Методи дослідження в психології

1.3. Методи  дослідження в психології  

  Методи наукових досліджень - це ті прийоми і способи, за допомогою яких вчені одержують достовірні відомості, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій. 
   Завдяки застосуванню методів природних і точних наук, психологія, починаючи з другої половини минулого сторіччя, виділилася в самостійну науку і стала активно розвиватися. До цього моменту психологічні знання одержували в основному шляхом самоспостереження (інтроспекції), умоглядних міркувань, спостереження за поведінкою інших людей. Проте суб'єктивізм цих методів, їхня недостатня надійність і складність стали причиною того, що психологія довгий час залишалася філософствуючою, неекспериментальною наукою, здатною припускати, але не доводити причинно-наслідкові зв'язки, що існують між психічними й іншими явищами. Водночас через надмірно виражене теоретизування вона була фактично відірвана від практики. 
   Намір зробити психологію більш-менш точною, практично корисною наукою, що не тільки описує, але й пояснює явища, був пов'язаний з впровадженням лабораторного експерименту і вимірювання. 
   З кінця 80-х pp. XIX ст. у психології стали створюватися і застосовуватися спеціальні технічні прилади й пристрої для проведення лабораторних експериментальних наукових досліджень. Піонером у цьому став вчений В. Вундт, який у Лейпцігу організував роботу першої психологічної лабораторії. Технічні пристрої дозволяли досліднику проводити контрольований і керований науковий експеримент. 
   Разом з математизацією і технізацією досліджень у психології й дотепер не втратили свого значення традиційні методи збору наукової інформації, у тому числі такі, як спостереження, самоспостереження й опитування. 
   Проте дані спостереження, і, особливо, самоспостереження, майже завжди потребують перевірки на достовірність і надійність. Там, де це можливо, ці дані необхідно контролювати за допомогою інших, більш об'єктивних методів, зокрема математичних розрахунків. 
  

Спостереження як метод психологічного дослідження

Спостереження особливо важливе  для діагностування Дітей, оскільки їх дуже складно експериментально досліди. З огляду на це російський учений М. Басов у 20-ті роки XX ст. для спостереження за ними розробив методику, використавши такі принципи: максимально можливе фіксування об'єктивних зовнішніх виявів; спостереження цілісного безперевного процесу, а не його частин; вибірковість фіксування результатів (відповідно до завдань дослідження). Реєструвати, на його думку, слід не лише зовнішні вияви, а й внутрішні стимули, які їх зумовлювали, а також обставини спостереження.

Сутність і  види спостереження

Спостереження за виявами  психічної активності і станами  суб'єктів дослідження збагатило психологію величезним обсягом інформації про внутрішнє життя людини.

Спостереження - метод вивчення психічних особливостей індивідів на основі фіксації проявів їх поведінки.

У науковій практиці виокремлюють обсерваційний метод (спостереження), що полягає у поєднанні спостереження і самоспостереження (інтроспекції). Передумовами його є пасивність суб'єкта пізнання (відмова від втручання у досліджувані процеси для збереження природності їх перебігу); безпосередність сприйняття (спостерігається те" що відбувається "тут-і-зараз").

Досліджувати внутрішню, суб'єктивну сутність мислення, уяви, волі, темпераменту, характеру, здібностей неможливо поза конкретними зовнішніми проявами. Предметом спостережень є вербальні та невербальні акти поведінки, що проявляються у ситуації або середовищі. Належно зафіксовані, вони стають характеристиками інтелектуального й особистісного розвитку" динаміки досягнень, вираженості станів тощо.

Вивчаючи людей, дослідник може спостерігати:

1) мовну діяльність (зміст, послідовність, тривалість, частоту, спрямованість, інтенсивність);

2) експресивні реакції  (виразні рухи обличчя, тіла);

3) положення тіла у просторі (переміщення, нерухомість, дистанцію, швидкість, напрямок рухів);

4) фізичні контакти (торкання, поштовхи, удари" спільні зусилля).

Важливу роль при цьому  відіграє спостережливість - здатність  помічати істотні, характерні, а також  малопомітні властивості предметів  і явищ.

Наукове спостереження відрізняється від життєвого такими властивостями:

- цілеспрямованістю, оскільки  спостерігач повинен чітко розуміти, що і для чого він сприйматиме,  інакше його діяльність буде  реєстрацією окремих подразників,  а істотний матеріал не буде враховано;

- систематичністю, що  дає змогу розрізнити випадкове  і типове, закономірне;

- планомірністю, що обумовлює, як, коли, де, за яких умов здійснити спостереження;

- аналітичністю, яка не  тільки констатує факти, а й  пояснює, виявляє їх психологічну природу;

- реєстрацією результатів,  що виключає помилки пам'яті,  допомагає уникати суб'єктивізму  висновків і узагальнень;

- оперуванням системою  однозначних понять, спеціальних термінів, що сприяють чіткому і недвозначному позначенню матеріалу, який спостерігається, а також однаковості можливих інтерпретацій.

Наукове спостереження передбачає, що одержані дослідником у певних умовах дані з великою імовірністю будуть підтверджені іншими дослідниками, якщо вони працюватимуть в аналогічних умовах з тим самим об'єктом спостережень. Підсумки наукового спостереження, хоча і зберігають певну суб'єктивність, менше залежать від особистості спостерігача, ніж підсумки спостереження життєвого.

Перевагами спостереження  як методу психологічного дослідження є: велика кількість інформації, яку збирають (забезпечує аналіз вербальної інформації, дій, рухів, учинків); збереження природності умов діяльності; допустиме використання різноманітних технічних засобів; необов'язкове отримання попередньої згоди досліджуваних; недоліками - суб'єктивізм, оскільки результати залежать від досвіду, наукових поглядів, кваліфікації, інтересів, пристрастей, працездатності дослідника; неможливість контролювати ситуацію, втручатися у перебіг подій без їх перекручувань; значні витрати часу через пасивність спостерігача.

Залежно від ступеня включеності  дослідника в досліджуване середовище виокремлюють:

а) включене спостереження, за якого спостерігач бере участь у сприйнятій і реєстрованій ним  діяльності, а інші люди, як правило, вважають його учасником події;

б) стороннє спостереження, коли подія відбувається без особистої  участі спостерігача. .

Поведінка людей різко змінюється, коли вони розуміють, що стали об'єктом дослідження. Це порушує природність умов досліджуваної діяльності. З етичних чи інших міркувань не завжди можливе непомітне вивчення психічних особливостей людей.

За характером взаємодій  з об'єктом спостережень розрізняють:

а) приховане спостереження, за якого люди не знають, що за ними спостерігають. Психолога при цьому  вважають звичайним учасником подій, його поведінка є очікуваною, не викликає підозр або ж він спостерігає за ними опосередковано, ззовні;

б) відкрите спостереження, за якого люди, будучи інформованими  про проведення спостереження, з  часом звикають до присутності психолога  і починають поводитися більш  природно, якщо він не провокує уваги  до себе.

Залежно від об'єкта спостережень виділяють:

а) зовнішнє - спостереження  за поведінкою інших людей;

б) інтроспекцію (лат. introspectare - дивитися всередину) - самоспостереження, результати якого в сучасній психології враховують як факти, що вимагають об'єктивного  наукового тлумачення.

За часом дослідження розрізняють:

а) одноразове спостереження (тільки один раз);

б) періодичне спостереження, здійснюване упродовж визначених проміжків  часу;

в) лонгітюдне спостереження, що характеризується особливою тривалістю.

За характером сприйняття спостереження може бути:

а) суцільним, коли дослідник однаково досліджує всі доступні йому об'єкти;

б) вибірковим, за якого вивчають лише визначені параметри або  поведінкові реакції (частоту проявів  агресії, час взаємодії матері і  дитини протягом дня, особливості мовних контактів дітей і педагогів  тощо).

За характером реєстрації даних спостереження класифікують на:

а) констатувальне, за якого  завдання дослідника полягає у фіксуванні наявності і характеристиці значущих форм поведінки, збиранні фактів;

б) оцінювальне, коли факти  необхідно порівнювати, користуючись шкалою рейтингу.

За ступенем стандартизованості процедур виокремлюють:

а) вільне, або пошукове, спостереження, яке, будучи пов'язаним із певною метою, позбавлене чітких обмежень у виборі того, на що звертати увагу, що фіксувати  тощо; при цьому допускають за необхідності зміну предмета дослідження і правил. Його, як правило, застосовують на ранніх стадіях;

б) структуроване, або стандартизоване, спостереження, коли події, що відбуваються, фіксують відповідно до розробленої  програми. При цьому чітко визначено  правила спостереження, зміст дослідницьких дій, способи реєстрації та аналізу даних. Його застосовують, коли дослідник повинен розрізняти відомі й очікувані характеристики реальності, а не шукати нові. За таких умов звужується мета спостереження, але поліпшується порівнюваність отриманих результатів.

Дослідник має змогу обирати певний вид спостереження, керуючись науковою доцільністю, метою дослідження тощо. Ефективним може бути комплексне використання спостереження у поєднанні з іншими інструментами наукового пошуку.

1) Емпіричні методи.

Спостереження — передбачене систематичне сприйняття предметів і явищ з метою вирішення будь-якого пізнавального завдання. У науковому спостереженні методи кількісного аналізу — це шкалювання, факторизація даних та ін. Результат спостереження значною мірою залежить віднаставлень (рос. — установок) та очікувань спостерігача.

Самоспостереження (інтроспекція) — засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. У процесі самоспостереження людина спирається на рефлексію, тобто на розмірковування та переживання щодо власних психічних станів і якостей особистості. Однак при цьому слід брати до уваги схильність людини до суб'єктивізму і додатково застосувати інші методи.

Спостереження як метод об’єктивного дослідження широко застосовується у психології, педагогічній практиці, соціологічних дослідженнях.

Об’єктом спостереження  є поведінка особистості в  найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення.

За особливостями мовлення, виразними рухами — жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо — можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці  людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

Психологічне наукове  спостереження потрібно відрізняти від побутового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішньо виявленого, а проникає в сутність явищ, з’ясовує причини тих чи інших актів поведінки й цим розкриває їх психологічну природу. Щоб навчати й виховувати дитину, потрібно на основі спостереженого розкривати психологічні механізми, спиратися на них у навчальновиховній роботі, розвивати і вдосконалювати їх.

Одноразового спостереження  за якимось явищем у поведінці  та діяльності особистості недостатньо  для того, щоб робити висновки про  її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості. Для того щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи інших морально-психологічних  особливостей у різних умовах і на різноманітному матеріалі. За одноразовим або випадковим виявленням успіхів не можна судити, скажімо, про здібності особистості, силу її пам’яті чи мислення.

Щоб спостереження набрало  наукового характеру, воно має відповідати  певним вимогам: — бути цілеспрямованим, а не випадковим; — здійснюватися  планомірно й систематично; — бути забезпеченим достатньою інформацією  про спостережуване явище (якомога  більшою кількістю фактів); —  точно фіксувати результати спостереження.

Наукове спостереження висуває  певні вимоги й до особистих якостей  дослідника. Зокрема, він повинен мати такі якості: • бути об’єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації спостережень; • володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічні якості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому та висновках; • не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків; • не піддаватися першим враженням про піддослідного; • не бути поблажливим щодо піддослідного; • не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.