Політична реформа шлях до трансформації суспільства

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………......	3
РОЗДІЛ І  РЕВОЛЮЦІЇ І РЕФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ…………….	5
1.1. Поняття і  структура політичної системи  суспільства……………………...	5
1.2. Сутність  революції і реформ………………………………………………...	7
1.3. Інші політичні  процеси в політичній системі суспільства………………...	11
РОЗДІЛ ІІ ПОЛІТИЧНА  РЕФОРМА ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ……………………………...	17
2.1. Проблематика впливу політичного реформування на перебіг системних трансформацій в українському суспільств……………………………………...	17
2.2. Досвід і  проблеми реформування політичної  системи в Україні на сучасному  етапі…………………………………………………………………...	24
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….	34
Список використаних джерел……………………………………………………	36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На шляху  до "демократії для всіх" Україна  увійшла в етап утвердження конституційної демократії.

Зміна форми  правління в державі є не тільки справою професійних політиків, а й суспільства, представленого територіальними громадами, громадськими організаціями і іншими структурами громадянського суспільства. Тому процедура і технологія зміни системи політичного устрою в Україні повинна спиратися не стільки на владні інститути, скільки на структури громадянського суспільства.

Нова модель влади повинна напрацьовуватися за участю широких кіл громадськості, а не самою владою або політичними посередниками, які, як правило, готують рішення для себе і під себе. Іншими словами, сьогодні необхідно створити нові механізми, які дозволяють громадянам включитися процес конституційної реформи.

На жаль, сьогодні такого розуміння поки що не демонструє ні влада, ні більшість політичних сил, представлених у парламенті. Складається  враження, що влада, політичний центр  і опозиція в запалі дискусії про  майбутній державний устрій немов забули про те, що такі питання не вирішуються без активної участі суспільства. А в результаті постає реальна загроза, що замість "демократії для всіх" знову буде відтворено модель, від якої намагалися відійти, – модель "демократії для обраних".

Щоб не повторити  помилок минулого, слід нарешті усвідомити: не влада і не політики, а саме громадянське суспільство за допомогою  нових позавладних інститутів має  виробити погляд на майбутню модель державного устрою. І лише потім партії, політики, парламентські фракції отримають моральне право конкурувати за ті чи інші підходи до зміни системи влади. Адже мова йде не просто про "устрій влади", а про Конституцію як систему норм і правил, яка регулює взаємовідносини кожного громадянина з державою.

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю політичної реформи у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

Предметом дослідження є політична реформа в Україні.

Об’єкт дослідження даної роботи є політична реформа.

Метою дослідження – дослідження шляхів трансформації суспільства через політичну реформу.

З поставленої  мети випливають такі завдання:

• проаналізувати поняття, сутність і політичну структуру політичної реформи;
• провести аналіз політичної реформи, виділити її позитивні і негативні риси;
• дослідити проблематику впливу політичного реформування на перебіг системних трансформацій в українському суспільств.

Окремі теоретичні і практичні риси політичної реформи  досліджували такі науковці як Гальчинський А.С., Кудряченко А.І., Футей Б. та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І РЕВОЛЮЦІЇ І РЕФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

1.1. Поняття і структура політичної системи суспільства

Політична система  як сукупність влади та політичних відносин починає формуватися в суспільстві з появою приватної власності, класів, з утворенням держави. Хоча сам термін в ті далекі часи не застосовувався, але вже давньогрецький мислитель Аристотель (382-332 рр.. До н. Е..) Розумів політику як складний комплекс елементів, до якого входять економіка, мораль, право, образ правління (влада) і тип правління [6].

Інший філософ  стародавнього світу Полібій, розглядаючи  державний устрій Стародавнього  Риму, підкреслив складний характер змішаної системи правління.

Активне використання терміна "політична система" правління в природничих науках багато дослідників пов'язують з ім'ям Т. Парсона (1902 - 1979 рр..) У політологію він був введений в 50 - 60-х роках XX століття. Суспільство стало розглядатися як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної та духовної [1]. Системний характер дозволив більш чітко визначити місце політики в житті суспільства.

Виходячи з  даного вчення політична система  суспільства складається з наступних  взаємодіючих підсистем:

- Інституціональна (держава, політичні партії та інші громадські об'єднання);

- Нормативна (правові,  моральні, моральні й інші регулятивні  фактори, що впливають на вибір  поведінкових мотивів громадян);

- Функціональна  (включає в себе сукупність  застосовуваних державою методів здійснення владних повноважень);

- Комунікативна  (визначає сукупність форм взаємодії,  прийнятих всередині політичної  системи і поза нею - у взаємодії  з іншими політичними системами).

Політична система  суспільства - це представлені в єдиному цілісному (системному) комплексі державні та недержавні структури, які беруть участь у політичному житті країни та здійсненні державної влади 3. Основними елементами політичної системи є:

а) саме держава;

б) недержавні структури;

в) органи місцевого самоврядування[32, с. 344-345].

Держава та її органи (державний апарат і державні службовці) здійснюють основний обсяг владарювання або, що практично одне і те ж, державного управління. Держава - ядро політичної системи суспільства, головний системоутворюючий фактор і елемент.

Політична система  суспільства розвивається і трансформується  в більш складну системну зв'язок спільно з розвитком держави. Цей процес носить постійний характер. Необхідно відзначити, що влада займає стільки місця, скільки їй дозволяє це зробити суспільство.

До числа  громадських об'єднань, що беруть участь у політичному житті, насамперед, належать політичні партії, коаліції, руху, блоки і т.п. Їх створення  передбачено основними законами держав як необхідна умова реалізації проголошуваних прав і свобод.

Порядок створення  та правові рамки їх функціонування визначаються відповідним законодавством. Конституція Російської Федерації  встановила "політичне різноманіття" і багатопартійність [4]. Це є найважливішим показником демократизму будь-якої розвиненої політичної системи суспільства. Для країн з авторитарними політичними режимами, стають на шлях демократичних перетворень, але не мають відповідного досвіду, в цьому криється і певний негативний момент. У ці періоди держава, в силу об'єктивних причин (перехідний період), не завжди буває готовим ефективно відстоювати свої інтереси.

Масовими громадськими об'єднаннями є різні професійні спілки, а також об'єднання по окремих сферах життя суспільства - культурні, наукові, спортивні та інші. За згодою або за дорученням держави вони можуть брати участь у виконанні деяких його функцій. Всіх їх можна назвати суспільно-державними структурами [19, с. 60].

Центральне  місце в політичній системі суспільства  займає держава як єдина політична  організація, влада якої поширюється на все населення країни в межах її державних кордонів [8]. У той же час держава володіє суверенітетом, тобто верховенством по відношенню до інших владі всередині країни і незалежністю від будь-якої іноземної влади. Держава в політичній системі суспільства координує основні сторони життя суспільства. Тому ступінь "демократичності" політичної системи в першу чергу залежить від сутності держави.

Держава взаємопов'язане  і взаємодіє з іншими елементами політичної системи - партіями, профспілками, молодіжними, релігійними та іншими об'єднаннями на основі принципів співробітництва, допомоги та сприяння один одному, компромісу, а також контролю [9].

Виділяючи держава  як найважливіший елемент політичної системи, необхідно звернути увагу  і на те, що на будь-якому етапі розвитку суспільства держава виступає як наймасовіша організація. Воно прагне об'єднати навколо себе найрізноманітніші верстви населення. У конституціях та інших основоположних актах воно прагне закріпити себе і представити неодмінно як організацію для народу. Це особливо яскраво проявляється в конституціях таких держав, як Німеччина, Франція, Японія, США, Швеція.

Політична система  суспільства в державі залежить від спрямованості діяльності державних  органів, здатних проводити реформи створюють можливість підняття держави на більш високий рівень.

 

1.2. Сутність  революції і реформ

 

Революція - це докорінна, повне перетворення структури  влади в суспільстві, радикальна зміна його політичної системи, що відкриває  можливість значних соціального економічних перетворенні 8. Примусовий характер здійснюваних у суспільстві змін, опір тих соціальних сил, проти яких вони спрямовані, робить практично неминучим велику роль насильства в будь-якому революційному процесі.

Революція - це вид політичних перетворень, широко поширений в історії, тому виявити деякі найважливіші її характеристики представляється можливим і необхідним, При цьому ясно, що ці загальні риси не виключають, а припускають наявність безлічі специфічних якостей у кожного виду перетворень такого роду [11, с. 214-215].

Революція завжди служить виразом непереборний соціальних антагонізмів, інтенсивної і різноманітної  політичної боротьби, що проходить  із застосуванням рішучих заходів, сильних засобів для досягнення поставлених, вистражданих цілей. Вона завжди виникає під кінець затяжної, глибокої соціально-економічної та політичної кризи і настає внаслідок нього хаосу, розглядається прихильниками такого виду соціальних перетворень як необхідний вихід з катастрофи, яка в цей момент загрожує суспільству і настає внаслідок війни, егоїстичної й недалекоглядної політики правлячих груп, затягування в проведенні назрілих і необхідних перетворень. Велике значення в революції мають програмні питання, зіставлення різних доктрин і стратегій рішень поставлених проблем, за якими всередині і поза революційного табору відбувається інтенсивна боротьба.

З усіх видів  політичних процесів революції в  найбільшою мірою притаманні такі якості, як рішучість і повнота що наступають в ході неї змін, які традиційно сприяють формуванню в суспільстві великого числа прихильників і прихильників саме цього шляху здійснення соціальних змін. Але в нього ж існує цілий ряд корінних недоліків, значно знижують творчий потенціал даної форми суспільно-політичних перетворень та обмежують сферу її можливого використання. Неодноразово підтверджувалося в ході історичної практики таке її характерна особливість, як непередбачуваність наслідків, що наступають в результаті тривалої боротьби, гігантського напруги громадських сил. Революція супроводжується жорсткою боротьбою всередині її прихильників по програмним, доктринальним питань намічуваних перетворень, всякого роду розколами, придушенням не тільки прямих супротивників революційних перетворень, але і різних відступників, угодовців, помилкових тлумачів єдино вірного і вистражданого курсу. До того ж практично завжди суспільство, яке виникає в ході революційних змін, сильно відрізняється від первісного проекту, а іноді взагалі буває його повною протилежністю.

Реформа характеризується поступовістю намічуваних перетворень, а в її програмі акцент робиться не на забезпеченні повноти, радикальності та всебічності їх, ​​а на доведенні до кінця, і цьому надається ключове значення 9. Вважається, що такі зміни як би витягають за собою ланцюг всіх інших соціальних змін. Велике значення при цьому надається забезпечення загальної підтримки змін, досягнення згоди в суспільстві щодо їх проведення, оскільки вважається, що принаймні у перших кроках реформи зацікавлене все суспільство [13]. Наслідки і розмах політичних, соціальних перетворень, що наступають в ході реформ, може бути таким, як і в революції, в яку вони, до речі, дуже часто переростають, але її істотна відмінність від революції - в поетапності змін, наявності проміжних ланок у перетворювальної процесі [14, с. 722-723].

І в того, і  в іншого виду перетворень є свої достоїнства і недоліки, різне  ставлення до яких веде до розподілу  політичної спільності на реформаторів і революціонерів, що, звичайно, не виключає наявності в суспільстві і  принципових противників взагалі будь-яких змін - консерваторів або ретроградів, тобто людей, які бажають, щоб зміни вели не до оновлення суспільства, а до відновлення того, що було, а також тих, кому вибір шляху розвитку суспільства в принципі байдужий.

Революція розглядається як найважливіша об'єктивна закономірність, форма розвитку суспільства, що наступає внаслідок дії об'єктивних, насамперед економічних, причин. На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або - що є тільки юридичним виразом останніх - з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Революція розглядається як єдиний спосіб радикального вирішення основного питання будь-яких назрілих соціальних перетворень - питання про владу [30]. При цьому на противагу революції підкреслюється такий непереборний недолік реформ, як їх фрагментарність, обмеженість, частковість, здатність служити не справі соціального перетворення суспільства, а його затримці чи блокування, тому що вона не дає виходу з кризи, лише частково знімає соціальну напругу. Дійсно, досвід історії говорить про настання революції як закономірний наслідок низки соціально-історичних обставин, серед яких особливо важливу роль відіграють затягування, відхід від назрілих змін, придушення тих соціальних сил, політичних рухів, які виступають в якості їх прихильників. Так суспільство виходить, виштовхується на революційний шлях соціальних перетворень, рішучої ломки того, що заважає його розвитку. Але він несе безліч витрат, колосальну розтрату матеріальних ресурсів, соціальної енергії, просто численні жертви.