Підприємництво в контексті сучасних теорій

1.3 Суспільне виробництво - складна система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства. 
            Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідною системою виробничих відносин. 
            В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання. 
             Підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. 
             Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності. Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі. 
             Принцип самоокупності затрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам. 
             Суть принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки. 
             Принцип матеріальної зацікавленості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів. 
             Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності. Кожне підприємство для розв'язання завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів та наданням послуг, має бути укомплектоване певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи. 
             Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві. 
             Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:

             --- економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку; 
             --- соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури; 
             --- екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

             Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.

             Підприємництво як особливий тип діяльності потребує адекватного середовища, яке б забезпечувало провідну роль підприємця в суспільстві. Тому важливою складовою підприємництва є підприємницьке середовище як комплекс соціально-економічних умов.

             Підприємницьке середовище - це сукупність різнопорядкових складових, що оточують підприємця в господарській діяльності. Складові підприємницького середовища залежно від ступеня зв'язку їх з підприємцем об'єднані в шість сфер. Перша сфера, параметри складових якої (політичні,, екологічні, фінансово-кредитні, цінові, податкові, правові, географічні) задаються законодавчо і які на конкретному етапі є умовно базовими, сталими. З другою сферою складових підприємець активно взаємодіє і змінює їх у зв'язку з новаторською функцією (організація підприємств, їх розміри, системи управління, технологія, технічна оснащеність, система матеріального стимулювання, назви товарів, послуг, ринки збуту тощо). Третю сферу складових (інформаційні, рекламні, освітні), які виконують допоміжну роль, підприємець використовує у своїй діяльності. Четверта сфера, параметри якої підприємець обов'язково враховує при визначенні стратегії розвитку, - морально-етичні цінності, традиції, звички, віросповідання і т. ін. І хоч їх дію можна назвати другорядною, але в розвинутих економіках вказані фактори набувають визначальної ролі. П'ята сфера - зовнішньоекономічне середовище, параметри якого активно впливають на суб'єкти підприємництва через систему різнобічних механізмів: цін, тарифів, митного контролю тощо. Шоста сфера - тіньова економіка, яка чинить певний силовий, владний, фінансовий, матеріальний тиск на підприємців, сприяє розвитку корупції.

              Центральною фігурою підприємницької діяльності є особистість підприємця. Успіх підприємств залежить від наявності підприємців, особистостей з неординарним типом мислення, характеру та поведінки, свідомості та типів цінностей, для яких притаманні якості, дані від природи, і які не можна набути в процесі навчання: особливий погляд на речі, воля, передчуття, готовність взяти на себе ризик, здатність виділити нове і реально його здійснювати; здатність йти вперед самому, діяти в умовах невизначеності, терпіти невдачі; вміння впливати на людей, змушувати підкорятися, користуватися авторитетом, бути впливовим. Успішне ведення приватного (як і будь-якого іншого) господарювання неможливе без врахування психології людей. Підприємець повинен бути порядною людиною, що нині притаманне далеко не кожному керівнику (спеціалісту) незалежно від форми власності чи господарювання.

              Підприємницька стратегія являє собою узагальнюючу модель дій, необхідну для досягнення конкурентних переваг на ринку. В ринкоому середовищі, що постійно змінюється, застосовується стратегічне планування, яке поєднує методи довгострокового та маркетингового планування і спрямоване на збільшення кількості нових продуктів та визначення місця того чи іншого підприємства в майбутньому. Розробка стратегії підприємництва на практиці передбачає ряд етапів: глибокий фінансово-економічний аналіз підприємства та його оточення; формування нової стратегії підприємництва, нових можливостей, планування ризиків; реалізація стратегій; стратегічний контроль.

              Виділяють чотири типи підприємницьких стратегій: бути "найспритнішим серед найкращих", "влучати у слабке місце", пошук "екологічної ніші", зміна економічних характеристик продукту, ринку або галузі.

              Перший тип стратегії вважається домінуючим, бо постійне впровадження новацій дає можливість випереджати конкурентів. Другий тип полягає у творчій імітації - поліпшенні того, що вже відомо, а не створенні нового і за рахунок цього - формування конкурентних переваг. Стратегія "екологічної ніші" спрямована на пошук місця у певній сфері й перетворення підприємства в монополіста. Стратегія щодо зміни цінностей та характеристики продукту, ринку або галузі спрямована на їх перетворення за рахунок впровадження новацій, фахової майстерності в продукти з новими економічними характеристиками, новими цінностями. Вважається, що підприємства з такою стратегічною орієнтацією непереможені.

2.1 У підприємницькій діяльності західноєвропейських країн підприємство, як правило, має назву "фірма". Сучасна економічна наука визначає фірму, з одного боку, як організацію, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого — як юридично самостійну форму існування бізнесу, відповідним чином зареєстровану підприємницьку одиницю визначення фірми як ділового партнера. Під останнім мають на увазі вид, форму підприємницької діяльності. Виробничі підприємства, збутові контори та різні служби функціонують у вигляді фірми або входять до її складу. Підприємство в такому разі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить. 
            Фірма — основна організаційно-економічна ланка ринкової економіки. Вона визначає ділову активність національного господарства. До її складу можуть входити одне або кілька підприємств, які функціонують у будь-яких сферах економіки. Економічна діяльність фірми впливає на кінцеві результати національної економіки, величину і якість валового внутрішнього продукту. Від ефективності функціонування фірми залежить економічний, науковий, технічний розвиток країни, добробут усіх верств населення. 
Фірма, перетворюючи вихідні ресурси на кінцевий продукт, постійно здійснює обміни, які характеризують її взаємозв'язки в ринковому господарстві:  
            • обмін грошей на товари і послуги постачальників; 
            • обмін товарів і послуг на гроші споживачів; 
            • обмін грошей, що сплачуються пізніше, на гроші, отримані зараз від інших боржників та орендодавців; 
            • обмін грошей, що сплачуються зараз, на гроші, що будуть отримані пізніше від боржників; 
            • обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на теплопостачання, охорону, оргтехніку) та ін. 
           Підприємницька діяльність пов'язана зі збиранням та обробкою інформації, проведенням переговорів і прийняттям рішень, контролем і юридичним захистом виконання умов договорів. У більш загальному вигляді — з виконанням всіх інших, в тому числі законодавчих, норм і правил. 
            Підприємницька діяльність неможлива без трансакційних витрат (витрати на представництво тощо). Якщо припустити, що їх немає, то треба відмовитись від таких очевидних процесів, як концентрація і централізація капіталів, економічних основ існування підприємств (фірм) і погодитися з тим, що для підприємницької діяльності не мають значення правова система, приватна власність і ринок. Кількісні параметри трансакційних витрат пов'язані із взаємодією ринкових і неринкових відносин в економічній системі. 
            Ринкова економіка складається з певних інститутів. Одним з них є фірма. Остання посідає одне з найважливіших місць в інституціональній структурі ринкової економіки. З інституціональних позицій, фірма — це діяльність з організації виробництва різних товарів і надання послуг. Як система, що виробляє економічні блага, фірма — це цілісна структура, яка є самостійною відтворювальною ланкою, відносно відособленою від інших ланок. Фірма (підприємство) самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається випущеною продукцією і отриманим прибутком, який залишається після сплати податків та інших платежів. 
Ринок і фірма постійно взаємодіють. Фірма може існувати за умови об'єктивного контролю з боку ринку. У свою чергу, ринок не може існувати без наявності фірм, бо тільки організація виробництва у вигляді фірм здатна створити необхідні товари, надати послуги, виконати роботи, отримати та використати прибуток, збільшити або зменшити обсяги вироблюваної продукції тощо. Функціонування ринку і фірми характеризується як взаємодія і співіснування в межах єдиної економічної системи традиційно ринкових та альтернативних внутріфірмових відносин. Р. Коуз їх трактує як відносини свідомого регулювання виробництва, координації, для ефективності яких важливе значення мають такі неринкові методи і форми, як накази, корпоративні правила, традиції, особиста довіра, моральні чинники. Розвиток неринкових відносин Р. Коуз виводить із законів ринкової економіки: співвідношення ринкових і неринкових зв'язків визначається збільшенням або зменшенням ринкових трансакційних витрат.

Стан та поведінка фірм значно впливають на такі суб'єкти підприємницької діяльності, як держава, домогосподарства, зарубіжні партнери та конкуренти. Тому необхідною умовою розробки і прийняття управлінських рішень суб'єктами підприємницької діяльності як на макро, так і на мікрорівні є вивчення поведінки фірм. 
До складу сучасних фірм входить складний комплекс промислових, будівельних, торговельних, агропромислових і фінансових підприємств національної і міжнародної економіки. Основне в сучасній фірмі — її людський капітал: підприємці, менеджери, вчені, інженери з їх знаннями, досвідом, інтуїцією, потенціалом, конкурентною енергією, управлінськими новаціями, робітники з високим рівнем майстерності, професіоналізму. Успіхи фірми, її імідж вирішальною мірою залежать від таланту і плідної праці її колективу. 
            Країни з розвиненим ринковим господарством мають кілька десятків мільйонів фірм. У сучасному світі в легальній економіці нараховується близько 50 млн фірм — різноманітних підприємницьких структур, 99 % яких належать до малого і середнього бізнесу. Вони досить нерівномірно розподіляються по континентах і країнах. Понад 20 млн фірм функціонує в США, близько 16 млн — у країнах ЄС, понад 7 млн — у Японії, 5 млн фірм припадає на європейські країни, що не входять до європейської спільноти.

Узагальнення досвіду кращих фірм країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що шлях до успіху у підприємницькій діяльності потребує дотримання певних засад:  
            • всі люди, причетні до створення процвітаючого, такого, що швидко розвивається, підприємства, чітко уявляють собі найбільш віддалені перспективи його розвитку; 
            • всі підприємці, які досягають успіхів у своїй діяльності, завжди налаштовані оптимістично; 
            • керівництво найбільш успішних фірм робить усе можливе для створення навіть у великих корпораціях відчуття згуртованого колективу; 
            • всі компанії, які швидко розвиваються, дотримуються стратегії збільшення своєї частки ринку, вони постійно спрямовані на завоювання нових позицій на ринку збуту продукції; 
            • кожна з цих фірм переконана, що якість її продукції, наданих послуг, виконаних робіт є найкращою; 
            • фірми значну увагу приділяють післяпродажному обслуговуванню споживачів; • ті фірми, які успішно працюють на ринках товарів і послуг, вміють зосереджуватись на ключових аспектах своєї діяльності; 
            • однією з умов успішної діяльності фірми є вміння володіти та використовувати патенти, програмне забезпечення або науково-технічні досягнення і не допускати до них інші підприємства; 
            • кращі фірми мають можливості та здатність залучати до складу свого персоналу талановитих людей; 
            • більшість процвітаючих фірм демонструє значну гнучкість в управлінні та організації виробництва; 
            • кращі компанії бажають розділити зі своїми працівниками всі вигоди від успішної підприємницької діяльності; 
            • компанії, які досягли успіхів у бізнесі, пропонують своїм працівникам привабливі умови праці і завжди намагаються знати все, що відбувається всередині і поза фірмою, якщо зовнішні події впливають на її стан.