Поняття «ідеологія». Її різновиди та функції

Найбільш розробленим  соціалістичним вченням у XIX ст. став марксизм (за іменем його основоположника  К. Маркса). Він доводив неминучість  соціалістичної революції, передумови якої виникають з розвитком капіталізму. При капіталізмі росте пролетаріат, який, здійснивши революцію і створивши  державу пролетарської диктатури, побудує суспільство соціальної справедливості. У цьому суспільстві, що назвали комуністичним, держава "відімре", відійде в минулу соціальну нерівність. Першою ступінню комуністичного суспільства стане  соціалізм, у якому буде панувати суспільна власність, здійснюватися  планове господарство і розподіл за працею.

Наприкінці XIX - початку XX ст. у соціалістичній ідеології оформилися дві самостійні ідейні течії: соціал-реформізм  і ленінізм.

Соціал-реформізм, або соціал-демократична ідеологія, виник на основі ревізії (перегляду) ряду положень марксизму  і відмови від ідей класової боротьби, революції, диктатури пролетаріату. На основі аналізу розвитку капіталізму  ідеологи соціал-реформізму зробили  висновок, що шлях до соціалізму лежить через поступові перетворення капіталістичного суспільства, через реформи. У середині XX ст. ці ідеї увібрала в себе концепція  демократичного соціалізму, головними  цінностями якої стали свобода, справедливість, солідарність. їхнє здійснення пов'язане  з політичною, економічною і соціальною демократією. У політичній сфері  це правова держава, парламентська  демократія, гарантії прав особистості. Економічна демократія розуміється  як рівність різних форм власності, серед  яких велика роль належить суспільній власності. Передбачається державне регулювання  ринкової економіки. Соціальна демократія розуміється як створення гідних людини умов життя і праці, перерозподіл доходів на користь непрацездатних, доступність системи освіти і  духовних цінностей, поліпшення стану  навколишнього середовища.

Соціалізм, з погляду соціал-демократів, - це не конкретний суспільний лад, а  поступове поліпшення соціальних умов, утвердження соціальної справедливості в суспільному житті.

Ленінізм, або комуністична ідеологія, зробив акцент на ідеї марксизму  про революційне насильство. Особлива увага в цій ідеології звертається  на роль держави диктатури пролетаріату, керованої політичною партією, у  перебудові суспільства на принципах  рівності і соціальної справедливості. В другій половині XX ст. багато носіїв комуністичної ідеології в ряді країн відмовлялися від ідеї диктатури  пролетаріату і розробляли механізми  мирного переходу до соціалізму, зближаючись  за рядом позицій із соціал-демократичними ідеями. Інші радикально налаштовані  прихильники комуністичної орієнтації зберегли прихильність принципам революційної перебудови суспільства, насильницького придушення супротивників такого перетворення.

Ідеологія фашизму, на відміну  від ліберальних, консервативних і  соціалістичних ідей, виникла в XX ст. і була відображенням глибоких криз, що вразили різні країни. У кожній із країн, де ця ідеологія виникла, вона мала свої особливості. Однак при  існуванні її різновидів фашистська ідеологія має ряд загальних  рис.

Сучасні дослідники відзначають  характерне для цієї ідеології зневажливе ставлення до особистості, яка, з  погляду ідеологів фашизм у, має  потребу у твердій направляючій руці; негативне сприйняття розуму (від нього всі нещастя); ідеї расової  нерівності і переваги однієї раси над іншою; оцінку особистісних засад  як вторинних в порівнянні з расово-етнічними, національними - у порівнянні з державними; ставлення до національних меншин і  політичних партій, що відстоюють принципи демократії і правової держави, як до внутрішніх ворогів; відкидання демократичної  системи на користь сильної диктаторської  влади; обґрунтування політичного  панування фашистської партії, яка  забезпечує повний контроль над особистістю  і всім суспільством. До цінностей  фашистської ідеології належать: елітарно-ієрархічний принцип: одні породжені наказувати, а інші - підкорятися; принцип фюрерства (вождизму), що означає  єдність держави, втіленої у вожді, і потребує безумовного підпорядкування  мас своєму керівнику. Значну роль в  ідеології фашизму відіграє ідея надлюдини, яка в інтересах своєї  раси має право переступати норми  моралі; виправдання влади сильного перед слабким. Для цієї ідеології  характерне заохочення національного  мілітаризму, вихваляння війни, яка  повинна вести до єднання нації.

Расизм, шовінізм, насильство, людиноненависництво, агресія - усе  це в більшому чи меншому ступені  притаманне різним різновидам фашизму. З найбільшою повнотою риси фашистської  ідеології втілилися в німецькому націонал-соціалізмі, реалізація ідей якого привела до найстрашнішої  трагедії як народ Німеччини, так  і народи всієї Європи.

У сучасних умовах фашистська ідеологія прагне відгородитися  від найбільш похмурих проявів фашизму  першої половини XX ст. Але неофашизм, як і раніше, проповідує культ насильства, націоналізм і расизм, зберігаючи спадкоємний зв'язок з ідеологією своїх попередників.

 

 

Висновок.

 

Вчені – громадські діячі ХІХ  ст. (О.Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Д. Мілль  та інші) розглядали ідеологію як метод  моделювання дійсності, що видається  за істину. Моделювання може проводитися  за допомогою хибних або недостатньо  наукових умов. Таким чином, штучна конструкція – ідеологія, постає в викривленому вигляді і є, по Марксу, різновидом хибної свідомості. Але вже тоді відмічалось, що ідеологія  обов’язково базується на елементах  наукового знання. Подвійність поглядів на ідеологію привела до того, що ідеологічні доктрини почали розглядати з позицій „своя” правильна і  „чужа” неправильна. В. Ленін і комуністи  називали марксизм „науковою ідеологією”, а буржуазні доктрини фальсифікаціями. Та чи може ідеологія бути науковою? Існує декілька кутів зору на це питання.

Т.Парсонс визначає ідеологію як універсальну за своєю вагою систему  цінностей певного суспільства. К. Маркс та К. Ленк вбачали в ідеології  систему цінностей, що легітимують  існуючий порядок в суспільстві  в інтересах пануючого класу. Е. Шилс розглядав ідеологію як систему  поглядів, що виступають в якості політичного  світогляду. Ця система спирається скоріше на віру соціально дезорієнтованих  мас в періоди суспільних криз. В стабільному суспільстві ідеологія  відсувається на другий план. Німецький  соціолог К. Маннгейм розглядав ідеологію  в двох аспектах. З одного боку, вона виконує позитивну охоронну функцію  для суспільства, не дивлячись на те, що вона є формою хибної свідомості. З другого боку, вона несе негативний зміст, коли ми розглядаємо її в якості „революціййної утопії”. В 60-х роках  виникла теорія кінця ідеологій. Її автором був Д.Белл, який вказував, що з часом суспільна і політична  сфера деідеологізується. Однак  поки що ідеологія не зникає. За думкою ряду видатних вчених, в багатьох країнах  просто відбувається зміна її форм. У стабільному суспільстві ідеологія є необхідним елементом політичного життя і запорукою політичного плюралізму.

Сучасні вчені відзначають здатність  ідеології згуртовувати людей, поєднувати різні види емоційної енергії  та спрямовувати їх у політику. Суть політичної ідеології в тому, що будь які панівні верстви у  своєї пропаганді проголошують незмінними ті гасла, ідеї і цінності, що найбільше  істотні для даного устрою. Політична  ідеологія утворює стрижень політичної системи суспільства. Вона обґрунтовує  претензії того або іншого класу  на владу. Будь-яка ідеологічна система  не тільки спирається на систему наукових знань, але і потребує фанатичного  служіння ідеї. Питання про співвідношення науки й ідеології вирішується  дотепер неоднозначно.

Що є ідеологія і в чому її відмінність від наукової філософської або політичної доктрини, концепції? Ідеологія ототожнюється з процесом діяльності, єднанням теорії і практики, яке підводить маси до перетворення наукових принципів у реальну  дійсність. Засобом такого втілення може виступати пропаганда – передача інформації у стислій та доступній  формі за допомогою ЗМІ,суспільної думки, буденних пліток. Є ще одна цікава риса ідеології – якщо вона не може існувати без політики, то політика може обходитися без ідеології, наприклад, релігійна або прагматична міждержавна  політика.

Таким чином, наука має метою  досягнення достовірних академічних  знань о природі світу. Ідеологія  має на меті формування поведінки  людей та маніпуляцію їхньою свідомістю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Список використаних джерел:

1. Політологія : Упоряд.: Березовський В.В.: Харків: УІПА, 2010 – 218 с.
2. Філософія - Касьян В.І.
3. Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1988.
4. Людина і світ - Юрій М.Ф.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

1. Поняття «ідеологія». Її різновиди та функції.

2.Зародження ідеології в Німеччині.

3.Китай і його  ідеологія.

4.Сучасні політичні  ідеології.