Курсовая работа по профессиональной психологии

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

 

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА  АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни

ПРОФЕСІЙНА ПСИХОЛОГІЯ

 

 

«ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ. ПРОФЕСІЙНА СПРЯМОВАНІСТЬ СТУДЕНТІВ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВСПЕЦІАЛЬНОСТІ ПОЛІГРАФІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2013

ВСТУП

З розквітом науково-технічного процесу сучасний ринок праці  потребує ініціативних, цілеспрямованих  і творчих спеціалістів, які мають  високий рівень теоретичної і практичної підготовки, вміють самостійно приймати рішення і є джерелом розвитку і прогресу галузі науки або виробництва, в галузі в якій вони задіяні. У зв’язку з цим перед майбутнім інженером-педагогом постає питання гармонійного розвитку особистості: формування світогляду, професійної спрямованості, готовності до професійної діяльності, мати знання та вміння, які допоможуть у виконанні цієї діяльності.

Актуальність  проблеми. Взагалі, проблемою вивчення особистості займаються не тільки в галузі психології, а й у багатьох інших науках таких як соціологія або психологія та ін. На сьогодні існує понад 50 визначень поняття особистості. І до сьогоднішніх часів проблема особистості є особливо актуальною. Розуміння її сутності – одне з найскладніших питань сучасності.

Поняття «особистість» може охарактеризувати  сутність людини, яка пов’язана з засвоєнням різноманітного виробничого та духовного досвіду  суспільства. Воно  вбирає в себе велику кількість внутрішніх психічних  процесів, що обумовлюють особливості  поводження людини в різних ситуаціях  такі як неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, потреби та інтереси. 

Об'єкт дослідження :студент інженер-педагог спеціальності поліграфічне виробництво

Предмет:  індивідуальні характеристики інженера-педагога 

Мета дослідження полягає у теоретичному визначенні та експериментальному обґрунтуванні впливу особистісних рис на  активність інженерів-педагогів спеціальності поліграфічне виробництво у процесі навчально-професійної діяльності студентів академії.  

Завдання:

1. визначити теоретичні підходи до проблеми дослідження особистості майбутнього інженера-педагога;
2. визначити коло  інтересів та схильностей  особистості у різних сферах діяльності;
3. визначити та надати оцінку ступеню виразності 16 особистісних рис в якості структури моделі особистості;
4. дати оцінку асертивності студента інженера-педагога;
5. визначити спрямованість особистості;

Гіпотеза дослідження: припускаємо, що особистість, яка спрямована на спілкування матиме інтерес до професійної діяльності, яка буде пов’язана з людьми.

Вибірка досліджуваних: 1 люд.  Студент УІПА  технологічного факультету, спеціальності поліграфічне виробництво групи ДТ-ПВ-12-1, вік: 20 років, стать: чол.

Практична значимість дослідження: за допомогою отриманих результатів можна зробити  рекомендації по вдосконаленню особистості, в таких сферах як спрямованість особистості та афіліації ( потреба бути в суспільстві других людей)

Структура роботи: вступ, 2 розділи ( теоретичний та експериментальний), висновки, рекомендації, список використаних джерел та літератури.

 

 

 

РОЗДІЛ І

1. Проблема спрямованості особистості в психології

Основними проявами спрямованості  є потреби та мотиви, ціннісні орієнтації, рівень домагань, перспективи та цілі особистості.

Мотиви поведінки та діяльності - це пов’язані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності. Вони відрізняються одне від одного видом  потреби, яка в них виявляється, формами, котрих вони набувають, широтою  чи вузькістю, конкретним змістом діяльності, в якій реалізуються.

Складні види діяльності відповідають кільком мотивам, що утворюють систему  мотивації. Мотиви розрізняють за іх усвідомленістю. Неусвідомлюваними  мотивами є установки і потяги, усвідомлюваними – інтереси, переконання, прагнення.

 Неусвідомлювані мотиви. Установка – це неусвідомлюваний  особистістю стан готовності  до певної діяльності чи поведінки.  Наприклад, установка щодо вчительки  першого класу формі готовності  виконувати всі іі вимоги. Установка  часто є результатом квапливих,  недостатньо обґрунтованих висновків  з фактів особистого досвіду  або некритичного засвоєння стереотипів  мислення (стандартизоване судження  усталене в певній групі). Установки  бувають позитивні (наприклад,  щодо лікарів) і негативні,  що набирають характеру упередження  (наприклад. щодо працівників  торгівлі).

Поняття «направленість особистості» у психологічну науку було введено в 40-ві роки ХХ століття вітчизняним ученим С.Л. Рубінштейном [19]. Під цим поняттям він розумів, насамперед, динамічні тенденції, основу яких складають мотиви, цілі, установки, що визначають людську діяльність. Єдність цілей, мотивів та установок виражає загальну спрямованість особистості, що в процесі діяльності не тільки виявляється але й формується.

Спрямованість особистості виявляє мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, мотиви, відповідно до яких вона діє. Мотивами виступають природні та психодуховні потреби, а також переконання людини.

Проблема спрямованості  особистості як ключового питання  становлення і розвитку особистості  нерозривно пов’язана з проблемою  цілеспрямованого поводження, тому, що спрямованість відбивається, у першу  чергу, в діяльності, поведінці. Вирішення даної проблеми залежить від переваги свідомих чи несвідомих детермінант діяльності індивіда. У процесі розвитку психологічної науки з’являлися різні підходи та погляди.

Найбільш розробленою сферою дослідження цієї проблеми є аналіз спрямованості як компоненту мотиваційної сфери особистості (А.І. Андрющенко, В.Г. Асєєв, Л.І. Божович, З.І. Васильєва, І.С. Неймарк, Л.Є. Токарська, Г.І. Кузнєцова, В.Д. Харченко, Л.В. Зосимовський, Є.А. Якуба)

Значну роль в літературі по спрямованості особистості відіграє підхід, який розглядає цю якість як узагальнену характеристику внутрішнього світу особистості (О.Н. Крутова, В.Н. Мясищев, К.К. Платонов)

Проблема уявлень про  людину як цілеспрямовану істоту в  закордонній психології знаходилася  в центрі уваги в середині минулого століття. Так В. Мак-Дугалл, Р. Уотсон та інші ведучі вчені звернули увагу на проблему розгляду поводження людей як цілеспрямованої діяльності.

З. Фрейд рушійним фактором особистості вважав інстинкти: вони визначають його направленість, а не тільки спонукають поведінку[21, c 52]. У той час як З. Фрейд розглядав мотиви головним чином крізь призму інтраперсональних факторів, психоаналітики Е. Фромм, К. Хорні, Г. Салліван, Е. Еріксон у своїх дослідженнях наголошували на соціальні, інтерперсональні взаємозв’язки і мотиви особистості [15, c 90].

Е. Фромм у своїх дослідженнях підтримував думку про те, що особистість і психіка – частково замкнута енергетична система. Енергію, що використовується для роботи особистості він називає психічною, життєвою енергією і зв’язує з таким поняттям як лібідо. На його думку ця енергія вивільняється в формі актуальних і потенційних сил. Бажання, воля, почуття, увага прагнення – актуальні сили в особистості; тенденція, схильність, установка – потенційні сили.

 Розглядаючи розвиток  особистості К. Юнг дійшов висновку, що сьогодення особистості визначається  не тільки минулим, але й  майбутнім. Разом з цим він  відзначав, що каузальність і  телеологія – лише способи  мислення, що обираються довільно  і використовуються вченими для  розуміння і систематизації природних феноменів та самі по собі в природі не виявляються [22].

Основним положенням концепції  Адлера є те, що людині притаманне «соціальне почуття» але виступає воно не як обумовлене суспільним буттям, а лише як особлива форма, закладеної в людині «органічної  програми» становлення психіки[15, c107]. Положення Адлера в його концепції творчого «я» є творча сила, що дає людям можливість формувати цілі, приймати рішення, бачити  перспективи та будувати різні життєві плани, що узгоджуються з цілями та цінностями. Спадковість та оточення він вважав лише вихідною основою для розвитку особистості.

В його теорії мотивація  поведінки завжди пов’язана з  внутрішнім світом індивідуума, особливо з наполегливим, направленим на майбутнє і всепоглинаючим прагненням до досконалості.

В теорії особистості Е. Еріксона розглядається питання спрямованості особистості в аспекті детермінованої поведінки. Біологічне становлення при взаємодії з поширеною сферою соціальних відносин індивідуума дає складну систему поведінки.

У своїй диспозиціональній  теорії особистості Г. Олпорт дотримувався думки, що поведінка мотивується визначеними рисами особистості індивіда або «трайтами». Указуючи, що особистість – динамічна він відзначає характерні для індивіда тенденції, як центральні диспозиції і найбільш загальну як кардинальну  диспозицію. Надії, амбіції, бажання, домагання, плани у Г. Олпорта виступають як «потенції». Він визначає існування множини мотивів. [13].

Р. Кеттел сформулював позиції  структурної теорії особистості, в  якій зазначається, що спрямованість  особистості пов’язана з індивідуальним онтогенезом та соціокультурною  матрицею. Згідно його теорії певні  риси особистості представляють  собою відносно постійні тенденції  реагувати та діяти певним чином.

Д. Доллард у рамках стимул-реактивної теорії людську поведінку зв’язує з первинними або вторинними, тобто засвоєними потягами, тобто драйвами [21, с 241].

К. Гольдштейн зв’язує поведінку  людини з процесом «вирівнювання» до середнього стану напруги  в організмі. Мета людини – не зняти, а вирівняти напругу [21, с 241].

К. Роджерс у своїй центрованій  на людині теорії особистості визначав, що основна тенденція в організмі  – прагнення до актуалізації, затвердженню, посиленню [21, c 281].

Американський психолог, один з основоположників гуманістичної  теорії А. Маслоу (1907-1970) головною характеристикою  особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити  людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як уважав З. Фрейд. Навпаки, в них  закладений інстинкт збереження своєї  популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою – видатним людям. Суспільство  може процвітати, якщо воно знаходить  шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства  відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволенням гуманістичних потреб [14, С.46].

Г. Айзенк в теорії типів  особистості розглядав спрямованість  особистості в тісному взаємозв’язку  з суперрисами або типами, такими як екстраверсія та інтроверсія. Мотиви, інтереси та переконання людини пов’язані  з типами особистості.

Нас особливо цікавлять роботи О. Леонтьєва. В Харкові під його керівництвом і за активної участі О. В. Запорожця, П. І. Зінченка, П. Я. Гальперіна та інших психологів провадилися  дослідження психічного розвитку особистості. Усі ці дослідження були об’єднані  загальнотеоретичною позицією, згідно з якою психічні процеси нерозривно пов’язані з практичною діяльністю людини. Особливе місце надавалося мотивам діяльності, зокрема їх впливу на особливості та продуктивність розвитку психічних процесів у людини. Теоретичним  підґрунтям вчення про діяльність прислужилися позиції Гегеля і ранні ідеї К, Маркса щодо мотивів і операцій як структурних елементів діяльності. Теоретичні й експериментальні роботи, виконані у Харкові, справили значний  вплив на подальший розвиток психологічних  досліджень у Радянському Союзі.

Л. Божович вивчала пізнавальні  інтереси школярів, здійснювала диференційний  підхід до виявлення мотивів навчальної діяльності та іх зв’язку з соціальними  мотивами.

Д. Ельконін, В. Аснін –  українські психологи Харківської  школи, що працювали над питаннями  спрямованості особистості, мотивів  діяльності, рухових навичок.

 

 

1.2 Соціально-психологічна характеристика студентського віку

Студенти - це своєрідна мобільна група, метою діяльності якої є засвоєння за спеціально організованою програмою соціально-професійних ролей, підготовка до виконання важливих соціальних функцій: професійних, громадсько-політичних,  культурологічних, сімейних тощо. Головними напрямами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання й самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне, фізичне самовдосконалення. Студент вищого навчальне закладу - це молода людина, яка характеризується професійною спрямованістю, готується до висококваліфікованого виконання функцій фахівця в певні професійній галузі [7, с.105].

Студентський вік припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості. В цей  час закінчується фізичне дозрівання організму, набувається та ступінь  духовної зрілості, яка дозволяє самостійно вирішувати питання вибору професії, участі у виробничій праці після  закінчення школи чи вузу. В юності різко активізується ціннісно-орієнтаційна діяльність. Чи йде мова про пізнання власних якостей, чи засвоєння нових  знань, чи про відношення зі старшими та однолітками, юнак особливо занепокоєний їхньою оцінкою і намагається  будувати свою поведінку на основі свідомо обраних або засвоєних критеріїв і норм [1, с.79].