Поняття підприємницької діяльності

інших партнерів по товариству. У повному товаристві кожний учасник має право на управління, всі його члени володіють рівним правом  голосу.           Повне товариство має ті самі переваги, що й індивідуальне підприємництво: гнучкість при виборі програм і сфер діяльності, максимальну свободу маневру. Позитивним у створенні повного товариства є і те, що структура органів управління визначається самими власниками. Діяльність у повному товаристві базується на особистій довірі його членів один до одного. За всіма цими характеристиками повне товариство понад усе підходить для організації невеликих підприємств.                                                            Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є: відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність тільки в межах внеску); статус юридичної особи; регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерним. На відміну від акціонерних товариств, у ТОВ створюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) в формі ТОВ — в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капіталу для організації ТОВ звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються на ринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися і належить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовик зобов’язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І нарешті, як правило, структура органів управління ТОВ простіша, ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, в Росії вона може бути дворівневою: загальні збори членів товариства — дирекція (правління). Функції управління в ТОВ поділені  між загальними зборами і дирекцією. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймаються простою більшістю голосів.

         Переваги великого виробництва пов’язані з такими обставинами:

по-перше, тільки великим фірмам доступне масове виробництво. Цей, здавалося б, елементарний факт часто забувають у нас ті, хто сподівається виключно на дрібну власність в надії нагодувати країну. Тим часом навіть у США 34 % дрібних фірм виробляють усього лише 3,2 % сільськогосподарської продукції, тоді як 1,4 % великих господарств — 32 %;

по-друге, великі фірми є провідниками науково-технічного прогресу, оскільки мають можливість освоєння нових виробництв (адже в цей час тільки в автомобілебудуванні «порогові» інвестиції досягають 1 млрд дол.) і проведення великих науково-дослідних робіт (99 % усіх наукових досліджень у США субсидують 600 корпорацій);

по-третє, великі фірми характеризуються стійкістю і міцністю становища, що сприяє підвищенню стабільності в економіці. Великі компанії ніколи не ліквідуються фізично, вони лише змінюють власників;

по-четверте, тільки великим фірмам доступна значна економія суспільної праці через економію на масштабах виробництва, комбінування, а також забезпечення зайнятості у великих масштабах.

Однак переваги великої фірми — ще не гарантія постійного підвищення її доходів і прибутку. Це пояснюється тим, що вихід фірми за межі оптимальної величини призводить до збільшення транспортних витрат, ускладнення управління (у т. ч. до негнучкості й бюрократизації прийняття управлінських рішень).

        Отже, підприємствам (фірмам) у ринковій економіці притаманні різні форми. Так, існування середніх фірм зумовлене їх роллю у ринковій економіці: вони являють собою значну конкурентну силу для великого бізнесу; мають тенденцію до монополізації; виступають як постійне джерело подальшої концентрації капіталів. Тенденція динаміки середніх фірм пов’язана зі скороченням їх кількості.Для дрібних фірм характерно: здатність швидко реагувати на зміни ринкової кон’юнктури; динамічне оновлення. Дрібні фірми у ринковій економіці постійно підтримують конкуренцію.

      «Непотоплюваність» дрібного підприємництва пов’язана з таким:

по-перше, великим корпораціям часто просто невигідно знищувати дрібний бізнес, якщо він не являє собою прямої небезпеки для діяльності самого гіганта. Включення дрібної фірми в свою структуру виявляється менш вигідним, ніж ділова співпраця з нею і навіть допомога, адже від діяльності дрібної фірми-постачальника залежить якість продукції всієї корпо- рації;

по-друге, дрібні фірми діють там, де немає необхідності в масовому виробництві, великих витратах, тобто дрібні фірми часто мають свою сферу діяльності, не заважаючи на шляху великому бізнесу;

по-третє, важливу роль відіграє підтримка дрібного бізнесу з боку держави. Справа у тому, що традиційно дрібне підприємництво розглядається як символ національної підприємливості. Сприяє розвитку дрібного підприємництва й антимонопольне законодавство.

        Проблема розвитку підприємництва є актуальною для України, особливо щодо малих підприємств. Розвиток малого бізнесу сприяв би вирішенню таких завдань у національній економіці: по-перше, підтримав би конкуренцію, ставши ринковою альтернативою монопольним структурам; по-друге, це наповнило би ринок товарами і послугами; по-третє, створило б нові робочі місця, пом’якшуючи проблему зростаючого безробіття; по-четверте, сприяло б формуванню підприємницького прошарку, тим самим надаючи людям можливість виявити і реалізувати свої підприємницькі здібності.Основні труднощі організації і функціонування малого підприємництва в Україні пов’язані з такими основними проблемами. Це, перш за все, проблема фінансування: великі капітали, як правило, прагнуть до великих економічних структур, невеликі ж нагромадження, яких недостатньо для створення власної справи, спрямовуються у торговельно-закупівельну посередницьку діяльність. Інша проблема — це високі податки, що на тлі інфляції позбавляють малі фірми не тільки можливості розширятись, але й ставлять на межу виживання. Нарешті, ще одна проблема — це правова незахищеність, пов’язана як з державним, так і приватним рекетом. Виживають тільки ті фірми, що мають «кришу». Звідси — необхідність створення спеціального правового поля, спрямованого на розвиток і захист дрібного товаровиробника в Україні.

2.2.Принципи та  механізм реалізації підприємницької  діяльності.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальника і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення - н на продукцію та послуги відповідно до закону;                                                                     вільного найму підприємцем працівників;                                                  комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;                        вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Значення принципів підприємницької діяльності полягає в їх здатності в інтегрованій формі відображати основні ідеї, закладені в правову норму, що сприяє і правильному застосуванню цих норм і усуненню прогалин у правовому регулюванні. Таким чином, принципи підвищують вплив правового регулювання та сприяють його стабілізації. У межах цього права він самостійно визначає доцільність залучення найманих працівників, їх кількість, штатний розпис, функціональні обов'язки кожної категорії працівників. Загальні обмеження даного права пов'язані з обов'язком дотримання положень КЗпП щодо прав та гарантій працівникам.Досягненню мети підприємництва слугує й цінова політика підприємця. Свобода у визначенні ціни може бути обмежена лише у випадках, передбачених законом. Такі обмеження мають як прямий (встановлення державних (комунальних) фіксованих цін на окремі види продукції), так і непрямий (обмеження рентабельності, визначення граничних рівнів цін, зведення процедури обов'язкового декларування змін ціни) характер. Суттєвим фактором, що обмежує вільні ціни, є конкуренція. Тісно пов'язаним з принципом вільного (самостійного) встановлення цін на продукції є принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Сутність комерційного розрахунку як методу ведення господарства полягає у співставленні у вартістній (грошовій) формі витрат і результатів господарської діяльності. Мінімізація витрат та оптимізація прибутку можуть бути досягнуті шляхом скорочення витрат виробництва, адекватного нормування трудових та інших ресурсів, зваженої цінової політики тощо.

         Однією з ознак підприємництва є його ризиковий характер. Під власним комерційним ризиком розуміють можливі негативні майнові наслідки підприємницької діяльності, що виникають у процесі її здійснення і не пов'язані з будь-якими упущеннями з боку підприємця. Причинами таких наслідків можуть стати зміни в законодавстві, порушення обов'язків контрагентами, зміни умов підприємницької діяльності тощо.Свобода здійснення підприємництва передбачає й свободу розпорядження її результатами, незалежно від того, на території якої держави вони отримані. Відправним моментом визначення маси прибутку, який залишається у повному розпорядженні підприємця, є сплата передбачених законом податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

      Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону «Про підприємництво». До них належать:

а) вільний вибір діяльності;                                                                                                           б) залучення на добровільних засадах до підприємницької дЬІльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;                                                                                    в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;                                                                                                                            г) вільний найм працівників;                                                                                                     д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;                                                                                                      е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;                                                                               є) самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

           Механізми державного регулювання підприємницької діяльності -це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємництва. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізм, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю. Основні напрямки державного регулювання підприємницької діяльності наведені на схемі 2

Організаційно-адміністративний напрямок регулювання підприємництва містить у собі правове (законодавче) регулювання, інфраструктурне забезпечення, формування організаційної структури підтримки й регулювання. Так, ще у 1991 р. було створено Державний комітет України із сприяння малим підприємствам і підприємництву, а в подальшому на його базі сформувався окремий підрозділ Мінекономіки України. Значний внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів щодо регулювання підприємництва вносить комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ із питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, Союз промисловців і підприємців України, інші недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.Центральним органом виконавчої влади, який за сучасних умов забезпечує формування й реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємницької діяльності, є Державний комітет з питань розвитку підприємництва України. Правові завдання цього органу - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, підготування пропозицій, спрямованих на його удосконалення. Крім того, він сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки; готує пропозиції про впровадження і вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та підтримки його зовнішньоекономічної діяльності; координує систему підготовки й перепідготовки кадрів і т. ін. Світова практика свідчить, що ефективна законодавча та нормативна база продуктивного ринку характеризується такими рисами:

- низька вартість заснування  власної справи в конкурентному  середовищі;                     - легкий та безпечний доступ до власності, наявність гарантованих прав власності, яка стимулювала б здійснення інвестицій;                                                        -низька вартість ведення підприємництва, можливість при цьому маневрувати та легко його змінювати;                                                                                          -легкий вихід із підприємництва, мінімізація збитків у разі неефективного використання ресурсів.Слід зазначити, що в економіці України ці елементи формування правового регулювання підприємницької діяльності відсутні або знаходяться на стадії становлення, без відповідних реальних механізмів запровадження.

        Незважаючи на досить розгалужену структуру (для початкового стану розвитку підприємництва), система заходів державного регулювання підприємницької діяльності має переважно обмежений та декларативний характер. Зокрема, реалізація різних програм державної підтримки в цьому напрямку не спирається на реальні механізми, а зводиться до вирішення окремих поточних завдань. Немає стратегії розвитку підприємництва, що знижує дієвість багатьох нормативних актів.

2.3.Особливості  функціонування сільськогосподарських  підприємств.

Особливості організації і функціонування підприємств різних форм власності

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України)

Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися:                                       а) фізичними особами — підприємцями без утворення юридичної особи;          б) юридичними особами.                                                                                            Різновидом юридичних осіб, що створюються для здійснення підприємницької діяльності, є господарські товариства. Вони виникають там, де потрібне об’єднання особистих зусиль або капіталу кількох осіб для ведення того або іншого бізнесу. Крім того, інститут господарських товариств допомагає обмежити або більш рівномірно розподілити ризики від ведення підприємницької діяльності. Поняттям "господарське товариство" охоплюється кілька самостійних видів комерційних юридичних осіб, спільною рисою яких є те, що їх статутний фонд або капітал поділяється на частки.                                                                                                           Законодавством визнано, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку