Дослідження психологічних особливостей хворих з соматичними захворюваннями

Тема: Дослідження  психологічних особливостей хворих з соматичними захворюваннями

 

План

Вступ

ГЛАВА 1. Внутрішня картина хвороби як психологічне явище

1.1 Сучасний стан проблеми внутрішньої картини хвороби особистості.

1.2 Особливості “внутрішньої картини  хвороби” та типів реагування на соматичні захворювання.

1.3 Значущість діагностики  і корекції “внутрішньої картини хвороби” для реабілітації соматично хворого

 

ГЛАВА 2. Експериментальне дослідження  “внутрішньої картини хвороби” при  соматичних захворюваннях

2.1.Методичні засоби, хід і процедура психологічного експерименту

2.2.Дослідження психологічних особливостей хворих на виразку шлунку

2.3.Дослідження психологічних особливостей хворих на гіпертонічну хворобу

2.4.Дослідження психологічних особливостей хворого з діагнозом бронхіальна

 

ГЛАВА 3. Принципи побудови системи психологічної  допомоги соматично хворим

3.1. Психокорекція соматично  хворих з метою підвищення  ефективності їх лікування

3.2.Особливості диференціальної  психотерапії соматично хворих

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

Вступ

Однією з проблем клінічної  психології є проблема реакції особистості  на психологічні стреси, травми, конфлікти. В науці вже давно сформувалося таке поняття як “психосоматичні  розлади”. Під психосоматичними розладами розуміють симптоми та синдроми порушень соматичної сфери, які обумовлені індивідуально-психологічними особливостями людини та пов’язані зі стереотипом його поведінки, реагуванням на стрес та засобами створення внутриособистісного конфлікту.

Психосоматична медицина виділяє три групи психосоматичних розладів: конверсійні симптоми (соматоподібні); функціональні синдроми (органічні неврози); психосоматичні захворювання (психосоматози). До психосоматичних захворювань відносять такі хвороби як гіпертонія, виразкова хвороба, бронхіальна астма, цукровий діабет, нейродерміти, ревматоідний артрит; виразковий коліт. Це хвороби, роль психологічних факторів в етнопатогенезі яких вважається доказаною.

Дослідження психологічних особливостей хворих з соматичними розладами є актуальною темою вивчення психології хворого. Вона є важливою в аспекті надання допомоги людям, які страждають від внутрішніх конфліктів та неадекватності сприйняття своєї хвороби.

Об’єкт дослідження – особистість хворих з соматичними розладами.

Предмет - дослідження психологічних особливостей хворих з соматичними розладами та методи психологічної допомоги їм.

Ціль – визначити особливості реагування особистості на своє захворювання.

Для досягнення поставленої мети необхідно  вирішити такі задачі:

1. Виявити психологічну сутність внутрішньої картини хвороби.
2. Визначити фактори які лежать в основі формування внутрішньої картини хвороби.
3. Провести експериментальне дослідження психологічних особливостей  хворих на виразку шлунку, гіпертонічну хворобу та бронхіальну астму.
4. Надати рекомендації щодо психокорекції та психотерапії соматично хворих.

Методи дослідження:

1. спостереження,
2. діагностична бесіда,
3. опитувальник ЛОБІ,
4. психодіагностична методика САН,
5. психодіагностична методика самооцінки психічних станів (за Г. Айзенком),
6. опитувальник Сердюка для вивчення самооцінки соціальної значущості хвороби.

Практичне значення полягає в тому, щоб з урахуванням визначених особливостей допомогти сформулювати та апробувати методи психокорекції та психотерапії хворих, прискорити їх соціальну адаптацію в умовах захворювання та прискорити процес одужання.

 

 

ГЛАВА 1. Внутрішня  картина хвороби як психологічне явище 

1.1 Сучасний стан проблеми  внутрішньої картини хвороби  особистості.

Центром уваги клінічного психолога, який працює в соматичній клініці, стають психічні реакції людини, яка має той чи інший соматичний розлад. Значущим є аналіз як клінічних особливостей, так і оцінка факторів, що сприяють виникненню у конкретної людини певного типу психічного реагування на власну хворобу.

Психологічні дослідження соматично  хворої людини  не можливі без  врахування суб’єктивного боку захворювання. Необхідно знати, що для людини означає  її хвороба, які вона викликає переживання, як людина взагалі уявляє свою хворобу.

Психологи достатньо давно звернули увагу на явище відображення хвороби в свідомості хворої людини. Так А.Гольдшейдер у 1926 використав термін «аутопластична картина хвороби» для позначення сукупності відчуттів, уявлень та переживань хворого, пов’язаних із його фізичним станом. Пізніше Р.А. Лурія 1935 запропонував термін «внутрішня картина хвороби», зазначивши ним «все те, що відчуває та переживає хворий всю масу відчуттів, не тільки місцевих захворювань, але й його загальне самопочуття, самоспостереження, його уявлення про свою хворобу, про її причини,…весь той великий внутрішній світ хворого, який складається із складних сполучень сприймання та відчуттів, емоцій, афектів, конфліктів, психічних переживань та травм» (Р.А.Лурія, 1977, с.38)

Автори, які досліджували проблему суб’єктивного відображення хвороби в психіці людини пропанували багато термінів, якими позначали це відображення: переживання хвороби (Є.А.Шевалев, 1936; В.В.Ковальов, 1972), реакція адаптації (Е.А.Шевальов, 1936), ставлення до хвороби, «свідомість хвороби» (Л.ОЛ.Рохлін, 1957), реакція на хворобу (Н.Д.Лакосіна, Г.К.Ушаков, 1976), образ власного захворювання (I.Heszen-Klemens, 1979), соматонозогнозія (А.В.Квасенко, Ю.Г.Зубарев, 1980), психосоціальна реакція на хворобу (Z.J.Lipovski, 1983) та інші. Різноманітність назв, все ж таки має певну спільність у змісті цього поняття, як відмічає В.В.Ніколаєва (1987). Вона зауважує на тому, що в кожному з цих понять виокремлюється переважно один з елементів, один з аспектів явища, яке вивчається. Найбільш загальним, інтегральним поняттям, яке охоплює різноманітні сторони захворювання є поняття «внутрішня картина хвороби». В зарубіжній літературі прийнято використовувати такі терміни як «compliance», «coping» (стратегія подолання захворювання та його насідків), «illness behavior» («медична поведінка», поведінка людини при захворюванні). Ці терміни на наш погляд відображають, головним чином, мотиваційний та емоційний рівні ВКХ.

Проблема формування внутрішньої  картини хвороби набуває дедалі більшої актуальності як у вітчизняній літературі, так і зарубіжній науці. Ще двадцять років тому з’явився цілий ряд публікацій, присвячених медико-психологічним аспектам цієї проблеми (А.В. Квасенко, Ю.Г. Зубарєв, Б.Д. Карвасарський, В.М. Смирнов, Т.Н. Резніков, В.А. Ташляков, В.В. Ніколаєва, В. Р. Конечний, М. Боухал, З. Лісовський).

Загалом у центрі уваги проблеми ВКХ розташовується психологія   особистості хворого. Однак ця проблема має не тільки медичні а й психологічні аспекти. ВКХ може в одному випадку виконувати роль оптимізатора, визначаючого поведінку, спрямовану на подолання хвороби, в іншому випадку формує песимістичні прогнози, які супроводжуються негативними емоціями.

Виступаючи активним суб’єктом  діяльності, людина, захворівши, продовжує залишатися ним. Це знаходить своє відображення насамперед у тому, що в нових життєвих установах вона формує своє власне ставлення до нових обставин, тому, що в нових життєвих умовах вона формує своє власне ставлення до нових обставин життя й до самої себе в світі цих обставин, тобто внутрішню картину хвороби [22;69].

До проблеми психічного відображення людиною свого захворювання зверталось багато дослідників. Розроблялись, в  цілому, наступні аспекти цього питання (за Б.Д.Карвасарським, 1982):

1. Типи реакцій на захворювання, типи переживання хвороби при різноманітних патологіях (Н.Д.Лакосіна, Г.К.Ушаков, 1976; В.Н.Зайцев, 1980 тощо);
2. Свідомість та переживання хвороби (Є.К.Краснушкін, 1950; Л.Л.Рохлін, 1957, 1972; В.В.Ковальов, 1972);
3. Залежність змісті ВКБ від особливостей взаємовідносин лікаря та пацієнта (G.Frank, 1974, Л.М.Дежепекова., Б.О. Якубов, 1977; В.О.Ташликов, 1984 та інші);
4. Особливості ВКБ та її співставлення з об’єктивними показниками при психічній патології (В.В.Ніколаєва, 1972, І.І.Кожуховська, 1973; Л.Ф.Шестопалова, 1983 та інші).

Слід зазначити, що психології хворого у вітчизняній медицині завжди приділялась пильна увага. Ще видатні клініцисти М.Я. Мудров, С.П. Боткін, Г.А. Захар’їн досить переконливо виклали основні принципи, лікування хворого як особистості, що страждає. Один з перших у вітчизняній психології схему структури особистості запропонував С.Л. Рубінштейн у 1946 році. Особистість розглядається ним у нерозривному взаємозв’язку внутрішнього та зовнішнього, особи з її внутрішнім світом й навколишнього середовища крізь призму світогляду цієї особи.

М.В.Коркіна і М.А.Цивілько зі співавторами виділяють три основних варіанти внутрішньої картини хвороби : “бідна” –з недооцінкою її тяжкості; “ВКХ” – з переоцінкою її тяжкості; адекватна внутрішня картина хвороби [17,18,37].

В психологічному плані ВКХ може розглядатись як елемент самосвідомості сформований в результаті самопізнання. Її можна розглядати також як складний комплекс уявлень, переживань та ідей, які своєрідно відображають  у психіці хворого патологічні зміни процесів життєдіяльності й у зв’язку  з ними умови існування хвороби, обумовлені патологією. Про зміни в структурі особи хворого було вже відомо лікарям давнього світу, в їх трудах є багато висловлювань, які кажучи сучасною мовою, можна розглядати як елементарні спроби моделювання ВКХ. Наприкінці минулого сторіччя Верніке й Лихтгейм запропонували моделі синдрому афазії, а на початку століття З.Фрейд створив оригінальну, але непереконливу модель неврозу. Були й інші спроби моделювання змін психічної структури особи з різними хворобами, але перша модель ВКХ була створена у першій треті двадцятого століття німецьким невропатологом А. Гольдшейдером (1929) та російським терапевтом Р.А. Лурія (1935).

Сучасний етап розвитку уявлень про ВКХ відображений в роботах В.В.Ніколаєвої (1897, 1995), Г.А.Аріної та А.Ш.Тхостової (1989,1990, 1993).

В.В.Ніколаєва пропанувала  вивчати внутрішню картину хвороби  як складне структуроване утворення, що включає чотири рівні психічного відображення хвороби: 1-чуттєвий, рівень відчуттів; 2 – емоційний, пов’язаний з різними видами реагування на захворювання та його наслідки;  3 – інтелектуальний, пов’язаний із знаннями про свої захворювання, з уявленнями про нього, роздумами про його причини та можливі наслідки; 4 – мотиваційний, пов’язаний с певним ставленням хворого до свого захворювання, із змінами образу життя та поведінки в умовах хвороби, з актуалізацією діяльності після повернення здоров’я та його збереження.

Проблема структури, формування та динаміки ВКХ розглядається в  роботах Г.А.Аріной та А.Ш.Тхостова (1989,1990, 1991, 1993). Підхід цих авторів до вивчення ВКХ базується на наступних положеннях:

Структура свідомості включає  в себе такі складові, як чуттєва  тканина, значення, особистісний смисл (А.М.Леонтьєв, 1975).

Процес формування ВКХ  повинен розглядатися як особлива форма пізнавальної діяльності (соматоперцепція), що має власний зміст, структуру та специфічність, але підкоряється загально психологічним закономірностям формування, розвитку та функціонування. При такому підході долається протиріччя, яке властиве для розроблених моделей ВКХ – лінія, що проводиться явно чи неявно, як автономність сенситивної та інтелектуальної частин ВКХ, схильність вважати власне психологічним предметом дослідження тільки інтелектуальні частину, а сенситивну розглядати як підвладну переважно фізіологічним закономірностям. (Г.А.Аріна, 1989; А.Ш.Тхостов, Г.А.Аріна, 1990).

Будь-які людські функції  в тому числі й тілесні, представляють  собою соціальне явище, опосередковане «психологічними знаряддями» - знаковими  системами. Тілесність представляє собою культурно-історичне явище, яке розвивається, головний вектор її розвитку співпадає з центральною лінією розвитку будь-якої психічної функції: в ході прижиттєвого розвитку втрачає свій натуральний, природний характер, перетворюючись в універсальний символ, знаряддя, набуваючи знаково-символічний характер (Г.А.Аріна, 1993).

Г.А.Аріна та А.Ш Тхостов (1989,1991,1993) запропонували модель ВКХ, що включає наступні складові:

1.Чуттєва тканина (невизначені емоційно окрашені відчуття від внутрішніх органів, що складають сенсорну основу ВКХ: проявляється у вигляді болю, почуття дискомфорту).

2.Первинне означення: відчуття отримують визначеність в категоріях модальності, локалізації, схеми тіла, інтенсивності тощо. Тим самим відчуття стають доступними для усвідомлення, набувають вербальної оформленості, конкретності.

3.Вторинне означення: відчуття включаються в «концепцію хвороби» та отримують інтерпретацію в категоріях, що виходять за межі перцептивної кваліфікації (у вигляді уявлень про причини захворювання, уражені органи, прогноз тощо). Це зазначення пов’язане із засвоєнням «міфів хвороби» (А.Ш.Тхостов, 1993), які існують в культурі поглядів на різноманітні захворювання, їх походження, методи лікування.

4.Особистісний  смисл: хвороба зачіпає життя, діяльність людини, набуває особистісного смислу в контексті її впливу  на основні потреби та мотиви. Особистісний смисл хвороби є життєвим значенням для суб’єкта обставин хвороби по відношенню до мотивів його діяльності. Ця складова ВКХ визначає осмислення лікувального процесу, формує поведінкові установки.

Дана структура ВКХ  відображає також етапи її формування (від чуттєвої тканини до особистісного  смислу), але в деяких випадках (ятрогенії, іпохондричні синдроми тощо) побудова ВКХ може початися з будь-якої її складової.