Соціально-політичні функції Конституції

Що стосується питання про форми  власності у проекті, то слід зазначити, що розробники відійшли від поняття  форми власності (як не юридичної, а  політекономічної категорії). У проекті згадуються лише суб'єкти права власності, якими, відповідно до Конституції, можуть бути не тільки фізичні та юридичні особи (в тому числі держава та територіальні громади), а й народ (А.С. Довгерт).

Зміст права власності у суб'єктивному  значенні, як відзначалося вище, складається  з трьох правомочностей власника:

1) права володіння;

2) права користування;

3) права розпорядження річчю.

1. Право володіння — це юридична  можливість фактичного впливу  на річ.

Володіння буває законним — таким, що ґрунтується на законі і незаконним — протиправним. Іноді в літературі з цивільного права вказують, що даний поділ може стосуватися  володіння взагалі, як елемента права  власності. Проте необхідно мати на увазі, що оскільки йдеться про  право володіння, то воно завжди може бути тільки законним. Поняття «незаконне володіння» може застосовуватись тільки до фактичного володіння [2, с. 35].

2. Право користування — це  юридична можливість видобувати  корисні (споживчі) властивості речі.

Користування може здійснюватися  шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку, користування автомашиною тощо).

Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою  дій юридичних (надання речі в  оренду і тим самим одержання  відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу у римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалася як самостійна правомочність власника. Проте, з  огляду на українську цивілістичну традицію, можна виходити з того, що така можливість охоплюється правомочністю користування.

3. Право розпорядження полягає  в юридичній можливості власника  визначати фактичну і юридичну  долю речі. Визначення фактичної  долі речі полягає в зміні  її фізичної сутності, аж до  повного знищення. Юридична доля  речі може бути визначена шляхом  передачі права власності іншій  особі або шляхом відмови від  права на річ. Варто звернути  увагу на те, що саме внаслідок  того, що розпорядження річчю  полягає в передачі права власності,  вилучення плодів і прибутків  (надання речі в найом і т.п.) не зовсім коректно оцінювати  як реалізацію права розпорядження.  Передаючи річ в найом, власник  не має на увазі передачу  права власності. Він передає  річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ  не припиняється, а реалізується  шляхом використання можливості  лише тимчасової передачі речі  за плату іншій особі. У сукупності  три правомочності власника утворюють  класичну для українського цивільного  права «тріаду», що характеризує  право власності в суб'єктивному  значенні.

Підставами виникнення права власності  є різноманітні обставини (юридичні факти), з якими норми права  пов'язують встановлення правовідносин  власності. Це можуть бути події (смерть спадкодавця), договори (купівля-продаж), юридичні вчинки (виявлення скарбу), стани (перебування в шлюбі), а  також юридична сукупність (заповіт  і смерть спадкодавця) і т.д. Ці підстави нерідко іменують «способами набуття  права власності» і підрозділяють  на первинні і похідні. Критерієм  такого поділу одні науковці пропонують вважати критерій волі, інші — критерій правонаступництва [4, с. 58].

Прихильники першої позиції до первинних  відносять такі способи, за допомогою  яких право власності виникає  незалежно від волі інших осіб, а до похідних — такі, коли воно виникає  з волі попереднього власника.

Прихильники «критерію правонаступництва», до первинних відносять способи, в основі яких правонаступництва  немає, а до похідних — способи, що ґрунтуються на правонаступництві.

Проте більш вдалим здається поділ  підстав набуття права власності  на первинні і похідні за принципом  врахування «обґрунтованості (базису) прав».

Суть його полягає в тому, що первинними є такі способи набуття  права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб. Похідні способи, навпаки, припускають, що право набувача ґрунтується на праві відчужувателя речі.

Поділ способів набуття права власності  на первинні і похідні має велике практичне значення, оскільки від  типу способу (підстави ) встановлення права власності залежить характер претензій, що можуть бути заявлені до власника. Як зазначали ще давньоримські  правники — «ніхто не може передати прав більше, ніж має сам».

Це означає, що оскільки при похідних засобах набування права власності  право набувача ґрунтується на праві  відчужувача, то оспорюватися може не тільки право власника, але також і право осіб, що передали йому у власність спірну річ. Відповідно при первинних засобах виникнення права власності оспорювання цього права можливе тільки щодо самого власника.

До первинних засобів виникнення права власності належать:

1) Виробництво — такий спосіб  виникнення права власності, коли  воно виникає в зв'язку з  виготовленням або створенням  якоїсь речі, що не існувала  раніше. Власником у цьому випадку  стає той, хто виготовив або  створив цю річ для себе. Момент  виникнення права власності залежить  від того, яка річ створена - рухома  або нерухома. Так право власності  на рухому річ виникає з  моменту її створення, а на  нерухому — з моменту її  державної реєстрації у встановленому  законом порядку [5, с. 33].

2) Специфікація або переробка  — це створення нової речі  шляхом переробки матеріалу, що  належить іншій особі, а не  тому, хто її створив. При цьому  право власності у специфікатора  виникає тільки за наявності  одночасно двох умов: вартість  створеної речі значно перевищує  вартість використаних матеріалів; специфікатор не знав і не  міг знати, що він використовує  чужий матеріал. Але в цьому  випадку власник матеріалів може  зажадати від специфікатора відшкодування  збитків, заподіяних йому переробкою. Якщо ж специфікатор знав або  мусив знати, що створює річ  із чужого матеріалу, то власником  такої речі стає власник матеріалів, котрий також може зажадати  від спеціфікатора відшкодування заподіяних йому збитків.

3) Привласнення плодів і доходів.  Плоди, приплід тварин, доходи  від речі належать власникові  речі, коли інше не встановлено  законом або договором власника з іншою особою. Тут слід розрізняти природні плоди, принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід тварин, вовна, яйця, молоко тощо), і доходи, що з'являються від використання речі у цивільному обігу (дивіденди по цінних паперах, орендна плата і т.д.). Право власності на плоди і доходи виникає у власника речі з моменту Їхньої появи, як таких. Це право виникає у власника і у тому випадку, якщо річ знаходиться у незаконному недобросовісному володінні іншої особи. Що ж стосується плодів і доходів, отриманих добросовісним незаконним власником до того моменту, поки він не дізнався про неправомірність свого володіння, то вони належать йому, а з моменту, як дізнався, власнику речі [3, с. 76].

4) Виникнення права власності  на безхазяйне майно, тобто  на майно, що не має власника  або власника якого не знайдено. Право власності на таке майно  виникає у держави. Слід зазначити,  що дане положення не відповідає  конституційному принципу рівності  усіх форм власності. Тому більш  вдалим є правило, яке встановлює  проект нового: безхазяйне майно  може бути придбане за набувальною давністю, якщо це не суперечить нормам закону, що регулює конкретні відносини (скарб, знахідка і т.п.).

5) Присвоєння загальнодоступних  дарів природи (ягоди, дичина, риба й ін.) можливе, коли воно  допускається відповідно до закону, за наданим власником загальним  дозволом або за місцевими  звичаями. Право власності на  зазначені речі виникає у особи,  яка їх зібрала або видобула.

6) Знахідка. Це виявлення речі, що  вибула з володіння власника  або іншої уповноваженої на  володіння особи попри їхню  волю. Особа, що знайшла загублену  річ, зобов'язана негайно повідомити  про це того, хто загубив річ,  і повернути йому знайдену  річ або заявити про знахідку  до міліції чи до органу  місцевого самоврядування. Якщо  річ знайдено в установі, підприємстві  або на транспорті, здати її  належить адміністрації відповідної  організації. У тому випадку,  коли особа, яка загубила річ,  не з'явиться протягом шести  місяців, річ безоплатно переходить  у власність держави.

Слід зазначити, що це положення  чинного законодавства також  є застарілим. Якщо особа, що знайшла  річ, не побажає набути права власності  на цю річ, то вона переходить у власність  відповідного територіально-адміністративного  утворення [1, с. 38].

7) Бездоглядна худоба повертається  власнику. У випадку, якщо власник  або його місцеперебування невідомі, особа, що затримала худобу, зобов'язана  заявити про це до міліції  або до органу місцевого самоврядування  не пізніше трьох днів з  моменту затримки. Ці органи мають  вжити заходів до розшуку власника  худоби.

Зазначена норма Цивільного кодексу  містить явно застаріле правило, згідно якому на час розшуку худоба передається в найближчий колгосп  або радгосп. Якщо протягом шести  місяців з моменту заяви про  затримку великої рогатої худоби і двох місяців — інших тварин, їхній власник не буде виявлений, право власності на цих тварин переходить до колгоспу, де утримується ця тварина, або до держави, що передає його відповідному колгоспу. Дана норма не тільки застаріла морально, але й формально не може бути реалізована, оскільки колгоспів і радгоспів практично не існує, як таких.

У зв'язку з цим виправданим є  виникнення після закінчення встановленого  терміну права власності на бездоглядних тварин, власника яких не виявлено, у  особи, що їх знайшла. Якщо така особа  відмовиться від набуття права  власності на бездоглядних тварин, вони мають переходити у власність  адміністративно-територіального утворення, на території якого виявлені.

8) Виявлення скарбу. Скарб —  це зариті в землі або приховані  іншим способом гроші чи інші  цінності (у тому числі і валютні), власник яких невідомий або  в силу закону втратив на  них право. На відміну від  знахідки, при якій річ із володіння  власника або іншої уповноваженої  особи вибуває мимо їхньої  волі, скарбом можна вважати лише  навмисно приховані цінності. Особа,  що виявила скарб, зобов'язана  здати його державі. При цьому  їй видається винагорода в  розмірі 25 відсотків від вартості  скарбу, крім випадків, коли розкопки  і пошук цінностей входять  у коло її службових обов'язків [3, с. 78].

Як і норми щодо безхазяйного майна, знахідки і бездоглядної худоби, зазначене правило застаріло  і суперечить принципу рівності усіх форм власності. Водночас, формально  воно зберігає силу. Проте варто  враховувати перспективи зміни  цього положення в новому цивільному законодавстві. Зокрема, проект нового ЦК передбачає, що скарб переходить у власність в рівних частках - власникові того майна, у якому  скарб був прихований, і особі, що виявила скарб, якщо угодою між  ними не встановлено інше. Якщо ж  пошук скарбу провадився без згоди  власника земельної ділянки або  іншого майна, де був схований скарб, то знайдене підлягає передачі цьому  власнику.

9) Самочинне будівництво. Такі  дії можуть створити право  власності на самочинно зведену  будівлю у випадку наступного  узаконення будівництва у встановленому  законом порядку.

10) Приватизація — передача майна  держави у власність фізичних  осіб. Даний спосіб набуття права  власності регулюється значною  кількістю нормативних актів.

Оскільки у таких випадках маємо  справу з переходом права власності  від однієї особи (держави) до іншої, то відносити приватизацію до первинних  способів набуття права власності  можна, зробивши відповідні застереження. Вони полягають в такому. У випадку  приватизації, дійсно, має місце  зміна власника і форми власності.

Однак тут не йдеться про звичайну передачу права власності від  одного власника до іншого. Насправді  відбувається «роздержавлення», оскільки фактично держава відмовляється від правомочностей, котрі вона мала як суб'єкт публічного права, і право власності, як таке, вперше виникає у суб'єктів приватного права.

11) Первинним способом придбання  права власності є також набувальна давність.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає в особи, що набуло це майно  за набувальною давністю, з моменту такої реєстрації. 

   продолжение12) Конфіскацію — безоплатне вилучення майна у власника на користь держави за вироком суду як санкцію за вчинене правопорушення і реквізицію — вилучення державою майна у власника в інтересах суспільства з виплатою йому реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи і нестримані доходи (ст. 55 Закону «Про власність») відносять іноді до похідних способів виникнення права власності [5, с. 35].

Проте таке рішення здається невиправданим. У цих випадках також йдеться  не про приватноправові, а про  публічно-правові відношення. Держава (її органи), використовуючи владні повноваження, змінюють правовий режим власності, проявляючи свої якості публічної влади. Тому із деякою мірою умовності конфіскація  і реквізиція можуть бути віднесені  до первинних способів виникнення права  власності.

Розглянувши первинні засоби виникнення права власності, Перейдемо до характеристики способів похідних, при яких право  набувача ґрунтується на праві відчужувача.

Такими способами є: придбання  майна за договором і в порядку  спадкування.

1) Договір, як узгоджене волевиявлення  двох осіб, є підставою виникнення  права власності в тих випадках, коли в ньому є присутнім  намір передачі такого права  від відчужувателя до набувача. Це може бути купівля-продаж, дарування,  міна і т.п. Якщо такого наміру  у сторін нема і йдеться  про передачу майна у тимчасове  користування, на збереження тощо, то право власності до іншої  особи не переходить.