Підприємництво в контексті сучасних теорій

Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері.

Організаційно-структурні формування — це виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два таких органи: а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва; б) що виконують регулюючі функції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного управління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі види підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виготовлення, ремонт та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

Адміністративно-правові засоби — це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Особливе місце серед органів управління у сфері підприємництва посідає Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. Він створений Указом Президента України від 29 липня 1997 року з метою реалізації державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва, а також ефективного використання наданих підприємцям можливостей. Даний Комітет є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна палата України.

До основних функцій Комітету належать:

участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі розвитку і підтримки підприємництва, а також ліцензування підприємницької діяльності;

координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробкою і реалізацією заходів підтримки і розвитку підприємництва;

узагальнення практики застосування законодавства щодо питань підприємництва;

підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва;

формування пропозицій щодо розміщення державних замовлень серед підприємств недержавних форм власності, в тому числі на конкурсних засадах;

взаємодія з міжнародними організаціями з питань розвитку підприємництва тощо.

Правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності на території України визначає Закон України «Про підприємництво», прийнятий 7 лютого 1991 року. Закон встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. В Законі підприємництво розглядається як самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Ключовими його розділами є: 1) загальні положення щодо підприємництва (суб’єкти, свободи, обмеження, принципи та організаційні форми); 2) умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників та соціальні гарантії, відповідальність суб’єктів, припинення діяльності); 3) стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Наступним важливим законом є Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. Цей указ прийнятий з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва, забезпечення економічного зростання України. Більшість фахівців вважає, що саме із появою цього Указу розпочався перший етап процесу впровадження в Україні регуляторної реформи. А із введенням у дію Указу Президента України “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва”  розпочався процес упровадження в Україні регуляторної реформи. Ст. 1 цього Указу встановлювала, що єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визначається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Згідно зі ст.2 Указу, засобом здійснення цього напряму державного регулювання є впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності.

У регуляторному Законі знайшли відображення і розвиток понятійний апарат і деякі загальні положення Господарського Кодексу (надалі – ГК). Цей закон, як і ГК, є спрямованими на удосконалення правового регулювання господарських відносин, зокрема, на “зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання і усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, здійснюваної у межах, у порядку і способами, встановленими Конституцією та законами України” (п.1 ст.1). Для досягнення цих цілей закон регламентує не господарську діяльність безпосередньо, а процедуру правотворчості у розглянутій сфері. 

Закон закладає механізм реалізації державної регуляторної політики: методичне та організаційне забезпечення, взаємодія органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями; розроблену систему адміністративних процедур підготовки та впровадження нормативно-правових актів.

Реєстрація підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p.

Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації (наприклад, банківські установи), а також порядок її скасування.

Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприємництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 p., зазначено, що ліцензування — є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері і впроваджується відповідно до Конституції України, щодо права кожного на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

З липня 1998 p. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності. Це Положення визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу.

Контроль за дотриманням суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов здійснюється органом, що видає ліцензії, та Ліцензійною палатою.

Контроль за дотриманням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій здійснює Ліцензійна палата.

Для дальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні важливе значення має також Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12 травня 1998 року № 456/98. Згідно з указом підтримка малого підприємництва має здійснюватися за такими напрямами:

формування інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва;

створення сприятливих умов для використання суб'єктами малого підприємництва державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;

запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

удосконалення підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

фінансова підтримка інноваційних проектів.

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств – це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Механізм державного регулювання в Україні закріплений у Законі „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей закон поширюється на відносини, в яких беруть участь підприємці, суб'єкти бізнесу.

Державна політика в сфері обмеження монополізму у бізнесі, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими на це органами влади та управління.

Демонополізація економіки України забезпечується згідно із спеціальною програмою, що є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду, яка щорічно затверджується Верховною Радою.

Державний контроль за змістом антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців, бізнесменів здійснюється Антимонопольним комітетом відповідно до його компетенції.

Для виконання покладених завдань Державний комітет України з питань розвитку підприємництва наділений особливими правами. Так, у разі виявлення порушень норм Указу він приймає рішення щодо необхідності усунення виявлених порушень, про яке письмово повідомляє відповідно центральний орган виконавчої влади, голову місцевої державної адміністрації. Рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва є обов'язковими для виконання.

Державні органи повинні більше уваги приділяти виробленню належної законодавчої бази, що надасть нашим підприємцям значні можливості для самореалізації. Тим самим підприємництво може досягти підвищення своїх показників до рівня розвинутих країн.

 

 

 

 

 

3.2 Державне регулювання  підприємництва - це вплив держави  на діяльність підприємницьких  структур, суб'єктів бізнесу і  ринку з метою забезпечення нормальних умов їх функціонування. Участь держави полягає в стимулюванні науково-технічного прогресу, інвестиційній та структурній політиці, у розробці відповідного законодавства. З метою виконання своїх економічних зобов'язань держава використовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення законодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розвиток бізнесу; розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких структур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспроможної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

У нашій країні перехід від планової економіки до ринкової означає заміну централізованого директивного управління методами державного регулювання. Державне регулювання бізнесу - це об'єктивна потреба, яку слід враховувати.

Потреба регулювання бізнесу сьогодні зумовлена цілями економічної політики держави і передусім:

поступовим переходом до ринкової економіки;

підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей, створенням умов для вільної творчої праці;

підвищенням престижу підприємництва й сумлінної праці;

забезпеченням високої ефективності виробництва і діяльності підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу;

створенням умов стабільного економічного зростання та ін.

Регулювання бізнесу пов'язане також із структурною перебудовою економіки, орієнтацією виробництва на ринок, на справедливий розподіл результатів праці.

Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують розвиток підприємництва, є наступні: