Методи дослідження в психології

Щоб спостереження набрало  наукового характеру, воно має від  повідати певним вимогам:

— бути цілеспрямованим, а  не випадковим;

— здійснюватися планомірно й систематично;

— бути забезпеченим достатньою інформацією про спостережуване явище (якомога більшою кількістю  фактів);

— точно фіксувати результати спостереження.

Наукове спостереження висуває  певні вимоги й до особистих якостей  дослідника. Зокрема, він повинен  мати такі якості:

• бути об’єктивним при  фіксації, словесному описі та класифікації

спостережень;

• володіти собою, тобто  його настрій та особисті характерологічні

якості не повинні впливати на спостереження та позначатися  на ньому

та висновках;

• не бути тенденційно упередженим  в організації спостереження

та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних  висновків;

• не піддаватися першим враженням про піддослідного;

• не бути поблажливим щодо піддослідного;

• не приписувати піддослідному  власних якостей і не пояснювати

його поведінку з власної  позиції.

Об’єктивність має характеризувати  весь процес дослідження й бути визначальним чинником для висновків.

Спостереження потребує чіткості й точності фіксації даних. Для цього  використовують певні бланки.

Наведемо один з них:

Бланк для фіксації результатів  спостереження 

За яких умов здійснювалось  спостереження

Що виявлено у процесі  спостереження

Пояснення даних спостереження

Що спостерігалося

Дата спостереження

Спостереження використовується при застосуванні всіх інших методів  вивчення психічних процесів та властивостей особистості. Найефективнішим і  найпліднішим з наукового погляду  є експериментальне дослідження, коли досліджуване явище вивчається в  різних умовах та обставинах. За таким  методом можна глибоко і з  високою точністю вивчати досліджувану психологічну закономірність.

Розрізняють неструктуралізоване  спостереження, що виявляє .недостатньо  формалізований процес реалізації методу, і структуралізоване спостереження. Цьому типу відповідає високий ступінь  стандартизації, для фіксації результатів  використовуються спеціальні до­кументи, бланки, досягається достатня близькість даних, отриманих різними спостерігачами.

Включеним спостереженням називається  такий його вид, при якому психолог-дослідник, безпосередньо включений, залучений  у досліджуваний процес, контактує, діє разом з учасниками дослідження. Характер залученості може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виділяють серед інших  членів групи, колективу; в інших  ситуаціях — спостерігач бере участь у досліджуваній діяльності, але при цьому не приховує своїх  дослідницьких цілей. Залежно від  специфіки ситу­ації, яка спостерігається, а також дослідницьких завдань  будується конкретна система  відносин і взаємодій спостерігача та інших учасників дослідження. Вказаний тип спостереження часто  використовується у процесі дослідження  соціально-психологічних явищ та професійної  діяльності людини.

Спостереження називається  польовим, якщо воно відбувається в  природних для досліджуваного явища  умовах. Іноді необхідною є лабораторна  форма спостереження, яка створює  можливість направленої організації  умов, характеру та специфічних особливостей розгортання досліджуваного явища. Систематичні спостереження проводять  регулярно та протягом визначеного  проміжку часу. Це може бути подовжене  спостереження, яке триває безперервно, або спостереження, що проводиться  в циклічному режимі (один раз на тиждень, фіксований термін року та ін). Як правило, систематичне спостереження  здійснюється за достатньо структуралізованою мето­дикою, з високим ступенем конкретизації  всієї діяльності спостерігача. Несистематичне спостереження використовується часто  в незапланованих ситуаціях, у випадку  взаємодії з явищами, що попередньо не очікувалися і не включалися в  програму спостереження.

Важливим для визначення сутності спостереження як методу психологічного дослідження є поділ його за ознакою  «об'єктивність-суб'єктивність». Об'єктивне (або зовнішнє) спостереження спрямоване до зовнішньої сторони протікання психічних  процесів та роз­гортання психологічних явищ. Проте дотримання принципу єдності об'єктивних характеристик психологічних явищ і суб'єктивного змісту їх сутності вимагає чіткої диференціації та спеціалізації аналітичних моделей і засобів тлумачення даних спостереження, коли стає можливим наукове обґрунтування та презентація процесу «перекладу» змісту «зовнішніх» даних як осягнення змісту .протікання «внутрішніх» процесів предмета дослідження. Таким чином, дві форми спостереження — зовнішнього та внутрішнього — слід розуміти як дві різні стратегії аналізу, тлумачення та виявлення сутності психічного.

Суб'єктивне (внутрішнє) спостереження, або самоспостереження, являє собою  процес споглядальної взаємодії  з власними внутрішніми психічними процесами невідривне від спостереження  за їхніми зовнішніми проявами. Однією з форм зовнішніх виявів рaезультатів самоспостереження (інтроспекції) є метод словесного звіту, чітка організація та структуралізація якого дає змогу узагальнити та «об'єктивувати» зміст даних, отриманих у результаті дослідження.

Позитивна якість методу спостереження  полягає в тому, що він дає можливість вивчати психічні процеси та явища  в природних для них умовах. За необхідної забезпеченості дослідницьких  дій засобами аналізу й тлумачення, а також за необхідної доповненості процедури дослідження іншими методами та прийомами метод спостереження  є цінним засобом емпіричного  пізнання психологічних явищ світу.

 

2. Самоспостереження

 

Інтроспекція (від латів. introspecto — дивлюся всередину) —  метод психологічного дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками й  т. ін.; самоспостереження.

Інше визначення: Інтроспекція — метод поглибленого дослідження  і пізнання людиною моментів власної  активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення тощо.

Самоспостереження в психології — унікальний метод «проникнення»  у внутрішнє психічних процесів та явищ, проте для дослідника використання цього методу пов'язане з цілим  комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація  пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані самоспостереження  повинні даватися не в інтерпретованому, а в сутнісному вигляді; у тій  послідовності, в якій вони виникають, а словесний вираз почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним (умовно вільним від осмислюваних дій  учасника дослідження). Хід і дослідницький  ефект застосування методу самоспостереження  багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує  та забезпечує процес дослідження від  початку до його логічного кінця.

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним  для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом  і актами власної свідомості.

Одним із напрямків інтроспективної  психології є вчення про «внутрішній  досвід», з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим  способом, ніж матеріальні (Дж. Локк, Р. Декарт та інші). Такі думки були предметом  особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте, цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені  інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Зрештою, майже  всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.

Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою  поняття про асоціації. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали  відмовитись від абсолютизації  цього напряму. Проте, положення  представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психологічній науці.

Історія методу

Вперше метод обґрунтований  Рене Декартом і потім розвинутий у працях Джона Локка. Останній, зокрема, виокремив внутрішній і зовнішній  досвід людини. Перший (внутрішній) досягається  шляхом інтроспеції (самоспостереження, самовивчення). Другий спрямований  на зовнішній світ.

Вільгельм Вундт об'єднав  метод інтроспекції з інструментальними  методами. Метод В.Вундта використовується у структуралізмі.

Різновиди інтроспекції: аналітичне самоспостереження, систематичне самоспостереження, феноменологічне самоспостереження, інтроспективна психологія.

Аналітична інтроспекція опрацьована в школі Е. Тітченера. Характеризується намаганням повного розчленування почуттєвого образу на складові «елементи», які не редукуються до параметрів подразника.

Систематична інтроспекція опрацьована у Вюрцбурзькій школі. Характеризується орієнтацією на відстежування основних стадій процесу мислення на основі ретроспективного звіту.

Феноменологічна інтроспекція розроблена в гештальтпсихології. Характеризується орієнтацією на опис психічних феноменів у їх безпосередності та цілісності крок за кроком слідуючи за «наївним піддослідним». Цей метод має свої витоки у методі «внутрішнього спийняття» Ф. Брентано, продуктивно застосовувався у описовій психології В. Дільтея, а потім у рамках гуманістичної психології.

Плюс методу в тому, що ніхто не знає людину краще, ніж вона сама. У цьому контексті інтроспекція пов'язана з рефлексією.

Головний недолік методу інтроспекції — його суб'єктивізм.

 

 

Список використаної літератури

 

1. О. В. Винославська «Психологія. Навчальний посібник». Київ ІНКОС 2005
2. Гаврилюк О.О. «Основи психології та педагогіки» : Навч. Посібник
3. http://uk.wikipedia.org