Контрольна робота з "Політологіі"

Характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність демократії. Серед  чинників, що впливають на формування партійної системи, можна назвати:

1.  Характер соціальної структури суспільства.

2.  Чинне законодавство.

3.  Соціокультурні традиції.

4.  Характер домінуючих у суспільстві проблем.

Домінування гетерогенних (боротьба за різні групи електорату) або  гомогенних (боротьба за один прошарок електорату) видів партійної конкуренції.

Розповсюдження базової системи  цінностей, що притаманна усім партійним  напрямкам та домінуючим типам партійної  співдружності (блоки, коаліції, локальні партійні союзи та ін.).

Класифікація типів партійних  систем здійснюється як за якісними, так  і за кількісними критеріями. М. Дюверже  виділяв одно-, дво- та багатопартійні системи.

Класифікація партійних систем за якісними критеріями розрізняє демократичні та антидемократичні партійні системи.

Дж. Сарторі пропонує семиступеневу  класифікацію типів партійних систем, яка базується як на кількісних, так і на якісних критеріях:

Система з однією партією.

Система з партією-гегемоном.

Система з пануючою партією.

Двопартійна.

Система помірного плюралізму.

Система поляризованого плюралізму.

Атомізована система.

Якщо партійна система пронизана  полярними протиріччями, то і політична  система буде мати конфліктний характер, лише підсилюючи напруженість суспільних відносин. Але якщо соціальні групи  орієнтуються на єдину систему цінностей  та ідеалів, то й партійна система  буде характеризуватися більш толерантним  характером міжпартійних та партійно–державних відносин.

Значний вплив на формування партійних  систем має ступінь сформованості  правової бази. Особливо це стосується виборчого законодавства. Так, наприклад, там, де діють виборчі системи  мажоритарного типу, як правило, формуються двопартійні системи та системи  з домінуючою партією. Пропорційні  виборчі системи, навпаки, дають  шанси на представництво в органах  влади більшій кількості політичних сил, ініціюють створення багатопартійних  систем та коаліцій партій, полегшують виникнення нових партій.

10.3 Концепції  сучасної соціал-демократії.

Правова держава — це держава, діяльність якої заснована на праві, що виражає ідеї гуманізму, справедливості, формальної рівності та свободи, вищою соціальною цінністю в якій визнаються права людини.

Теорія правової держави бере свій початок з античності. Хоча в самій  античній державно-правовій практиці й політичних вченнях відсутні системні теоретичні концепції правової держави, але в той же час ідейні передумови правової державності, досвід демократії, республіканізму та правопорядку, що були започатковані в античну  епоху, безумовно, вплинули на подальше формування теоретичних уявлень  та практику правової державності.

Перші теоретично розвинені концепції  правової держави виникають в період переходу суспільства від феодального ладу до капіталізму. Історично це відбувається в загальному руслі виникнення прогресивних течій буржуазної політичної та правової думки, становлення і розвитку нового юридичного світогляду, критики феодального свавілля і беззаконня, абсолютистського режиму, утвердження ідей гуманізму, принципів свободи і рівності всіх людей, невідчужуваних прав людини, пошуків різних державно-правових заходів, конструкцій і форм (розподіл державних влад, конституціоналізм, верховенство права і закону та ін.), спрямованих проти узурпації публічної політичної влади та її безвідповідальності перед суспільством. Починаючи з Нового часу, теорія правової держави була суттєво доповнена завдяки безпосередньому звертанню до ідеї прав людини.

Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, виступає найдосконалішою формою організації і функціонування державної влади. Розвиток правової держави невіддільний від становлення прав людини, які власне і виступили тією ключовою категорією, навколо якої розвивались головні її характеристики. Лише правова держава може виступати як об'єктивний виразник інтересів внутрішньо неоднорідного і суперечливого громадянського суспільства.

На найвищому законодавчому  рівні в Конституції України  проголошено, що наша держава є демократичною, правовою і соціальною. Це важливе положення закріплює напрям подальшого розвитку нашої держави. Які ж характеристики дозволяють назвати ту чи іншу державу демократичною, правовою і соціальною? В сучасних умовах вона має відповідати принаймні наступним ознакам: визнання принципів панування права, верховенства Конституції і правових законів; визнання народу єдиним джерелом державної влади; демократичних способів формування органів державної влади; пріоритетності прав людини; гарантії прав меншості на власну думку і її вільне висловлення; поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову; ідейного і політичного та економічного плюралізму; соціальних гарантій і стабільності.

Провідними принципами правової держави  є принципи панування права і верховенства правового закону. Сутністю права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпечена. Розмежування права і закону має велике гуманістичне значення, бо саме право служить критерієм якості закону, дозволяє оцінити, наскільки закон відповідає правам людини, її інтересам та потребам, ідеям соціальної справедливості, формальної рівності. Закони приймаються на основі Конституції, а підзаконні акти — на основі законів та на їх виконання.

Зв'язаність держави правами і  свободами особи передбачає юридичну рівність громадянина і держави і їх взаємну відповідальність, стабільний правовий статус особи і наявність ефективного механізму забезпечення прав і свобод особи.

Принцип поділу влади передбачає правове розмежування сфер діяльності гілок державної влади, розподіл владних повноважень між державними органами, їх взаємну підконтрольність, що зменшує ризик узурпації державної влади та її свавілля.

У сучасних умовах суспільного розвитку до основних характеристик правової держави додається соціальний характер держави. Правова і соціальна держава — це не антитези, а діалектика розвитку держави, що визнає пріоритет прав людини і визначає відповідно до них форми і методи своєї діяльності. Соціально-економічні, культурні, екологічні права громадян можуть забезпечуватись лише за участю держави, яка повинна здійснювати активну соціально-економічну політику, спрямовану на перерозподіл коштів на користь найнеза-хищеніших верств населення, забезпечення зайнятості, соціальне страхування, розвиток доступної освіти, охорони здоров'я тощо.

У соціальній державі права і  свободи людини і громадянина  не тільки проголошуються, а й всебічно гарантуються. Не перебільшуючи, державу соціальну можна визначити як вищий рівень правової держави. Правова держава проголошує права і свободи, в тому числі свободу підприємництва і конкуренції, які є основою вільної ринкової економіки. Проте ринок нездатний сам розв'язувати численні соціальні проблеми, і ця функція покладається на державу.

Головною функцією соціальної держави  в умовах розвитку вільних ринкових відносин має стати певне вирівнювання різкої поляризації в соціальному становищі громадян, чого можна досягти через забезпечення повної зайнятості населення, гарантування прожиткового мінімуму, достатньої заробітної платні, регулювання розумного рівня цін тощо. Соціальна держава реалізує свої функції шляхом створення соціальних програм, покликаних забезпечити через бюджет і оподаткування справедливий перерозподіл доходів, заохочення благодійної діяльності, вплив на процес ціноутворення, ліквідації монополії в галузі виробництва і торгівлі. Для виконання цих завдань економіка в соціальній державі має бути певною мірою врегульованою.

Соціальна держава — це соціально орієнтована держава, що всіляко допомагає незахищеним верствам населення, прагне вплинути на розподіл економічних благ в дусі принципів справедливості, щоб забезпечити кожному гідне людини існування. Серед основних елементів соціальної держави — гарантований достатній прожитковий мінімум, соціальна рівність і рівність можливостей для самореа-лізації, загальне підвищення добробуту, наявність ефективної системи соціального забезпечення, тобто гарантованого права на отримання громадянами нормативно встановленої допомоги в типових ситуаціях. В соціальній державі суспільне багатство планомірно помножується водночас із зростанням кількості осіб, що ним користуються.

Виходячи з усього наведеного, можна  зробити висновок, що тільки соціально-правова держава забезпечує повноцінний захист та реалізацію всього комплексу прав і свобод людини і громадянина. Це держава, в якій на першому місці знаходиться право і закон, що віддає перевагу правам особистості, а не владі державного апарату. Основним ядром у правовій соціальній державі є універсальний механізм правового і соціального захисту. 

Тенденції розвитку правової соціальної державності проявляються, в першу чергу, через втілення в реальність головних принципів правової держави — панування права і верховенства правового закону, зв'язаності держави правами і свободами особи, поділу влад.

Останні роки в історії нашої  країни стали переломним етапом, який ознаменувався глибокими перетвореннями в усіх сферах суспільної життєдіяльності  — політичній організації, економіці, соціальній структурі, суспільній думці. Головними орієнтирами подальшого розвитку обрано ідеали демократичної, соціальної правової держави з усіма притаманними їй характеристиками та громадянського суспільства, заснованого на вільних ринкових відносинах, різноманітності й рівності всіх форм власності, свободі самовизначення та ініціативності громадян, соціальній солідарності.

На найвищому законодавчому  рівні в Конституції України  зазначається, що наша держава є демократичною, правовою і соціальною. Це важливе положення закріплює напрям подальшого розвитку нашої держави і суспільства, але стверджувати, що у нас уже остаточно побудовано правову державу, було б передчасно.

Принцип панування права і похідний від нього принцип верховенства Конституції і закону в Україні поки що перебуває на початковій стадії втілення в життя. Подекуди закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб та навіть усупереч їм, закріплюючи чиїсь кон'юнктурні інтереси.

На практиці принцип верховенства Конституції і закону нерідко  порушується, рішення виконавчої влади  підмінюють або конкретизують їх, хоча повинні прийматись виключно на їх основі та на їх виконання. Центральні й місцеві органи виконавчої влади повинні ухвалювати рішення, які б забезпечували ефективну реалізацію законів, а не займатись їх "вдосконаленням", як це часто буває.

Принцип поділу влади, закладений у  Конституції, в Україні ще остаточно  нереалізований. Система стримувань і противаг як основа розподілу повноважень між гілками влади достатньо не відпрацьована. Ефективна взаємодія всіх гілок влади можлива лише за умов тісного і наполегливого співробітництва між ними, а не різкої конфронтації, адже жодна з гілок державної влади нездатна оптимально реалізовувати свої повноваження без співпраці з іншими.

Принцип зв'язаності держави правами  і свободами особи — найважливіша характеристика правової держави (так само, як й інші принципи) реалізований в Україні далеко не остаточно. Права і свободи людини поки що не стали найвищою соціальною цінністю, змістом і спрямованістю діяльності держави і суспільства, рівень забезпеченості не лише соціально-економічних і культурних, але навіть деяких громадянських та політичних прав і свобод є досить низьким. Невпевненість більшої частини громадян у своєму майбутньому, зневіра в реальності проголошених прав і свобод призводить до дестабілізації суспільних відносин, до падіння авторитету і легітимності державної влади, а іноді до антисоціальних проявів.

Усі зазначені фактори негативно  впливають на процес втілення принципів  правової соціальної державності. Цю проблему неможливо вирішити без послідовного впровадження комплексу заходів  правового, соціально-економічного, політичного, організаційного і виховного характеру. Особливу роль у процесі розбудови правової соціальної державності мають відігравати юристи — як вчені-теоретики, так і практичні працівники. Основним напрямом їхньої роботи має бути всебічне забезпечення прав і свобод особистості, без чого побудова правової і соціальної держави неможлива.

Тести

2.18 г

3.3 Ш.Л. Монтескье в своей работе «О духе законов» объявляет разделение властей высшим законом госустройтсва, который обеспечивает политическую свободу граждан и предлагает разделить государственную власть на три ветви: законодательную (парламент), исполнительную (король и министры) и судебную (независимые суды). Каждая ветвь власти предназначена для осуществления определенных функций государства. В отличие от Дж. Локка, который разделение властей трактует как их сотрудничество и тесное взаимодействие на основе преобладания законодательной власти над исполнительной, Ш.Л.Монтескье подчеркивает необходимость полного равновесия, независимости и даже обособления властей: ни одна власть не должна вторгаться в компетенцию другой, но каждая из них, защищая себя от возможного вторжения, вправе контролировать и сдерживать другую власть, предотвращая превышение полномочий, злоупотребления и деспотизм, а «необходимое течение вещей заставит их действовать, они будут действовать согласованно» 

Руссо критикует теории разделения властей и представительной демократии. Законодательная власть может принадлежать только народу как целому. При этом, суверен не связан собственными законами. Народ может расторгнуть общественный договор, может изменить форму правления.  
 
 Руссо различает четыре рода законов: политические, гражданские, уголовные и "наиболее важные из всех, - нравы, обычаи и особенно общественное мнение". Он подчёркивает, что к теме общественного договора относятся только политические законы.