Поняття «демократія»: витоки й сутність

Проте, слід також зазначити, що народно-демократичний і ліберально-демократичний державно-політичні режими мають ряд спільних рис, які проявляються тому, що обидва вони є уособленням демократії. Саме з цієї причини загальними рисами їх є основні принципи конституцій: гарантія прав та свобод громадян; розділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; захист прав менших; конкурентні, вільні вибори; влада закону. В даному випадку слід привести цитату Й. Шумпетера, який підкреслював, що демократія, „є політичний метод, тобто певна система інституцій для прийняття політичних (правових та адміністративних) рішень... це не обов’язково абсолютний ідеал з огляду на його власні якості. вона, однак, заміняє його. бо обов’язково завжди і всюди слугує певним інтересам чи ідеалам” [16, 467–468]. Політична практика свідчить про те, що демократичний режим як метод продуктивно функціонує лише в тому суспільстві, де ідеали й орієнтації засновані на ліберальному фундаменті.

Сучасні демократичні суспільства  можуть відрізнятись одне від одного формою правління, типом державно-територіального устрою, партійними системами, особливостями взаємодії держави та громадянського суспільства. Проте, на думку Т. Лебедєвої, „в кожній демократичній країні ці інститути ефективно забезпечують основні норми ліберальної демократії” [7, 77]. Політична практика свідчить про те, що будь-яке сучасне суспільство, яке здійснює кардинальні реформи, орієнтовані на людину, її права та свободи, створює соціальну тканину, основою якої є ліберальна демократія.

Практично всі концепції  політичної трансформації розглядають демократизм і лібералізм у якості етапів транзиту. Проте, якщо лібералізація модифікує відносини держави і громадянського суспільства, то демократизація змінює взаємини між державою та політичним суспільством.

У часовому просторі ліберально-демократичний  режим завжди передує народно-демократичному. Саме цьому вони взаємопов’язані. Крім того, жоден з них не знаходиться у статичному, раз і назавжди визначеному стані, а постійно розвивається, еволюціонує, що є доказом їхнього зв’язку.

Відомий політолог А. Пшеворський вважає демократичний режим «системою, за якої існує здорова конкурентна політична боротьба між партіями, коли поразка не є ані соціальним соромом, ані злочином» [12, 205]. Цей термін можна віднести не тільки до народно-демократичного, але й до ліберально-демократичного режиму, оскільки обидва вони, не дивлячись на різницю, є уособленням певної форми демократії. Вчений виділяє два процеси переходу до демократії, першим з яких є лібералізація, результатом якої стає або посилення існуючого тоталітарного режиму, або перехід до демократії. Другий етап – демократизація, характеризується конструюванням демократичного правління.

Таким чином, ми можемо побачити, що народно-демократичний і ліберально-демократичний режими мають властивості, які притаманні їм обом, а також відмінності, які дають змогу поставити чітку межу між ними як різними проявами демократії. На практиці кожен із всіх основних типів політичних режимів рідко трапляється у, так би мовити, чистому вигляді.

Народно-демократичний режим націлений на згоду більшості, ліберально-демократичний орієнтується на особистість як основного виразника інтересів і цілей суспільства. Проте обидва режими своїм базисом мають права та свободи громадян, а також такий тип взаємовідносин між державою і громадянським суспільством та в самому суспільстві, який відповідає принципам демократії. В цьому постає найбільша схожість даних режимів. Тим не менше, вони склалися під тиском певних історичних, політичних, соціально-економічних умов, і трансформація їх проходить поступово, орієнтуючись на сучасний стан держав. На нашу думку, подальший розвиток державно-політичних режимів проходитиме в дусі вибору одного з зазначених режимів, в залежності від типу суспільства. Наприклад, західне суспільство завжди тяжіло до ліберальної демократії, оскільки менталітет країн Заходу відмічений індивідуалізмом. Громадяни країн Східної Європи, навпаки, більше схильні до колективізму, а тому можна припустити, що народно-демократичний режим більше підходитиме до їхнього суспільства.

Як висновки слід зазначити, народно-демократичний та ліберально-демократичний політичні режими сьогодні становлять основу світових режимів. Кожний з них має свої недоліки та переваги, які проявляються при прийнятті важливих політичних рішень. Проте, виходячи з сучасних тенденцій демократичного транзиту, можна говорити про поступове утвердження демократичних режимів у глобальному суспільному просторі.

ВИСНОВКИ

Суперечності і проблеми розвитку демократії показують, що вона являє собою принципово відкрите різним альтернативам і разом  з тим досить недосконале пристрій влади. Більше того, вона не є єдино  можливою і тим більш привабливою  для всіх країн і народів формою правління. До того ж збиткова, недосконала  демократія може принести суспільству  не менші труднощі, ніж деспотичні й тоталітарні режими.

І все ж саме демократія є сьогодні єдиною і найбільш оптимальною  формою політичного узгодження та забезпечення різноманітних інтересів і гарантії основоположних прав громадян у складені суспільствах.

Незважаючи на все різноманіття моделей демократії, можна виділити загальні характерні риси, властиві цьому  режиму:

• існування в суспільстві безлічі інтересів і широкого спектра можливостей їх вираження та реалізації;
• гарантований доступ груп до політичних інститутів;
• загальне виборче право, яке дозволяє громадянам брати участь у формуванні представницьких інститутів;
• контроль представницьких інститутів за діяльністю уряду;
• згода більшості суспільства щодо політичних норм і процедур;
• дозвіл виникаючих конфліктів мирним шляхом;
• визнання вирішальної ролі більшості при врахуванні інтересів меншості.

Список використаних джерел

1. Бабкіна О. В. Політологія. Навчальний посібник / О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – К. : ВЦ , 2006.– 568 c
2. Вегеш М.М. Політологія: Підручник / За ред. М.М. Вегеша. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 384 с.
3. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: Теорія, методологія, практика / В.П. Горбатенко. – К.: Генеза, 2006. – 400 с.
4. Дьюи Дж. Творческая демократия – задача, которая стоит перед нами / Дж. Дьюи // Вопросы философии – 2008. - № 2. – С. 46-51.
5. Кремень В. Г. Політичний режим демократії /В. Г. Кремінь // Політологія. – Режим доступу : http://readbookz.com/book/186/6676.html
6. Латигіна Н. До визначення феномена демократії/ Н. Латигіна // Політичний менеджмент. – 2004. - № 3(6). – С. 20-29.
7. Лебедева Т. Либеральная демократия как ориентир для посттоталитарных преобразований / Т. Лебедева // Полис. – 2004. –     № 2. – С. 77-80.
8. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительное исследование / Аренд Лейпхарт / Пер. с англ. Б. И. Макаренко; Науч. ред. пер. А. М. Салмина, Г. В. Каменской. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 287 с.
9. Мадатов А.С. Концепции и модели демократии: проблемы и дилеммы / А. С. Мадатов // Социально-гуманитарное и полиическое образование. – Режим доступу: http://www.humanities.edu.ru/db/msg/50998
10. Моска Г. Правящий класс / Гаэтано Моска / Пер. с англ. и примеч. Т.Н. Самсоновой // Социологические исследования. – 1994. – № 12. – С. 97-117.
11. Мухаев Р. Теория политики : Учебник для студ. вузов, / Рашид Мухаев – М.: ЮНИТИ -ДА НА, 2005. – 623 с.
12. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке / А. Пшеворский; Пер. с англ. [Алексеева Ю. Г. и др.]; Под ред. В. А. Бажанова– М.: РОСП ЭН, 2000. – 320 с.
13. Стьопін А. Українське суспільство і проблеми консенсусної демократії / Анатолій Стьопін. // Політичний менеджмент. – 2008. – № 5 (32). –       С. 36 – 43.
14. Хабермас Ю. Постнациональная констелляция и будущее демократии / Ю. Хабермас // Логос. – 2003. - № 4-5 (39). – С. 105 – 152.
15. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века / С. Хантингтон./ Пер. с англ. – М. : РОСП ЭН, 2003. – 386 с.
16. Шумпетер Й. Елітарна демократія і теорія конкурентного лідерства / Йозеф А. Шумпетер // Демократія: Антологія / упоряд. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005.– С. 467 – 485.
17. Юрій М.Ф. Політологія / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, КНТ, 2006. – 416 с.