Підприємництво в контексті сучасних теорій

1. Організаційно-правові  труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу  від реєстрації до початку  діяльності.

2. Недоступність кредитних  ресурсів, недостатні зв’язки з  міжнародними фінансовими організаціями  по залученню інвестицій і  грантів.

3. Переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.

4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств  довкола промислових центрів  і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.

5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний  тягар оподаткування (особливо в  питаннях начислення на заробітну  плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)

6. Доволі громіздка система  бухгалтерського обліку та звітності.

7. Обмежені можливості  для захисту від протиправних  посягань.

8. Криза неплатежів та  проблеми з формуванням нових  взаємозв’язків, каналів збуту.

9. Слабкість інфраструктури  малого підприємництва.

10. Недостатність професійних  знань та досвіду тих, хто займається  малим та середнім бізнесом.

Необхідність державного регулювання зумовлена такими факторами:

 підприємництву не  вистачає потужності для того, щоб зрушити великомасштабні  інвестиційні проекти з тривалими строками окупності, високим рівнем ризику і невизначеністю щодо майбутнього прибутку;

бізнес не може самостійно вирішити складні регіональні проблеми, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів;

державні втручання на національному та міжнародному рівнях є обо'язковою умовою здорового розвитку бізнесу;

бізнес не має природженого імунітету проти монополізму, інфляції та спадів ділової активності;

без держави бізнес ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати здійснення соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.

Основою державної політики підтримки підприємництва є розроблення та реалізація державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва. Державні програми підтримки можуть реалізовуватися центральними та місцевими органами виконавчої влади. Програми мають забезпечити формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме: нормативно-правового (адміністративного) забезпечення; інституційних засад розвитку бізнесу; функціональних (цільових) форм державного регулювання.

На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки бізнесу має стати дерегулювання підприємництва, яке означає: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості перевірок і права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва. 
Інституційні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки.

Організація ефективної підтримки підприємництва обов'язково вимагає формування розвинутої інфраструктури, що є невід'ємним компонентом ринкової економіки і створює сприятливі умови для розвитку бізнесу. До складу інфраструктури ринку входять: фінансово-кредитна інфраструктура, організаційно-технічна інфраструктура, інформаційно-аналітична інфраструктура. 
Розвиток підприємництва потребує створення розвинутої системи інформаційно-консультаційного забезпечення. Основним елементом такої системи має бути мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, що у подальшому інтегруватимуться в єдину інформаційну систему.

Сприяння розвитку підприємництва в Україні також передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних з проблемами розвитку підприємництва; розроблення та впровадження нових підходів і методів щодо аналізу та прогнозування розвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування державної політики сприяння розвитку підприємництва.

Функціональні (цільові) форми та методи державної підтримки підприємництва умовно можна розділити на такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка; фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу. 
Державне регулювання фінансового забезпечення діяльності підприємств передбачає застосування інструментів бюджетної, податкової, грошово-кредитної та інших напрямів політики.

Необхідним є прямий державний контроль над монополізмом у бізнесі задля розвитку конкуренції та захисту інтересів підприємців.

Державне регулювання корисне і тоді, коли воно спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньогосподарських зв'язків. До них відносять ліцензування експорту та державний контроль над імпортом, тобто над процесами зовнішньоекономічної діяльності, якою сьогодні займаються підприємницькі структури.

Дуже важливою є роль держави у системі регулювання умов інвестиційної діяльності. Адже в Україні є потенціал для достатнього інвестування, його лише необхідно скеровувати в найефективніше русло.

Державного регулювання потребують так звані побічні (екологічні) ефекти від діяльності ряду підприємств бізнесу. Ці та інші національні стандарти, їх розробка, контроль за додержанням всіма, хто бере участь у бізнесі, утворюють сферу державного регулювання.

Виходячи з вище наведеного, можна сказати, що немає іншого способу становлення і зміцнення держави, окрім розвитку ринкової економіки, яка грунтується насамперед на приватному бізнесі, особистій ініціативі, що й дає кожному можливість самореалізації і самоутвердження. Але очевидно, що бізнес, як і сучасне ринкове господарство, немислимий без державного регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Державний комітет статистики України – www.ukrstat.gov.ua

2. Державне регулювання економіки. Підручник. — К,: Атіка, 2000.

3. Економічна література – www.ek-lit.agava.ru

4. Загальна економіка. Підручник. За ред. Радіонової І. Ф. — К.: «А.П.Н.», 2000.

5. Закон України "Про підприємства в Україні"

6. Концепція переходу України до ринкової економіки // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 48.

7. Міжнародне підприємництво: аналіз закордонного досвіду / П. І. Хвойник, Ю. В. Аджубей, І. Є. Артем'єв та інші. - М.: Наука, 1992.

8. Основи економічної теорії/За ред.  Климка Т. Н., Нестеренко В. П.-К.: Вища школа, 1994

9. Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1. Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Євтушевский та ін.; під ред. Ю.В. Ніколенка. - К.: Либідь, 1998.

10. Основи підприємницької діяльності. Навчальний посібник. — М.: Фінанси та статистика, 1997.

11. С. Ф. Покропивний, В. М. Колот. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. К:КНЕУ, 1997.

12. Шакун В. І., Мельник В. П., Попович В. М. Правові основи підприємницької діяльності – Київ, 1997.

13. Рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва N 17-93/11 від 14.11.2000 //Право України , №2, 2001.

14. Статистичний щорічник України за 1996 рік / Державний комітет статистики України: Відповідальний за випуск О.Г. Осадленко. - К.: Українська енциклопедія, 1997.

15. Указ Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”

16. Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”