Методи дослідження в психології

Звичайно немає. Заява Дж. Уотсона було «елементом душі» психолога, заведеного в тупик. Однак після будь-якого «елементу душі» наступають робочий будень. І в будень психології стали вертатися факти свідомості. Однак з ними стали звертатися інакше. Як же?

Візьмемо для ілюстрації сучасні дослідження сприйняття людини. Чим вони в принципі відрізняються від експериментів інтроспекціоністів?

І в наші дні, коли хочуть досліджувати процес сприйняття, наприклад зорового сприйняття людини, то беруть випробуваного й пред'являють йому зоровий об'єкт (зображення, предмет, картину), а потім запитують, що він побачив. Дотепер начебто було ж саме. Однак є істотні відмінності.

По-перше, береться не витончений у самоспостереженні професор-психолог, а «наївний» спостерігач, і чим  менше він знає психологію, тим  краще. По-друге, від випробуваного потрібно не аналітичний, а самий звичайний звіт про сприйнятий, тобто звіт у тих термінах, якими він користується в повсякденному житті.

Ви можете запитати: «Що  ж отут можна досліджувати? Ми щодня робимо десятки й сотні спостережень, виступаючи в ролі «наївного спостерігача»; можемо розповісти, якщо нас запитають, про всім баченому, але навряд чи це просуне наші знання про процес сприйняття.

Інтерспекціоністи принаймні  вловлювали якісь відтінки й деталі».

Але цей тільки початок. Експериментатор-психолог для того й існує, щоб придумати експериментальний прийом, що змусить таємничий процес відкритися й оголити свої механізми. Наприклад, він поміщає на очі випробуваного призми, або попередньо поміщає випробуваного в умови «сенсорного голоду», або використовує особливих випробуваних - дорослих осіб, які вперше побачили мир у результаті успішної операції й т.д.

І так, в експериментах  пред'являвся звичайний об'єкт  у звичайних умовах; від випробуваного  ж був потрібний витончений аналіз «внутрішнього досвідах, аналітична установка, уникнення «помилки стимулу» і т.п.

У сучасних дослідженнях відбувається всі навпаки. Головне навантаження лягає на експериментатора, що повинен виявити винахідливість. Він організує підбор спеціальних об'єктів або спеціальних умов їхніх пред'явлень; використовує спеціальні пристрої, підбирає спеціальних випробуваних і т.п. Від випробуваного ж потрібен звичайна відповідь у звичайних термінах.

Якби в наші дні з'явився Е. Титченер, він би сказав: «Але ви без  кінця припускаєтеся помилки  стимулу!» «Так, але це не «помилка», а реальні психологічні факти; ви ж припускалися помилки аналітичної інтроспекції».

Отже, ще раз чітко розділимо  дві позиції стосовно інтроспекції - ту, котру займала психологія свідомості, і нашу, сучасну.

Ці позиції треба насамперед розвести термінологічно. Хоча «самоспостереження» є майже буквальний переклад слова «інтроспекція», за цими двома термінами, принаймні в нашій літературі, закріпилися різні позиції.

Першу ми озаглавимо як метод  інтроспекції. Другу - як використання даних самоспостереження. Кожну  із цих позицій можна охарактеризувати принаймні по двох наступних пунктах: по-перше, по тому, що і як спостерігається; по-друге, по тому, як отримані дані використовуються в наукових цілях.

Перше питання: «Що ж, роздвоєння свідомості чи можливо ні? Хіба неможливо щось робити - і одночасно спостерігати за тим, що робиш?» Ця можливість роздвоєння свідомості існує. Але по-перше, вона існує не завжди: наприклад, роздвоєння свідомість неможливо при повній віддачі якої-небудь діяльності або переживанню. Коли ж все-таки воно вдається, то спостереження як друга діяльність вносить перекручування в основний процес. Виходить щось, схоже на «роблену посмішку», «примушену ходу» і т.п. Адже й у цих життєвих випадках ми роздвоюємо нашу свідомість: посміхаємося або йдемо - і одночасно стежимо за тим, як це виглядає.

Приблизно те ж відбувається й при спробах інтроспекції як спеціального спостереження. Треба сказати, що самі інтерспекціоністи багаторазово відзначали ненадійність тих фактів, які виходили за допомогою їхнього методу. «Різні почуття - гніву, страху, жалості, любові, ненависті, сорому, ніжності, цікавості, подиву - ми переживаємо постійно: і от можна сперечатися й більш-менш безнадійно сперечатися про те, у чому ж властиво ці-почуття складаються й що ми в них сприймаємо? Потрібно чи кращий доказ тієї сумної для психолога істини, що в нашім внутрішньому світі, хоча він цілком відкритий нашій самосвідомості, далеко не все ясно для нас самих і далеко не все вміщається у виразні й певні формули?».

Ці слова ставляться саме до даних інтроспекції. Їхній автор так і пише: «сперечатися про те, що ми в цих почуттях сприймаємо». Самі почуття повнокровні, повноцінні, підкреслює він. Спостереження ж за ними дає нечіткі, неоформлені враження.

Отже, можливість роздвоєння свідомості, або інтроспекція, існує. Але психологія не збирається ґрунтуватися на невизначених фактах, які вона поставляє. Ми можемо розташовувати набагато більше надійними даними, які одержуємо в результаті безпосереднього досвіду. Це відповідь на перше питання.

Друге питання. Він може у вас виникнути особливо у зв'язку із прикладами, які приводилися вище, прикладами з досліджень сприйняття.

У цій області експериментальної  психології широко використовуються звіти  випробуваних про те, що вони бачать, чують і т.п. чи Не є це звіти про інтроспекцію? Саме це питання розбирає відомий психолог Б.М. Теплов у своїй роботі, присвяченої об'єктивному методу в психології.

«Ніяка розсудлива людина, - пише він, - не скаже, що військовий спостерігач, що дає таке, наприклад, показання: «Біля опушки лісу з'явився ворожий танк», займається інтроспекцією й дає показання самоспостереження. ...Зовсім очевидно, що тут людина займається не інтроспекцією, а «екстроспекцією», не «внутрішнім сприйняттям», а самим звичайним зовнішнім сприйняттям».

Міркування Б. М. Теплова  цілком справедливі. Однак термін «екстроспекція»  може ввести в оману. Можна сказати: «Добре, ми згодні, що реєстрація зовнішніх подій не інтроспекція. Будь ласка, називайте її, якщо хочете, екстроспекцієй. Але залишіть термін «інтроспекція» для позначення звітів про внутрішні психічні стани і явища - емоціях, думках, галюцинаціях і т.п.».

Помилка такого міркування полягає в наступному. Головне розходження між позначеними нами протилежними точками зору ґрунтується не на різній локалізації пережитої події: у зовнішньому світі - або усередині суб'єкта. Головне складається в різних підходах до свідомості: або як до єдиного процесу, або як до «подвоєного» процесу.

Б. М. Теплов привів приклад  з танком тому, що він яскраво  показує відсутність у звіті  командира спостереження за власним  спостереженням. Але те ж відсутність  спостереження може мати місце й  при емоційному переживанні.

Нарешті, третє питання. «Але адже існує процес пізнання себе! Пишуть же деякі автори про те, що якби не було самоспостереження, то не було б і самопізнання, самооцінки, самосвідомості. Адже все це є! Чим же самопізнання, самооцінка, самосвідомість відрізняються від інтроспекції?»

Відмінність, на мій погляд, двояке. По-перше, процеси пізнання й оцінки себе набагато більше складні й тривалі, чим звичайний акт інтроспекції. У них входять, звичайно, дані самоспостереження, але тільки як первинний матеріал, що накопичується й піддається обробці: порівнянню, узагальненню й т.п.

Наприклад, ви можете оцінити  себе як людини зайво емоційного, і  підставою будуть, звичайно, випробовувані вами злитком інтенсивні переживання (даного самоспостереження). Але для висновку про таку свою властивість потрібно набрати достатню кількість випадків, переконатися в їхній типовості, побачити більше спокійний спосіб реагування інших людей і т.п.

По-друге, відомості про  себе ми одержуємо не тільки (а часто  й не стільки) із самоспостереження, але й із зовнішніх джерел. Ними є об'єктивні результати наших дій, відносини до нас інших людей і т.п.

Напевно, важко сказати  про це краще, ніж це зробив Г. - Х. Андерсен у казці «Бридке каченя». Помнете той хвилюючий момент, коли каченя, ставши молодим лебедем, підплив до царствених птахів і сказали: «Убийте мене!», усе ще почуваючи себе виродливою й жалюгідною істотою. Зміг би він за рахунок однієї «інтроспекції» змінити цю самооцінку, якби піднесені родичі не схилили б перед ним голови?

Метод інтроспекції - метод  вивчення властивостей і законів  свідомості за допомогою рефлексивного спостереження. Іноді він називається суб'єктивним методом. Його різновидами є метод аналітичної інтроспекції й метод систематичної інтроспекції.

 
 

Література

 

1.Ананьев Б.Г. О проблемах  современного человекознания - М., 1977.

2.Анастази А. Диференціальна  психологія - К, 1982.

3.Титченер Е. Підручник психології. - К., 2003.

4.Фромм Э. Характер  и социальный процесс // Психология  личности. Тексты. М., 1982.

5.Фресс П., Пиаже Ж. Експериментальна  психологія. - К., 1999

 

 

1. Спостереження

 

Одним із основних емпіричних методів психологічного дослідження  є спостереження, яке полягає  в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психічних явищ з метою  вивчення їхніх специфічних проявів  у конкретних умовах та з'ясуванні смислу цих явищ, який не може бути даний безпосередньо. Спостереження використовується у процесі дослідження явищ, що підлягають безпосередньому сприйманню, і як метод наукового пізнання змістовно відрізняється від спостереження як засобу пізнання в буденному житті. Психологічне спостереження — це метод наукового пізнання, спрямований на аналіз зовнішніх проявів індивідуального світу «Я» людини (предмета психології) у безпосередній сенсорно-перцептивній взаємодії з ним.

Спостереження включає елементи теоретичного мислення (задум, система  методичних прийомів, осмислення та контроль результатів) та набір кількісних і  якісних методів аналізу (узагальнення, фак-торизація даних та ін.). Методика спостереження як детально описана  послідовність реалізації методу включає: вибір ситуації та об'єкта спостереження, узагальнення теоретичних уявлень  про досліджувану реальність та виділення  цілей дослідження; побудову програми (схеми) спостереження у вигляді  змінного переліку ознак (аспектів) явища, що сприймається, одиниць спостереження  з детальною їх презентацією, а  також спосіб і форму фіксації результатів спостереження (запис, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація  у суцільній, щоденниковій та категоризованій  формах); опис вимог до організації  роботи спостерігача; опис способу  обробки та представлення отриманих  даних.

Об’єктом спостереження  є поведінка особистості в  найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. За особливостями  мовлення, виразними рухами — жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо — можна виявити  й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження  за поведінкою дитини та дорослого  дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості. Спостереження  може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

І програму такого спостереження  складають виходячи з цілей та завдань психологічного дослідження. Об'єктивне спостереження може бути реалізоване у двох формах:

а) у формі простого спостереження, за якого спостерігач особисто в  ситуації участі не бере, а люди, яких він спостерігає, про це не знають;

б) у формі включеного спостереження, коли дослідник адаптується  до певного соціального оточення і люди, яких спостерігають, мають  можливість з ним взаємодіяти.

Усі отримані в процесі  спостереження факти, які стосуються об'єкта дослідження, обов'язково реєструються. Якість реєстрації залежить від досвіду  й кваліфікації спостерігача. Щоб  зменшити суб'єктивний вплив спостерігача, використовують технічні засоби: магнітофони, фотоапарати, відеокамери. Окрім того, об'єктивність спостереження зростає  при збільшенні його тривалості та паралельному використанні інших методів  дослідження психічних явищ.

Психологічне наукове  спостереження потрібно відрізняти від побутового. Наукове спостереження  не обмежується описом зовнішньо  виявленого, а проникає в сутність явищ, з’ясовує причини тих чи інших  актів поведінки й цим розкриває  їх психологічну природу. Щоб навчати  й виховувати дитину, потрібно на основі спостереженого розкривати психологічні механізми, спиратися на них у  навчально- виховній роботі, розвивати  і вдосконалювати їх.

Одноразового спостереження  за якимось явищем у поведінці  та діяльності особистості недостатньо  для того, щоб робити висновки про  її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості. Для того щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи інших морально-психологічних особливостей у різних умовах і на різноманітному матеріалі. За одноразовим або випадковим виявленням успіхів не можна судити, скажімо, про здібності особистості, силу її пам’яті чи мислення.