Поняття політики. Політика як соціальне явище

чи націй, виявляється лише через політичні інститути.

Важливо також враховувати відмінності між суб’єктами політики залежно

від їх ставлення до влади. Одні з них (держава, правляча партія, політичні лідери) безпосередньо здійснюють процес владарювання та управління, інші (опозиційні партії, громадські організації, виборці тощо) можуть лише тією чи іншою мірою брати участь у політичному житті, підкоряючись чужій волі й захищаючи власні інтереси.

Суб’єкти політики, які мають приховані групові інтереси:

Клан – це мала група, що намагається шляхом закулісних дій зайняти панівне

становище у певній політичній структурі (партії, групі тиску, уряді);

Мафія – суворо ієрархізована і глибоко законспірована організація, що

намагається досягти користолюбних цілей у рамках не тільки якоїсь організації, а й усього суспільства. На відміну від організованої злочинності мафія тісно пов’язана із політикою;

Родинно-земляцькі угрупування здебільшого існують на нижчих рівнях

влади, але підтримують контакти зпредставниками вищих політичних кіл. Такі зв'язки можуть відігравати важливу роль при формуванні вищих ешелонів влади (президент при формуванні кабінету міністрів надає перевагу особам з близького йому оточення).

Об’экти політики – всі явища політичного та суспільного життя, на які

спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Політична сфера – є сукупним, узагальнюючим поняттям сучасного

розуміння політики. Функціонування політичних суб’єктів (народ, партія, держава, нація, політичні лідери та інш.)у відповідності з притаманними для них інтересами і завданнями, формування в зв’язку з цим політичних відносин і процесів складають політичне життя суспільства.

Політичне життя суспільства складне і багатогранне. Структурний аналіз

його можна вести за різними основами :

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні об’єктивне значення політичної сфери дуже велике, тому що від

процесів, які в ній відбуваються, від здатностей людей розпізнати тенденції їх розвитку, від уміння управляти ними залежать долі не тільки окремих народів, але й всього людства. Тому на початку XXI ст. політична сфера – одна із пріоритетних.

 

 

 

Особливості політичної сфери:

Зв’язок політичної сфери з іншими сферами життя суспільства: у сукупності

суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, – економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов’язані між собою.

Політика тісно пов’язана з духовною сферою суспільного життя. Так,

культура суспільства визначає культурне обличчя політики, її зв’язок з історією, людиною, знанням. Необхідними є також моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш моральною або ж зовсім аморальною.

Особливо тісний зв’язок політики з ідеологією. Якщо мораль, культура чи

релігія впливають на політику здебільшого опосередковано, то ідеологія зливається з нею безпосередньо. У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв’язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Об’єкт, предмет і структура політології. Методи дослідження політології та її основні функції.

Структура політології як науки охоплює:

• Загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє

загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання.

• Теорію політичних систем та їх елементів, механізмів функціонування

політичної влади, що досліджує проблеми утворення й функціонування держав, партій, суспільно-політичних організацій, політичних режимів шляхом вивчення конституційних та адміністративних питань, економічних та соціальних функцій управління, аналізу політичних інститутів, відносин між суб'єктами політики, політичної культури та комунікації і т. ін.

• Теорію соціального управління, що вивчає форми й методи управління

соціально-політичними, соціально-економічними, адміністративно-правовими та соціально-психологічними процесами, досліджує проблеми участі в політиці.

• Теорію політичної ідеології, що досліджує роль і функції ідеології в системі

політичної влади, історію та розвиток політичних теорій, концепцій, доктрин, особливості їх реалізації та існування в різних суспільствах.

• Теорію міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних

відносин, проблеми національної та світової політики, мирного співіснування держав з різним соціальним устроєм. Її складовими є геополітика, зовнішня політика, міжнародне право, діяльність міжнародних і міждержавних організацій.

• Практичну політологію, яка здійснює прикладні та порівняльні дослідження

в контексті конкретних політичних технологій, специфіку політичного маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми прийняття оптимальних управлінських рішень та ефективності їх реалізації.

Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та

практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну

психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві

відмінності. Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш-Л. Монтеск'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо.

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в

другій половині XIX ст. Процес остаточного її становлення завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 p.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни, а також створено Міжнародну асоціацію політичної науки, метою якої є інтеграція дослідницьких зусиль вчених різних країн, обмін інформацією та підвищення практичної ефективності рекомендацій політичної науки.

Отже, як навчальна дисципліна політологія вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу і дає знання про:

• об'єкт, предмет та функції політології;
• розвиток світової та вітчизняної політичної думки;
• динаміку розвитку політичного життя;
• політичні процеси, події та проблеми;
• взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності;
• розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури;
• об'єкти та суб'єкти політичних процесів;
• роль людини в політичному житті сучасного світу;
• теорію влади та владних відносин;
• політичну систему суспільства; електоральну поведінку;
• роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови

діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу;

• світовий політичний процес.

Поділ політології на теоретичну і практичну (прикладну), який набув широкого вжитку в науці, є доволі штучним, оскільки власне політична наука має яскравий практичний характер, що і визначає її провідні позиції серед суспільних наук.

Краще зрозуміти прикладний характер науки про політику допоможе

з'ясування основних функцій політології у суспільстві:

• Теоретико-пізнавальна (тлумачення, інтерпретації), яка передбачає

вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичні знання є найбільш досконалою формою обґрунтування практичної політичної діяльності.

• Методологічна (інструментальна, технологічна), яка охоплює способи,

методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

• Світоглядна, яка зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм

цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв'язку з конкретними історичними умовами.

• Описова (дескриптивна), яка досліджує політичну реальність, зіставляючи її

з уже існуючими соціально-політичними стандартами і є своєрідним відображенням дійсності.

• Виховна (освітня), реалізуючи яку найважливіші надбання політичної теорії

й практики стають доступними широкому загалу, роблять участь народних мас у політиці свідомою і ефективною.

• Прогностична (передбачення) функція. Полягає в передбаченні шляхів

розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об'єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції. Її результатом є гіпотези – прогнози, що спираються на з'ясування тенденцій розвитку даного політичного явища та загальні закономірності соціального процесу.

• Інтегруюча (ідеологічна, програмова) функція. Виявляється у сфері

політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Вона спрямована на розробку стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, суспільних структур і політичних процесів.

• Прикладна (управлінська) функція. Передбачає вироблення практичних

рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану. суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.