Курсовая работа по профессиональной психологии

Юність, як стверджує Б.Г. Ананьєв, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних  потенцій людини, найсприятливішим для  завершення формування особистості  та утвердження її психофізичних  сил. У ході лонгітюдного дослідження  було встановлено, що на студентський вік припадає найвища можливість розвитку інтелектуального комплексу, сенсорних процесів і сприймання, загальної реактивності й нейродинаміки, найбільша пластичність в утворенні  складних психомоторних і інших  навичок. В юнацькому віці проявляється найвища швидкість оперативної  пам'яті й переключення уваги, здатність  до розв'язання вербально-логічних задач  тощо. Це „золота пора" людини щодо високого розвитку комплексу функціональних рівнів, досягнення найвищих результатів, які ґрунтуються на всіх попередніх процесах її біологічного, психологічного та соціального розвитку [1,с.5].

І.І. Мечніков вказував на дві  головні риси юності. По-перше, в  юності за нормальних умов життя інстинкт самозбереження недостатньо виявляється. Тому молоді люди часто ризикують  через дрібниці, не переймаючись про  наслідки своїх вчинків. По-друге, юності властива деяка природна дисгармонія. Так, бажання і прагнення розвивають раніше, ніж воля і сила характеру, а в таких умовах юнак не завжди здатний позбутися деяких надмірних і зайвих прагнень бажань [9, с.35].

Варто відзначити, що особистість  студента розвивається і змінюється впродовж навчання. Вже у першокурсників, які недалеко відійшли від випускників  шкіл, є нові якісні риси: підвищене  почуття власної гідності: „ Я - студент, а не школяр"; багатство  інтересів до різних галузей знання; нове в особистих поглядах на представників  протилежної статі; відносно більша особиста свобода і незалежність від батьків [12, с.4].

Студенти першого курсу  більш охоче, ніж студенти інших  курсів, беруть участь в різнобічній  громадській діяльності. Вони більше піддаються впливу викладачів і громадських  організацій, їм легше доручити будь-яку  справу, з них легше вимагати. На другому курсі студенти вже  адаптуються до нових вузівських обставин. Вони стають більш практичними  в розподілі часу і стипендії, відчувають більшу самостійність і, водночас, відповідальність, більше замислюються над спеціальністю тощо [2, с.28].

Студент як особистість характеризується найбільш активним розвитком моральних  і естетичних почуттів, завершенням  становлення й стабілізації характеру. Особливо важливо, що це період оволодіння повним комплексом соціальних ролей  дорослої людини: громадянських, суспільно-політичних, професійно-трудових, статево-гендерних, родинно-батьківських та інших. Із цим віком пов'язаний початок „економічної активності", під яким демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії, створення сім'ї й розв'язання пов'язаних із цим фінансово-господарських проблем. У складних сучасних соціально-економічних умовах багато студентів змушені поєднувати навчання з трудовою діяльністю, яка є для них не стільки засобом самоствердження й самореалізації, скільки джерелом засобів існування. У студентів спостерігається, з одного боку, перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтацій, з іншого, - інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв'язку з професіоналізацією [4, с.42].

Однак студентський вік характеризується ще й тим, що великі потенційні можливості досягнення оптимуму розвитку моральної, інтелектуальної й фізичної сфери  сповна реалізуються не кожним студентом. Це пояснюється як недостатнім розвитком  у 17-19 років здатності щодо свідомої саморегуляції поведінки, так і  прихованою ілюзією, що це зростання  сил триватиме „вічно", що краще  життя все ще попереду, а тому всього омріяного можна легко досягнути [5, с.51; 16, с.86].

Проявом цього, зокрема, є  те, що окремі студенти навчаються від  „сесії до сесії", не проявляють особливої  активності в навчанні, не мають  потреби в самоосвіті й самовдосконаленні [17, с.121].

В студентському віці завершується становлення позитивної „Я-концепції" як ядра особистості студента, зокрема  формування її соціально-професійного аспекту. „Я-концепція" - це „складна динамічна система уявлень людини про себе (Р. Бернс, К. Роджерс та ін.). „Я-концепція" майбутнього спеціаліста - це система уявлень студента про  себе як особистість і суб'єкта навчально-професійної діяльності [20, с.209].

Формування позитивної „Я-концепції" майбутнього фахівця, вважає ряд  психологів (Р. Бернс, І. Бех, В. Юрченко) - одне з пріоритетних завдань вищої школи, порівняно навіть із традиційним розвитком професійних здібностей, вдосконаленням спеціальної підготовки, поглибленням фахових знань тощо. Студенти з позитивною „Я-концепцією" вирізняються високою і, здебільшого, адекватною самооцінкою професійних здібностей, особистісних якостей і результатів своєї професійно-навчальної діяльності. Навпаки для студентів з негативною „Я-концепцією" характерний брак вираженого інтересу до професійного аспекту навчання, пасивність самопізнання, не вмотивованість навчально-професійного самоствердження й самореалізації [3, с.21].

М. Дьяченко та Л. Кандибович перераховують такі напрями розвитку особистості студента як майбутнього  фахівця:

• міцніє професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності;

• вдосконалюються, „професіоналізуються" психічні процеси, стани, досвід;

• збільшується почуття  обов'язку, відповідальність, професійна самостійність, більш рельєфно виступає індивідуальність студента, його життєва  позиція;

• ростуть домагання студента в галузі своєї майбутньої спеціальності;

• на основі інтенсивної  передачі соціального і професійного досвіду та формування необхідних якостей  росте соціальна, духовна й моральна зрілість;

• збільшується вага самовиховання  студента у формуванні якостей, досвіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту

• міцніє професійна самостійність  і готовність до майбутньої практичної роботи [3, с.51].

Серед тенденцій становлення  особистості студента як майбутнього  фахівця, окрім вище перерахованих, виділяють ще такі:

• протягом навчання відбуваються суттєві зміни в структурі  самосвідомості студента: завершується процес професійного самовизначення, що відображається в змісті його „Образу-Я";

• соціалізація особистості  майбутнього фахівця є багатоаспектним  явищем і детермінована низкою соціокультурних  чинників: ментально-духовна атмосфера  сімейно-родинного середовища; особливості  довузівського освітньо-виховного  й професійного простору; організація  навчального процесу у вищому навчальному закладі;

• показником ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі є соціальна, духовна й професійна зрілість особистості  студента, цілісність і стійкість  його „Я", психологічна готовність випускника до реалізації професійних функцій [11, с. 201].

Дослідження психологів (О.Леонтьєв та ін.) доводять, що без достатньо  позитивної мотивації неможливо  досягти результатів у розвитку особистості під час навчання у вищий школі. В. Кутєєва називає  такі позитивні мотиви пізнавальної діяльності: почуття обов'язку, усвідомлення значущості оволодіння професією, інтерес  до навчання і окремих наук, відчуття задоволення від пізнання нового матеріалу, вирішення складних завдань. На мотивацію також впливає зміст  занять, методика викладання, особистість  викладача, стосунки в студентському  колективі, змагання, досягнуті результати [8, с.232].

О. Леонтьєв характеризував розвиток особистості в студентські  роки з боку відношення до професії так: „юний студент приходить  у вуз, вважаючи, що обрана ним з  тих чи інших мотивів майбутня справа є бажана для нього; якщо по закінченню вузу в нього буде відчуття, що і він потрібний цій справі, що вона стала для нього своєю, то це і буде свідчити про його психологічну особистісну зрілість як спеціаліста" [8, с.241].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ  ДО І  РОЗДІЛУ

Постановка проблеми направленості  особистості у вітчизняній психології відрізняється від постановки даної  проблеми  в зарубіжних теоріях, що обумовлено різними методологічними підходами до проблеми особистості в цілому

Підходи, які використовуються в зарубіжній психології, здебільшого  не зв’язують психічну діяльність людини з її практичною діяльністю, закордоном, в основному цей аспект знаходиться поза розглядом

У зарубіжних теоріях детально розроблено питання тісно пов’язані  з питанням направленості особистості. Потяги, потреби, мотиви і цінності аналізуються в психоаналізі і гуманістичній  психології; факти поведінки визначаються в різних варіантах біхевіоризму; дослідженням переконань займається когнітивна психологія.

Говорячи про студентський вік необхідно зазначити, що він  є дуже важливим етапом в житті  людини, адже на цьому етапі людина визначається зі своїми цілями, мріями на майбутнє. вона певним чином поводить себе в суспільстві. Обирає життєві  цінності, які в подальшому будуть характеризувати розвинуте почуття  відповідальності, наявність соціального  інтелекту, потребу в турботі  про інших людей, здатність до активної участі у житті суспільства, ефективне використання своїх знань  і здібностей, конструктивне розв’язання  численних проблем на шляху самореалізації.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

Серед великого арсеналу методик  для діагностики особистості  я використала такі методики як

Методика спрямування  особисті Смекала-Кучера [18,  с528 ]

За допомогою методики виявляють такі спрямованості:

1.  Спрямованість на себе (Я) — орієнтація на пряму винагороду й задоволення безвідносно до роботи й співробітників, агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, інтроертність.

2.   Спрямованість на спілкування (ОС) — прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто на шкоду виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності й емоційних відносинах з людьми.

3. Спрямованість на роботу (Д) — зацікавленість у вирішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділове співробітництво, здатність відстоювати в інтересах справи власну думку, що корисно для досягнення спільної мети.

Опитувальник Кеттела [18,c 254]

Опитувальник Кэттелла є  одним з найпоширеніших анкетних методів оцінки індивідуально-психологічних  особливостей особистості як за кордоном, так і у нас в країні. Він  розроблений під керівництвом Р.Б  Кэттелла і призначений для написання  широкої сфери індивідуально-особистісних відносин. Відмінною рисою даного опитувальника є його орієнтація на виявлення щодо незалежних 16 факторів (шкал, первинних рис) особистості. Дане їх якість була виявлена за допомогою  факторного аналізу з найбільшого  числа поверхневих рис особистості, виділених спочатку Кеттелл. Кожен  фактор утворює кілька поверхневих рис, об'єднаних навколо однієї центральної риси. 
Існує 4 форми опитувальника: А і В (187 питань) і З і Д (105 питань). У Росії найчастіше використовують форми А і С. Найбільше поширення опитувальник одержав у медичній психології при діагностиці професійно важливих якостей, у спорті та наукових дослідженнях. 
Опитувальник Кэттелла включає в себе всі види випробувань - і оцінку, і рішення тесту, і ставлення до якогось явища.

Шкали , які використовуються в опитувальнику: замкнутість - товариськість, конкретне мислення - абстрактне мислення, емоційна нестабільність - емоційна стабільність, підпорядкованість - домінантність, стриманість - експресивність, низька нормативність  поведінки-висока нормативність поведінки, боязкість - сміливість, реалізм - чутливість, підозрілість - довірливість, практичність - мрійливість, прямолінійність - проникливість, спокій - тривожність, консерватизм - радикалізм, залежність від групи - самостійність, низький самоконтроль - високий самоконтроль, розслабленість - емоційна напруженість

Методика «Карта інтересів» [18, с 365 ]

Бланк опитування являє собою  перелік запитань, які розміщені  відповідно виділених 15 груп інтересів: 1) фізика; 2) математика; 3) електро- і радіотехніка;4) техніка; 5) хімія; 6) біологія; 7) медицина; 8) географія і геологія; 9) історія; 10) філологія і журналістика;11) мистецтво; 12) педагогіка; 13) галузь побутового обслуговування; 14) військова справа; 15) спорт.

Групи інтересів відображають технічний, природничий, гуманітарний, педагогічний, військово-спортивний напрямки та сферу обслуговування.

Тест на асертивність[18, с 293 ]

даний тест призначений для  оцінки асертивності - здібності не діяти на шкоду кому-небудь, поважаючи права інших людей, але при цьому не дозволяючи «вити із себе вірьовки».

Бажаної мети він досягає, не заподіюючи шкоди навколишнім. Він  домагається свого, не маніпулюючи  опонентами за допомогою почуття  провини або яким-небудь іншим  способом з розряду прийомів емоційного шантажу. Він вміє схилити інших  до надання йому допомоги або люб'язності. Не замикається в собі, отримуючи  відмову у тому, на що він, власне, і не мав права розраховувати. При зіткненні інтересів він  здатний домовитися і знайти компромісне  рішення, яке задовольняє обидві сторони. Тест має 3 шкали: шкала А, Шкала Б та шкала В

Експериментальна  вибірка: студент УІПА технологічного факультету спеціальності поліграфічне виробництво, групи ДТ-ПВ-12-1, вік: 20 років, стать: чол. Бабіч Ігор Андрійович

Інтерпретація результатів:

Спрямованість особистості

Випробуваний спрямований  на спілкування. Для нього характерне прагнення за будь-яких умов підтримувати відносини з людьми. Йому подобається  співпрацювати з іншими, працювати  в команді, навіть якщо від цього  страждає якість виконаного завдання. Він орієнтований на соціальне схвалення, залежний від групи, потребує довірчих і емоційних відносинах з людьми.

Тест  на асертивність