Історичні прояви геноциду

В рамках програми «Т-4» в тільки період з 1940 по 1941 рік  було знищено 70 тис чоловік з психічними розладами, розумово відсталих, інвалідів, а також дітей з неврологічними та соматичними захворюваннями.

Після офіційного закриття програми знищення пацієнтів, тим не менш, продовжувалось і до 1945 року число  вбитих перевищило 200 тис чоловік. Окрім  того з 1942 по 1945 близько млн. пацієнтів  було закатовано голодом в німецьких  психіатричних лікарнях.

1.6 Голокост

Голокост (Шоа) (із англ. holocaust, з ст.-грец. ὁλοκαύστος — «всесожжение») – це систематичне переслідування і знищення мільйонів жертв нацизму.

Навмисна спроба повного знищення цілої нації, враховуючи чоловіків, жінок, дітей, що призвела до знищення 60 % євреїв Європи і близько  третини єврейського населення  Землі. Окрім того, були знищенні близько  четвертої частини циганського  народу, втрати поляків (не враховуючи військові втрати) склали 10 %, загинуло близько 3 млн. радянських військовополонених, підлягли тотальному знищенню також  чорношкірі громадяни Німеччини, божевільні і непрацездатні громадяни, близько 9 тис гомосексуалістів тощо. Під  час другої світової війни на окупованих Німеччиною територіях були збудовані  табори смерті, призначені для вбивства мільйонів людей; при цьому технологія знищення удосконалювалась. На всій окупованій території Європи жертви переслідувались  і відсилались в концентраційні табори і табори знищення. Знищення продовжувалось до травня 1945 року. Єврейське  населення СРСР знищувалось, як правило, безпосередньо в місцях його проживання. По всій території Прибалтики, України, Білорусії, майже біля кожного невеликого міста, біля багатьох сіл знаходяться  так звані «ями» – природні рови, куди заганяли і розстрілювали  чоловіків, жінок, дітей («Бабин Яр»  у Києві, Богдановка в Миколаївській області, «Дрогобицький яр» у Харкові, «Уманська яма» в Умані, «Змійовська балка» в Ростові-на-Дону тощо).

«Уманська яма»

На окупованих територіях в місцях із будь-якою кількість  єврейського населення створювались гетто і потім починались масові розстріли. Знищення єврейського населення  проводилось одразу після захоплення населених пунктів. Перед розстрілом євреїв збирали в певних будівлях лише на декілька годин або днів. Тільки на території трьох автономних республік, двох країв, і трьох областей РСРС, окупованих з літа по осінь 1942 року, загинуло близько 70 тис. євреїв.

В середини жовтня 1941 року розпочалась депортація євреїв із Німеччини в гетто Польщі, Прибалтики, Білорусії. В Польщі створювались табори смерті які не були розраховані на проживання великої кількості людей  – тільки на швидке знищення новоприбулих. На початку грудня 1941 року почали діяти  перші табори смерті в Хелмно. В ньому євреїв вбивали чадним газом в закритих грузовиках – «душогубка». В липні 1942 року розпочались масові депортації з гетто Варшави (найбільшого з усіх створених) в табір смерті Треблінка. До 13 вересні 1942 року було депортовано і загинуло в гетто 300 тис. євреїв Варшави.

В гетто міста  Лодзь утримувалось 160 тис. євреїв, яких знищили поступово. Єврейське населення  Любліна було відправлено в табір  знищення Белжець. Окрім цього до цього табору було відправлено 15 тис. з Західної України, 50 тис. зі Львова. 10 тис. євреїв з Кракова було відправлено в Освенцем.

У 1942 було знищено  більшість євреїв Східної і Центральної  Європи і значна частина Західної Європи. Вдалі військові дії радянських військ у 1943 році, зміна ситуації після  Сталінградської битви призвела до прискорення темпів розправи нацистів над євреями. Швидке просування радянських військ на захід змусило есесівців  швидкими темпами ліквідувати останні  гетто і робочі табори, щоб знищити  сліди здійснених в них злочинів. Спеціальні підрозділи займались спаленням  трупів на місцях масових розстрілів.

Перший концтабір  на території Німеччини був відкритий  в 1933 році. Останній з працюючих був  захоплений радянськими військами  в 1945-му. Між двома цими датами –  мільйони закатованих в'язнів, які  померли від непосильної праці, задушених у газових камерах, розстріляних есесівцями, загиблих від  «медичних експериментів». Скільки  було цих, останніх, точно не знає ніхто. Сотні тисяч. Нелюдські досліди  над людьми в нацистських концтаборах  – це теж Історія, історія медицини. Її найчорніша, але від того не менш цікава сторінка …

Йозеф Менгеле, найвідоміший з нацистських злочинців-лікарів отримав прізвисько « ангел смерті».

Доктор Менгеле повинен був відповісти на питання: яким чином збільшити здатність до розмноження німецького народу, щоб вона задовольняла потреби запланованого в широких масштабах заселення німцями окупованих областей країн Східної Європи. У центрі його уваги перебувала проблема близнюків, а також фізіологія і патологія карликовості. Досвіду піддавалися монозиготні близнюки, головним чином діти, карлики та особи з вродженими каліцтвами. Таких шукали серед прибуваючих до табору.

Жертвами жахливих дослідів Менгеле стали десятки тисяч людей. Чого коштують одні дослідження впливу фізичного і психічного виснаження на людський організм! Анатомувались живі немовлята, піддавались кастрації хлопчики і чоловіки без анестезії, піддавали жінок вдарам струму під приводом тестування їх витривалості. В одному випадку навіть стерилізував групу польських монахинь за допомогою рентгенівського випромінювання. А «вивчення» 3 тисяч малолітніх близнюків, з яких вижили лише 200 чоловік! Близнюкам переливали кров і пересаджували органи один від одного. Сестер змушували народжувати дітей від братів. Проводилися операції з примусової зміни статі. Перед тим як приступити до дослідів, «добрий доктор» Менгеле міг погладити дитину по голівці, пригостити шоколадкою …

У близнят переливали кров від одного іншому і робили їм рентгенівські знімки. Другий етап охоплював порівняльний аналіз внутрішніх органів, який проводився під час  розтину. Такий аналіз було б важко  провести в звичайних умовах з  огляду на малу ймовірність одночасної смерті обох близнюків. У таборі порівняльний аналіз близнюків проводився сотні  разів. Для цієї мети доктор Менгеле перетинав їх уколами фенолу. Одного разу він очолював операцію, під час якої були зшиті разом два хлопчика-цигана, щоб створити сіамських близнюків. Руки дітей виявилися сильно заражені в місцях резекції кровоносних судин. Менгеле, зазвичай, без будь-якої анестезії відтинав частину печінки або інших життєво важливих органів у єврейських дітей і вбивав їх жахливими ударами по голові. Багатьом дітям він вводив в серце хлороформ, інших своїх піддослідних він заражав тифом. Багатьом жінкам Менгеле вводив в яєчники патогенні бактерії. Деяким близнюкам з різним кольором очей впорскували колорантів в очниці і зіниці, щоб змінити колір очей і вивчити можливість виробництва близнюків-арійців з блакитними очима. Врешті-решт, у дітей замість очей залишалися зернисті згустки.

Вермахт замовив  тему: з'ясувати все про вплив  холоду на організм солдата (гіпотермія). Методика експериментів була самої  нехитрій: береться в'язень концтабору, обкладається з усіх боків льодом, «лікарі» в есесівській формі  постійно заміряють температуру  тіла … Коли піддослідний помирає, з барака приводять нового. Висновок: після охолодження тіла нижче 30 градусів врятувати людину, швидше за все, неможливо. Кращий засіб для зігрівання –  гаряча ванна і «природне тепло  жіночого тіла».

1.7 Наслідки Голокосту  

Наслідки Голокосту  вражають. Знищення єврейського життя, руйнації і вибух антисемітизму (пік якого припав на погром в  Кельце у липні 1945 року) примусили більшість польських євреїв залишити країну і вирушити до Центральної Європи, Після 1946 року в Польщі залишилось тільки 50 тис. євреїв. Були знищенні не тільки люди – була знищена унікальна місцева культура, знищена пам’ять про те, що (ця культура) століттями була невід’ємною частиною культури Східної Європи.

Німецькі громадяни, що мали родичів – вихідців з  Африки або афроамериканців, підлягали  примусовій стерилізації. Стерилізували  також дітей. Число осіб які постраждали  від цієї операції, за різними джерелами, склало від 400 до 3 тисяч.

Завдяки традиційній  мобільності циганських груп та сімей, досвіду гонінь в епоху Пізнього Середньовіччя і завдяки симпатіям  нециганського населення в більшості  країн переслідування циган зі сторони  нацистів не мала успіху. Однак в  деяких країнах було знищено до 99% циганського населення. В результаті геноциду, за дослідженнями останніх 30 років, загинуло близько 150 тис. – 200 тис. циган і значно більше постраждало, але вижило. Після впровадження в  дію у 1935 році більш жорсткого  варіанту параграфу 175 Карного Кодексу  гомосексуалістів почали переслідувати. За даними вчених Американського меморіального  музею Голокосту, в концентраційних  таборах утримувалось від 5 до 15 тис. засуджених за гомосексуальну активність. Крім того, представники сексуальних  меншин доправлялись до в’язниць і  в трудові табори, а також на примусове лікування в психіатричні лікарні. Передбачалось їх «вилікувати» і дозволити «виправитись» за допомогою тяжкої фізичної праці. Деяких гомосексуалістів кастрували та проводили  над ними медичні експерименти. В  концтаборах гомосексуалісти носили рожевий трикутник на одязі, жили в окремих бараках, повинні були спати, тримаючи руки зверху ковдри і  зазнавали витончених тортур за найменшої  провини. Більшість з них вмирала  після нелюдських побоїв та знущань  есесівців. Смертність серед засуджених за параграфом 175 склала 60% . Для порівняння: 41% склали політичні ув’язнені і 35% Свідків Ієгови загинуло у концтаборах.

Поляків і інших  слов’ян нацисти розглядали як «нижчу расу», яка повинна бути підкорена, перетворена в рабів і врешті решт знищена. За даними істориків більше чверті всіх жертв нацистської окупації СРСР 3 млн. українців та 1,5 млн. білорусів  було знищено за расовими мотивами.

Поляки, яких гітлерівці вважали ідеологічно небезпечними, серед яких була інтелігенція та католицькі священнослужителі, стали жертвами операції яка отримала назву «акція АБ». За даними музею Голокосту (США), з 1939 по 1945 рік біля 1,5 млн. польських  містян було депортовано в Німеччину  на примусові роботи. Окрім того, декілька сотен тисяч були ув’язнені в нацистські концтабори. За час Другої світової війни гітлерівцями було вбито близько 1,9 млн. поляків неєврейського походження.

Тисячі Свідків  Ієгови були серед перших, кого відправили в нацистські табори і в’язниці. Їх переслідували, головним чином, за відмову  від військової служби в нацистській  армії, небажання працювати на заводах  по виготовленню зброї та відмову  від нацистського вітання. Близько 2 тис. Свідків вмерли під час Голокосту.

1.8 Геноцид населення  Дарфуру

Якщо ви вважаєте, що геноцид це явище минулого часу то це не так. Акти геноциду відбуваються і в наш час – геноцид  в Дарфурі. На початку 2003 року на заході Судану, в регіоні Дарфур, спалахнуло збройне повстання. Повстанці ставили собі за мету як мінімум вивід регіону з економічної та політичної ізоляції, а як максимум – домогтись незалежності Дарфуру і навіть повалити хартумську владу.

Конфлікт між  африканським осілим населенням і арабоязичними кочівниками Дарфуру має історичне коріння, але у 2003 році проти влади Судану виступило два озброєних угрупування, що складаються з представників африканських етнічних груп фур, масалітів і загава: «Рух визволення Судану» (Sudan Liberation Movement – SLM) і «Рух справедливості і рівноправ’я» (Justice and Equality Movement – JEM). Під приводом боротьби з повстанцями влада задіяла організоване з місцевих арабоязичних кочівників ополчення «Джанджавид» бійці якого проводять регулярні каральні рейди проти африканського цивільного населення. Загони «Джанджавид» підтримуються регулярною армією: відомо, наприклад, про чисельні факти бомбардування мирного населення з використанням літаків і гелікоптерів ВПС (військово-повітряних сил) Судану.

Ситуація ускладнюється  ще тим, що недавно в Дарфурі було виявлено багаті поклади нафти. Є всі підстави припускати, що кінцевою метою влади Судану є тотальне вигнання з нафтоносних територій африканського населення і при можливості його знищення. Людей виганяють з сіл, знищують посіви, запаси продуктів, худобу, отруюють джерела води. Потім біженців зганяють в спеціальні табори і утримують там майже без води та харчів, тим самим прирікаючи на повільне вмирання. Тих, хто намагається вийти за кордони табору у пошуках харчів або води, знищують. Окрім того, влада Судану перешкоджає поставкам з за кордону гуманітарної допомоги для біженців.

ООН оцінює кількість  примусово переміщених в результаті конфлікту осіб більш ніж у 2,5 млн. чоловік, а кількість жертв  – 200 тис. чоловік. Однак ця цифра  не є точною, оскільки не враховано  данні про смертність в деяких таборах, розташованих у важкодоступних районах Дарфуру. На думку експертів, більш близькою до реальності є цифра в 300 тис. загиблих.

Голодомор 

2.1 Причини виникнення  голодомору

Якщо в гітлерівській  Німеччині соціально-біологічна селекція здійснювалася за расовою ознакою, то у Сталінському СРСР – за ідейно класовою. Більшовики говорили прямим текстом, що їх мета – формування нового типу людини, Вони не приховували, що займаються селекцією нового типу населення  і прагнуть витворити єдиний «совєтський народ» (зросійщений етнічний сурогат).

На початку ХХ століття українці пройшли нелегкий шлях до національного самовизначення. Під час Лютневої революції 1917 року в Україні піднялася потужна  хвиля українського національно-визвольного  руху, результатом якого стало  проголошення 7 (20) листопада 1917 року Української  Народної Республіки (УНР). Перша у  ХХ столітті українська державність  була визнана рядом держав, у тому числі Німеччиною (Берестейський мирний договір 9 лютого 1918 р.), Польщею (Варшавський мирний договір 22 квітня 1920 р.) та Радянською Росією (Прелімінарний мирний договір 12 червня 1918 р.).

Від самого початку  свого існування УНР зазнавала  тиску з боку більшовиків, які  постійно організовували внутрішньодержавні заколоти та зовнішню агресію. Тричі (у  грудні 1917 — лютому 1918 рр.; наприкінці 1918 — червні 1919 рр.; наприкінці 1919 р.) більшовики приходили в Україну. Остаточно територія України  потрапила під контроль більшовицького режиму Росії в 1920 році.

Боротьба за суверенну  Українську державу не припинялася. В еміграції діяв державний Центр  УНР, інші організації. Боротьба за українську незалежність ішла і на території  УСРР. Тому Україна, навіть у формі  Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), викликала особливе занепокоєння Кремля. Потужну національну  еліту, економічно незалежне і національно  свідоме селянство в Москві розглядали як реальну загрозу існуванню  СРСР. Українську інтелігенцію влада  вважала апріорі вороже налаштованою.

Іншою проблемою  для керівництва режиму було економічно незалежне селянство. Більшовики у  власній системі політичного  контролю та примусу особливе місце  відводили контролю над розподілом продовольства. В.Ленін у своїй  праці «Чи втримають більшовики владу», яку написав за місяць до Жовтневого перевороту 1917 року, наголошував: «хлібна монополія, хлібна картка…  цей засіб контролю і примусу  до праці сильніший від конвенту та його гільйотини». Для більшовиків  голод став інструментом тримання населення  в послуху. Але на перешкоді стояло селянство, особливо заможне, що постачало  свою продукцію в міста і тим  самим робило більшовицький контроль за розподілом продовольства неефективним. Тому В.Ленін і Й.Сталін послідовно проводили політику ліквідації економічно незалежного селянства «як класу».