Основні форми державного регулювання підприємництва

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

на тему «Основні форми державного регулювання підприємництва»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ЗМІСТ

Вступ

 

 

ВСТУП

Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих  наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.

 Держава здійснює  функції власника стосовно державної  власності, а також бере участь  у підприємствах, заснованих на  поєднанні приватної та державної  власності. Виступаючи в ролі  менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.

Державне регулювання  економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм.

 Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер.

Діяльність з державного регулювання економіки може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється.

Вивчення законів вільної  гри економічних сил - у чому й  полягає найважливіший зміст  політичної економії - призвело до визнання необхідност регулювання цієї гри суспільною владою. (Михайло Туган-Барановський)

 

1. Суть та необхідність державного регулювання

Про систему ринкових відносин В. Черчілль сказав: "Вона безперечно має багато вад, проте нічого кращого людство  ще не придумало". Можемо констатувати, що ця теза залишається актуальною і на сьогодні. Що ж тоді робити з цими численними недоліками, які в економічній літературі визначаються як "зона недосяжності ринку"? Безперечно, вирішувати ці проблеми повинна держава, до того ж не порушуючи при цьому базових принципів ринкових відносин.

Для визначення оптимального ступеня державного втручання у підприємницьку діяльність в умовах ринку, потрібно проаналізувати принципи господарювання у цій економічній системі, з'ясувати основні переваги та недоліки цієї діяльності, а також про місце в ній державного регулювання.

У ринковій економіці рішення про  виробництво, споживання, економію, інвестиції, пропозиції робочої сили та фонду  вільного часу приймаються не державою, а окремими підприємствами, кожна  юридична особа може у дозволених межах починати самостійні дії, одночасно відповідаючи за їх позитивні або негативні наслідки.

державне регулювання 

Як дійові особи виступають підприємства, акціонерні товариства, окремі підприємці, держава. Мета кожної дійової особи  ринку - отримати максимальний прибуток або досягти соціального ефекту, який для власника є ціною за надання продукції чи послуг та взяттям на себе ризику.

Узгодженість між окремими дійовими особами на окремих ринках здійснюється у ринковому господарстві децентралізовано, без втручання з боку держави. Стимулюючим фактором є змагання та конкуренція. Тільки завдяки цьому підприємства змушені вести постійний пошук найкращих рішень щодо виробництва та реалізації продукції або надання послуг (пошук нових продуктів, нових технологій, більш низьких витрат, джерел підвищення якості сервісу), самостійно відповідати за свій фінансовий стан, запобігати неплатоспроможності, знаходити інвесторів, які можуть реалізовувати їхні інвестиційні плани. При цьому їм приходять на допомогу розвинені ринки позичкових капіталів (банки), котрих немає в такій формі у плановій системі. Підприємства, яким не вдається забезпечити органічної взаємодії з усіма дійовими особами розгалуженої ринкової інфраструктури на довгий час втрачають ринок.

Проте ринкові господарства все  ж не можуть обійтися без держави. У всіх західних ринкових системах держава виконує в економічному житті важливу роль. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А. Сміт, Д. Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання  ринкової економіки теоретично обґрунтував англійський економіст Дж.М. Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики.

Необхідність державного регулювання  ринкового механізму обумовлюється негативними наслідками, які можуть мати місце та повинні бути попередженими або обмеженими.

Зокрема ринкові притаманні такі недоліки:

• він не сприяє збереженню невідтворюваних природних ресурсів; не має економічного механізму захисту навколишнього середовища; не може регулювати використання ресурсів, що належать всьому людству та що мають загальносвітову цінність;
• він ігнорує потенційно негативні соціальні наслідки рішень, що приймаються; не стимулює виробництво товарів та послуг колективного використання (дороги, комунікації, транспорт та інше);
• сприяє виникненню масового безробіття та майнової нерівності серед непрацездатного населення;
• не забезпечує перерозподілу доходів між багатими та бідними верствами населення, дотримання відповідного рівня добробуту громадян і, особливо, працевлаштування населення;
• не забезпечує фундаментальних досліджень в науці, розвитку освіти, культури, безкоштовної охорони здоров'я;
• не забезпечує виробництва соціально-необхідних товарів за низькими цінами;
• він схильний до нестабільного розвитку з притаманним йому загостренням соціальної напруженості у суспільстві та розвитком інфляційних процесів.

У цьому контексті можна виділити основні функції, які мають здійснюватись  державою в умовах ринкових відносин:

1. Розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів.

2. Визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій.

3. Реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін.

4 Регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі.

5 Захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію.

6 Перерозподіл доходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомоги та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо.

7. Фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін.

8. Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.

9. Стабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям.

Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки  говорить весь світовий досвід. Держава  через свою особливу роль у суспільстві  за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих  умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи  на ціни і доходи, автоматично і  досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Разом з  тим слід зазначити, що державне регулювання  економіки не є "чарівною паличкою", яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання  держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

 

2. Механізм державного  регулювання підприємництва

Паралельно з процесами становлення  підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Економічний зміст  державної підтримки полягає  в розробці та реалізації системи  державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні  програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або  через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

На жаль, можливість регіоналізації втілення таких  програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до нового підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору (принаймні в більшій частині).

Проте, така практика є досить поширеною в  усьому світі. За державою залишатиметься формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме:

нормативно-правового (адміністративного) забезпечення;

інституціональних засад розвитку бізнесу;

функціональних (цільових) форм державного регулювання.

Нормативно-правове (адміністративне) забезпечення розвитку підприємництва - формування чинного  законодавства України стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення.