Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2015 в 21:57, курсовая работа
Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.
Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогрессом суспільства.
Негативно впливає на споживчий ринок висока плата за навчання у ВНЗ та постійне розширення платних навчальних закладів. Так, набір студентів з 1995 по 2000рр., на платну форму навчання збільшився з 45 до 159 тисяч студентів, а за державну плату скоротився з 152 до 135 тисяч. Тому головна увага приділяється відтворенню фізичних можливостей людини, а ринок послу, спрямований на розвиток і відтворення інтелектуальних, творчих здібностей переважної більшості населення, відтісняється на другий план. Водночас внаслідок значної диференціації суспільства в Україні з’являються престижні дитячі садки, школи, вищі навчальні заклади, лікарні тощо, де привілейована частка суспільства має змогу розвивати всі сутнісні сили людини, її здібності, отримувати дорогі платні послуги.
Головна умова розширення ринку послуг в Україні - зростання продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, насичення ринку товарами широкого вжитку, що дасть змогу збільшити зайнятість у сфері нематеріального виробництва, значно розширити асортимент латних і безкоштовних послуг для населення. Важливими умовами зростання обсягу ринку послуг є також підвищення реальної заробітної плати, формування повноцінного ринку робочої сили та інші чинники.
Низька платоспроможність переважної більшості населення України, низький рівень заощаджень звужує і фінансовий ринок, тобто грошовий ринок. Першочерговими кроками на шляху розширення цього ринку мають стати повернення громадянам вилучених трудових заощаджень, індексація заробітної плати, пенсій, стипендії, підвищення мінімальної заробітної плати та допомоги з безробіття (така допомога у 2004р. була збільшена з 35 до 88 грн.). Деструктивну роль у розвитку фінансового ринку відіграє тіньовий ринок, на якому обертається близько 50% грошової маси.
Протягом 90-х років відбувалося поступове звуження ринку інтелектуальної власності в Україні. Проте впродовж у 2000-2005рр. ситуація покращувалась. Вже у 2004р. було 7тис. патентів, у 2005р. – видано 3719 патентів на винаходи, 7467 – на корисні моделі, 1569 – на промислові зразки. Зареєстровано 11 645свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Проте значна частка «ноу-хау» вивозиться за кордон у процесі міграції висококваліфікованих спеціалістів. Необхідно оперативно перевести в патенти України ті авторські свідоцтва, які були видані громадянам України відповідними службами колишнього СРСР. Якщо цього не зробити, вона втратить пріоритет на велику кількість винаходів. Україна досягла світового рівня у галузі математики, теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної біології, електрохімії, що дає їй змогу бути активним учасником міжнародного ринку ідей.
Для зміцнення валютного ринку в Україні слід істотно послабити процес доларизації української економіки, зміцнити національну валюту, ефективно здійснювати валютне регулювання тощо.
У 2004 р. загальний обсяг цінних паперів на ринку України становив 34,76 млрд. грн. Проте якщо у США У 2004 р. дохідність акцій становила в середньому 18 % річних, то в Україні у 2002 р. – менше – 2%. Причиною цього є не лише незначна кількість акцій у 15 млн. акціонерів, а й брак розвиненого фондового ринку, високий податковий прес на доходи підприємств (близько 80 %), що майже унеможливлює виплату частини прибутку на дивіденди, оподаткування самих дивідендів.
Ринку нерухомості в Україні властиві такі негативні тенденції, як скуповування за безцінь новою українською буржуазією землі у зубожілого населення, створення умов для продажу кращого житла найбіднішими жителями міст внаслідок непомірної квартплати та їх переселення у квартири гіршої якості.
Відповідно до чинного законодавства розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий) ринок. Нелегальний ринок є складовою тіньової економіки і включає в себе незаконну торгівлю зброєю, незаконно виготовленими товарами (спиртними напоями тощо), торгівлю наркотиками, незаконне ввезення імпортних товарів на вітчизняний ринок та їх продаж тощо. Другою важливою складовою нелегального ринку є неточне відображення доходів (передусім, прибутків) від господарської діяльності, здебільшого, у бік Їх заниження, з одного боку, та Їх приховування, з другого, з метою ухилення від сплати податків або досягнення інших спекулятивних цілей.
Нелегальний ринок поширюється на всі види ринків. Основними суб'єктами внутрішнього ринку є: 1) населення (зокрема домашні господарства); 2) фірми; 3) держава. Серед населення, у свою чергу, виділяють соціальні класи, верстви, прошарки. [15,c.243]
Другий важливий суб'єкт внутрішнього ринку - фірми, передусім національні. Існують різні підходи до класифікації фірм. Так, виділяють приватнопідприємницькі фірми, партнерства, корпорації, регульовані фірми, споживчу кооперацію, взаємоощадні банки, неприбуткові організації та фірми з самоуправлінням.
З погляду правових форм в розрізняють індивідуальні підприємства, відкриті товариства, розширені командитні товариства, командитні товариства таємні товариства, акціонерні товариства, командитні товариства на акціях, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства, картелі, консорціуми, змішані підприємства (концерн, трест).
Найпростішою кваліфікацією цього типу суб’єктів ринку, що дає змогу кількісно оцінити їхню роль у внутрішньому ринку, є поділ фірм на дрібні, середні та великі. У більшості розвинених країнах світу кількісно переважають дрібні фірми (малий бізнес).[16,c.311]
Висновки
Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих
суб’єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.
Об’єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.
Щодо структури ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов’язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці (робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).
Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою: внутрішній ринок місцевий, регіональний, національний, зовнішній рино
к – транснаціональний та світовий.
З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок cпеціалізованих товарів (промислових, продовольчих, комп’ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).
Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово – збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.
Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність введення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.
Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині
досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.
Список використаних джерел