Соціально-політичні функції Конституції

Детально питання щодо позбавлення  народного депутата недоторканності  вирішує ст. 27 Закону України "Про  статус народного депутата України". За цією статтею народному депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

При цьому обшук, затримання народного  депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до Закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України дано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Інші особливості порядку притягнення  народного депутата до відповідальності визначають норми Конституції України та Закону "Про Регламент Верховної Ради України".

Література

1. Конституція України. - К., 1996
2. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 1998
3. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.
4. Конституційне право зарубіжних країн / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 1999.
5. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 1998.
6. Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 1998

1 Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2003.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

Право власності у зарубіжних країнах

Зміст

1. Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн

2. Право власності в зарубіжних правових системах і тенденції його розвитку. Підстави набуття права власності

Список використаних джерел

1. Поняття та основні  принципи правоздатності юридичних  осіб у цивільному праві зарубіжних  країн

Юридична особа — це утворення, яке можна зрозуміти лише у  взаємозв'язку з правовим полем, що існує навколо неї. На відміну  від фізичної юридична особа існує  завдяки наявності правового  поля. Щоправда, різні правопорядки неоднаково розуміють поняття "юридична особа". Вітчизняний законодавець не вважає державу юридичною особою, бо саме держава створює її.

Коротко ознайомимося з тим, як розуміють  юридичну особу, наприклад, у Великій  Британії. Для цього скористаємося  двома найпопулярнішими там юридичними словниками. "Правничий словник  Коллінза" (Collins Dictionary of Law) наприкінці 90-х років XX ст. у статті "Особа" (Person) зазначав: " Особа є предметом законних прав. Є два види законних осіб — людські істоти (human beings) і штучні особи (artificial persons), такі як корпорації. Товариство в Англії не є окремою законною особою, але у Шотландії воно є так званою квазі-особою". У нотатці "Юридична особа" (Juristic Person) зазначений словник пояснював, що нею є орган (body), визнаний державою як такий, що наділений правами й обов'язками так само, як і природна (natural) або людська (human) особа; загальним прикладом є компанія. "Оксфордський правничий словник" (Oxford Dictionary of Law) у четвертій редакції (від 1997 p.) пояснював: "Юридична особа (штучна особа)" (juristic person (artificial person)) – це утворення типу корпорації, що визнається як таке, що має законну особовість (legal personality), тобто здатне мати законні права і обов'язки. Зазначене поняття вживається як протилежне людській особі, яку називають "природною особою" [5, с. 30].

Розглянемо пояснення поняття "юридична особа" у вітчизняному словнику.

У статті "Особа у цивільному праві" "Юридичного словника-довідника", випущеного київським видавництвом "Феміна" у 1996 p., зазначається: "Юридична особа — це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати різних майнових і немайнових прав і виконувати обов'язки, бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному суді або в третейському суді. Юридична особа має цивільну дієздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Дієздатність за обсягом, а також моментом виникнення і припинення збігається з правоздатністю. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а в разі коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації певного виду — з моменту видання компетентним органом постанови про утворення її. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації. Правоздатність юридичної особи припиняється з ліквідацією її".

Очевидно, в усіх країнах світу  юридична наука і практика використовують поняття "юридична особа". А от законодавчі формулювання цього  поняття існують не скрізь.

У нашому законодавстві існує кілька офіційно сформульованих дефініцій  юридичної особи. Ознайомимося з  ними.

"Юридичними особами визнаються  об'єднання осіб, установи або  організації, які можуть як  такі набувати прав за майном, вступати у зобов'язання і відповідати  у суді" (ст. 13 Цивільного кодексу  УСРР, затвердженого постановою  ЦВК УСРР від 16 грудня 1922 p.).

"Юридичною особою визнається  організація, яка має у власності,  повному господарському віданні  або оперативному управлінні  відокремлене майно, відповідає  за своїми зобов'язаннями цим  майном і виступає у суді  від свого імені.

Юридичні особи можуть мати майнові  і особисті немайнові права і  зобов'язання..." (витяг з п. 1 ст. 11 "Поняття юридичної особи" "Основ цивільного законодавства  Союзу РСР і республік", прийнятих  Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 p.) [3, с. 75].

"Юридичними особами визнаються  організації, які мають відокремлене  майно, можуть від свого імені  набувати майнових та особистих  немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами  у суді, арбітражі або в третейському  суді".

"Юридична особа — це особа,  зареєстрована як платник податку  на додану вартість, має індивідуальний  податковий номер платника податку  і здійснює операції з ввезення (пересилання) на митну територію  України товарів (робіт, послуг) для цільового використання на  будівництво, реконструкцію, ремонт  і обслуговування об'єктів, а  також обладнання і транспортних  засобів, а саме: замовник (забудівельник) будівництва, реконструкції, ремонту і обслуговування об'єктів; особа, яка уклала договори (контракти) із замовниками (забудівельниками) будівництва, реконструкції, ремонту і облаштування об'єктів; особа, яка здійснює поставку обладнання і транспортних засобів, а також виконує роботи (надає послуги) для забезпечення і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку відповідно до додатку 2 до Закону — переможець тендеру, проведеного Організаційним комітетом Міжнародної ради координації діяльності з підготовки і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції і розвитку".

Як суб'єкт майнових та особистих  немайнових відносин юридична особа  наділяється цивільною праводієздатністю. Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії) [1, с. 36].

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також  здатність її мати особисті немайнові  права та обов'язки. До них належать права на найменування, виробничу  марку, знаки для товарів і  послуг, право на честь, гідність і  ділову репутацію та ін. Юридична особа  має своє найменування, яке містить  інформацію про її організаційно-правову  форму. Найменування установи повинно  також містити інформацію про  характер її діяльності. Юридична особа  може мати, крім повного найменування, також скорочене. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменування юридичної  особи може бути зареєстроване у  порядку, встановленому законом. Найменування юридичної особи вказується в  її установчих документах і вноситься  до Єдиного державного реєстру.

У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших  вимог, встановлених законом, зобов'язана  помістити оголошення про це в  друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про  державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з  якими вона перебуває у договірних відносинах.

Юридична особа не має права  використовувати найменування іншої  юридичної особи.

Відповідно місцезнаходження юридичної  особи визначається місцем її державної  реєстрації, якщо інше не встановлено  законом. Місцезнаходження юридичної  особи вказується в її установчих документах.

Знаки для товарів і послуг —  це зареєстроване у встановленому  порядку позначення, яке служить  для розрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших  осіб. Як знаки для товарів і  послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. На зареєстрований знак патентне відомство видає свідоцтво [2, с. 33].

Організації — юридичні особи —  мають право на недоторканність  ділової репутації та її захист у  судовому порядку, а також можуть набувати інших немайнових прав та обов'язків. Юридична особа набуває  цивільних прав та обов'язків і  здійснює їх через свої органи, які  діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів  юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної  особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах  юридичної особи, добросовісно і  розумно та не перевищувати своїх  повноважень. У відносинах із третіми  особами обмеження повноважень  щодо представництва юридичної особи  не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя  особа знала або за всіма обставинами  не могла не знати про такі обмеження.

Органи юридичних осіб залежно  від їх видів можуть бути єдиноначальними  або колегіальними. Управління підприємством  здійснюється згідно з його статутом, на основі поєднання прав власника з господарського використання свого  майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з  управління підприємством безпосередньо  або через уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватися раді підприємства (правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу.

2. Право власності в  зарубіжних правових системах  і тенденції його розвитку. Підстави  набуття права власності

Відносини власності регулюються  різними галузями права. Але чільна роль тут належить приватному (цивільному праву), що визначає зміст права власності, регулює поведінку власників  у господарському обігу, регламентує  порядок і підстави захисту права  власності [4, с. 56].

У цивілістиці прийнято розрізняти право власності в об'єктивному  і суб'єктивному значенні.

Право власності в об'єктивному  значенні — це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності.

Право власності в об'єктивному  значенні є юридичною підставою  існування і реалізації права  власності, що належить певному суб'єкту, тобто права власності в суб'єктивному  значенні.

Право власності в суб'єктивному  значенні — це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю своєю владою і у власному інтересі.

Цьому праву власника відповідає обов'язок усіх інших осіб утримуватися від  порушення його правомочностей.

Саме право власності в суб'єктивному  значенні являє основний інтерес  у наведених дефініціях, оскільки в ньому знаходить відображення сутність власності як вищої влади  особи над річчю, яка визнана  іншими особами.

Розглянемо характерні ознаки права  власності, як суб'єктивного права.

1) Його зміст охоплює три правомочності  (можливості) власника: право володіння,  право користування і право  розпорядження майном.

2) Суб'єктом права власності  може бути будь-який суб'єкт  права.

3) Об'єктом правовідносин власності  може бути будь-яка індивідуально-визначена  річ. Родові речі можуть бути  об'єктом права власності за  умови їхньої індивідуалізації (упаковування, маркірування, написи і т.п.).

4) Своє право на річ власник  здійснює завжди своєю владою  й у своєму (власному) інтересі. На  відміну, наприклад, від повіреного, він не потребує спеціальних  повноважень, доручення і т.п.

Проте при цьому слід зазначити, що влада власника щодо приналежної  йому речі не є безмежною. Він може вчиняти стосовно свого майна  будь-які дії, але вони не повинні  суперечити інтересам інших суб'єктів  приватного права.

Наприклад, власник зобов'язаний вживати  заходів до запобігання виникненню шкоди здоров'ю громадян і навколишньому  середовищу при здійсненні його права  власності. Реалізуючи право власності  на жилий будинок, він повинен  утримуватися від поведінки, яка  може заважати його сусідам. Права власника можуть бути обмежені правами інших  осіб (сервітутами тощо). Крім того, власник не може виходити за загальні межі здійснення цивільних прав.