Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Декабря 2013 в 20:58, контрольная работа
Конституція, як особливий нормативно-правовий акт, посідає самостійне й особливе місце у правових системах сучасних демократичних держав. Від усіх інших нормативно-правових актів Конституція відрізняється такими рисами: - особливим суб'єктом, який розробляє Основний Закон або від імені якого він приймається (народ, парламент, установчі збори); - всеосяжним об'єктом конституційного регулювання, тобто тією сферою політико-правових суспільних відносин, вплив на які вона поширює; - особливими юридичними властивостями: верховенством у системі права, вищою юридичною силою, особливим порядком прийняття, внесення в конституцію змін і доповнень, спеціальними формами охорони конституції1.
Варто мати на увазі, що деяким європейським системам приватного права відомі так звані «речові договори», суть яких полягає саме у передачі права власності від власника до інших осіб. Такі договори характеризуються відсутністю вказівки на підставу передачі права власності на річ, тобто є за своїм характером абстрактними угодами.
Проте українському цивільному праву такі договори практично невідомі (виняток складає хіба що видача векселя). Тому в договорі має бути зафіксоване не тільки бажання передати право власності на річ іншій особі, але й підстава виникнення зобов'язань (купівля-продаж, міна і т.п.).
У свою чергу, права й обов'язки можуть виникати як з моменту передачі речі (реальні договори), так і з моменту досягнення угоди (консенсуальні Договори).
Отже, при укладенні консенсуальних договорів (купівлі-продажу, міни тощо) права й обов'язки сторін виникають і до передачі речі. Проте виникають лише зобов'язальні, відносні правовідносини. У той же час, речові правовідносини (відношення власності на річ) не виникають, якщо договором або законом не встановлене інше [4, с. 60].
Практично це має ті наслідки, що власник, який уже продав, але ще не передав свою річ, зберігає право власності на неї до моменту передачі. Отже, на ньому за загальним правилом продовжує залишатися ризик випадкової загибелі речі. Крім того, він зберігає можливість повторного продажу речі, здійснюючи своє право розпорядження річчю. У такому випадку покупець може позивати проти продавця з невиконання договору купівлі-продажу, вимагати відшкодування збитків, стягнення санкцій, передбачених договором і т.п. Проте він не може зажадати від набувача речі, щоб той передав йому цю річ, як придбану раніше ним (першим покупцем).
2) Спадкування. Перехід права
власності в порядку
Спадкове право відповідно до пандектної системи складає самостійний розділ цивільного права.
Список використаних джерел