Контрольна робота з "Політологіі"

Я считаю, что наиболее приемлимое разделение власти для настоящего времени - это именно три ветви: законолательная, исполнительная и судебная.

8.7 Авторитарный режим – государственно-политическое устройство общества, в котором политическая власть осуществляется конкретным лицом (классом, партией, элитной группой и т. д.) при минимальном участии народа.

В основе данного режима – авторитаризм как метод властвования и управления, как разновидность общественных отношений. Три признака или свойства авторитаризма отличают его от других типов правления и власти и обычно сочетаются: 1) централизация власти; 2)безапелляционный командный метод руководства; 3) безусловное повиновение.

Все эти свойства сводятся к акценту  на принуждение к исполнению воли правящего лица, подавление воли и  свободы подчиненных и общества в целом.

Исторически авторитаризм существовал  в разных формах в самые разные эпохи и в различных странах: Персии, Спарте, Германии, Испании (Франко), Италии (Муссолини), Чили (Пиночет), Филиппины (Маркос), Никарагуа (Сомоса) и т. д.

Признаки авторитарного политического  режима:

1) в центре и на местах происходит концентрация власти в руках одного или нескольких тесно взаимосвязанных органов при одновременном отчуждении народа от реальных рычагов государственной власти;

2) игнорируется принцип разделения властей на законодательную, исполнительную и судебную (зачастую президент, исполнительно-распорядительные органы подчиняют себе все остальные органы, наделяются законодательными и судебными полномочиями);

3) роль представительных органов власти ограничена властным субъектом, хотя они и могут существовать;

4) суд выступает по сути вспомогательным органом, вместе с которым могут использоваться и внесудебные органы;

5) сужена или сведена на нет сфера действия принципов выборности государственных органов и должностных лиц, подотчетности и подконтрольности их населению;

6) в качестве методов государственного управления доминируют командные, административные, в то же время отсутствует террор, практически не применяются массовые репрессии, жесткие насильственные приемы осуществления политической власти;

7) сохраняется частичная цензура, существует своего рода «полугласность»;

8) отсутствие единой идеологии (в отличие от тоталитаризма здесь не оправдывают свои поступки стремлением к высоким целям);

9) отказ от полного тотального контроля над всеми сферами общественной жизни, как это наблюдается в тоталитарном политическом режиме;

10) существует частичный плюрализм, оппозиция не допускается, может существовать лишь имитация многопартийности, ибо все имеющиеся партии должны ориентироваться на линию, выработанную правящей партией, в противном случае они разгоняются;

11) права и свободы человека и гражданина главным образом провозглашаются, но реально не обеспечиваются во всей своей полноте (прежде всего в политической сфере);

12) личность лишена гарантий безопасности во взаимоотношениях с властью;

13) «силовые» структуры обществу практически не подконтрольны и используются подчас и в сугубо политических целях;

14) роль лидера высока, но, в отличие от тоталитаризма, лидер не харизматического толка. 

Модели национального авторитаризма  возникают в результате доминирования в элитарной группировке национальной или этнической группы. В настоящее время такие системы характерны для ряда стран на постсоветском пространстве (Узбекистан, Туркменистан, Казахстан). Они еще не обрели законченности, но уже явно демонстрируют стремление создать социальные и политические преимущества представителям одной группы населения, этнизировать органы государственной власти, представить активность инонациональных групп населения как политическую оппозицию. В этих странах проводится негласная политика вытеснения инонациональных групп. В то же время в ряде стран отдельные круги оппозиции (в основном конкуренты в этнически господствующей среде) скатываются к применению методов политического террора. Отсутствие многих механизмов, способствующих либо ужесточению власти правящего режима, либо, напротив, сохранению баланса политических сил, вызывает особую нестабильность, чреватую возможностью обвального развития событий. 
Терміни:

Дипломатія — це здійснення міжнародних відносин шляхом переговорів; сукупність засобів, що їх використовують посли й посланники з метою забезпечення переговорного процесу; праця або мистецтво дипломата

Дискримінація – будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи відносно можливостей інших груп.

Дифамація (лат. diffamo - порочу, ганьблю) - це поширення відомостей, які порочать, ганьблять особу: як тих, що не відповідають дійсності, так і тих, що відповідають дійсності; як тих, що виражені в прийнятній формі, так і тих, що виражені в неприйнятній формі (образа); як тих, що поширені ненавмисно або особою, яка не знала, що поширює неправдиві відомості, так і тих, що навмисно поширюються із заздалегідь неправдивим змістом (наклеп).

Домініон (англ. dominion, від лат. dominium — влада, володіння) — термін, що застосовувався до самоврядних частин Британської імперії (переважно колишніх колоній переселенців).

Етатизм (від фр. État — держава) — напрям політичної думки, який розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку. В деяких країнах (наприклад, у Туреччині) цей термін позначав офіційну державну політику. 

Заангажованість - це, насамперед, залежність висловлювань від політичної кон"юктури або ідеології.

Імперативний мандат — правило, згідно з яким депутат представницького органу влади зв'язаний наказами виборців і протягом усієї своєї діяльності відповідальний перед ними. При цьому законодавчо закріплена можливість дострокового відкликання депутатів, що не виправдали довіри виборців. Імперативний мандат існує, в основному, в соціалістичних, але подекуди і в деяких інших країнах. У державах ліберальної демократії імперативний мандат, як правило, не застосовується через його протиріччя принципу національного представництва.

Імпі́чмент (англ. impeachment) — в конституціях деяких держав процедура притягнення до суду парламенту вищих посадових осіб держави. Результатом імпічменту, як правило є дострокове припинення повноважень президента або іншого посадовця і усунення його з посади. 

імунітет — сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечого проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни.

Інавгура́ція (від лат. inauguro — посвячення до посади) — церемонія вступу на посаду глави держави або на високий духовний сан. «Інавгурація» є словом давньоримського походження, коли чиновників (правителів, суддів, магістрів) посвячували на їхні посади авгури, трактуючи волю богів.

Література

Політологія: Навчальний посібник / Щедрова  Г. П., Барановський Ф. В., Карчевська О. В., Мазур О. Г., Михайловская О. Г., Новакова О. В., Пашина Н. П., Пробийголова Н. В.  - Луганськ: Вид-во СНУІм. В.Даля, 2011. - 304 с.