Докладне
вивчення норм активно-правової бази дає
змогу виділити такі істотні ознаки господарського
товариства:
1. Господарські товариства є юридичними
особами. їм властиві всі істотні ознаки
й атрибути юридичної особи, а саме:
а) господарське товариство має організаційну
єдність. Його діяльність побудована на
взаємодії різноманітних структурних
груп: учасників товариства, органів управління,
трудового колективу. Але в зовнішніх
відносинах товариство завжди є єдиним
цілим. Організаційна структура товариства
закріплюється в його установчих документах,
до яких належать статут і установчий
договір, а також в інших внутрішніх нормативних
актах. У цих документах визначаються
органи і особи, які правомочні приймати
рішення від імені товариства (виражати
його волю), представляти товариство у
зовнішніх відносинах, а також здійснювати
безпосередню підприємницьку діяльність
від імені товариства. Докладно регулюється
порядок формування і функціонування
органів товариства, проводиться розмежування
їх компетенції;
б) майно господарського
товариства є відокремленим від
майна його учасників, інших осіб,
а також держави. Майно належить
товариству на праві колективної
власності (ст. 12 Закону "Про господарські
товариства", статті 20, 25, 26 Закону "Про
власність") і позначається на
самостійному балансі;
в) господарське товариство
діє в цивільному обігу від
свого імені. Будь-яке товариство
має атрибути, шо дають можливість
виділити його з числа інших
юридичних осіб (індивідуалізувати).
Такими атрибутами є: найменування,
відмінне від найменування чи
прізвища учасників товариства;
місцезнаходження (юридична адреса);
статистичний код, печатка і штампи,
рахунки в установах банку
та ін. Укладаючи угоди, здійснюючи
інші юридично значні дії, товариство
діє тільки від свого імені,
воно не є представником або
довіреною особою своїх учасників;
г) господарське товариство
несе самостійну майнову відповідальність
за своїми зобов’язаннями в
межах закріпленого за ним
майна. У випадках, встановлених
чинним законодавством, учасники
господарського товариства можуть
залучатися до відповідальності
за його боргами (учасники товариства
з додатковою відповідальністю,
повного та командитного товариств).
Проте така персональна відповідальність
завжди має субсидіарний (додатковий)
характер — покладається на учасників
лише у випадку недостатності майна самого
товариства для покриття його боргів (після
оголошення господарського товариства
банкрутом у порядку, встановленому чинним
законодавством).
2. Господарське товариство
має корпоративний устрій —
у складі будь-якого товариства
на момент створення повинно
бути не менше двох учасників.
Для більшості товариств ця
вимога залишається і на весь
строк функціонування товариства.
Учасниками товариства
можуть бути фізичні та юридичні
особи з урахуванням обмежень,
встановлених чинним законодавством
України Корпоративний устрій господарського
товариства виявляється також у наявності
статутного фонду (капіталу) товариства,
розділеного на частки учасників пропорційно
зробленим ними внескам . Але ще є можливість
заснування господарських товариств однією
особою. Корпоративна структура такого
товариства буде визначатися не об’єднанням
осіб, а частковим характером капіталу
товариства. Капітал (статутний фонд) одноособових
корпорацій поділяється на частки (акції),
але фактично всі частки (акції) належать
одній особі.
3. Основною метою діяльності
господарського товариства є
одержання прибутку. Господарські
товариства належать до категорії
комерційних юридичних осіб і
є однією з організаційно-правових
форм здійснення підприємницької
діяльності. Статусом суб’єкта підприємницької
діяльності наділене саме господарське
товариство, а не його засновники (учасники).
У випадках, прямо передбачених чинним
законодавством, у формі господарського
товариства можуть створюватися неприбуткові
(некомерційні) організації, що не є суб’єктами
підприємницької діяльності (наприклад,
біржа відповідно до Закону "Про цінні
папери і фондову біржу" та Закону "Про
товарну біржу", Національний депозитарій
України відповідно до Закону " Про
Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні").
Господарське товариство може створюватись
та існувати тільки в одній з передбачених
законодавством форм, а саме у формі акціонерного
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,
товариства з додатковою відповідальністю,
повного товариства та командитного товариства.
Діюче законодавство України, закріплюючи
існування п’яти видів господарських
товариств, надає можливість засновникам
товариства обрати найбільш придатну
для їх майбутньої діяльності організаційно-правову
форму. Акціонерним визнається товариство,
яке має статутний фонд, поділений на певну
кількість акцій рівної номінальної вартості,
і несе відповідальність за зобов’язаннями
тільки майном товариства. Товариством
з обмеженою відповідальністю визнається
товариство, що має статутний фонд, розділений
на частки, розмір яких визначається установчими
документами. Учасники товариства несуть
відповідальність у межах їхніх вкладів
. Товариством з додатковою відповідальністю
визнається товариство, статутний фонд
якого поділений на частки визначених
установчими документами розмірів. Учасники
такого товариства відповідають за його
боргами своїми внесками до статутного
фонду, а при недостатності цих сум - додатково
належним їм майном в однаковому для всіх
учасників кратному розмірі до внеску
кожного учасника. Граничний розмір відповідальності
учасників передбачається в установчих
документах. Повним визнається таке товариство,
всі учасники якого займаються спільною
підприємницькою діяльністю і несуть
солідарну відповідальність за зобов’язаннями
товариства усім своїм майном. Командитним
товариством визнається товариство, в
якому разом з одним або більше учасниками,
які здійснюють від імені товариства підприємницьку
діяльність і несуть відповідальність
за зобов’язаннями товариства всім своїм
майном, є один або більше учасників, відповідальність
яких обмежується вкладом у майні товариства
(вкладників). Щодо акціонерного товариства,
варто мати на увазі положення ст. 25 цього
закону, відповідно до яких товариство
може бути закритим або відкритим. Акції
відкритого акціонерного товариства можуть
розповсюджуватися шляхом відкритої підписки
та купівлі-продажу на біржах.
3.Особливості розвитку
підприємництва на Україні.
3.1Державне регулювання
підприємницької діяльності.
Під державним регулюванням
підприємницької діяльності слід розуміти
реалізацію об'єктивності економічної
необхідності координування, узгодження
діяльності підприємницьких структур
з метою досягнення загальної мети макроекономічного
розвитку - задоволення суспільних потреб.
Отже, досягнення цієї мети в значній мірі
залежить від наявності системи управління,
форми і методів державного регулювання
підприємницької діяльності.Побудова
ринкової системи господарювання за своїм
цільовим спрямуванням повинна забезпечувати
умови для ефективної, суспільно-продуктивної
підприємницької діяльності. Однак перехід
до нового типу економічних відносин є
неоднозначним і суперечливим, що вимагає
зіставлення існуючої системи регулювання
підприємництва в Україні з тенденціями
її розвитку в сучасних ринкових економічних
системах. Націй основі з'являється можливість
прогнозування очікуваних змін У державному
регулюванні підприємництва.Питання регулювання
підприємницької діяльності нерозривно
пов'язані з питаннями формування сприятливих
умов для її розвитку. Останнє пояснюється
тим, що підприємництво виступає сектором
економіки, найбільш вразливим щодо таких
несприятливих факторів, як циклічні коливання,
фінансові обмеження, інфляційний тиск,
надмірні податки, невизначеність багатьох
нововведень через конкуренцію великих
державних структур або корпорації змішаного
державно-приватного типу.
За цих умов державне регулювання підприємництва
може поєднувати суто адміністративно-розпорядні,
обмежувальні методи і стимуляційні, фінансово-економічні.
При цьому доцільно врахувати перехідний
період - проходження в змішаному, послідовно-паралельному
порядку таких етапів:
1) етап трансформаційного
спаду, який характеризується розгортанням
кризових явищ, втратою традиційних
важелів управління економікою,
нерозвиненістю ринкової інфраструктури,
недосконалістю конкуренції, переважанням
монополістичних тенденцій і, нарешті,
поступовою появою ознак ринку;
2) етап структурних зрушень,
на якому відбувається створення
конкурентно-ринкового середовища,
визначаються пріоритетні сфери
й галузі народного господарства,
взаємодія яких із найбільш
слабкими підрозділами економіки
втягує останні у виробництво
конкурентоспроможної продукції. На
цьому етапі виникають об'єктивні
передумови для формування державної
політики підтримки й розвитку
підприємництва на засадах селективного
підбору напрямків їх діяльності,
підпорядкування їхній господарській
діяльності задоволенню соціальних
потреб.
Для першого етапу характерним є втручання
держави в розвиток підприємництва не
на базі органічного поєднання ринкового
та державного регулювання, а переважно
на основі використання змішаних, перехідних
управлінських структур. Використання
макроекономічних чинників не має послідовного
характеру, спрямоване на переважання
методів прямого, позаекономічного регулювання,
що пояснюється намаганням зберегти весь
наявний потенціал, без урахування потреб
його структуризації відповідно до ринкових
потреб. Тільки на другому етапі відбувається
поступове зростання ролі опосередкованих
методів ефективного використання підприємницького
та інноваційного потенціалу. Отже, для
етапу трансформаційного спаду, на якому
зараз знаходиться економіка України,
пріоритетного значення набуває дія макроекономічних
факторів, економічна політика держави
щодо підприємництва.Згідно з чинним законодавством
держава гарантує всім підприємцям, незалежно
від обраних ними організаційних форм
підприємницької діяльності, рівні права
і створює рівні можливості для доступу
до матеріально-технічних, фінансових,
трудових, інформаційних, природних та
інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує
свободу конкуренції між підприємствами,
захищає споживачів від проявів недобросовісної
конкуренції та монополізму в будь-яких
сферах підприємницької діяльності.
Органи державного управління будують
свої відносини з підприємцями, використовуючи:
- податкову й фінансово-кредитну
політику, в тому числі встановлення
ставок податків і процентів
із державних кредитів, податкових
пільг, цін і правил ціноутворення,
цільових дотацій, валютного курсу,
розмірів економічних санкцій;
- державне майно і систему
резервів, ліцензії, концесії, лізинг,
соціальні, екологічні та інші
норми і нормативи;
- науково-технічні, економічні
та соціальні республіканські
й регіональні програми;
- договори на виконання
робіт і поставок для державних
потреб.
Слід звернути
увагу на складові економічного механізму
регулювання підприємницької діяльності:
ринкові, спонукальні основи та стимули,
економічні відносини суб'єктів ринкової
системи, форми й методи державного регулювання.
Якщо ринкові регулятори діють на рівні
окремого підприємства і по горизонталі
(тобто знаходять свій прояв у взаємодії
з іншими суб'єктами підприємницької діяльності),
то державне регулювання діє в межах макроекономічного
середовища.
До основних макроекономічних
показників належать:
1. Валовий національний
продукт (ВНП) - сукупна ринкова вартість
усього обсягу кінцевого виробництва
товарів і послуг в економіці
за один рік. Цей показник може
бути визначений двома способами:
або підсумовуванням усіх витрат
на купівлю всього обсягу виробленої
в даному році продукції, або
складанням усіх доходів, одержаних
від виробництва всього обсягу
продукції даного року, тобто
за витратами й доходами;
2. Чистий національний
продукт (ЧНП) - валовий національний
продукт, скоригований на суму
амортизаційних відрахувань (обсяг
заміщуючих інвестицій) чи обсягу
капіталу, спожитого в процесі
виробництва поточного року,
3. Раціональний дохід. Визначає
рівень цін факторів виробництва
або ресурсів, відображає ринкові
ціни економічних ресурсів, направлених
на створення обсягу виробництва
даного року;
4. Особистий дохід (отриманий
дохід) і дохід після сплати
податків уособлюють дохід, яким
людина оперує в кінцевому
підсумку.
Крім того, в рекомендаціях
00 Н щодо складання системи національних
рахунків основним макроекономічним показником
вважається валовий внутрішній продукт
(ВВП), обчислення якого полегшує міжнародні
зіставлення темпів і рівнів економічного
розвитку, структури народного господарства.
ВВП обслуговує грошова маса, яка повинна
знаходитись у відповідній пропорції
до цього показника і мати з ним стабільне
співвідношення. Згідно із кількісною
теорією грошей, рівень цін із зростанням
грошової маси підвищується, що викликає
інфляційні процеси в економіці. У протилежному
випадку зниження рівня монетизацїї викликає
відповідне зниження цін, що в свою чергу
може викликати зменшення обсягів виробництва
ВВП.Аналізуючи макроекономічні показники,
підприємець може зробити певні висновки
про стан економічної кон'юнктури, зумовлений
циклічним характером розвитку, економічними
коливаннями.
Причини
циклічності пояснюються по різному. Але
більшість економістів вважає, що циклічні
коливання викликані змінами сукупної
пропозиції та сукупного попиту, а головною
детермінантою циклу є зростання капіталовкладень,
попит на інвестиції.Циклічний характер
відтворення пов'язаний із структурними
кризами (відновного перевиробництва
або недовиробництва), з "малими циклами",
"довгими хвилями", "великими циклами".
Останні пояснюються необхідністю змін
технологічного способу виробництва,
викликаного обмеженістю ресурсів.Державне
регулювання підприємницької діяльності
є одним з важливих напрямків у діяльності
органів влади і місцевого самоврядування.
Для визначення співвідношення державного
регулювання економіки і державного регулювання
підприємницької діяльності слід виходити
з того, що згідно зі ст.42 Господарського
кодексу України підприємництво є видом
господарської діяльності. Оскільки, у
свою чергу, господарська діяльність є
видом економічної діяльності, слід дійти
висновку, що державне регулювання підприємницької
діяльності є складовою частиною державного
регулювання економічної діяльності.
Самостійність підприємця не безмежна,
вона знаходиться під впливом регулюючого
і координуючого впливу органів державного
управління. В умовах проведення економічної
реформи, переходу до ринку система прямого
адміністративного управління перетерпіла
глибокі зміни. Відбулася заміна планування
і прямого контролю непрямим, що спирається
головним чином на економічні і правові
важелі.Підприємництво характеризується
тим, що регулюється державою в особі її
органів. Держава не стоїть осторонь від
цього процесу. Вона це робить в зв'язку
з тим, що підприємці (фізичні і юридичні
особи) реалізують свій приватний інтерес,
який без державних регуляторів може завдати
і завдає шкоди суспільним інтересам.
Держава під час регламентації підприємницької
діяльності затверджує публічні засади,
суспільні інтереси, одночасно поєднуючи
їх з приватними інтересами підприємців.Підприємництво
і держава є інститутами суспільства.
Вони постійно взаємодіють, а також впливають
і, у свою чергу, піддані впливу інших інститутів
суспільства. Інші інститути суспільства
також здатні впливати на підприємництво,
як безпосередньо (наприклад, нова технологія),
так і опосередковано — через державу.
Із всіх інститутів суспільства держава
має найбільший вплив на підприємництво.
3.2.Проблеми які
перешкоджують розвитку підприємництва.
Розв'язання існуючих
проблем розвитку підприємництва
в України, створення відповідного середовища
потребують докорінної переорієнтації
державної політики розвитку
підприємництва. Завдання полягає втому,
щоб суттєво розширити його роль і місце
в економічному житті суспільства.
Саме з огляду на це слід виходити при
розробці та реалізації заходів щодо нормативно-правового
забезпечення розвитку підприємництва,
втілення у життя цього завдання неможливе
без усунення основних недоліків, які
притаманні законодавчій практиці. Серед
них необхідно виділити перш за все наступні: