Інформаційні системи і технології в управлінні ВПО

Міністерство освіти і  науки України                                                    

Національний технічний  університет України 

"Київський політехнічний  інститут"

Видавничо-поліграфічний  інститут

Кафедра організації видавничої справи, поліграфії і книгорозповсюдження

 

 

 

 

Контрольна  робота

з курсу 

"Інформаційні  системи і технології в управлінні  ВПО"

 

 

 

 

Виконала:

студентка 1 курсу 

групи ЗЕ (м) – 81                           

Давидюк І.Л.

 

   Перевірила:

доц.Сошинська Я.Є.

 

 

 

 

 

 

Київ - 2014

 

Зміст

Вступ

1.1. Сформулювати  завдання державної інформаційної  політики в Україні в галузі  книговидання і книго розповсюдження. Розкрити основні напрями іі  реалізації

1.2. Розкрити  можливості використання сервісів  мережі Інтернет для потреб  видавничо-поліграфічної сфери

2. Практична  частина

Схарактеризувати  інформаційну діяльність та стан автоматизації  видавничого чи поліграфічного підприємства

2.1. Повна  назва підприємства, форма власності, місцезнаходження

2.2. Організаційна  структура підприємства. Які структурні  підрозділи займаються інформаційною  підтримкою управління та автоматизації  виробничих процесів?

2.3. Схарактеризувати  забезпечення підприємства комп‘ютерною та офісною технікою

2.4. Проаналізувати забезпечення підприємства програмними продуктами, розкрити їх основні модулі

2.5. Розкрити  стан автоматизації та використання  інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності підприємства

Висновки

Додаток 1. Організаційна структура ТОВ "Видавництво "Основа"

Список  використаної літератури

 

Вступ

Комп'ютери та цифрові технології зробили революцію в поліграфічній  та видавничій галузях. Залишається  відкритим тільки питанням, наскільки  довго протримаються технології, відомі нам сьогодні.  На мою думку  насправді, це питання має бути таким: як скоро зміниться технологія. Поліграфія, якою ми її знаємо сьогодні, в меншій степені ремесло, більшою частиною це наука. Історія видавничо-поліграфічної  справи - це захоплююча історія розвитку засобів для відтворення та передачі людської думки та інформації за допомогою малюнків, аркушів та електронних носіїв. Я вважаю, що це  комбінована історія мистецтва, науки і розвитку людської цивілізації. 

Тисячоліття віддаляють рисунки первісних  людей на стінах печер та перші  відбитки на глиняних табличках від  друку з металевих друкарських  форм на верстаті. Розвиток суспільства, технологій та техніки пришвидшується, — сотні років відділяють традиційне друкарство, яким ми його знаємо сьогодні, від друкування інформації, що виводиться з пам’яті комп’ютера за допомогою  лазера; й тільки десятки років  відділяють безпровідне радіо і  телефон від появи всесвітньої  мережі Інтернет та стільникового зв’язку.

Досконалі здавалося б колись технології з часом змінюються на досконаліші: ручне складання панувало у друкарстві майже 500 років; рядковідливні й літеровідливні складальні машини забезпечували процеси складання і верстання упродовж ста років; фотоскладання тривало приблизно чверть сторіччя. Нова технологія завжди витісняється більш новою та більш прогресивною. Так, наприклад, інформаційні системи та технології проникають та взаємодіють з друкарством та видавництвом. Насправді вони не витісняють уже сформовані засоби та способи виробництва та комунікації, а діють разом із ними та дають можливість працювати ефективніше. При цьому вони, з одного боку, конкурують між собою, а з іншого — активно доповнюють один одного. Наприклад, вдосконалюється комп’ютерна графіка - створення ілюстрацій за допомогою щоразу досконаліших програм. Уведення і переробку текстової та ілюстративної інформації тепер здійснюють за допомогою сканерів. Щоразу активніше застосовується цифрове виведення інформації на формні матеріали або безпосередньо в друкарську машину. І, нарешті, дедалі ширше використовується цифровий друк, особливо для малотиражної кольорової продукції.

Оскільки все більше творців  друкованої продукції використовують настільні видавничі комп'ютерні системи, кількість сторінок у стандартному електронному вигляді буде зростати, змушуючи всі служби у друкованій та видавничої галузях мати справу з цими файлами. Сьогодні більше 80% сторінок друкованих видань створюється в  електронному вигляді.

Що очікує друкарство в майбутньому? Як галузь друкарство, безумовно, буде існувати в швидкоплинному світі  нових технологій. Це підтверджується  наступними факторами розвитку. По-перше, відбувається повсюдне впровадження цифрового  друку з одночасним удосконаленням уже відомих класичних способів на основі цифрових технологій. По-друге, тривають роботи з комплексної автоматизації  та стандартизації видавничих, додрукарських, друкарських і післядрукарських процесів, посилюється контроль якості напівфабрикатів і готової продукції, вдосконалюються методи їх захисту. По-третє, постійно удосконалюється програмне забезпечення технологічних процесів, використовуються бази даних текстових й ілюстративних матеріалів системи Інтернет з можливістю роздруковування файлів. По-четверте, дедалі ширше впроваджуються екологічно безпечні технологічні процеси та матеріали з прогнозованими наперед заданими властивостями. І останнє, розширюється асортимент друкованої продукції завдяки застосуванню нетрадиційних методів друку.

Уже сьогодні частину видавничо-поліграфічних  процесів виконують потужні агрегати, потокові лінії, автоматизовані системи. Безперечно, що операторів, які працюватимуть  з комп’ютерами і роботами майбутніх  поколінь, очікує чимало нових відкриттів у виробництві інформаційних  продуктів, як у видавництвах, так  і в друкарнях. Інформаційна галузь щороку ставатиме дедалі цікавішою і різноманітнішою - на ній завжди зосереджуватимуть увагу інженери-оператори, учені, дослідники і споживачі інформації.

Розвиток інформаційних технологій інтенсивно впливає на особливості  й специфіку управління діяльністю поліграфічних підприємств. Це стосується, насамперед, необхідності використання спеціалізованих систем автоматизації  бізнес-процесів поліграфічного виробництва, що дозволяють здійснити не тільки автоматизоване виконання ряду функцій (оформлення замовлень, планування виробництва, диспетчеризація черги замовлень тощо), а й забезпечити прозорість  їх  виконання  та  підвищити  оперативність  виробничої діяльності підприємства в цілому. Необхідно формувати систему теоретичних знань, прикладних вмінь та практичних навичок щодо використання базових принципів та підходів з автоматизації процесу управління діяльністю сучасного видавничо-поліграфічного підприємства, оптимізації бізнес-процесів поліграфічного виробництва за рахунок здійснення моніторингу виконання замовлення від його оформлення до реалізації замовникові. Необхідно пам'ятати про процес автоматизації діяльності підсистем поліграфічного підприємства, задіяних у виробничому циклі, та управління взаємодією між цими підсистемами. А інструментом для цього є сучасне програмне забезпечення у вигляді систем автоматизації процесів управління діяльністю видавничо-поліграфічного підприємства. На мою думку, це єдиний правильний шлях для успішної діяльності будь-якого підприємства.

 

1. 1. Сформулювати завдання державної інформаційної політики в Україні в галузі книговидання і книго розповсюдження. Розкрити основні напрями іі реалізації

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і  способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами  державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу громадян до інформації;
• створення національних систем і мереж інформації;
• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
• забезпечення ефективного використання інформації;
• сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
• створення загальної системи охорони інформації;
• сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють  і здійснюють органи державної влади  загальної компетенції, а також  відповідні органи спеціальної компетенції.

Діяльність в галузі інформації регламентує низка законів. До таких  Законів можна віднести: “Про інформацію” (1992р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992р.), “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”(1992р.), “Про телебачення та радіомовлення”(1993р.), “Про державну таємницю”(1994р.), “Про інформаційні агентства”(1995р.), “Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”(1997р.), “Про національну програму інформатизації”(1998р.) та інші.

Розбудова української держави  неможлива без розвитку національного  книговидання. Українське книговидання відіграє важливу роль у самоусвідомленні нації, формуванні культури, духовності та водночас є свідченням національно-культурного відродження українського народу. Книга  була і залишається  найефективнішим засобом передачі знань та ідей у їх єдності та цілісності, а читання книги — найактивніше сприяє виробленню універсальної та фундаментальної картини світу, формування різнобічного світогляду, глибинних   переконань людини, стимулюванню її участі в житті суспільства. Численні засоби масової інформації не можуть у цих аспектах конкурувати з книгою, так як дають короткострокову і фрагментарну інформацію про навколишній світ. Розвиток сучасних ЗМІ та інформаційних технологій повинен надавати нові можливості для розвитку книговидання.

В умовах розвитку інформаційного суспільства  в Україні повинна формуватися  державна політика, спрямована на розвиток вітчизняного книговидання з метою  задоволення культурно-освітніх потреб суспільства; забезпечення захисту  національного інформаційного простору; забезпечення конкурентоспроможності української книги на внутрішньому, а в майбутньому і зовнішньому ринках шляхом використання суб’єктами видавничої справи нових технологій книговидання та поліпшення якості української книжкової продукції.

Аналізуючи стан розвитку даної  галузі слід відзначити ряд значних  проблем, які стримують розвиток книговидання, зокрема недостатній  рівень державної підтримки даної  галузі, низька конкурентоздатність, низький  рівень попиту українців на книжкову продукцію, зумовлений  зростанням цін на книжкову продукцію, зменшення реальних доходів населення( за даними Держкомстату питома вага витрат домогосподарств на задоволення культурних потреб (в т.ч. на придбання книг) та відпочинок за останні роки становить 2,4%). і відсутністю інтересу до книжкової продукції.  Так дані соціологічного дослідження, проведеного компанією GFK Ukraine (за ініціативою Міжнародного фонду “Відродження” та The Fund for Central and European Book Projekt (Amsterdam) у 2008 році за підтримки програми МАТРА відповідно до проекту “Дослідження книжкового ринку” засвідчують, що українці втрачають інтерес до книжкової продукції, зокрема 58% із них протягом останніх трьох місяців не придбали жодної книги, водночас бодай одну купили тільки 42% респондентів. 37% за декаду придбали одну книгу, 16% – дві, 14% – три, по 10% громадян – чотири та п’ять, 9% – шість-десять, а лише 4% – більш ніж десять томиків. Головними аргументами низького попиту на книги є брак грошей (19%) і висока вартість необхідних видань (11%). Однак найважливішою причиною малого попиту на книжковий товар серед опитаних є відсутність потреби в ньому взагалі (50%). До негативних тенденцій слід віднести також той факт, що за результатами дослідження, книги українською мовою й надалі програють за популярністю російськомовним виданням. Лише 38% книжок, що їх купили українці протягом трьох місяців, були написані українською мовою, 60%- російською, а 2%- іншими мовами.  Частка книг місцевого виробництва на українському ринку становить лише 20%, ще 5% займають видання закордонних імпринтів, а основна маса друкованої продукції надходить в країну з Росії, вважає АККУ.  Це свідчить про те, що наша держава не підтримує вітчизняних видавців та національну книгу, на відміну від Росії, де друкарство не оподатковується. Тож вигідніше випускати літературу в Росії і вже потім привозити до України. Таким чином національний ринок заполонили російські книжки, а українська ж література не отримує належної уваги читачів. Як кажуть письменники, Україна й досі не має нобелівських лауреатів з літератури, саме тому, що держава їх не підтримує.

 Перший Закон № 318-97-ВР «Про видавничу справу» був ухвалений Верховною Радою України 05.06.1997 На його підтримку були прийняті Укази Президента України: «Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи» (№ 816/98 від 23.07.1998), та «Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидавництва та книгорозповсюдження» (№ 1217/2000 від 09.11.2000). Однак це не змогло зупинити обвал книговиробництва. 1999 року в Україні зафіксували рекордно низький показник: було видано 21 млн. книжок, що становило 0,37 книжки на одного українця. 2001 року був ухвалений Закон «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування» (№ 2410-III від 17.05.2001), який зменшував податкове навантаження на книговидавців. Завдяки цьому уже в 2001 році кількість найменувань книжок, виданих в Україні, зросла порівняно з попередніми роками на 37%. Закон України N 601-IV «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» від 6 березня 2003 року надавав значні податкові пільги підприємствам книговидавничої галузі.  За останні роки була видана низка законодавчих актів Президента України, Верховної Ради України, Кабінету міністрів України щодо поліпшення стану книговидавничої галузі в Україні. Зокрема це наступні укази Президента України: «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні» (N 243/2006 від 21.03. 2006) «Про проведення в Україні у 2007 році Року української книги» (№ 1088/2006 від 15.12.2006). В 2006 році була прийнята Постанова Кабінету міністрів України N 1846 (від 27. 12. 2006) «Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна», згідно якої встановлюються низькі орендні ставки для суб’єктів книговидавничої справи. У 2008 році Кабінетом міністрів України була розроблена Концепція Державної цільової програми популяризації вітчизняної  книговидавничої продукції  на 2009-2012 роки (розпорядження Кабінету Міністрів України N 772-р від 28 травня 2008 р). Концепція спрямована на підвищення рівня культурної компетентності українського суспільства, створення потужної системи інформування про вітчизняну книжкову продукцію та умов для розвитку вітчизняної книговидавничої галузі. Відповідно до Концепції на підтримку вітчизняної книговидавничої галузі пропонується виділити 1,08 млрд. гривень. Фінансове забезпечення здійснюватиметься у межах бюджетних призначень, передбачених органам виконавчої влади у державному бюджеті на відповідний рік, за рахунок коштів місцевих бюджетів, інвесторів та інших передбачених законом джерел. 
Верховна Рада України також прийняла ряд відповідних нормативно-правових актів на підтримку книговидання, зокрема був прийнятий Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні» (№ 521-VІ від 18.09.2008), згідно якого подовжуються терміни податкових пільг для суб’єктів книговидавничої справи. Певні преференції книговидавцям у вирішенні майнових питань надає Закон України «Про внесення змін до статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо книговидавничої справи», який наділяє суб’єкти видавничої справи пріоритетним правом оренди приміщень в будинках державної та комунальної власності без тендерних і конкурентних процедур із встановленням ставок орендної плати на рівні закладів культури та освіти за умови видання та продажу ними не менше 50% україномовних книжок; 
. Збереження існуючої мережі закладів культури, зокрема, видавництв і книгарень передбачено Указом Президента України «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури та духовності в Україні» від 12.01.09 № 6/2009, Постановою Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження» від 16.01.09 № 901-IV. Законодавча підтримка зумовила покращення ситуації в даній галузі. Так за результатами 2007 року видано значно більшу кількість книжок порівняно з іншими роками — у середньому по 1,2 на українця( було випущено17987 назв книг і брошур тиражем 56,1 млн примірників). Але відчутних зрушень не відбулося, що зумовлено недостатнім рівнем виконання нормативно-правових актів та неналежним рівнем фінансового забезпечення галузі. У 2008 році кількість видань суттєво не збільшилась (було випущено 24040 назв книг і брошур, загальним тиражем 57316 тис. пр., що, порівняно з аналогічним періодом 2007 року, становить: за назвами   133,7 %, за тиражами   102,1 %.), а в 2009 році зменшилась. За даними Української книжкової палати ім. Івана Федорова, в 2009 році в Україні видано 22 491 назв книжок і брошур загальним тиражем 48 514,4 тис. пр., що становить у порівнянні з аналогічним періодом минулого року за назвами 93,6 %, за тиражами - 83,4 %, у тому числі українською мовою видано 14 797 назв або 65,8 % від загальної кількості назв книг, тиражем 27 527 тис. пр., або 56,7 % від загального тиражу. Це  близько 1 примірника на українця. Для порівняння  - в Росії на 1 мешканця припадає 4 - 5 примітників книг,у Білорусі 6-7, в країнах Євросоюзу він коливається в межах 5-8 примірників.