Когнітивна підструктура особистості. Пізнавальні психічні процеси

Впізнавання – найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі ознайомлення з ним.

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.

Згадування – особливість цієї форми відтворення полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування буває довільним і мимовільним. Довільне – зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило, відповісти на запитання тощо). Мимовільне – коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Пригадування – потреба виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Одним із варіантів довільного відтворення є спогади.

Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Забування – процес, обернений запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Причини забування:

• Забування – функція часу. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. 
• Недостатня міцність запам’ятовування.

 

Індивідуальні особливості  пам’яті

Індивідуальні особливості  пам’яті: швидкість, точність, міцність запам’ятовування та готовність до відтворення.

Швидкість – визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Точність – характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність – виявляється в тривалості зберігання завченого матеріалу (або повільністю його забування).

Готовність до відтворення  – виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

 

5. Уява

Уява виникла і розвинулася  в процесі праці людини. З розвитком  і ускладненням трудової діяльності удосконалювалась і уява. Так, первісна людина була слабкою в боротьбі з природою: вона не могла пояснити того, що відбувалося навколо. В результаті народилося уявлення про існування сил природи, що стоять перед людиною. Так, поступово з'явилася релігія. Сучасна людина багато що може пояснити, але все ж таки уява продовжує відігравати в її житті величезну роль, оскільки немає меж пізнанню і роботі думки.

Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду

У здійсненні складних процесів уяви бере участь кора головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є  утворення нових сполучень тих  нервових зв'язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною  об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків, структура  яких була детермінована характером об'єктів, що сприймалися, розпалися  і утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що активізувалися в діяльності людини.

Діяльність уяви тісно  пов'язана з емоціями, невіддільними  від творення нового образу. Це дає  підстави говорити про те, що механізми  процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного  мозку, а й у підкоркових центрах. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять до підкоркових  відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану дій, що має важливе значення при створенні нових образів.

Образи об'єктів безпосередньо  пов'язані з емоційною сферою особистості, її почуттями. Необережно сказане лікарем слово може викликати  у вразливого пацієнта відповідні симптоми захворювання.

Рис. 2.1.Форми уяви

Велику роль у створенні  образів уяви відіграє практична діяльність. Доки створений образ існує лише в "голові", він не завжди до кінця зрозумілий. Втілюючи цей образ к малюнку чи моделі, людина перевіряє його реальність.

Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності. Її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки  сполучати образи в нові поєднання  і комбінації, вміння уявляти можливі  зміни дійсності. Такі вміння утворюються  поступово і потребують залучення  особистості до різнобічної діяльності. В процесі розвитку особистості  розвивається і уява. Чим більше людина бачила, чула, переживала, тим  більше вона знає й уміє і тим  продуктивнішою буде активність її уяви - основа будь-якої діяльності.

 

 

6. Мислення

Мислення - пізнавальний психічний процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення зв'язків і стосунків між предметами об'єктивної дійсності. Мислення - процес, пов'язаний з обробкою інформації, або отриманої через відчуття, або збереженої в пам'яті в результаті особистого досвіду, з тим, щоб бути в змозі реагувати в новій ситуації. Виділяють наступні відмітні ознаки:

1. Основна функція мислення - виявлення внутрішніх зв'язків  в предметах.

2. Мислення спирається  у своєму пізнанні на ці  чуттєві образи;

3. Мислення може бути  відірване від реального світу,  оскільки для пізнання може  використовувати "заступник"  предметів зовнішнього світу  - знак, символ

4. Мислення протікає в  цілому з опорою на знання, придбані раніше;

5. Особливість - розумові  результати спочатку носять узагальнений  характер;

6. Ми можемо мислити  не лише в категоріях сьогодення, але і минулого, і майбутнього.

Види мислення :

1. По характеру вирішуваних  завдань:

- теоретичне - спрямовано  на знаходження загальних закономірностей.

- практичне  - спрямовано на дозвіл приватних конкретних завдань.

2. За способом рішення  завдань (по генезису розвитку) :

-наглядно-дієве (предметно-дієве) - інструментом є предмет.

Особливість - з його допомогою  не можна вирішити поставлене завдання без участі практичних дій. Тому у  нього такий тісний зв'язок з практикою.

-наглядно-образне  - дозволяє пізнавати реальний світ без участі практичних дій, може бути здійснено тільки в плані ідеальному. Відмітні ознаки: симультанность (одночасність), імпульсивність і синтетична.

-словесно-логічне (понятійне) - використовуючи цей вид мислення, людина може аналізувати, порівнювати  явища, предмети, ситуації, оцінюючи  предмет, ситуацію, явище, як зі  своєї точки зору, так і з  інших точок зору.

- абстрактно-логічне (абстрактне) - виділення істотних властивостей  і зв'язків предмета і відверненні  від інших, несуттєвих.

Основні форми мислення :

Поняття - форма мислення, що відбиває істотні властивості  предметів і явищ

Судження - форма мислення, що відбиває зв'язки між предметами і явищами

Висновок - форма мислення, при якій на основі суджень робиться певний висновок.

Операції мислення :

-аналіз (уявний розподіл) - виділення в об'єкті тих або  інших його сторін, елементів,  властивостей, зв'язків, стосунків  і так далі; це розчленовування  пізнаваного об'єкту на різні  компоненти.

-синтез (уявне об'єднання) - розумова операція, що дозволяє  в єдиному аналітико-синтетичному  процесі мислення переходити  від частин до цілого.

-узагальнення (уявне об'єднання  в клас або категорію) - об'єднання  багатьох предметів або явищ  за якоюсь загальною ознакою.

-порівняння - операція, що  полягає в зіставленні предметів  і явищ, їх властивостей і стосунків  один з одним і у виявленні  спільності або відмінності між  ними.

-абстрагування (виділення  одних ознак і отличение від  інших) - розумова операція, заснована  на відверненні від несуттєвих  ознак предметів, явищ і виділенні  в них основного, головного.

-  класифікація - систематизація супідрядних понять якої-небудь області знання або діяльності людини, використовувана для встановлення зв'язків між цими поняттями або класами об'єктів.

-  категоризація - операція віднесення одиничного об'єкту, події, переживання до деякого класу, яким можуть виступати вербальні і невербальні значення, символи і тому подібне

 

Література

1. Психологія: Підручник / За ред.Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2001
2. Максименко С.Д. Загальна психологія: Видання 3-є, перероблене та доповнене. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008
3. Роменець В.А. Психологія творчості. – К.: Либідь, 2001