньому, тому що вони взаємопов'язані в об'єктивній дійсності, яка в ньому відображається. У силу того що образ у художньому мисленні виконує і узагальнюючу функцію, образний зміст художнього твору може бути носієм його ідейного змісту. Якщо б наочний образ не міг включати в себе ідейний зміст, то художній твір, який завжди оперує наочним образним матеріалом, було б, або безідейним, або тенденційним. Тому що тенденційно і нехудожньо було б такий твір, яке давало б ідейний зміст крім образів, в загальних формулах, і безідейним таке, яке не давало б його зовсім. По суті всяке художній твір не тільки може, але і неминуче повинно мати, те чи інше ідейне значення, так як кожне художньо твір виражає в якійсь мірі певну ідеологію. Питання в тому, наскільки воно досконале це робить. «... Всяке твір мистецтва таїть у собі внутрішній розлад між змістом і формою, і ... саме формою досягає художник того ефекту, що зміст знищується, як би погашається »(16) стр.273

У справді художньому творі, одночасно ідейному і художньому, саме його образний зміст і тільки воно є носієм його ідейного змісту, і воно виражає його інакше, ніж це можна зробити в абстрактних формулах і загальних положеннях. Образне мислення є, таким чином, специфічним видом мислення.

Поряд з питанням про наочно-образному та теоретичному мисленні в сучасній психології постає і питання про теоретичне і практичне мисленні. Традиційна психологія виходила з зовнішнього протиставлення мислення і практичної діяльності, при дослідженні мислення малися на увазі виключно абстрактні завдання наукового мислення і теоретична діяльність, спрямована на їх вирішення. Питання про співвідношення мислення та діяльності - практичний, оскільки воно ставилося, дозволявся здебільшого просто: теоретичні інтелектуальні операції приймалися як щось первинне; ці операції відбуваються у внутрішньому плані свідомості; потім діяльність будується на їх основі. Розумна діяльність з цієї точки зору лише переносить у зовнішній план дії результати теоретичного мислення. Ставлення мислення до дії завжди мислилося як одностороння залежність діяльності від абстрактного мислення; притому ця залежність представлялася незмінною на всіх щаблях історичного розвитку. Будь-яке дію, яке не було реалізацією теоретичного мислення, могло бути лише навичкою, інстинктивною реакцією, - простіше кажучи, не інтелектуальної операцією; тому створюється альтернатива: або дія не має інтелектуального характеру, або воно - відображення теоретичного мислення. Можливо дослідження В. Келера людиноподібних мавп дали новий поштовх для інший, теж у кінцевому рахунку неправильною, постановки питання, у зв'язку з цим дослідженнями виникло поняття так званого практичного інтелекту. Досліди з шимпанзе, побудовані за типом експериментів Келера, були потім - спочатку Келером, а потім К. Бюлер - повторені з дітьми, за ними послідував цілий ряд експериментів, що проводилися з нормальними і розумово відсталими дітьми та дорослими. Основне завдання практичного мислення - підготовка фізичних перетворень дійсності, тобто постановка мети, створення плану, проекту, схеми дій і перетворень. Його здатність полягає в тому, що воно часто розгортається в умовах дефіциту часу, а також у тому, що в умовах практичної діяльності його суб'єкт має обмеженими можливостями для перевірки гіпотез. Після того як ви зі своїми грибами впали в річку з неправильно розрахованого і зробленого плавального засобу, безглуздо складати план переправи через річку. Він, з одного боку, начебто висловлює подолання тієї точки зору, яка вбачала інтелект лише в теоретичних операціях абстрактного словесного мислення в поняттях: практика і інтелект, практика і мислення об'єднуються в єдності поняття. Однак у протиставленні практичного інтелекту теоретичного інтелекту нерідко позначався проник в саме розуміння інтелекту і тому в даному разі ще поглиблювався старий дуалізм теоретичного мислення і практики. З практикою пов'язано, в кінцевому рахунку, будь-яке мислення; лише характер зв'язку з цим може бути в різних випадках різним. Теоретичне мислення, мислення, спираючись на практику в цілому, незалежно від окремого окремого випадку практики; наочно-діюче мислення безпосередньо пов'язане з тією приватної практичної ситуацією, в якій здійснюється дія. У людини існує єдиний інтелект. Ми не можемо говорити про двох різних інтелекту як різних механізмах. Але всередині єдності, в залежності від різних умов, у яких вчиняється розумовий процес, диференціюються різні види розумових операцій і характер їх перебігу. У цьому плані можна відрізняти практичне мислення від теоретичного мислення. Якщо під практичним мисленням розуміти мислення, що відбувається в ході практичної діяльності і безпосередньо спрямоване на вирішення практичних завдань, - на відміну від мислення, виділеного з практичної діяльності в якості особливої ​​теоретичної діяльності, спрямованої на вирішення абстрактних теоретичних завдань, лише опосередковано пов'язаних з практикою. Перед теоретичним і практичним мисленням стоять, перш за все, різні завдання. При цьому відносно зокрема практичного мислення можливі ще різні випадки: в одних випадках практичне мислення, тобто мислення, яке включене в практичну діяльність, має за характером тих завдань, які йому доводиться вирішувати, використовувати і результати абстрактній теоретичної діяльності. Це складна форма практичного мислення, в яке теоретичне мислення входить як компонент. Така розумова діяльність винахідника при вирішенні складних завдань, коли потрібні більш-менш складні теоретичні міркування. Але можливий і інший випадок, при якому для вирішення встає в ході практичної діяльності завдання абстрактне теоретичне мислення і не потрібно: зустрічаються такі елементарні завдання, для вирішення яких потрібно тільки зорієнтуватися в даній наочній ситуації. У таких випадках практичне мислення, тобто мислення, яке включене в практичну діяльність і спрямоване безпосередньо на вирішення часткових практичних завдань, приймає форму наочно-дієвого мислення. Наочно-дієве мислення - це елементарна форма практичного мислення, спрямованого на вирішення елементарних практичних завдань. На доказ існування особливого практичного інтелекту часто посилаються на те, що деякі люди чудово справляються з дуже складними теоретичними завданнями, виявляючи при їх вирішенні високий рівень мислення. Але виявляються іноді безпорадними. Якщо їм потрібно знайти вихід із скільки-небудь скрутної практичної ситуації, і назад - люди, які чудово орієнтуються в дуже складних практичних ситуаціях, виявляються іноді безпорадними, якщо перед ними постає навіть елементарна теоретична проблема. Для пояснення цього факту потрібно розкрити відмінності між розумовими операціями, які потрібні в одному і іншому випадку. Потрібно врахувати об'єктивне розходження самих завдань, які підлягають вирішенню. Деякі завдання по суті своїй вимагають виходу за межі одиничної проблемної ситуації, оперування узагальненими положеннями і непрямого, опосередкованого дозволу, - вони вимагають теоретичного мислення, інші ж практичні завдання можуть бути вирішені на підставі тих даних, які представлені в наочному змісті самої проблемної ситуації. Для мислення, спрямованого на вирішення саме таких задач, характерно, що воно відбувається в ситуації дії, в безпосередній дієвому контакті з об'єктивною дійсністю. Таким чином «поле зору» мислення збігається з полем дії; у мислення і дії одна і та ж область оперування; хід розумової операції безпосередньо входить у дієву ситуацію, в хід практичної дії, в ньому практична дія реалізує кожен етап рішення задачі і піддається постійній безпосередній перевірці практикою. Перебіг розумового процесу у дієвої ситуації, безпосередній зв'язок її з практичним дією накладають на неї специфічний відбиток. У тих випадках, коли дія не входить протягом самої розумової операції, всі рішення завдання має бути цілком продумано суб'єктом, всі ланки його від початку і до кінця повинні бути проведені і враховані в думках. Тим часом у безпосередньо-дієвої ситуації можна спочатку усвідомити собі лише початковий етап рішення, тільки те, що, як би не пішло рішення далі, спочатку необхідно, в усякому разі, зробити те-то. Якщо зараз же і реалізувати перший етап рішення в практичній дії, то ця дія, реально змінюючи проблемну ситуацію, крім наміченого і заздалегідь передбаченого зміни її. Часто-густо спричинить за собою і виявить низку попутних змін, які до вчинення практичної дії могли бути не передбачені і які після його скоєння безпосередньо видно. Дія, що вклинюються протягом розумової операції, реалізуючи найближчий намічений етап рішення, звільняє від необхідності заздалегідь передбачити, уявити, уявити собі і врахувати все різноманіття тих змін в проблемі ситуації, які воно вносить, і які треба було б заздалегідь передбачити. У той же час необхідно подумки врахувати при вирішенні завдання, що протікає не безпосередньо в самому ході дії. Практична дія, таким чином, частково замінює розумову операцію по передбаченню і попередньою обліку деяких наслідків, що випливають з попередніх етапів вирішення задачі, і є остільки як би безпосереднім компонентом процесу виконання завдання. У цьому сенсі можна було б умовно сказати, що тут має місце мислення діями. У цій функції, виконуваної практичним дією, полягає специфічне перевагу розумової операції, безпосередньо включеною в хід практичного дієвого рішення задачі. Але така розумова операція пред'являє, з одного боку, і свої специфічні вимоги, відмінні від вимог, що пред'являються завданням при узагальненому теоретичному вирішенні. Вона часто-густо вимагає більш витонченої спостережливості і уваги до окремих, приватним деталей, припускаючи вміння використовувати для вирішення задачі в даному окремому випадку. Те особливе і одиничне в даній проблемній ситуації, що не входить повністю і без залишку в теоретичне узагальнення; вона вимагає також уміння швидко переходити від міркування до дії і назад. Для одних такі зміни є полегшенням, перепочинком; для інших - повільних і систематичних розумів - вони сприймаються як перебої, що створюють істотні труднощі, іноді навіть вносять дезорганізацію в розумовий процес. Цілком очевидно, що кожен з цих випадків створює різну психологічну ситуацію для розумового процесу: у різних людей залежно від їхніх інтересів, від усього складу розуму і особистості в цілому, вона, природно, повинна дати різні результати.

У кінцевому рахунку, специфічні особливості різних видів мислення обумовлені у різних людей, перш за все специфічністю завдань, які їм доводиться вирішувати, вони пов'язані також з індивідуальними особливостями, які у них складаються в залежності від характеру їх діяльності. Теоретичне і емпіричне мислення відрізняються один від одного за характером понять, якими оперує мислення. Теоретичне мислення оперує по можливості точно визначеними поняттями, щодо яких ступінь згоди людей досить висока. Емпіричне мислення-це мислення інтуїтивне і ситуативне обумовленими поняттями, крім того, в даному випадку між поняттями, які різними людьми, може бути низька ступінь узгодженості. Також не можна не відзначити продуктивне мислення. Воно породжує нові знання, новий матеріал чи ідеальний результат. Продуктивним, наприклад, є мислення вченого, що робить нове відкриття, письменника, що створює новий твір, художника, що пише нову картину. Репродуктивне - це мислення, повторно відкриває вже відомі знання або відтворює те, що кимось колись вже було створено. Репродуктивне мислення характерно для людей, які багато разів вирішують типові завдання. У такому мисленні людина йде відомим, пройденим шляхом, тому даний вид мислення також називають нетворчим. Розрізняють також інтуїтивне й аналітичне мислення. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має більш-менш чітко окреслені етапи, а сам процес мислення в достатній мірі усвідомлена. На відміну від аналітичного, інтуїтивне мислення згорнуто в часі, іноді рішення проблеми проводиться блискавично, в ньому відсутні етапи, і нарешті, його процес усвідомлюється в мінімальному обсязі. Дуже важливим з точки зору пристосувальних функцій мислення є його розподіл на реалістичне і аутістіческое. Реалістичне мислення грунтується на реальних знаннях про світ, спрямоване на досягнення цілей, обумовлених життєво важливими потребами та обставинами, воно регулюється логічними законами, а його протягом усвідомлено контролюється і направляється. Аутістіческое мислення грунтується на довільних, ірраціональних припущеннях при ігноруванні реальних фактів. Основний його рушійною і спрямовуючою силою є погано усвідомлювані або неусвідомлювані бажання або страхи. Воно погано контролюється свідомістю. Словесно-логічне мислення - вищий вид мислення людини, що має справу з поняттями про предмети та явища, а не з самими предметами, явищами або їх образами. Даний вид повністю протікає у внутрішньому, розумовому плані. У кінцевому рахунку, специфічні особливості різних видів мислення обумовлені у різних людей, перш за все специфічністю завдань, які їм доводиться вирішувати, вони пов'язані також з індивідуальними особливостями, які у них складаються в залежності від характеру їх діяльності.