Когнітивна підструктура особистості. Пізнавальні психічні процеси

 

План

1.Когнітивна підструктура  особистості. Пізнавальні психічні  процеси………3

2.Сенсорно-перцептивний рівень пізнання: відчуття та сприймання………..4

2.1.Відчуття………………………………………………….4

2.2.Сприймання…………………………………………..…8

2.3.Увага…………………………………………………….13

2.4.Уявлення та пам’ять……………………………….…..15

2.5.Уява…………………………………………………..…19

2.6.Мислення…………………………………………….…21

Література……………………………………………………………………..…24

 

 

1. Когнітивна підструктура особистості. Пізнавальні психічні процеси.

 

Пізнавальна діяльність –  це процес відображення у психіці  людини предметів та явищ. Відображення реальності у людській психіці може відбуватися на рівні чуттєвого  та абстрактного пізнання.

Людина здійснює пізнавальну  діяльність, бо вона активно ставить  перед собою мету, намагається  її досягти. Пізнання не є пасивним процесом, воно завжди поєднане з перетворенням  пізнаного. В пізнанні розрізняють  два ступені – так званого  чуттєвого відображення і відображення абстрактно-теоретичного. До першого  ступеня належать відчуття, безпосередньо  пов’язані з впливом предметів  на органи відчуттів. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи.

Перший ступінь пізнання. Відчуття, сприймання і уявлення існують  як у людини, так і у тварин. Однак ці форми чуттєвого відображення в них не тотожні. Праця, мовлення сформували специфічно людські відчуття і сприймання, що відрізняються змістом, фізіологічними механізмами і місцем у процесі пізнання. У тварин це, як правило, вища форма орієнтування, а в людини – початкова форма  пізнання.

Другий ступінь пізнання – логічне пізнання – властивий  тільки людині. До нього належать мислення та уява. Мислення базується на чуттєвому  пізнанні і протікає у формі як , так і понять, виділяючи суттєві  зв’язки предметів та явищ. Уява полягає у створенні образів  таких об’єктів і процесів, який людина не сприймала, які можливо, не існують у навколишньому середовищі. Мислення та уява є основною специфікою людського пізнання, перетворювальної функції людського інтелекту, продуктивності і творчої діяльності особистості  образів.

 

2. Сенсорно-перцептивний рівень пізнання: відчуття та сприймання

Про багатство навколишнього  світу, про кольори, запахи, музичні тони та шуми, вагу предметів, про спрагу та голод  ми дізнаємося завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища. У відчуттях інтегруються пізнавальні, емоційні та регуляційні аспекти психічного. Вони є первинною формою відображення об'єктивної дійсності в мозку людини. Відчуття, сприймання - процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступінь чуттєвого відображення дійсності, коли знання про світ безпосередньо пов'язані з дією предметів на органи чуття. У процесі діяльності, у практиці життя людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, a тому чуттєві форми відображення загальні для людини і тварини.Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення  в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

1. Відчуття

Відчуття - це найпростіший психічиий процес, первинна форма оріеєтування живого організму B навколишньому середовищі з відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. 3а допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи.

Органи чуття – це єдині канали, пo яких зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відображуючи об'єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття існують у свідомості як суб'єктивні образи об'єктивного світу. Ця особливість відчуттів зумовлена,  з одного боку, природою самих відчуттів як процесу відображувальної діяльності мозку, a  з іншого - психічним складом особистості, що відчуває.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне забарвлення. Приємні або неприємні  відчуття сигналізують про позитивну  чи негативну дію подразника й  викликають відповідну дію на нього. Життєва і гностична роль відчуттів дуже важлива, оскільки вони є єдиним джерелом  наших знань про зовнішній світ і про нас самих.

Класифікують відчуття за кількома ознаками:

• За відсутністю або наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником розрізняють дистантні (зорові, слухові, нюхові)  і контактні (смакові, больові, тактильні) відчуття.
• За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

• екстероцептивні (лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і яиищ навколишньоro світу, рецептори розташовані на тілі ззовні  - на поверхні, всередині  організму, в м'язах і сухожилках до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;
• інтероцептивні (лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан,   несуть інформацію про стан внутрішніх органів,  до них належать органічні відчуття (відчуття голоду, спраги, втоми);
• пропріоцептивні (лат. - власний) - рецептори розміщені в рухових апаратах організму, вони дають інформацію про рух і положення тіла у просторі, тобто відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні) .

 

 Кожне відчуття виникає й  розвивається за певними закономірностями. Проте всі відчуття мають  такі загальні властивості - якість, інтенсивність і тривалість.

Якість відчуттів - це особливість,  якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад, кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічними різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття.

Інтенсивність відчуттів - це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить  від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед виявляються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолютний і розрізнений, або диференційний.

Абсолютний nopіг буває нижній і верхній. Нижній nоріг характеру відчуття характеризує міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти. Якщо абсолютний  поріг позначити Р, a абсолютну чутливість - Е, тo зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порогу можна виразити формулою Е= 1/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на відстані 5 метрів, тo  поріг його слухової чутливості Е= 1/5. Якщо цокання годинника людина розрізняє на відстані 8  метрів, тo нижній поріг її слухового відчуття Е= 1/8. Отже, пopiг слухового відчуття другої людини кращий, ніж першої.

Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його  сили викликає неадекватне відчуття - больове або якесь інше.

Отже, для відчуттів закономірно, що абсолютна чутливість і величина порогу відчуття  перебувають в оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії.

Властивості, що проявляються за певних умов,  пов’язані з тим, що відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. До цих властивостей належить адаптація, сенсибілізація, синестезія, післядія. 

Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органу чуття до подразника. Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, a  в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється  в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній чутливості вона виявляється значно меншою мірою. Адаптація аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне значення. B одних випадках зменшення відчуття сили подразника сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адаптація до стану організму в   просторі), a в інших - завдає значної шкоди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).

Ha відміну від адаптації  аналізатора до подразника можна  спостерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію, до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою. Яскравішою, і предмети та їх якості набагато краще розрізняються.

Діяльність аналізаторів не є ізольованою, вони взаємодіють. Ця взаємодія виявляється по-різному: в одних випадках як синестезія відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку («малиновий дзвін»), теплоти кольорів - «холодні»  або «гарячі» тони кольорів тощо, a в інших - як збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує  слухову чутливість, a слабкі звуки підвищують зорову чутливість, миття голови холодною водою підвищує чутливість до червоного та  ін.

У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь чac після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета нa плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів.

 

2. Сприймання

Безпосередньо контактуючи  з навколишнім світом, людина одержує  інформацію не лише про певні властивості  тa якості,  що притаманні тим або іншим об'єктам чи явищам, відчуваючи їх, a й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Таке  цілісне їх відображення  в мозку людини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання - сприймання.

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

У сприйманні предмета як своєрідного  синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи сприйманих об'єктів - уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого.  Емоції постають як мотив до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дійовість особистості.

 

Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові або тактильні, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), за складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

3а відношенням до психічного  життя особистості сприймання набуває особливого значення.  В об'єкті сприймання може специфічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне ж сприймання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творінь. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття - моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумовою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрого, переживання високого, комічного, трагічного, що збуджується сприйманим  матеріалом.