Ринок, структура, функції

 

 

ВСТУП

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогрессом суспільства.

Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх

рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Звичайно, Україна, як нова  самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи  має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних,географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у свті аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних творення товарів і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери обертання товарів.  Інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпечують обертання  різноманітних товарів.  Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

Курсова робота, метою якої є вивчення ринкової інфраструктури її сутності, основних елементів та функцій, складатиметься  з двох розділів:

1. Ринок як економічна категорія:

- Ринок: основні поняття, функції, об’єкт та суб’єкт ринку. 

- Виникнення  ринку та його еволюція.

2. Структура та класифікація ринків:

-Види ринків та їх класифікація.

- Ринок та  його основні елементи.

- Проблеми формування  ринкового середовища в Україні.

Вивчаючи ринок та його інфраструктуру можна буде об’єктивно визначити умови розвитку, існування і функціонування сучасного ринку в Україні.

 

1.СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ  РИНКУ

Ринок – це складне й багатогранне явище. Суспільною формою ринкової системи є ринкові відносини — зв'язки і відносини, які складаються між продавцями і покупцями та їх посередниками в процесі купівлі-продажу товарів. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками.

Наводять різні визначення ринку. Серед них:

• це сфера обміну, в якій здійснюються угоди купівлі-продажу товарів і послуг; тобто це торгівля;[1,c.124]
• це сфера обігу, тобто форма товарно-грошового обігу, який включає не лише товарний обмін, а й грошовий обіг, обіг цінних паперів тощо;[2,c.151]
• це форма організації і функціонування економічних суб'єктів, що грунтуються на основі купівлі-продажу.[3,c.189]

У цілому ринок як економічну категорію визначають, як сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умов виробництва (виробничих факторів);[3,c.190]

У багатьох визначеннях ринку акцентується увага на системі відносин між людьми. Серед цих визначень найпоширенішими є такі:

• ринок — це інститут, або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників окремих товарів і послуг);[2,c.152]
• ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;[4,c.254]
• ринок — це відносини між людьми, які проявляються через обмін, який функціонує на основі законів товарного виробництва й обігу.[3,c.157]

Кожне із вказаних визначень відображає певні сторони ринкових відносин. Однак перевагу доцільно б віддати останньому. Річ у тому, що зводити ринок лише до обміну чи торгівлі недоцільно. Це означало б, що для переходу від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки достатньо перебудувати лише сферу обміну. Насправді ж цей процес значно складніший і для його здійснення необхідна докорінна перебудова всіх сфер господарської діяльності: сфери виробництва, сфери розподілу, сфери обміну і сфери споживання.

Суб'єктами ринкових відносин є споживачі як покупці, виробники товарів і постачальники ресурсів. Крім того, при аналізі ринкових відносин прийнято також вирізняти два таких основних суб'єкти: домогосподарства і підприємства. Суб'єкти ринкових економічних відносин - ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує:практично кожна фізична особа, яка не обмежена законом у правоздатності та дієздатності.

Носії ринкових відносин — це, ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації і консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічні організації тощо.                   Одночасно суб'єктів ринкових відносин поділяють на виробників (продавців) та споживачів (покупців).Окрім того виділяють посередників, які "зводять" покупців та продавців. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філії, торгово-промислові палати, страхові компанії. Найкрупніший посередник - держава. Прийнято виділяти чотири крупні суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд).

Об'єктами ринкових відносин є те, для чого вони існують, насамперед - це :

• товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва),
• капітал,
• праця,
• земля та інша нерухомість,
• цінні папери,
• інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (у тому числі реклама).

Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується. Перейдемо до визначення функцій ринку. Існує багато різних класифікацій функцій ринку. Вони часто трактуються звужено і однобоко, що призводить до несистемного розуміння їх сутності. Представлені в моїй роботі класифікації, на мою думку, достатньо розкривають зміст функцій ринку.[1,c.128]

До основних функцій ринку належать: [10,с.191];

• ціноутворююча функція;
• регулююча функція
• спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва порівняно із суспільно необхідними, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їх якостей та споживчих властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефективності суспільного виробництва;
• інтегруюча функція;
• контролююча функція;
• функція розвитку;
• функція санації;
• інформаційна функція  
  

Деякі функції негативно впливають на зміну окремих аспектів економічної системи, тобто є дисфункціональними:[5,c.126]

• функція провокування та здійснення банкрутства ;
• функція породження монополістичних тенденцій в економіці;
• функція диспропорційності;
• функція нерівномірного розвитку
• антисоціальна функція;
• анти економічна функція;
• анти екологічна функція
• зниження платоспроможного попиту споживачів.

Крім цих дисфункцій, ринок не може вирішити багато інших соціально-економічних проблем сучасності. Відомі американські економісти Е.Долан та Д.Ліндсей, узагальнивши різні дефекти ринку, навіть запровадили термін „фіаско ринку”, яким, зокрема, пояснюють необхідність втручання держави в економіку.Держава і наддержавні органи повинні проводити таку економічну політику, яка посилюватиме позитивні функції ринку і послаблюватиме або нейтралізуватиме частину негативних. Також в економічній літературі існує поділ функцій ринку на дві групи: організаційні й економічні. До економічних функцій відносять:[5,c.127]

1. створення механізмом ринку усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;
2. створення ринком сигналів через ціни і одночасне стимулювання засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;
3. остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;
4. забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення, формування цілісності і національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;
5. спонукання виробників товарів і послуг до зниження індивідуальних витрат нижче від суспільно необхідних, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їхніх якостей і споживчих властивостей;
6. регулювання впливу на економіку в цілому, на пропорцію між різними сферами - галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропозицій;
7. звільнення механізмом ринку економіки в цілому від дефіциту товарів і послуг.

До організаційних функцій відносять такі, як:

1. встановлення зв'язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими системами розподілу.
2. забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках;
3. сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнюванням цін;
4. посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг в

 

Класифікацію ринків доцільно робити з урахуванням вимог системно-структурного підходу, зокрема принципу субординації, тобто виділення найважливішої підсистеми відносин економічної власності та об'єкта ринку, що визначає розвиток усіх наступних ринків. Такої класифікації, в якій органічно поєднуються кількісно-якісні критерії та дотримується принцип субординації, в економічній літературі нема. Водночас згідно з принципом матеріалізму таку класифікацію ринків слід розпочинати з об'єктів ринку.

Найважливішим об'єктом ринку в політекономічному аспекті за умов капіталізму є робоча сила. Це зумовлене, по-перше, тим, що даний товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, додаткової вартості. По-друге, загальний обсяг виплат за цей товар у розвинених країнах світу у формі фонду заробітної плати досягає майже 70 % національного доходу. По-третє, залежно від цього формується величина ринку на товари і послуги, на засоби виробництва.[7,c.183]

Відносини економічної власності щодо купівлі-продажу робочої сили у сфері обміну через механізм цін, інфляції та державного регулювання в межах окремих національних країн виникають між власниками робочої сили, з одного боку, власниками великих, середніх і малих капіталістичних підприємств у недержавному капіталістичному секторі, з другого боку; між найманими працівниками і суб'єктами державного капіталу (власності) у державному секторі. Суб'єктами державної капіталістичної власності є, передусім, чиновники державного апарату та вищі менеджери державних підприємств, установ та організацій (насамперед, податківці). Ринок робочої сили вимагає створення та розвитку біржі робочої сили.

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва або ринок капіталу - за класифікацією західних економістів. Це зумовлене тим, що для виробництва товарів і послуг необхідне поєднання (техніко-економічне та соціально-економічне) робочої сили із засобами виробництва, від якого залежить тип суспільного способу виробництва, зміст соціально-економічної формації. Відносини економічної власності щодо вторинного привласнення (у сфері обміну) засобів виробництва виникають і розвиваються між різними групами класу капіталістів, капіталістами і державою. Опосередковано у них беруть участь і наймані працівники через купівлю цінних паперів.