Ринок, структура, функції

Водночас, з погляду ємкості ринку важливу роль щодо ринку засобів виробництва відіграє ринок товарів і послуг (без урахування ринку робочої сили, яка теж є специфічним товаром). Так, у розвинених країнах світу частка групи "Б" (виробництво предметів споживання) становить майже 70 % , тоді як групи "А " (виробництво засобів виробництва) близько 30 %. Значною мірою таке співвідношення між цими видами ринків зумовлене асортиментом товарів. За деякими оцінками, у розвинених країнах світу виробляється майже 1 млрд. найменувань продукції, переважна більшість якої є товарами споживання. Ринок засобів виробництва та предметів споживання (відповідних товарів і послуг) вимагає створення та постійного функціонування і розвитку товарної біржі. Суб'єктами відносин економічної власності з приводу купівлі товарів і послуг є наймані працівники, капіталісти, дрібні товаровиробники, держава.

Для обслуговування названих вище ринків необхідний ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для їх функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки. Суб'єктами відносин економічної власності на цьому ринку є різні групи капіталістів і, насамперед, банкіри, а також держава і широкі верстви населення.[8,c.321]

Наступним за значенням є ринок цінних паперів. Об'єктами цього ринку є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та інші. Відносини вторинного привласнення на цьому ринку виникають між різними групами капіталістів, ними і державою (з приводу купівлі-продажу державних облігацій), частиною найманих працівників і власниками акціонерних компаній (щодо купівлі-продажу акцій та облігацій), частиною населення і державою (у процесі купівлі-продажу державних облігацій).

Згідно з принципом субординації (підпорядкованості) важливу роль у розвинених країнах світу відіграє ринок нерухомості - житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і до ринку засобів виробництва) та ін. Суб'єктами цього ринку є різні верстви населення (якщо йдеться про житло), фермери і капіталісти-землевласники, держава.

Серед найновіших об'єктів ринку важливу роль відіграють винаходи, патенти, ліцензії, раціоналізаторські пропозиції, "ноу-хау", тощо, які у своїй сукупності формують об'єкти інтелектуальної власності. Суб'єктами цих відносин є різні групи капіталістів, дрібні винахідники, наймані працівники найвищої кваліфікації, венчурні компанії, держава. Цей ринок іще в економічній літературі називають ринком інновацій.

Від часу розгортання інформаційної революції найновішим об’єктом власності стала інформація. Суб'єктами цього ринку залежно від виду інформації є великі теле- і радіокомпанії, держава, суб'єкти підприємницької діяльності, різні види бірж та ін.

Певну роль серед об'єктів власності у розвинених країнах світу відіграє і ринок золота.

Сукупність усіх суб'єктів ринку можна об’єднати у такі основні групи: продавці, покупці, посередники (поміж покупців), державні установи (різні гілки державної влади) та організації.

Наступним критерієм класифікації ринків, виділеним згідно з вимогами принципу субординації, є генетичний підхід, згідно з яким у процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований, олігополістичний та регульований. Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішаний тип ринку. [9,c.375]

3а формами  власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім'я), колективний (в т. ч. кооперативний), державний ринок.

3а географічними  ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад в ЄС) та світовий ринки.

Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (у даному випадку виділяють ринок, що формується, нерозвинений і розвинений ринки), насиченості (рівноважний ринок, не рівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо), форма продажу (гуртовий та роздрібний). З урахуванням єдності економічного та правового підходів розрізняють легальний та нелегальний (тіньовий, чорний) ринки.

Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій).

Крім того, виділяють організаційно-функціональну структуру, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур зі збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін.

Між різними видами, типами ринків, їх суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.

Виділення таких видів ринків водночас відповідає вимогам системно-структурного підходу, оскільки такий підхід перш за все реалізується у виділенні окремих підсистем, елементів. Наступним кроком є характеристика зв'язків та відносин між цими елементами, а отже, структури ринку. [9,c.376]

2, АНАЛІЗ ВИНИКНЕННЯ РИНКУ

У процесі становлення і розвитку товарно-грошових відносин формується такий найважливіший їх елемент, як ринок. Тому причини виникнення товарно-грошових відносин розкривають і причини виникнення товарного обігу і ринку. Разом з тим ринок - це складне утворення, він має свою власну структуру, для його формування і розвитку необхідні специфічні умови.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років тому унаслідок розвитку виробництва і обміну, які породили товарне господарство. Відбулося це через розвиток суспільного розподілу праці, поява економічно самостійних, юридично незалежних суб'єктів господарювання і переходу від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну і ринку. Хоча товарне виробництво, ринок, конкуренція існують дуже давно, не слід забувати, що людство велику частину своєї історії прожило без ринку - в царстві натурального господарства. В подібній моделі господарства продукти проводяться общиною або сім'єю для внутрішньогосподарчого споживання при прямому командному розпорядженні ресурсами і зрівняльному розподілі створеного продукту. Проте при всій своєї егалітарності, тобто рівності окремих індивідів, натуральне господарство було основою бідності, а не багатства, що пов'язане з вузькістю економічних відносин, відсутністю спеціалізації, обмеженістю виробництва і капіталу.[6,c.340]

Перехід від натурального господарства до товарного пов'язаний з формуванням таких основних передумов, як економічна відособленість або автономність товаровиробників, можливість або свобода для кожного економічного суб'єкта прагнути забезпечення своїх приватних інтересів і розподіл праці між товаровиробниками. Історичні умови виникнення ринку були наступними: перша умова - суспільний розподіл праці, що виник в глибокій старовині. Історія знає ряд крупних ступенів суспільного розподілу праці. Перша з них - відділення скотарства від землеробства, друга - виділення ремесла як самостійної галузі, третя - виникнення купецтва. Потім стали дробитися галузі, заглиблювалася спеціалізація окремих виробництв. Цей процес нескінченний, він об'єктивно пов'язаний із зростанням продуктивності праці. Розподіл праці неминуче вимагає обміну.

Вже стародавні скотарі потребували продуктів землеробства, а землероби відповідно в їжі. Обмін все більш розширявся. Спочатку він йшов лише усередині общини, потім виник міжгромадський обмін. Спочатку він мав примітивні форми. Бартер - одна з найпростіших форм обміну. Звичайно, йому ще далеко до справжнього ринку. Адже інтереси «покупця» і «продавця» могли не співпадати. Тоді доводилося скоювати не один, а декілька обмінів, щоб за свій продукт одержати те, що було потрібне.

Розвиток обміну привів до появи грошей, яка розширила стимули до виробництва тих або інших товарів спеціально для продажу. Тільки тоді і змогло з'явитися товарне виробництво в справжньому значенні слова, тобто виробництво таких виробів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носій вартості, що дозволяє одержати замість десятки інших потрібних для нього предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. Друга умова - це економічна відособленість або автономність виробників, можливість або свобода для кожного економічного суб'єкта прагнути забезпечення своїх часткових інтересів і розподіл праці між товаровиробниками. Товарний обмін обов'язково припускає прагнення до еквівалентності. Ніхто не хоче програти, тобто хоче одержати замість свого товару еквівалентна кількість іншого. А таке прагнення виникає на основі економічної обмеженості, відособленості інтересів. Ця відособленість історично виникає на базі приватної власності.

 Надалі вона почала  спиратися і на колективну  власність, але обов'язково обмежену  якимсь локальним кругом інтересів (кооперативи, товариства, акціонерні  суспільства, державні підприємства, змішані підприємства, тобто з  державною участю, і т.д.).

Третя умова пов'язана з розвитком і поглибленням суспільного розподілу праці, у тому числі відносин спеціалізації і кооперації виробництва. На певному етапі розвитку натурального господарства було ясно, що будь-яке численне співтовариство людей не зможе прожити за рахунок повного самозабезпечення при зростаючих потребах, тому різні групи виробників починають спеціалізуватися на випуску одного якого-небудь продукту, пропонуючи його в обмін на решту все необхідних йому для життя. поступово така практика розширяється і приводить до руйнування натурального господарства, утворення товарного виробництва.

Наведено п'ять передумов, для формування ринку, який виконував би притаманні йому функції:[6,c.342]

• По-перше, наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна трансформацією існуючих відносин власності у різноманітні форми -індивідуальну, приватну, акціонерну, державну, кооперативну, змішану
• По-друге, еквівалентний обмін товарів
• По-третє, конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки.
• По-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва.
• По-п'яте, реальна інформація про ринок у його суб'єктів.

3. Шляхи вдосконалення  функцій ринку на сучасному  етапі

Внаслідок капіталізації економічної системи в Україні відбувається процес активного формування основних видів ринків, а отже, структури ринку.

Так, процес формування ринку робочої сили тільки почався. Його характерними особливостями є, по-перше, значне перевищення пропозицією робочої сили її попиту (у 2004 р. частка офіційно зареєстрованих безробітних складала 8,6 % до кількості економічно активного населення, а з урахуванням прихованого - до 20 %), по-друге, значні масштаби міграції робочої сили (у пошуках роботи до країн близького і далекого зарубіжжя щорічно виїжджає до 7 млн. найбільш мобільної робочої сили, а сума валютних надходжень досягає 500 млн. дол.); по-третє, існує значна невідповідність між якістю робочої сили, тобто рівнем її освіти і кваліфікації, та рівнем заробітної плати (середня заробітна плата, яка становила у 2000 р. в Україні близько 200 грн., на 70 грн. відставала від прожиткового рівня) та інше, що негативно впливає на ринок предметів споживання, послуг, засобів виробництва та інші види ринків. Деструктивною особливістю ринку робочої сили в нашій державі є те, що для зайняття немалої частки посад необхідно платити хабарі, рівень яких залежить від посади, а це, у свою чергу, породжує нову лавину корумпованості.

Щоб вижити за умов мізерної ціни на робочу силу, значна частина найманих працівників влаштовується на дві і більше роботи, що призводить до виснаження робочої сили, її прискореного зношування. Крім того, в Україні існує низька мобільність робочої сили внаслідок не сформованості ринку житла, значних цін на послуги, пов’язаних  із переїздом на нове місце проживання тощо.[17,c.23-27]

Особливостями ринку засобів виробництва в Україні є функціонування, здебільшого, уживаних засобів праці (внаслідок браку навіть простого відтворення нової техніки, устаткування тощо, тобто їх виробництв у звужених масштабах), високий рівень цін на сільськогосподарську техніку (що унеможливлює її придбання більшістю товаровиробників, передусім, фермерськими господарствами), затоварювання продукцією машинобудування внаслідок її високої енергомісткості та матеріаломісткості. Негативно впливають на ринок засобів виробництва надмірно високі ставки банківського кредиту, вузький платоспроможний попит населення, від якого залежать обсяги ринку засобів виробництва, недосконала амортизаційна політика держави низька частка капіталовкладень та інші чинники.  

Внаслідок надмірно заниженої ціни на робочу силу, високих цін на товари і послуги, особливо комунальні послуги в Україні формується звужений споживчий ринок, передусім, на товари тривалого користування. Так, якщо У 1990 р. при середній заробітній платні у 248,4 крб. для придбання холодильника вартістю 520 крб. потрібно було витратити 2,1 місяця роботи, для купівлі кольорового телевізора вартістю 730крб. треба було попрацювати 2,9 місяця. У 2000р. для придбання цих товарів потрібно було затратити у декілька разів більше робочого часу.