Конфлiкти у процесi спiлкування

 

 

                                 Контрольна робота на тему:

                       « Конфлiкти у процесi спiлкування»

 

 

 

 

Вступ

Конфлікт (від лат. соп/ІШш - зіткнення) - виникнення складних для подолання суперечностей, зіткнення протилежних інтересів через відсутність взаєморозуміння людей, яке супроводжується гострими емоційними переживаннями.

У процесі взаємодії особистості з іншими людьми нерідко виникають різні суперечності, які призводять до конфлікту. Оскільки навіть за умови дотримання особою оптимального варіанту поведінки з партнерами по спілкуванню конфліктів повністю уникнути навряд чи вдасться, кожному учасникові спілкування важливо не лише вивчити необхідну інформацію про природу конфлікту, але й засвоїти знання та вміння, які дають змогу своєчасно і з найменшими витратами сил та часу його погасити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність конфліктів, їх типи та причини виникнення

Джерелами конфліктів є суперечності, які виникають у процесі взаємодії людей. Вони можуть бути наслідком різних причин:

• матеріально-технічних (під час роботи організації виникають проблеми через неузгодженість засобів праці та трудового процесу);

• фінансово-організаційних (неузгоджені результати праці та її оплата);

• ціннісно орієнтованих (партнери по взаємодії мають різнопланові мотиви, потреби, ціннісні орієнтації);

• управлінсько-організаційних (керівник необ’єктивно оцінює професійні й особистісні властивості своїх підлеглих, спостерігається неузгодженість функцій управління чи цілей, засобів, методів діяльності працівників);

• компетентнісних (люди мають різний рівень професійних знань умінь, суттєво відрізняються між собою за рівнем кваліфікації та сформованістю особистісно-ділових якостей);

• соціально-демографічних (виникають суперечності, зумовлені віком, статтю, соціальним станом, національністю та іншими відмінностями між людьми;

• соціально-психологічних (існує психологічна й моральна несумісність індивідуумів, люди перебувають у різних емоційних чи психічних станах, мають різні погляди й переконання, по-різному інтерпретують інформацію або події, відстоюють різні позиції з певного питання, спостерігається неузгодженість їхніх оцінок і самооцінок).

Як зазначають Дж М. Лейхіфф і Дж М. Пенроуз, у своєму розвитку конфлікт проходить такі стадії:

1) латентну (від лат. latens - прихований, неусвідомлений) (виникає інцидент як першопричина конфлікту);

2) усвідомлення конфлікту (людина розуміє появу конфліктної  ситуації);

3) відчуття конфлікту - конфлікт  починає впливати на особу;

4) явний етап конфлікту  у різних виявленнях (від агресії  до байдужості) - його учасники демонструють конфліктну поведінку;

5) наслідки конфлікту, тобто  результат того, як закінчився  конфлікт чи його останній  епізод [57].

Для можливості вибору оптимальних дій у конкретному конфлікті учасникові комунікації важливо враховувати, до якого типу належить цей конфлікт, якими ознаками він характеризується. Науковці наводять різні класифікації типів конфліктів.

Так, за характером взаємодії виділяють внутрішньоособистісні, міжособистісні, міжгрупові, міжпартійні, міжнаціональні, міждержавні конфлікти. Внутрішньособистісні конфлікти виникають через незадоволення людини собою й своїм способом життя, наявність у неї певних звичок і рис характеру, яких вона хоче позбутися. Міжособистісні конфлікти розвиваються через відсутність розуміння між окремими особистостями, вираження ними прагнення досягти різноспрямованих цілей. У міжгрупових конфліктах задіяні дві чи більше групи людей, позиції яких з певного питання суттєво суперечать одна одній. Міжпартійні конфлікти виникають через небажання чи неготовність членів різних партій дійти консенсусу в розв’язанні важливих соціально-політичних питань. Міжнаціональні конфлікти зумовлені зіткненням національних інтересів, які не узгоджуються між собою. Причиною міждержавних конфліктів є наявність суперечностей між інтересами різних держав.

За ступенем вияву розрізняють відкриті та приховані конфлікти. Відкриті конфлікти легко встановити за зовнішніми виявленнями. Приховані конфлікти можна ідентифікувати лише за опосередкованими ознаками.

За типом розв 'язанння виділяють легкі та складні конфлікти. Перші з них можна легко розв’язати, для цього не треба докладати значних зусиль. Розв’язання складних конфліктів, навпаки, вимагає багато сил й часу.

За змістом класифікують конфлікти реалістичні (предметні) й нереалістичні (безпредметні). Перші зумовлені об’єктивно існуючими причинами. Вони спрямовані на ліквідацію джерела незадоволення людей і досягнення чітко визначеного для себе результату. Нереалістичні (безпредметні) конфлікти не мають об’єктивного підґрунтя для виникнення, вони звичайно виникають на рівні емоційного напруження.

За характером впливу виокремлюють конструктивні й неконструктивні конфлікти. Перші сприяють підвищенню ефективності роботи організації, покращенню взаємостосунків людей. Неконструктивні конфлікти не приносять користі ні окремим людям, ні організації загалом.

За статусним співвідношенням учасників виділяють «вертикальні» й «горизонтальні» конфлікти. У першому випадку йдеться про наявність певної суперечності між діями керівника та підлеглих. У другому випадку мається на увазі конфлікт між членами колективу, кожен із яких не має жодних офіційних переваг порівняно з іншими.

За кількістю осіб, залучених до ситуації протидії, виділяють діалогічні, локальні й загальні конфлікти. У діалогічних конфліктах задіяні лише дві особи. У локальних конфліктах бере участь певна частина колективу. Учасниками загальних конфліктів є всі члени колективу.

За кількістю сторін конфлікту розділяють міжгрупові, особистісно- групові, міжособистісні, внутрішньоособистісні. У першому випадку конфлікт виникає між деякими групами, що мають несумісні цілі. Причинами особистісно-групових конфліктів є невідповідність дій окремої особи загальногруповим нормам поведінки, очікуванням, потребам, цінностям. Міжособистісні конфлікти розгортаються через неузгодженість цілей, прагнень учасників взаємодії. Внутрішньоособистісні конфлікти виникають через зіткнення приблизно рівних за силою різноспрямованих інтересів чи потреб особи.

В Крижко та Є. Павлютенков пропонують такі класифікації типів конфліктів:

• за ступенем появи ознак - відриті та приховані конфлікти;

• за ступенем інтенсивності - інтенсивні та стерті;

• за тривалістю - короткочасні, тривалі, затяжні;

• за ступенем гостроти протиріч - незадоволення, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча;

• за проблемно-діяльнісною ознакою - управлінські, виробничі, економічні, політичні конфлікти тощо;

• за причиною виникнення - стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;

• за характером усунення - керовані, погано керовані, некеровані;

• за результативністю - такі, що мобілізують, і такі, що дезорганізують;

• за етичністю змісту - соціально прийнятні та неприйнятні.

2. Основні види конфліктогенів

Наявність різних конфліктогенів значно підвищує ймовірність розпалювання конфлікту. Конфліктогенами можуть бути невдалі слова, дії, мімічні й пантомімічні вияви тощо.

Як вважає В. Шейнов, більшість конфліктогенів належать до одного з трьох видів: вияви агресивності, егоїзму та прагнення до зверхності (переваги). Людина, яка виявляє агресію до оточуючення, як правило, навіть спеціально провокує конфлікти, оскільки вони дають змогу їх вивільнити негативні емоції та побачити острах в очах людей. Це закріплює в неї думку про власну силу й особистісну значущість. Людина, яка демонструє егоїстичні схильності, звичайно також намагається розв’язувати свої проблеми за рахунок інших людей. Це не може не викликати в них обурення і прагнення встановити справедливість, навіть ціною конфлікту.

Виявлення зверхності може не так явно сприйматися партнерами по спілкуванню, як причина для конфліктної ситуації, але через це конфліктоген не стає менш небезпечним. Серед конфліктогенів цього типу виділяють такі:

• безпосередні вияви зверхності (погроза, покарання, критика тощо);

• поблажливе ставлення («Як це можна не зрозуміти?»);

• вихваляння промовцем своїх досягнень та успіхів;

• вияви надмірної впевненості у своїй правоті, безапеляційність;

• нав’язування своїх порад;

• бажання постійно переривати й виправляти співрозмовника;

• кепкування над кимось із партнерів по спілкуванню;

• нагадування людині про неприємні для неї події;

• перекладання відповідальності з себе на іншу людину.

В. Крижко, Є. Павлютенков звертають також увагу на те, що в процесі розв’язання конфлікту можуть виникати поведінкові реакції, які стають додатковими конліктогенами, переводячи конфлікт у деструктивне русло. До таких реакцій належать:

• вияви антипатії;

• дріб’язкове чіпляння до слів;

• приниження співрозмовника;

• висловлювання підозри в нещирості людини;

• висловлювання погроз;

• підкреслення своїх переваг порівняно з партнером по спілкуванню;

• применшення внеску партнера в загальну справу й одночасне перебільшення свого;

• стійке небажання визнати свої помилки або правоту співрозмовника;

• постійне нав’язування своїх поглядів;

• демонстрація спроби підмінити об’єкт конфлікту, змістити його в більш вигідну для себе площину;

• систематичні відмови й заперечення слів партнера;

• негнучкість мислення й поведінки;

• демонстрування постійної зайнятості та ігнорування спроб партнера розв’язати конфлікт;

• наявність дефіциту часу для розв’язання проблеми, що вимагає різкого прискорення темпу бесіди;

• вияв некомпетентності, непрофесіоналізму;

• нещирість, нестриманість у словах і діях;

• зазіхання на реальні або уявні права;

• порушення персонального простору.

Перетворенню конфліктогенів на реальні причини для розпалювання конфлікту сприяє:

• поступове збільшення кількості різних конфліктогенів, що призводить до кумулятивного ефекту, коли партнерові набридає терпіти й він «вибухає»;

• вияви співрозмовником перебільшеної за емоційністю реакції на дію конфліктогенів;

• демонстрація людиною необ’єктивного ставлення до дії конліфктогенів з різних сторін: слова та дії партнера оцінюються більш критично, ніж власні.

Цілеспрямований контроль за власною поведінкою з метою попередити появу додаткових конфліктогеннів є важливою передумовою для можливості успішного розв’язання конфлікту.

3. Типи конфліктних особистостей

Для попередження неконструктивних конфліктів, а в разі виникнення - для їх швидкого подолання, організаторові комунікації важливо також своєчасно визначити осіб, схильних до розпалювання конфліктів. У наукових працях Є. Павлютенкова та В. Крижка визначено шість основних типів конфліктних особистостей:

1) конфліктна особистість  демонстративного типу, якій притаманні такі особливості: прагне бути завжди в центрі уваги й об’єктом захоплення з боку інших осіб; добре ставиться лише до тих людей, які готові їй підкорятися; швидко пристосовується до різних ситуацій; емоційна поведінка переважає над раціональною; планування діяльності має епізодичний характер; уникає рутинної роботи; регулярно стає джерелом конфлікту, часто не усвідомлюючи цього; у ситуації конфлікту активно відстоює свої інтереси;

2) конфліктна особистість  ригідного типу, яка характеризується такими властивостями: підозріла, прямолінійна й негнучка; має завищену самооцінку; постійно вимагає підтвердження власної значущості; не враховує зміни ситуації й не бере до уваги погляди оточення; будь-яку похвалу сприймає як належне, критику - як приниження власної гідності; надмірно чутлива до появи реальних чи вдаваних проблем;

3) конфліктна особистість  некерованого типу, яку відзначають: виявлення зухвалості, агресивності; наявність завищеної самооцінки  й заниженої самокритичності, прагнення в будь-яких своїх проблемах звинувачувати інших людей; ігнорування загальноприйнятих норм життєдіяльності в суспільстві; непередбачуваність, імпульсивність поведінки; низька сформованість умінь самоконтролю, а також потреби в плануванні власної діяльності;

4) конфліктна особистість  надточного типу, якій властиві: ретельне, скрупульозне ставлення  до будь-якої праці, висування  підвищених вимог до себе й  до інших людей; надмірне зациклення  на другорядних деталях роботи; наявність підвищеної тривожності, високої чутливості до зауважень з боку інших людей; вияви тривалих переживань своїх прорахунків; виявлення стриманості в поведінці;

5) конфліктна особистість  конформістського типу, яка характеризується: наявністю високої сугестивності, надмірного прагнення до компромісу, відсутністю стійкості в поглядах і оцінках, психологічною залежністю від думок інших людей; виявленням внутрішньої суперечливості; демонстрацією певної непослідовності в діях; орієнтуванням на тимчасовий успіх у сприятливих для цього ситуаціях; нездатністю до стратегічного планування; низькою сформованістю сили волі;