Емпіричне дослідження. Дослідження конфліктів в учнів старшого шкільного віку

 

1.3 Природа, типологія  та причини виникнення конфліктів

 

У житті нерідко буває так, що цілі, прагнення і переконання одних людей можуть прийти в суперечність з цілями, прагненнями і переконаннями інших, навіть якщо одні займаються загальною справою. Так виникає конфліктна ситуація. Конфлікти мають різні причини, ступінь, наслідки і можливості дозволу і запобігання, у зв'язку з чим їх можна розділити на декілька типів.

Сучасна точка зору полягає в тому, що деякі конфлікти не лише можливі, але навіть бажані. Деякі автори підрозділяють конфлікти на функціональних (що ведуть до оптимізації внутрішньогрупових стосунків, глибшого взаєморозуміння людей) і дисфункціональні (що мають слідством погіршення, озлоблення внутрішньогрупових стосунків).

Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. В деяких випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особи і досягненню цілей організації в цілому. Наприклад, людина, яка на засіданні комітету сперечається тільки тому, що не сперечатися він не може, ймовірно, понизить ступінь задоволення потреби в приналежності і пошані і, можливо, зменшить здатність групи ухвалювати ефективні рішення. Члени групи можуть прийняти точку зору сперечальника тільки для того, щоб уникнути конфлікту і всіх пов'язаних з ним неприємностей навіть не будучи упевненими, що поступають правильно. Але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, допомагає виявити більше число альтернатив або проблем і так далі Це робить процес ухвалення рішень групою ефективнішим, а також дає людям можливість виразити свої думки і тим самим задовольнити особисті потреби в пошані і владі.

Таким чином, конфлікт може бути функціональним і, навпаки, дисфункціональним, призводить до зниження особистої задоволеності, групової співпраці і ефективності організації. Роль конфлікту, в основному, залежить від того, наскільки ефективно їм управляють. Щоб управляти конфліктом, необхідно розуміти причини виникнення конфліктної ситуації. Дуже вже часто керівники вважають, що основною причиною конфлікту є зіткнення осіб. Проте, подальший аналіз показує, що “винні” інші чинники.

Існує чотири основні типи конфлікту: внутрішньоособмстісний конфлікт, міжособистісний конфлікт, конфлікт між особою і групою і міжгруповий конфлікт.

Внутрішньоособистісний конфлікт може приймати різні форми. Одна з найпоширеніших форм - рольовий конфлікт, коли до однієї людини пред'являються суперечливі вимоги з приводу того, яким має бути результат її роботи. Наприклад, завідувач секцією або відділом в універсальному магазині може зажадати, щоб продавець весь час знаходився у відділі і надавав покупцям інформацію і послуги. Пізніше завідувач може висловити незадоволеність тим, що продавець витрачає дуже багато час на покупців і приділяє мало уваги поповненню відділу товарами. А продавець сприймає вказівки щодо того, що робити і чого не робити – як несумісні. Аналогічна ситуація виникла б, якби керівникові виробничого підрозділу його безпосередній начальник дав вказівку нарощувати випуск продукції, а керівник за якістю наполягав би на підвищенні якості продукції шляхом уповільнення виробничого процесу. Обидва приклади говорять про те, що одній людині давалися суперечливі завдання і від нього вимагали взаємовиключних результатів. У першому випадку конфлікт виникав в результаті суперечливих вимог, що пред'являються до однієї і тому ж людини. У другому випадку причиною конфлікту було порушення принципу єдиноначальності.

Внутрішньоособистісний конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не узгоджуються з особистісними потребами або цінностями.

Внутрішньоособистісний конфлікт може також бути відповіддю на робоче перевантаження або недовантаження. Дослідження показують, що такий внутрішньоособистісний конфлікт пов'язаний з низьким ступенем задоволеності роботою, малій упевненості в собі і організації, а також із стресом.

Міжособистісний конфлікт може також виявлятися і як зіткнення осіб. Люди з різними рисами вдачі, поглядами і цінностями інколи просто не в змозі ладнати один з одним. Як правило, погляди і цілі таких людей відрізняються в корені.

Конфлікт між особою і групою. Виробничі групи встановлюють норми поведінки і вироблення. Якщо очікування групи знаходяться в суперечності з очікуваннями окремої особи, може виникнути конфлікт.

Між окремою особою і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особа займе позицію, що відрізняється від позиції групи.

Міжгруповий конфлікт. Як правило, взаємодія дуже чатсно здійснюється в групах, як формальних, так і неформальних.

У всіх конфліктів є декілька причин. Основними причинами конфлікту є обмеженість ресурсів, які потрібно ділити, взаємозалежність завдань, відмінності в цілях, відмінності в уявленнях і цінностях, відмінності в манері поведінки, в рівні освіти, а також погані комунікації.

Дуже поважливо визначити причини конфлікту, оскільки знаючи причини виникнення того або іншого феномену, легко зробити якісь конкретні кроки по блокуванню їх (причин) дії, запобігаючи тому, що тим самим викликається ними негативний ефект.

Розгледимо перелік причин виникнення конфлікту, запропонований фахівцем Крічевським Р. Л. (11; 121)

Дуже умовно він може бути представлений у вигляді трьох основних груп причин: по-перше, причин породжених трудовим процесом; по-друге, причин, що викликаються психологічними особливостями людських взаємин; по-третє, членів колективу, що кореняться в особистій своєрідності. Зустрічаються також причини конфлікту, обумовлені економічним станом життя в нашій країні, які не можна ігнорувати.

Вичерпного списку причин, що викликають конфлікти, у тому числі і в трудовій діяльності, не існує. Важлива група причин міжособистісного конфлікту – причини, що викликаються психологічними особливостями людських відносин. Найбільш яскравий приклад такого роду особливостей взаємні симпатії і антипатії людей, що ведуть до їх сумісності або несумісності.

Здавалося б досить нешкідливий чинник «симпатія-антипатія» торкається не лише двох або декілька більшого числа людей, але може мати і серйозніші наслідки для всього колективу. Адже нерідко різного роду кадрові призначення в установах, на підприємствах мають своєю основою саме цей принцип. У свою чергу несправедливість в посадових призначеннях, як правило, має наслідком загострення міжособистісних відносин.

Можна виділити ще декілька причин конфлікту, споріднених тільки що приведеною: а) несприятлива психологічна атмосфера в колективі (вона може бути викликана утворенням протистоячих угрупувань, культурними, естетичними відмінностями людей, діями керівника і так далі); б) погана психологічна комунікація (тобто люди не розуміють, не враховують наміри, стани один одного, не зважають на потреби кожного).

Ключевський виділяє ще одну причину конфлікту, що відноситься до розряду психологічних. У екологічній психології використовується поняття територіальності, що має на увазі заняття особою або групою певного простору і встановлення контролю над ним і об'єктами, що знаходяться в нім (предметами). Причому прийнято виділяти групову і індивідуальну територіальність. (11; 124-125)

З проявом територіальності ми часто стикаємося в повсякденному житті, у тому числі і на роботі. Люди, що входять до тієї або іншої робочої групи «обживають» певну територію (робочий простір або кімнату відпочинку) і заняття її членами іншої групи нерідко обертається міжгруповими зіткненнями. Точно також кожен член групи займає частку загального простору разом з предметами, що знаходяться там, без ентузіазму відноситься до вторгнення в нього. Наприклад, маючи свій робочий стіл, навряд чи ми переживаємо радість, виявивши за ним під час засідання відділу іншої людини. Якщо подібна ситуація повториться, це може викликати роздратування.

І нарешті, про причини конфліктів, що кореняться в особовій своєрідності членів взаємодіючої групи. В цьому випадку маються на увазі можливі особові особливості, що деколи “заганяють” нас в конфліктні ситуації. Невміння контролювати свій емоційний стан, низький рівень самоповаги, агресивність, підвищена тривожність, некомунікабельність, надмірна принциповість.

 

1.4 Особливості конфліктів в школі

 

На відносинах учителя та учнів за різних обставин позначаються різні за змістом і спрямованістю інтереси, намагання досягти яких і конкретні дії не завжди відповідають усталеним нормам, цінностям, очікуванням однієї із сторін. У зв'язку з цим нерідко між ними виникають різноманітні конфлікти, які, за спостереженнями вчених, загалом є породженням таких причин:

консерватизм, недостатній культурний рівень (грубість, нетактовність та ін.) викладачів, “розбещення владою” — звичка постійно забороняти, наказувати, поправляти, примушувати, дорікати;

відмінності в ціннісних орієнтаціях учителів та учнів;

нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів, унаслідок чого деякі їхні вчинки порушують запланований перебіг уроку, викликають в учителя роздратування, прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальних засобів впливу на клас;

намагання вчителя зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня. Частовживаними при цьому є такі вислови: “розвісив вуха”, “роззявив рота”, “вештаєшся”, “що ти верзеш?”;

оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості (“роззява”, “дурень”, “нахаба”);

суб'єктивне сприйняття вчителем вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви;

намагання суворо покарати учня, яке ґрунтується на усвідомленні того, що зайва суворість не завадить;

нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.); негнучкість мислення, стереотипність оцінок, шаблонний підхід до запитів та інтересів учнів, упередженість, підозрілість, прискіпливість;

трактування вимогливості як посягання на свій авторитет;

бідний педагогічний досвід, нерозвинені педагогічні здібності;

незадовільна організація роботи педагогічного колективу;

нетактовність у спілкуванні з учнями;

відмінності у взаємних очікуваннях, які можуть стосуватися ціннісних орієнтацій, якості знань, ефективності їх засвоєння тощо.

Більшість конфліктів виникає через низький професійний рівень учителів. Кожна помилка вчителя травмує учнів, вселяє недовіру, порушує систему взаємин. У педагога виникають глибокий стресовий стан, незадоволення власною працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів. Найчастіше конфлікти трапляються в учителів, які цікавляться лише рівнем засвоєння учнями предмета, через що вони конфліктують, як правило, з невстигаючими учнями. Значно раціональніше було б виявляти до таких учнів особливу увагу, своєчасно допомагати їм.

Іноді конфлікт виникає внаслідок покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета, що не тільки негативно позначається на стосунках, а й знижує зацікавленість учня предметом. Він може бути і наслідком низького рівня педагогічного спілкування вчителів, які необґрунтовано вдаються до різких слів, негативних узагальнень, перебільшень (“Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного”, “Ти завжди брешеш” тощо), погроз (“Спробуйте мені тільки...”). Це ображає учнів, які втрачають віру в здатність педагога бути справедливим.

Конфліктогенними чинниками є: відхилення у психосоматиці учня, учителя, батьків; незадовільний стан нервової системи; грубість у жестах, міміці, діях; неповага до інших; невміння коригувати свій емоційний стан; закомплексованість, рефлексивність; розбіжності цільових установок; невідповідність інтелектуального і фізичного розвитку; дисгармонія між емоційними станами; страх втратити лідерство, авторитет; намагання приховати негативний вчинок, недоліки у чомусь, певні стани; дефіцит часу та ін.

Незадоволення вчителями, конфлікти учнів з ними виникають і через негативні стереотипи педагогічної поведінки: емоційні спалахи, невмотивовану дратівливість; безпідставні дії; використання неадекватних методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; надмірну фіксацію уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання в особистісні стосунки хлопців і дівчат; негативну оцінку інших учителів у присутності учнів тощо.

Чинники, які породжують конфлікти, можуть діяти як окремо, так і у різних поєднаннях. Здебільшого вони закорінені в соціокультурній сфері буття особистості вчителя і тих, кого він покликаний виховувати.

 

1.5 Конфлікти між учнями старшому шкільному віці

 

Залежно від того, які суб'єкти вступають у взаємодію, можна виділити наступні види конфліктів: учень — учень; учень — вчитель; учень — батьки; вчитель — вчитель; вчитель — батьки; батьки — батьки;

Розгледимо один з найбільш поширених в учбовій діяльності конфлікт між учнями.

Конфлікти в старшому шкільному віці характерні для всіх навчальних закладів (ПТУ, школа, ліцей, гімназія) та соціальної приналежності його членів. Найбільш поширені серед учнів конфлікти лідерства, в яких відбивається боротьба двох-трьох лідерів і їх угрупувань за першість в класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків і група дівчаток. Може позначитися конфлікт трех-четирьох підлітків з цілим класом або спалахнути конфліктне протистояння одного школяра і класу. Шлях до лідерства, особливо в старшому шкільному віці, пов'язаний з демонстрацією переваги, цинізму, жорстокості, безжалісності. Дитяча жорстокість — явище загальновідоме. Один з парадоксів світової педагогіки полягає в тому, що дитина значно більше дорослого схильна до спокуси стадності, невмотивованої жорстокості, цькування собі подібних.

Генезис агресивної поведінки школярів пов'язаний з дефектами соціалізації особистості. Так, виявлений позитивний зв'язок між кількістю агресивних дій у дошкільників і частотою їх покарання, вживаного батьками (Р. Сирс). Крім того, було підтверджено, що конфліктні хлопчики виховувалися, як правило, батьками, що застосовували по відношенню до ним фізичне насильство (А. Бандура). Тому ряд дослідників рахує покарання моделлю конфліктної поведінки особистості.

На ранніх етапах соціалізації агресія може виникати і випадково, але при успішному досягненні мети агресивним способом може з'явитися прагнення знов використовувати її для виходу з різних важких ситуацій. За наявності відповідної особи дуже важливою стає не агресія — спосіб досягнення, а агресія — самоціль, вона стає самостійним мотивом поведінки, обумовлюючи ворожість по відношенню до інших при низькому рівні самоконтролю.