Історичні прояви геноциду

Першими вмирали  від голоду чоловіки. Пізніше діти. І останніми жінки. Але перед  тим, як умерти, люди часто втрачали розум і переставали бути людьми.Найжахливіше виглядали малі діти, зі скелетними кінцівками, що звисали з роздутих животів. Голодування стерло з їхніх облич будь-які сліди молодості, обернувши їх на вимучених потвор; лише в їхніх очах теплилися залишки дитинства. Скрізь знаходилися чоловіки і жінки, що лежали ниць, з розпухлими обличчями та животами, з очима, позбавленими будь-якого виразу.

2.3 Фізичні страждання  від голоду 

У разі довготривалого недоотримання необхідної організмові  їжі спостерігається його поступове  виснаження, послаблюються захисні  сили (знижується імунітет). Це відбувається внаслідок того, що організм вдається до розщеплення (аутолізу) тканин, у першу чергу тих, які найменше пов’язані із життєзабезпеченням. Вивчення ефекту голодування медиками в лікуванні показало, що фізіологічно допустимі періоди тривалості голодування залежать від початкової маси тіла (чим більша маса, тим більше може тривати голодування без незворотних шкідливих змін в організмі). Описано випадок голодування тривалістю 119 днів, протягом якого маса тіла людини зменшилася від 145 до 81 кг. Дитина за відсутності їжі стільки прожити не може: відомий випадок смерті 4-річного хлопчика на 75-й день голодування (унаслідок повного руйнування стравоходу і шлунка їдкою рідиною). Втрата маси тіла, дистрофія м’язів, виснаження внутрішніх органів – фізіологічні прояви наслідків тривалого голодування.

Дослідження втрати маси різними частинами тіла внаслідок  голодування, проведені ще в XIX ст., показали, що навіть у разі надзвичайно високих  втрат маси тіла та окремих органів  мозок людини зберігає свою вагу. Використовуючи інші органи як депо, мозок зберігає свою матеріальну неушкодженість, а  людина, відповідно, здатність до розумової  діяльності навіть у тому випадку, коли тіло перетворюється на справжній скелет. При цьому людина, як правило, зберігає здатність розуміти, відчувати, переживати навіть тоді, коли не може рухатися (крім періодів втрати свідомості, голодних запаморочень тощо). Разом з тим  психологія людини нерозривно пов’язана  з її харчовою поведінкою: зміни  в харчуванні безпосередньо чи опосередковано можуть змінювати психічні стани, емоційно-вольову  сферу особистості, хід пізнавальних процесів, самооцінку, стосунки з іншими тощо.

Фізичні і психологічні страждання виникають не тільки внаслідок  повного голодування. У випадку  довготривалого недоїдання, коли людина протягом місяців не отримує продуктів, які містять білки, вона страждає від білкового голоду. Білки містяться  насамперед у їжі тваринного походження – м’ясі, молоці, яйцях (у хлібі  теж є певний відсоток білків). Якщо організм упродовж тривалого часу не отримує з їжею життєво необхідних людині білків, він ніби починає  перетравлювати сам себе. Розвиваються малокрів’я (анемія), сліпота, з’являються набряки кінцівок, обличчя, шкіра не витримує і лопається, людина відчуває сильні болі у всьому тілі, відбуваються незворотні зміни – відмовляють життєво важливі органи і настає голодна смерть. Харчування так званими ерзацами (замінниками хліба з неїстівних чи умовно їстівних продуктів – тирси, кори і т. ін.) призводить до додаткового отруєння організму, що теж викликає важкі фізичні страждання.

Більш докладну і  детальну картину фізичних змін організму  внаслідок голоду можуть надати спеціалісти  фізіологи, медики. Ми наводимо тут  загальні й досить широко відомі дані, щоб окреслити вихідні положення  для відповіді на поставлені запитання. Голод зумовлює фізичні страждання людини, тривале голодування призводить до фізичного виснаження і завдає надзвичайно сильних страждань. Унаслідок голодування змінюється психічний стан людини, яка від  мобілізації і поведінкового  збудження переходить до байдужості, слабкості, апатії. 

2.4 Соціальні причини  психічних страждань 

У період 1932–1933 років  унаслідок тривалого масового недоїдання і голоду велика кількість людей  в Україні зазнавала значних  фізичних і психічних страждань. Варто наголосити, що психічні страждання людей були зумовлені не тільки фізичною відсутністю харчів для споживання, а й тією соціальною напруженістю в суспільстві, яка виникла внаслідок  колективізації та способів її проведення.

Зміни ситуації, до яких потрібно пристосовуватися, вважають високою мірою стресовими для  людини взагалі. Психологи до таких  відносять смерть близького члена  родини, вирок суду та ув’язнення, зміни  фінансового і майнового стану, місця роботи, фаху, спеціалізації, умов життя та ін. Ключовим моментом адаптації до таких змін і ключовим фактором стресу в стресогенних ситуаціях є недостатність контролю (коли зміни відбуваються неочікувано) та відчуття власної безпорадності (неспроможності вплинути на ситуацію). Таким чином, самі по собі зміни устрою сільськогосподарської праці (від індивідуального одноосібного господарювання родиною до колективного) вже були стресогенним чинником для людей, особливо враховуючи аспекти власності на землю, засоби сільськогосподарського виробництва, худобу, збіжжя. Колективізація призводила до явища «обезличування», коли людину було позбавлено права самостійно приймати рішення, розпоряджатися майном, навіть годувати коня, який нещодавно був її власністю. Психологічний стрес, який відчуває в такій ситуації людина, можна порівняти із станом, який спричинюється пограбуванням, обкраданням. Імовірно, стрес може бути навіть сильнішим, оскільки блокуються природні способи його розрядки (відреагування), щонайменше, явний прояв ненависті до кривдника. Зменшення стресу досягається за рахунок активної дії, спрямування почуття ненависті на причину негаразду і вільне виявлення цієї емоції. Якщо людина вірить, що може щось змінити, бачить підтвердження, що її дії реально дають бажані наслідки, стрес втрачає свою руйнівну силу, психічні страждання послаблюються.

У ситуації масової  колективізації, яка розгорнулася в  Україні 1929 р., виявлення емоцій і  відреагування стресу були заблоковані терористичними репресивними діями влади. Ідеться про почуття страху, що ґрунтувалося на реальній загрозі потрапити до категорії «куркулів» чи «підкуркульників» (які висловлювалися на підтримку розкуркулених, наприклад, брали до себе в хату замерзлих дітей викинутих на вулицю сусідів і тому подібні природні дії) і зазнати узаконеного терору – конфіскації всього майна, арешту й ув’язнення, виселення за межі України. Почуття страху, загрози, напруги, тривоги, пригніченого настрою, придушеного глухого незадоволення – характерна реакція людей на тогочасні обставини. Надалі ситуація психологічно не змінювалася, а тільки погіршувалася. Зрозуміти те, що відбувається, раціонально пояснити чи виправдати його люди були нездатні, що підсилювало психічні страждання від своєї безпомічності і безглуздості ситуації.

Фізичні страждання підсилювалися й помножувалися  відчуттям безвиході, безнадії, розгубленості  і вимушеної (навченої) безпомічності, блокувалися природні психологічні та соціальні механізми опанування фізичних страждань. Суспільство, та й  окремі люди, були не готові до протистояння обманові в державних масштабах, протистояння маніпуляціям довірою  мас, у тому числі й активних послідовників  комуністичних ідей (колишніх революціонерів, червоноармійців, активних колгоспників), які теж таврувалися як вороги, якщо проявляли сумніви або вирішували моральну дилему на користь людяності. Прийоми політики поляризації сіл, протиставлення одних людей іншим (заможних незаможним) експлуатували існуючі в спільноті людей явні та приховані звичайні міжусобні суперечності, старі образи, заздрощі, помсту, перманентні сусідські конфлікти. Провокуючи і розхитуючи психологічний клімат спільноти, агенти, що уособлювали владу, використовували ці психологічні механізми як маніпулятивні інструменти досягнення мети, а відповідно сприяли ізоляції людей, руйнували ті соціальні зв’язки, які психологічно допомагають долати страждання. Моральний тиск і примус, постійний психологічний терор, насильство і репресії посилювали психічні страждання людей від голоду. У період 1932–1933 років загальний психічний стан населення був стресовим, напруженим, пригніченим, сповненим страху. 

2.5 Динаміка психічних  страждань

Адаптаційні сили організму  і психіки працювали за межами природних людських можливостей, що спричинилося до психічного зламу багатьох людей. Аналіз щоденників того часу, які  представляють хронологію подій, підтверджують  таку динаміку психічного стану людини внаслідок тривалого голодування  та описаних вище обставин психологічного насильства і терору. На тлі фізичного  виснаження в людини змінювався емоційний  стан: вона ставала дражливою, відчувала  припливи злості, ненависті, які могли  виливатися на близьких і випадкових людей. Відбувалися зміни в поведінці, пов’язані з послабленням контролю на тлі зосередженості на незадоволенні  основної потреби організму в  їжі. Загалом незадоволена потреба  створює зону постійного збудження  в мозку, яке домінує над усіма  іншими. На психологічному рівні таке збудження проявляється у звуженні свідомості: вибірковості пам’яті (що не пов’язано з потребою – забувається), усі думки зосереджуються на тих  предметах і обставинах, які могли  б задовольнити потребу в їжі. Людина може думати лише про хліб, хліб і знову про хліб. Часто ці слова, за свідченнями очевидців, були останніми словами людини, що помирала від голоду, особливо дитини з її несформованою психікою. Люди через голод ставали неуважними до всіх інших обставин, які їх раніше хвилювали, у тому числі до стосунків, оскільки занадто зосереджувалися на домінуючій потребі. Такі психічні стани звуженої свідомості характерні для наркоманії, а також для суїциду, особливо в момент здійснення спроби самогубства. Усе, що відволікає від основної потреби (в їжі), викликає неконтрольований афект, гнів, злість, грубість, жорстокість, агресію. Такий стан свідомості викликаний голодуванням і виснаженням організму, а не особистісними рисами людини.

У період голоду 1932 р., як свідчить щоденник учительки  О. Радченко (знайдений в архіві як долучений до кримінальної справи матеріал), були «всі незадоволені, у відчаї...» (січень), думки «де брати їжу, як дістати?» не дають спокою, стає все більше крадіжок, розвивається жорстокість (люди не підібрали двох дітей, що замерзали на узбіччі). Читаємо  далі: «я боюся голоду, боюся за дітей» (лютий); «злиденний спосіб життя поступово  перетворює людей на грубих, розгнузданих, жорстоких, готових на злочин істот»; «не можу усмирити свою злобу»; «така  зла, що не можу висловити свою злобу  і обурення»; «Вася сьогодні нагрубив, знову і знову, як завжди нізащо» (квітень), «терплю грубість, образи» (травень); «нема сили стримуватися чи не звертати уваги» (червень), «голос у нього тремтів, він кожну  хвилину міг заплакати. О бідні, бідні замучені люди!» (вересень).

Наростання виснаженості гальмує статевий потяг: «коли він  хотів проявити ласку, за якою я так  скучила, так потребую, на мене найшла якась омертвілість, притуплення  якесь усіх почуттів і думок» (червень). Відбувається гальмування материнських почуттів, які не можуть протистояти  ситуативному роздратуванню: «учора вдень  я обурилася непослухом дітей  і набила їх, говорила, що краще б  вони померли, ніж так мучити мене. Жахливо лаялась, а вночі відчула  весь жах загрози смерті» (червень) [там само. Судячи з інших згадувань  у щоденнику, така поведінка авторці  аж ніяк невластива, що свідчить про  зміну ставлення до дітей під  впливом мук голоду і виснаження організму.

Інші документи  і свідчення підтверджують, що часто  останнім проявом материнського  почуття виснаженої голодом селянки  було підкидання не менш виснаженої голодом  дитини, яку нічим було годувати, в місто. Журнал «Свобода» до 15-х  роковин Голодомору писав: «Десятки тисяч напівбожевільних від голоду матерів, діставшись до міста, кидали своїх  дітей, лишали їх просто на вулицях, у  громадських вбиральнях, скрізь. Ці нещасні матері, що вже ніколи не бачили своїх дітей, думали в такий  спосіб врятувати їх від неминучої  смерті».

На етапі збудження, мобілізації всіх сил у людини, що прагнула розв’язати проблему їжі, зменшувалося відчуття ризику. Люди масово вирушали в подорожі за хлібом, переступали  всі правила і моральну заповідь «не вкради», вдавалися до нерозумних вчинків (наприклад, продавали покрівельне  залізо з даху хати, прирікаючи родину на страждання від негоди), і цей  перелік можна продовжувати. Безрезультатність  неодноразових спроб і намагань приводила людей до відчаю, психічного зламу і навіть до самогубства. Наведемо лише один із спогадів, де описано обставини, які штовхнули людину до суїциду: “У службових справах їздив я  до міста Юзівки (в Донбасі). На станції  цього міста я бачив масу людей, що подорожували в пошуках хліба. Усіх їх обшукувала міліція і забирала все, що знаходила. На моїх очах сталася  така подія: в одного селянина міліція  знайшла в мішечку якихось 5 фунтів крупів і два буханці хліба  і забрала це. Як же він благав їх, щоб не забирали тих його скарбів! Казав, що у нього дома помирають  дружина і двоє дітей, які чекають на цей хліб як на порятунок. Не допомогло. Звертався він і до людей, щоб вони заступилися за нього і допомогли йому. Багато хто з них плакав, слухаючи його розповідь, але ніхто йому не допоміг, бо не міг. Півгодини потому він кинувся під потяг».

Наступним етапом психічних  страждань є перехід від відчаю до апатії, байдужості, загальмованості. Масштаби голоду віднімали в людей  віру в можливість щось змінити власними діями: «Думки, що я нічого не можу зробити, що мільйони людей гинуть від голоду, що це стихія, привели мене до повного  відчаю»; «Люди по селах їли собак  і котів, їли полову, листя й  кору. Товкли в ступах ще з осени обеззернені качани кукурудзи й пекли з того “борошна” перепічки. Нарешті подекуди почалося поїдання трупів померлих, а там – і людоїдство. І що найжахливіше, так це те, що це явище нікого вже не вражало і не дивувало. Так-бо страхіття голоду і свідомість безвихідности притупили тоді людські почуття». 

2.6 Психічний злам  і канібалізм 

Наразі точно  невідомо, наскільки незворотними є  зміни в характері, темпераменті людини. Проте, спираючись на доступні для опрацювання дані, можна стверджувати, що внаслідок мук голоду і крайнього  виснаження, споглядання голодних смертей  знайомих людей, безрезультатних намагань знайти їжу для себе і родини населення  України в 1932–1933 роках перебувало в стані, близькому до повного  психічного зламу. Принаймні можна  стверджувати, що люди масово переживали стан зміненої свідомості (її звуження), коли заради виживання відкидалися  моральні заборони, активізувалися тваринні інстинкти. Як уже зазначалося вище, соціальні інститути, які завжди допомагають людині здійснювати  контроль за власним життям, виявилися  зруйнованими. Саме цим пояснюються  масові випадки психічного зламу, сімейного  канібалізму, порушення моральних  заборон на трупоїдство і людоїдство.

Біологічні дослідження  канібалізму тварин довели, що депривація харчової потреби (голод) викликає поїдання потомства батьками: для досліджуваних пацюків така поведінка запускається на 2-3-й день голоду; птахи після 12 годин голодування починають їсти яйця (за умови температурного режиму нижче 20 градусів). Етнографічні дослідження примітивних культур Австралії показали, що в неврожайні роки, коли наставав масовий голод, матері вбивали новонароджених (інфантицид) – до 30% від усіх народжених у цей час. Частими бували випадки вбивства наймолодшої в сім’ї дитини, щоб не дати померти старшим дітям. Такі ж явища характерні для відсталих народів Африки, де потужності виробництва продуктів слабкі, а народжуваність не контролюється суспільними інститутами. У релігійних віруваннях цих культур такі ситуації відображено й виправдано: усі вірять, що померла таким чином дитина народиться знову в кращі часи. У такий спосіб фізичні муки від голоду не посилюються психічними стражданнями через порушення моральних устоїв.