Редагування науккової, науково-популярної та ужиткової літератури на прикладі поліграфічного підприємства "Поліграф-Сервіс"

По-друге, зловживання в ній науковою і спеціальною термінологією, що утрудняє розуміння матеріалу неспеціалістами в даній галузі.

По-третє, помилка соціальної адреси, що означає одне: записка спрямована не тій особі, яка її потребує, і тому вона не може вплинути на ситуацію.

Наукова стаття є одним із видів публікацій, у якій подані отримані автором наукові результати. Звичайно під статтею розуміють спеціальну публікацію невеликого обсягу, в якій відображуються погляди автора з визначених вузьких питань або результати обмежених досліджень [2, с. 35]. Особливість статті полягає в тому, що вона являє собою найбільш оперативну інформацію про рух науки, виступає своєрідним репортажем «з переднього краю» науки. Вона виконує в науці кілька найважливіших функцій.

Наукова стаття має цілком визначену структуру. Вона складається з чотирьох частин: вступу, основної частини, висновків і списку використаної літератури.

Починається вона зі вступу, у якому дається постановка проблеми або формулювання завдання, аргументується її актуальність з погляду динамічного розвитку науки і практики, задоволення назрілих потреб людей. При цьому гносеологічна актуальність звичайно зводиться до показу того, що без вирішення сформульованої проблеми наука не може далі розвиватися і розв'язувати цілий ряд інших проблем. Праксеологічна актуальність передбачає осмислення з погляду даної проблеми практики суспільного розвитку, вирішення стратегічних завдань розвитку економіки і соціальної сфери. Принципово важливий розгляд змісту самої проблеми, її гостроти, масштабів.

У першій частині статті дається оцінка тих досліджень і публікацій, що використовує автор, виділяються невирішені питання, що містяться в наукових джерелах, а також ті підходи, на які спирається автор у своєму дослідженні. Основне завдання такого короткого тематико-змістовного аналізу полягає в тому, щоб дати характеристику проблемного поля науки і показати місце в ньому дослідження автора статті. Немаловажна оцінка тих робіт, що використовуються методологічно, визначають метод наукового дослідження.

Після цього цілком логічно йде формулювання мети статті і постановка основних завдань, що підлягають вирішенню. При цьому звертається увага на новизну, зміст статті (факти, закономірності, тенденції, нові поняття і т. ін.).

В основній частині статті наводяться результати власного дослідження автора. При цьому особлива увага звертається на сам зміст дослідження, його програму, основні гіпотези й ідеї, дається характеристика фактологічної бази, методів її дослідження, а також отриманих результатів. Особливо акцентується увага на особистому внеску автора.

На закінчення статті формулюються основні висновки автора. При цьому виділяються, насамперед, висновки по гіпотезах, що висувалися раніше. Автор звертає увагу на те, як ці висновки сприяли розширенню і поглибленню наукового розуміння проблеми. Важливо і те, що в завершенні статті мають бути сформульовані практичні рекомендації з використання отриманих ідей у науці і практичному житті в аспекті вирішення сформульованих раніше проблем.

Список використаної літератури повинен бути істотним і достатнім, тобто літературні джерела не повинні мати випадковий характер, у списку повинні бути представлені видання за темою статті, на них обов'язково мають бути посилання усередині статті.

Стаття не повинна бути занадто загальною і надмірно детальною. Тут потрібно порушувати жартівливий закон публікацій, у якому йдеться: «Однією з головних причин потоку наукової літератури є те, що, коли дослідник досягає стадії, на якій він перестає за деревами бачити ліс, він занадто охоче схиляється до вирішення цих труднощів шляхом переходу до вивчення окремого листя» [10, с. 204].

Однак сформовані в українському науковому співтоваристві вимоги до наукової статті не є жорсткими й однозначними. Вони фіксують лише мінімально достатній рівень вимог до статті. У реальному житті можливі деякі варіації цих вимог у зв'язку з тим, що існує досить багато різновидів статей. Найбільш поширені недоліки наукових статей такі:

• назва статті не відображає основну ідею її змісту, є дуже громіздкою (перевищує 5-7 слів);
• відсутність у тексті статті якого-небудь наукового дослідження, зведення її у кращому випадку до опису ситуації;
• вона не відповідає прийнятій структурі або спостерігається неструктурованість тексту, що являє собою нескінченний потік слів;
• відсутність у статті конкретних результатів викладу, теоретичних і практичних висновків;
• зловживання термінами без їхньої розшифровки або взагалі невикористання термінів.

Звіт за результатами наукового дослідження є офіційним документом. Головне його призначення полягає в тому, щоб відповідно до встановлених у державі стандартів дати повний опис наукового дослідження і забезпечити тим самим його введення в науковий простір і практичну діяльність людей. У звіті обов'язково вказуються автори науково-дослідної роботи, визначається їхній внесок у цю роботу [5, c. 7]

Звіти за результатами наукового дослідження бувають анотованими, проміжними і завершальними.

Анотований звіт являє собою коротку характеристику наукового дослідження: основні результати НДР за звітний період і апробацію результатів наукового дослідження (публікації, рекомендації, доповіді на наукових і науково-практичних конференціях, семінарах тощо). Він підписується науковим керівником і відповідальним виконавцем теми, завіряється заступником директора організації з НДР.

Проміжний звіт відрізняється від завершальних тим, що він описує частину проведеного за звітний період дослідження.

Завершальний звіт дає цілісну картину дослідження, наводить кінцеві результати. Він складається з титульного аркуша, списку виконавців, реферату, вступу, основної частини, висновку; списку літератури, додатка.

На титульному аркуші містяться назва дослідницької організації, повна назва теми, затвердження звіту заступником керівника організації, що відповідає за науково-дослідну роботу, а також фіксуються номер протоколу експертної ради, УДК і номер державної реєстрації, указуються ПІБ наукового керівника і відповідального виконавця теми. На титульному аркуші маються підписи заступника керівника організації з НДР, наукового керівника і відповідального виконавця теми, а також місто і рік. На наступній сторінці вміщують список авторів звіту із зазначенням їхніх посад, учених звань і наукових ступенів із зазначенням тих сторінок звіту, авторами яких вони є.

Далі розміщається реферат, у якому вказуються обсяг звіту в сторінках, кількість таблиць, рисунків, джерел і додатків. У змісті реферату виділяють такі рубрики, як об'єкт дослідження, предмет дослідження, мета роботи, методи дослідження, результати та їхня новизна, основні результати дослідження, що були отримані за звітний період, а також апробація результатів дослідження.

Після реферату йде зміст звіту і його виклад, відповідно, по розділах і підрозділах. Деталізація структури звіту визначається в остаточному підсумку специфікою досліджуваної проблеми, характером її декомпозиції на складові завдання і підзавдання.

Основні недоліки наукових звітів такі:

• описовість, відсутність наукового дослідження, що підміняється оглядом літератури, що супроводжується бездоказовими твердженнями;
• нечіткість індивідуального внеску авторів у загальну роботу, що зумовлена нечіткістю планування і поганою організацією дослідницької роботи;
• відсутність або непереконливість авторських результатів, відсутність новизни, плагіат;
• включення в остаточний текст звіту інформації з чернеток. Невипадково жартівливий закон підготовки звітів говорить: «Кожний звіт вимагає трьох чернеток» [10, с. 204].

Наукова монографія (дослівно: пишу про одне) спрямована на висвітлення результатів наукового дослідження. Вона являє собою наукове дослідження, яке присвячено викладу деякої проблеми або питання проблеми. За визначенням, монографія – це наукове книжкове видання, що складається з одного твору, що містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми, виконане одним або кількома авторами (виконавцями).

Монографія – це, як правило, найбільш повне і всебічне вивчення деякого об'єкта, бачення його в проблемному полі сучасної науки. Вона систематизує наявне знання і забезпечує пояснення тих питань, що не одержали вирішення. За своїм змістом монографія є фундаментальною науковою працею, в якій на основі всебічного аналізу і широких узагальнень попередніх наукових праць і великих нових досліджень викладаються досягнення в розробці наукової проблеми.

В.М.Шейко і Н. М. Кушнаренко відзначають, що «між дисертацією та монографією є певні відмінності. По-перше, в дисертації передбачається виклад наукових результатів і висновків, отриманих особисто автором. Монографія – це виклад результатів, ідей, які належать як здобувачеві, так й іншим авторам. По-друге, дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технологічні рішення, факти, які вже відомі. По –третє, дисертація має визначену структуру і правила оформлення, яких необхідно обов'язково дотримуватися. До монографії таких чітких вимог не ставлять. Дисертація – це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості примірників у певних бібліотечних установах. Монографія – це видання, яке пройшло відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлене друкарським або іншим способом, видане у фаховому видавництві України» [21, с. 274].

Матеріал у монографії розміщується в логічному порядку відповідно до такої структури: Зміст, який розташовується на початку монографії; Вступ, в якому даються обґрунтування актуальності монографічного дослідження, характеристика проблеми та рівень її дослідження; Висновки, у яких підбиваються підсумки дослідження. В кінці монографії розміщається Список використаної літератури.

Монографія звичайно претендує на оригінальну концепцію розуміння об'єкта, узагальнює великий обсяг теоретичних і прикладних досліджень. Звичайно її мінімальний обсяг становить понад 100 сторінок друкованого тексту.

Монографія може бути кваліфікаційною науковою працею, представляти або заміняти докторську дисертацію. Така монографія повинна відповідати певним вимогам:

• її обсяг має бути не меншим від 10 обліково-видавничих друкованих аркушів;
• вона повинна пройти рецензування не менш двох докторів наук з відповідної спеціальності;
• вона повинна бути рекомендована вченою радою науково-дослідної організації або вищого навчального закладу;
• тираж її має бути не меншим від 300 екземплярів;

• наявність міжнародного стандартного номера ISBN. Особливість монографії полягає в тому, що вона є найбільш статусним, значущим видом наукової продукції. Це зумовлено тим, що в ній найбільш глибоко, всебічно і детально дається огляд літератури з теми дослідження. Як правило, монографії забезпечуються великими списками найбільш значущої літератури з проблеми, що досліджується. Ці списки, з одного боку, допомагають авторам аргументувати свої висновки і висловлення, а з другого – відкривають читачеві широке поле для продовження наукового дослідження в позначеному автором монографії напрямі [2, с. 34]. Другою позитивною характеристикою монографії є найбільш повне, послідовне й обґрунтоване дослідження проблеми, що робить роль монографії винятково важливою в науці.

Монографії властиві і специфічні недоліки, зумовлені особливостями монографічного жанру:

• недостатній зв'язок питань, що вирішуються, із загальним об'єктом дослідження, що перетворює монографію у збірник розширених статей за темами, які погано узгоджуються;
• відсутність концепції, описовість, мінімальність реального дослідження і його результатів, перетворення монографії в якийсь монографічний огляд літератури.

Ганс Сельє дає авторам монографії всього три поради: «1) автор з особистого досвіду має бути обізнаним з галуззю науки; 2) має існувати потреба в узагальненні знання в цій галузі знання; 3) повинні зберігатися загальні правила добротного наукового твору» [19, с. 339].

І.2. Структура наукового тексту

Науковий текст являє собою опис наукового дослідження в цілому або яких-небудь його складових. Він є знаковою формою наукового знання. Варто підкреслити, що не можна створити науковий текст без проведення наукового дослідження. У противному разі створений текст буде в кращому випадку являти собою міркування з приводу теми дослідження, а в гіршому – реферат уже відомих робіт. Небезпечною оманою багатьох молодих людей є те, що вони орієнтовані на написання дисертації, а не на дослідження проблеми, а потім представлення її вирішення в тексті дисертації. Текст, написаний з такою установкою, досить часто являє собою сукупність деяких необґрунтованих, хоча і правильних тверджень. Він має нормативний, а не дослідницький характер, тому що висловити істину можна тільки одним способом – за допомогою її обґрунтування.

Важливими характеристиками наукового тексту є його проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість, зв'язність. Текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань [7, c. 12]

Виділені особливості наукового тексту визначають його структуру. За найзагальнішого підходу науковий текст складається з трьох частин: постановочної, дослідницької і заключної.

У постановочній частині тексту визначаються проблема, мета і завдання, гіпотези і методи дослідження, а також відзначається зв'язок даного дослідження з іншими дослідженнями.

Дослідницька частина тексту дає опис проведеного дослідження й отриманих результатів.

У заключній частині тексту робляться висновки і даються рекомендації для проведення подальших наукових досліджень і використання результатів у практичному житті.

Науковий текст являє собою своєрідну суміш кількох різновидів простих текстів: оглядового, методологічного, емпірико -факто -логічного, теоретичного, пояснювального і додаткового.